Main menu

«На фронті любов до тварин не зникає»: як бахмутянин встигає служити в ТРО та допомагати тваринам

photo 2022 11 11 16 09 30 79866Бахмутянка Оля Литовченко була однією з перших волонтерів Бахмутського товариства захисту тварин «Лада». У цю справу її привів син Сергій, юнак завжди прагнув допомагати тваринам, тож до справи долучив й маму. Сьогодні бахмутянин боронить Україну, але все одно встигає допомагати чотирилапим.

Редакція «Бахмут. IN. UA» розповідає ще одну історію про родину, яка наближає перемогу.

Жінка розповідає, що у «Ладу» її привів син, фактично Сергій був одним з перших фундаторів товариства. «Лада», — це особлива спільнота, створена людьми з великим серцем. Нагадаємо, що волонтери разом з тваринами близько двох місяців тому евакуювався до Дніпропетровщини, тут підопічні тварини будуть зимувати.

«Більше десяти років тому, Сергій відгукнувся на пропозицію допомогти дістати цуценя, і з того часу все якось закрутилося. Ми разом з сином готували той майданчик для тварин, я завжди могла розраховувати на його допомогу. Поїхати, знайти собаку, врятувати її від біди, або спіймати травмовану тварину, він один із найактивніших волонтерів», — розповідає героїня про сина.

Мама хлопця постійно спілкується з ним, підтримують зв'язок майже щодня, а ще Сергій завжди в курсі справ, розпитує чи вистачає всього в притулку.

«Кормів нам завжди не вистачає, потреба у них є завжди. На день ми витрачаємо орієнтовно 45 кілограмів корму для тварин. Ліків наразі вистачає, є невеличкий запас. Тварин у нас дуже багато, біля 150. Нас дуже підтримують дівчата з сусіднього селища. Вони приїздять кожного тижня, привозять нам смаколики, вигулюють собак. Чого не вистачає, так це любові від людей до тварин. Багато наших підопічних — це тварини евакуйовані з гарячих зон, вони бояться звуків, дуже тягнуться до людей, але бояться поки», — зазначає пані Оля.

Зараз пані Оля має дружню команду однодумців, разом доглядають за тваринами, за цей час навіть встигли влаштувати в люблячі родини декілька тварин, розповідає героїня. Відтак, одна із собак тепер живе в сусідній Польщі, це тваринка у віці, в Україні її було б важко прилаштувати, каже волонтерка.

Однак, нова родина не звертала увагу на вік собаки, натомість нові власники подарували їй любов. Прилаштуванню тварин радіє й Сергій, він не перестав волонтерити навіть на фронті. Останній випадок, був не так давно.

«До військових прибилася собачка, дуже боялася вибухів, але трималася поруч, не хотіла нікуди йти. Ми забирали тварин і намагалися їх прилаштувати. Сергій постійно телефонує й питає чи є якась допомога. Він не залишає цю справу, тому що любов до тварин — вона нікуди не зникає. Я не знаю, як йому вдається поєднувати волонтерство і службу, мені здається він взагалі не спить. Він підгодовує тварин, намагається їм допомогти», — зазначає пані Оля.

 Життя Сергія на фронті

Screenshot 120 7a4c6

Сергій у військовій амуніції. Фото: особистий архів героя

Ми поспілкувалися і з Сергієм, зараз чоловік несе службу в Бахмутській територіальній обороні, захищає Україну від ворогів на Сході. Він розповів про свою рутину на фронті.

Будній день чоловіка складається з наряду, незалежно від позицій. Умови комфортні наскільки це можливо, зауважує Сергій. Теплим одягом та буржуйками військові забезпечені.

«Залежно від того, де ми знаходимося, на яких позиціях у нас є час покупатися, поїсти, зібрати речі. От, наприклад, звільнився ти після наряду, можеш піти поспати, відпочити, привести себе до ладу. Стосовно умов, буває по різному, якщо мова йде про пункт дислокації, то там більш кращі умови для побуту, якщо ж говорити про позиції — то кожен сам собі намагається облаштувати, імпровізувати нормальне місце. Жити можна, не скаржимося, на допомогу приходять спальні мішки та каремати», — каже Сергій.

Про своє рішення піти саме в підрозділ Бахмутського ТРО Сергій не пожалів. Розповідає, що не мав раніше військового досвіду, тож не знав чи може потрапити до лінійних підрозділів. Також рушієм стало те, що це було локальне ТРО рідного міста, де Сергій знав кожен куток та вулицю.

«Щодо тварин, ми завжди ними з мамою займалися, тож коли є час та потреба звісно, що я допоможу», — каже Сергій

У вільний від нарядів час, чоловік читає, спілкується з рідними, дізнається про те, як йдуть справи у притулку, інколи дивиться фільми. Побратими Сергія також займаються своїми справами, відпочивають, хтось вчиться чомусь новому, зокрема й тактикам ведення бою.

Читайте також: Три хвилини на прощання: як сім’ю бахмутян розділила війна

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм - підписуйтесь!