Підприємиця, а наразі місцева волонтерка Інна Гайдай окрім допомоги тваринам, відгукується й на прохання мешканців. Для цього вони з однодумцями створили чат в Телеграмі, де люди можуть ділитися своїми запитами, проблемами та шукати допомогу. До слова, пані Інна також шукає донорів для гумдопомоги рідному місту й закордоном, однак багато хто вже відмовляється їхати в Бахмут. Наша редакція поспілкувалася з Інною про те, як вона працює зараз, та хто їй допомагає.

Інна знає про всі тонкощі харчування місцевих собак та котів, і попри небезпеку продовжує разом з небайдужими підтримувати тварин. Щоб дізнатися, скільки корму потрібно закупити для безпритульних тварин в Бахмуті, волонтери зібрали інформацію у місцевих, які підгодовували хвостатих.

«Ми порахували середню вагу маленьких, середніх та великих собак та середню потребу корму на одного кота. Вийшла цифра від 3 тонн на місяць. Однак, охочих щодня дедалі більше, тому цифра невпинно росте. На той момент, коли зібрали перші списки, там було близько 2000 тварин. Тому в нас вийшло так, що на всю зиму нам потрібно 12 т корму, як мінімум. На сьогодні ми вже зібрали на 4,5 тони. В кредит корм не дають, тільки по факту оплати», — пояснює волонтерка.

Корм допомагають закуповувати волонтери Бахмутського захисту тварин «Лада», вони беруть за бюджетними цінами, які дозволяють отримати більше товару за меншу ціну, що неабияк важливо для волонтерської діяльності. Всі звіти жінка публікує на сторінці Facebook.

Реквізити для допомоги тваринам: 5375411421089066
Отримувач: Гайдай Інна

В середньому одна поїздка за 1,5 тони корму обходиться в 4500 грн, сам корм вартує близько 57 тис. грн, розповідає героїня. Звісно, що існують нюанси, щось виходить дешевше, щось дорожче. Наприклад, собачий корм дешевший ніж котячий, це все враховують, перед закупівлею товару. До слова, для волонтерів, які збирають тварин, безкоштовно передали 3 бронежилети, дві каски та моторолер. Захисну амуніцію та транспорт героїні надали друзі, а вона вже спрямувала їх волонтерам. 

«Їхати далі Ювілейної перевізник не хоче, тому шукаємо приватні авто, щоб довезти цю партію (ред. корму) до центру. Бо з Забахмутки людям дуже небезпечно їхати на Ювілейну. Роздають наші ж бахмутчани. Донори вимагають фото з тваринами на фоні руйнувань, але в бахмутян проблеми зі зв’язком, тому не завжди вдається передати весь жах обставин. Майже всі донати від небайдужих людей та наших підписників», — ділиться особливостями логістики по місту Інна.

Нагадаємо, що внаслідок останніх обстрілів у Бахмуті сотні людей залишилися без даху над головою, постраждали вікна у будинках. Бахмутяни намагаються залатати житло плівкою. Попри те, дірявий дах та вікна не так дошкуляють, як відсутність дров, адже на носі вже зима.

 «Найголовніша проблема зараз — це дрова. Отримати їх неможливо, бо просять власника з документами. Надати документи електронкою неможливо, бо немає ані світла, ані інтернету. Нашими зусиллями ми знайшли волонтерів, яки передали генератор для нашого гуманітарного штабу, але більше в них такої можливості немає, бо ціни на них злетіли до небес. Може десь щось і виділили на місто ще, але отримати дрова це не допомогло. Особисто в мене дома живуть семеро людей, є і жінки», — каже Інна.

Волонтерка також розповіла про Телеграм-канал, де мешканці можуть спілкуватися між собою, отримувати інформацію та ділитися порадами. Жінка веде канал не сама, їй допомагають, однак розголошувати ім’я товариша з огляду безпеки, пані Інна відмовляється.

«Цю інформацію ми поки що залишаємо інкогніто, бо в місті дуже нестабільна ситуація. Він звичайна людина, добра та чесна. Але є як прихильники, та і вороги нашої діяльності. У когось відібрали «хліб» чи що, що вони бісяться. Маємо те, що маємо», – наголошує Інна Гайдай.

Наприкінці розмови героїня каже, що дуже вдячна, всім небайдужим, хто допомагає рідному Бахмуту та тваринам, які опинилися під обстрілами.

Фото: Інна Гайдай

Читайте також: У Бахмуті пенсіонери сидять в підвалах: росіяни посилюють обстріли міста

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

 

 

У місто Дружківка, до якого наближається лінія фронту, повертаються родини з дітьми. Загалом, за офіційною статистикою, тут перебувають шестеро дітей, однак фактична кількість дітей у місті може бути більшою. Вже були випадки, коли до міста поверталися родини з дітьми.

Про це під час брифінгу повідомив Дмитро Петлін — начальник відділу оперативно-чергової служби, звʼязку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА.

Евакуація дітей з Дружківки

У семи населених пунктах Донеччини триває примусова евакуація дітей. Такі заходи введені через небезпеку, пов’язану з бойовими діями в регіоні. Серед населених пунктів, звідки евакуйовують дітей, є й місто Дружківка, яке сьогодні перебуває в зоні бойових дій.

За офіційною статистикою, в Дружківці перебувають шестеро дітей. Однак, у місті фіксують випадки повернення дітей.

“У Дружківці залишаються шестеро дітей. Для прикладу можу сказати, що це статистика, але вчора було евакуйовано з Дружківки дев’ятеро дітей, і кількість не зменшилась. Тобто це знову виявлені діти. І так буває у нас день через день по Дружківці. Тому що перед евакуацією з самого міста Дружківка з навколишніх населених пунктів була евакуація, люди там, звичайно, не реєструвалися і діти… Я до чого веду, що кількість там більша. Скоріше за все, що не шестеро, а більше”, — сказав під час брифінгу Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишаються в зонах примусової евакуації

Загалом у семи населених пунктах Донеччини, де триває примусова евакуація родин з дітьми, наразі проживають 144 дитини. Із них:

• Дружківська громада, місто Дружківка — 6 дітей;
• Андріївська громада, село Сергіївка — 20 дітей;
• Миколаївська громада — 18 дітей;
• Святогірська громада — 13 дітей;
• місто Слов’янськ (окремі райони, визначені наказом) — 87 дітей.

Евакуація з Донецької області: контакти

Звернення про евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на вивіз тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Евакуація повністю безоплатна.

Читайте також:

• Росіяни пишуть про евакуацію дітей зі Слов’янська без дозволу батьків: чому ці заяви є фейком і що відбувається насправді
• Евакуація дітей з небезпечних районів Слов’янська: куди везуть родини та яку допомогу надають
• “Забиратиме поліція і передаватимуть в органи опіки”: як на Донеччині вилучатимуть дітей з родин, які відмовляються від евакуації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Попри тотальну російську пропаганду, мілітаризацію та реальні загрози для життя, тисячі підлітків з тимчасово окупованих територій (ТОТ) щороку намагаються здобути українську освіту. Їхній шлях до вільних міст супроводжується інформаційною блокадою, подоланням освітніх прогалин та тисячами кілометрів.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Валерією Куберською, юристкою Центру громадської просвіти “Альменда”. Експертка розповіла про те, з якими труднощами стикаються абітурієнти в окупації, як їм вдається приховувати навчання та що відбувається після переїзду на підконтрольну Україні територію.

Виїзд дітей з ТОТ для вступу в університеті в Україні

Головним рушієм вибору для молоді, яка роками живе в окупації, залишається те, що вони пов’язують власне майбутнє з Україною. За словами Валерії Куберської, дослідження серед студентів, які змогли виїхати та вступити до українських вишів, демонструє чітку тенденцію.

“Ми проводили дослідження, де опитували студентів, які перемістилися з тимчасово окупованих територій і навчаються зараз в Україні. Найбільшим показником у відповідях були саме патріотичні мотиви. Вони обирають навчатися тут, тому що бачать своє життя в Україні, ідентифікують себе українцями. Відповідно, вони хочуть розбудовувати державу, доєднуватись до соціального та економічного життя країни“, — пояснює юристка.

Освітні втрати та інформаційний вакуум

Діти, які перебувають в окупації, роками не мають доступу до вивчення української мови, справжньої історії України чи географії. Наздоганяти програму доводиться самотужки, адже спеціальних адаптованих умов для складання іспитів немає — вимоги залишаються загальними.

Крім того, абітурієнти опиняються в умовах тотальної інформаційної блокади.

“Сайт Міністерства освіти і науки України має домен “ua”. Це вже автоматично втрата доступу до цього сайту, тому що навіть з VPN вкрай важко або навіть неможливо зайти й отримати інформацію“, — зазначає юристка.

Єдиними джерелами залишаються “сарафанне радіо”, допомога громадських організацій та сайти університетів. Проте й тут виникають проблеми. Навіть знайшовши контакти університету, абітурієнти часто не можуть отримати консультацію. Освітні центри при приймальних комісіях працюють переважно з 1 червня по 30 вересня. В інший час комунікація може бути відсутньою. Крім того, деякі заклади часом вимагають документи, не передбачені законом, наприклад, довідки про перетин гуманітарного коридору, військово-облікові документи у неповнолітніх або навіть просять надіслати геолокацію, що є вкрай небезпечним.

Безпекові ризики та загроза звинувачень в “екстремізмі”

Оскільки окупаційна влада незаконно поширила своє законодавство на ТОТ, відвідування російських шкіл стало обов’язковим. Якщо дитина ігнорує ці заняття, батькам загрожує позбавлення батьківських прав. Тому підлітки змушені вести подвійне життя: вдень ходити до окупаційної школи, а у вільний час таємно вивчати українські предмети за україномовним компонентом — аналогічний тому, яким користуються діти в країнах ЄС.

“Якщо ми говоримо про вивчення певних тем з історії України, то це може розцінюватися як екстремістська діяльність. У 2024 році в Росії була затверджена стратегія протидії екстремізму, відповідно до якої певні теми з історії України визнаються екстремістськими. Тому і гугління їх, вивчення, поширення інформації може мати відповідні наслідки“, — наголошує Валерія Куберська.

Навчання на ТОТ також може відбуватися за допомогою онлайн за допомогою вчителів у їх вільний час чи різних громадських організацій онлайн, котрі займаються подібним.

Загалом проблемою для дітей може стати не тільки тиск окупантів, але й їх власні родини, зокрема, їх реакція на наміри здобути вищу освіту в Україні. У практиці “Альменди” є випадки, коли дорослі всіляко сприяють виїзду дитини та самі звертаються по допомогу. Але часто трапляються і драматичні ситуації, коли батьки категорично проти української освіти під впливом страху або пропаганди. Без їхньої заяви неповнолітній не може офіційно доєднатися до української школи.

“У нас був яскравий приклад, коли дівчинка сама збирала кошти таємно. Під приводом того, що вона їде з подружками відпочивати в росію, вона поїхала на підконтрольну територію для того, щоб вступити до українського закладу вищої освіти. Батьки потім були в шоці і дуже проти“, — ділиться історією юристка.

Шлях до студентства: іспити, евакуація та виклики адаптації

Вступникам з ТОТ не обов’язково складати Національний мультипредметний тест (НМТ) — вони мають право на внутрішні іспити (співбесіди) безпосередньо в університетах. Більшість робить це онлайн. Проте експерти радять заздалегідь перевіряти формат подальшого навчання у вибраному закладі. Наприклад, якщо університет працює виключно офлайн (як більшість вишів у Львові), а студент не має змоги виїхати з окупації, є ризик швидкого відрахування.

Для тих, хто наважується на виїзд, шлях лежить через білорусь або треті країни, наприклад, Казахстан, який останнім часом стає дедалі популярнішим для виїздк. Центр “Альменда” не займається фізичною евакуацією, але допомагає з документальним супроводом та перенаправляє до профільних волонтерських організацій.

Після успішного переїзду та зарахування на бюджет (або переведення на нього з контракту) на вступників чекає новий етап боротьби — адаптація.

“Якщо дитина переміщується сама, без підтримки батьків, їй елементарно немає за що жити. Потрібна фінансова допомога, потрібно десь мешкати. Житло зазвичай знаходять волонтери, цілеспрямованого забезпечення від держави ми не фіксуємо. Величезною проблемою стає оформлення паспорта громадянина України. Для цього треба пройти процедуру ідентифікації. Якщо батьки залишилися в окупації і не йдуть на контакт, підтвердити особу дитини стає вкрай складно — доводиться шукати інших родичів на вільній території“, — підкреслює Валерія Куберська.

Що держава має зробити вже сьогодні

Підсумовуючи розмову, експертка наголосила на головній проблемі: в Україні досі немає єдиної державної політики щодо молоді з тимчасово окупованих територій.

“Першочергово має бути комплексне бачення. Можливо, є сенс затвердити окрему концепцію доступу до української освіти. Потрібно підійти до цього питання системно, щоб воно охоплювало не лише навчання, а й подальшу реінтеграцію та соціальну адаптацію таких студентів“, — резюмувала юристка.

Читайте також:

Вступна кампанія 2026 для молоді з ТОТ: чому Україна втрачає абітурієнтів та як це змінити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!