З початком повномасштабного вторгнення ютуб-канал байкера Андрія Бабичева Moto LIFE перетворився у майданчик для трансляції серіалу про будні кулеметного підрозділу 93 окремої механізованої бригади. Це та сама бригада, яка звільнила чотири села у Харківській області. Андрій розказав Бахмут IN.UA, як захищає українців на Бахмутському напрямку, та що відбувається на війні за кадром.
Про основні позиції та ставлення цивільних
До служби у лавах ЗСУ Андрій Бабичев допомагав Україні волонтерством: закуповував теплий одяг і відвозив його на блокпости в Дніпрі та Запоріжжі. Згодом Бабичев вирішив, що найбільше користі принесе на фронті. Майбутньому солдатові було 45 років, тож до Збройних сил Андрія взяли лише з п’ятого разу. За плечима в чоловіка був рік навчання на військовій кафедрі, однак офіцером він не став, адже Андрія відрахували за погану поведінку. Служити чоловік пішов звичайним солдатом.
«Зайшов до військової частини 9 травня. Це була знакова дата. Я пообіцяв собі, що уже 9 травня наступного року ми святкуватимемо перемогу», – розказує Андрій.
На фото у Facebook Андрій Бабичев у повній амуніції під час бойової підготовки.
Після завершення навчань 1 червня чоловіка направили до зони бойових дій на Схід України у складі кулеметного підрозділу 93 бригади. За ті два місяці, що Андрій з побратимами тримали оборону на Донецькому напрямі, під Слов’янськом, вони стали справжніми друзями.
«При першому обстрілі відбувається найбільше притирання. Усі побачили, хто і які завдання виконував, і ставлення до кожного змінилося на 180 градусів. Якщо раніше комусь робили зауваження через неприбрані шкарпетки або непочищену картоплю, то більше такі дрібниці нікого не хвилювали», – каже Андрій.
Після позицій під Слов’янськом 93 бригаду перегрупували до Харківській області. Військові ходили в атаку під Ізюмом, а потім отримали наказ зайняти оборону навколо Бахмута. У самому Бахмуті люди питали в Андрія з побратимами, чим їм допомогти, показали, де можна набрати води, де є магазини
Але траплялося й інше ставлення.
«Місцевий каже: «А чому ви приїхали, чого ви заважаєте нашому «руському міру»?» А його «руський мір» – це розбомблений будинок ліворуч від нас», – говорить військовий.
Боєць розказує, що на поведінку місцевого населення військовим доводиться звертати особливу увагу, адже серед цивільних можуть бути корегувальники вогню.
«Якщо бачимо у когось в руках телефони, перевіряємо їх на вміст фотографій, які могли б бути корисними ворогу. Адже йдеться не лише про наші життя, а й про життя мирного населення», – додає Андрій Бабичев.
Один зі взводів з бригади Андрія спіймав диверсійно-розвідувальну групу у лісі. До них на позицію прийшли хлопці в українській формі та з підробленими документами. Однак на запитаннях військових ЗСУ вони «посипалися».
«Військові нібито напилися та заблукали. Запитали їх, з якої вони частини, а ті назвали неіснуючий номер. Просто помилилися в одній цифрі. Усвідомивши, що провалилися, вони почали тікати. Когось зловили одразу, а ті, хто втекли далі… добігалися. Якби на цій позиції були новачки, вони могли б і не зрозуміти обману, і закінчилося б усе недобре», – розповідає Андрій.
Про будні у бліндажах
Коли Андрій потрапив на передову, йому було непросто звикнути до нових умов життя.
«Спочатку, звісно, відчував недосип. Припустимо, ти о 8 ранку прокинувся, з 12 до 3 – на чергуванні, потім маєш три години перерви, потім – знову три години на чергуванні і так далі. Вночі хтось має обов’язково патрулювати. Коли є час на відпочинок, спати не хочеться, а на чергуванні очі злипаються. Знадобилося місяці зо два, щоб призвичаїтися до цього режиму. Тепер я засинаю дуже швидко», – розказує військовий.
Жартома блогер називає свій підрозділ «лопатними військами».
«Буває, тільки-но обжились, і вже треба міняти позицію. За три місяці ми зробили близько восьми бліндажів. На одне укриття потрібно щонайменше три дні. Параллельно необхідно викопати окопи, встановити кулемет. На те, щоб обладнати все на позиції, йде тиждень, – розповідає Андрій. – Один день копаєш, пиляєш дерева, інший – укладаєш. Доки позиція не готова, наражаєш себе на небезпеку. Будь-який обстріл – і тебе немає. Коли ж надходить наказ про зміну локації, навіть трохи сумно залишати бліндаж. Але головне – йти вперед, а не назад. У нас так завжди й виходило».
Бліндаж, який зробили бійці взводу Андрія Бабичева на позиції у Донецькій області. Скріншот з відео
Що ж до харчування, то, за словами військового, голодними вони з бійцями не бувають. Якщо не мають можливості доїхати до кухні, отримують сухпайки. Коли ж перебувають на позиціях у лісі, їм підвозять продукти: кашу, яйця, ковбасу, горох. Одного разу навіть вполювали та приготували зайця.
Загалом же військові заздалегідь роблять запаси їжі, якої має вистачити на тиждень з розрахунку, що не вони зможуть отримати продукти. Купують високоенерегетичні товари: «Мівіну», шоколадки. Якщо ж лишаються зайві сухпайки, їх роздають цивільним. Так зробили у Бахмуті: за їжею навіть вишикувалась черга.
На передовій бійці переводять телефони в авіарежим. Однак байкери з закордонних клубів Regiment MC та White Eagle UK Chapter оплатили для Андрія та його побратимів український аналог Starlink. Організаційні питання на себе взяв друг Андрія Валерій NIK – засновник мотофестивалю «КропБайкФест» у Кропивницькому. Тепер військові мають доступ до посиленого мобільного інтернету і можуть писати рідним. Навіть якщо ворог проведе локаційну розвідку, він не дізнається, що на позиції перебуває ціла група людей. Андрій Бабичев також підкреслює, що сигнал глушить бліндаж.
Бійці 93 бригади отримали посилку від дітей з Дніпра. Андрія Бабичев у Facebook розказав, що їх малюнки надихнули та замотивували військових.
Про зброю: інформаційну і не тільки
Перебуваючи на передовій, Андрій вирішив розповідати людям про будні військових на своєму ютуб-каналі. Чоловік запевняє, що у його контенті немає загрози для українських військ. Відео публікує із затримкою у місяць, коли на зафільмованих позиціях вони з побратимами вже не стоять. Багато матеріалу досі не опубліковано з міркувань секретності. Найближчим часом Андрій Бабичев планує випустити відео про досягнення українців та злочини росіян, які задокументували його знайомі на мобільні телефони, та сам Андрій – з дрона.
Завдяки розголосу про потреби армії військовому вдається швидше збирати кошти для придбання амуніції чи транспорту.
«Люди активно жертвують гроші, адже в моїх відео бачать, що усе, про що ми просили, ми дійсно використовуємо. Лише за день вдалося зібрали кошти на автівку для бійців з нашої бригади. Хлопців, які воюють ще з 2016 року, евакуювали з-під Соледару, росіяни розтрощили їх техніку. Бійці розказали, що мріють про позашляховик, до якого могли б прикрутити кулемет, ракетницю, та оперативно виконувати бойові задачі. Тепер вони матимуть автівку», – говорить Андрій.
Військові також можуть більш ефективно працювати, коли встановлюють на зброю додаткові обвіси, купують спеціальну захисну амуніцію. Так, Андрієві син докупив коліматорний приціл для автомату (12-20 тис грн). За його словами, в залежності від бойових завдань, які має військовий, суми можуть сягати і 200 тисяч гривень. Головне для новоприбулого бійця, за словами Андрія Бабичева, не поспішати купувати все одразу, а робити це згідно з конкретними потребами.
Андрій Бабичев поділився у Facebook фотографією подарунка, який отримав на День батька від сина. Це «апгрейд» для його автомата.
Що ж до захисної амуніції, іноді солдатам доводиться докуповувати каски, якщо ті, які їм видали, не підходять за розміром. Стандартний стоковий бронежилет ЗСУ Андрій називає якісним, однак у 80% випадків уламки від снарядів залітають під нього. Тож військовий рекомендує вдягати під стандартний бронежилет кевларовий, який оточує тіло з усіх боків. Такий додатковий захист коштує близько 5 тисяч грн.
Також Андрій Бабичев у бою переконався: солдатам необхідні кевларові нашийники. Без такого захисту навіть маленький уламок снаряду може нанести артерії пошкодження, після яких людина житиме максимум 1 хвилину.
Про небезпеку та ушкодження
За словами військового, обстріли на Бахмутському напрямку дуже активні, ночами російські військові активно використовують «Гради», артилерію, міномети.
«Було й таке, що, сидячи у бліндажі, прощався з життям. Перший постріл з міномету, вибух. За секунду – другий, уже ближче до тебе, потім третій, четвертий, і ти розумієш, що з такою періодичністю п’ятий – це вже «твій». У цей момент готовий молитися, вірити у що завгодно, аби залишитися живим. Аж ось п’ятого вибуху немає, обстріл припиняється. Іноді починають тремтіти руки, але достатньо поговорити з хлопцями, видихнути, і все минеться», – пригадує Андрій.
Однієї ночі на допомогу російським військовим прийшла кваліфікована допомога, яка близько години гатила по позиціях українців 152-міліметровими уламково-фугасними снарядами. За словами військового, щохвилини в радіусі їх позиції падали по 1-2 снаряди, створюючи воронки у 2 метри шириною та 1 глибиною. На щастя, росіянам не вдалося влучити у бліндаж. За згодою комбата ротний провів евакуацію, і Андрія з побратимами доставили до шпиталю. Рішення виявилося правильним, адже опісля позицію накрили ще й з авіації.
Взвод Андрія був розділений. Бійці, з якими перебував чоловік, відбулися контузією, а от іншим військовим пощастило не так сильно. На щастя, ніхто не загинув, та загалом із 14 осіб повністю неушкодженими були лише двоє. Побачивши поранених у шпиталі, Андрій деякий час відчував падіння бойового духу. Однак розмови з постраждалими бійцями допомогли йому відновити психологічні сили.
«Ні від кого не почув, що хтось більше не хоче захищати країну. Кулеметник з нашого взводу, якому відірвало ногу, сказав: «Чекаю, коли вона відросте, і піду цих падлюк косити». Така сила духу у наших людей», – говорить Андрій.
Найближчим часом військовий планує знову приєднатися до побратимів.
Допомогти бійцям 93 бригади можна за реквізитами:
ПриватБанк: 5363 5426 0273 9691
МоноБанк: 5375 4114 0412 4112
PayPal: [email protected]
Банка для зборів коштів з усіх банків: https://send.monobank.ua/jar/8Bgfkt3UtL
Фото на головній. Фейсбук Андрія Бабичева.
Матеріал підготувала Ганна Пешкова.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
