Історично Україна мала декілька разів узаконити свою державність, але зрештою це сталось лише в кінці XX століття. Чому ця дата припала саме на 28 липня, та від якої відправної точки у світовій історії насправді починається українська державність, – у нашому матеріалі. 

Сьогодні, 28 липня, наша країна святкує День української державності. Про цю дату написав вже кожен державний орган, багато політичних діячів та знаменитостей. Зокрема, голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

«Нам не було просто. Але ми завжди знали, за що боремося. Знаємо це і зараз. Ми на своїй землі. На цій землі – наша правда, і сила, і воля. І наша держава, соборна і вічна!», – написав Кириленко.

Своєю чергою, Міністерство культури та інформаційної політики України розробило логотип нового свята – український герб. Сучасний, родовий знак Рюриковичів та інші тризуби, що використовувались і різні історичні періоди. Свою символічність мають й кольори концепції. 

Ми вирішили дізнатись маловідомі факти з історії України, пов’язані з українською державністю, та перевірити ствердження про те, що це свято могло бути започатковане набагато раніше. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» Галина Петрівна Докашенко розповіла у коментарі «Бахмут.IN.UA», що означає День державності України по своїй суті. 

Фото: Галина Петрівна Докашенко

Перш за все треба зазначити, що елементи державності, про які далі піде у статті – це форми правління, державного устрою, організації державної влади, традиції, ідеологія, мова та символіка.

«Українська державність мала багато етапів. Вона не виникла 1991 року, як інколи здається людям, котрі не дуже фахово з цим стикаються. Українська державність має дуже глибокі корені. Навіть до Київської держави вже було елементи державності. Вони не всі належали слов’янському населенню. Багато істориків вважають, що, коли ми говоримо про історію української державності, бажано згадувати всі народи, які проживали на нашій території незалежно від того, чи вони залишились тут, або пішли далі. Кочівники тощо. Всі вони залишали свій слід: пам’ятки, матеріальну творчість, поховання, будови»

Скіфи. Малюнок: spadok.org.ua

«Потім, звичайно, дуже важливе місце займав період Київської держави. Тут були всі елементи ранньо-феодальної держави. На сьогодні це відомий факт, що Київська держава була однією з найвизнаніших в Європі. Її князі своїми династичними шлюбами практично породичались з усією Європою. Ярослава Мудрого, наприклад, називали тестем та свекром усієї Європи, усі ми знаємо історії про його доньок, які обручились з європейськими королями, та синів, що взяли заміж європейок. Тобто у цей період існувало дві ранньофеодальні держави: наша та Імперія Франків, з якої потім пішли Німеччина, Франція та Італія»

Володимир Великий. Фото: КМДА

«Потім Галицько-Волинська держава, тому що вона стала спадкоємицею Київської держави та перейняла її традиції, вони перейшли більш на Захід»

«Після визвольних подій середини XVII століття під керівництвом Богдана Хмельницького була утворена так звана гетьманщина. У неї теж були елементи державності, для якої Запорізька Січ була певним зразком. Я завжди розповідаю на лекціях, що Запорізька Січ стала міні-державним утворенням. Міні, тому що вона мала невелику територію, але мала багато ознак державності. І, коли утворилась гетьманщина, вона перейняла всі традиції, і взяла на рівні держави»

Гетьманщина. Малюнок: spadok.org.ua

«Не менш важливі події 1917 року, коли була утворена Центральна рада. Якщо у першому універсалі проголошувалась автономія України, то вже в четвертому проголошувалась незалежність нашої держави, відома нам як Українська народна республіка. Я б виокремила складний період радянської державності, де українська республіка була однією зі складових. Це був складний період з точки зору позицій української республіки у складі СРСР. Ми сьогодні розуміємо той диктат, що був з боку центру стосовно України. Але навіть тоді були певні державні традиції»

Перший Генеральний секретаріат Центральної ради, Київ 1917. Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос. Сидять: Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра.

«І, коли в 1991 році відбулось проголошення незалежності, то ми завжди кажемо, що це ж не на рівному місці виникло. В Україні ніколи не зникала ідея державності. Навіть, коли її не було реально, ніколи не зникала сама ідея. Це прослідковується у діяльності багатьох просвітницьких організацій, потім політичних партій. Коли була така можливість, цю ідею прагнули реалізувати»

«Я впевнена, що нинішній етап української державності вже не зміниться та не зникне. Мені дуже сподобалась фраза президента України Володимира Зеленського з нагоди Дня Державності, яку я сьогодні прочитала. Він сказав, що ми були, ми є і ми будемо»

«Чому саме 28 липня? Дійсно, були різні пропозиції щодо того, яку саме дату взяти за відправну точку. Тут зійшлись кілька моментів. Християнська церква сьогодні святкує День святого Володимира. Князя, з ім’ям якого ми пов’язуємо дуже важливий етап становлення ранньофеодальної української державності – Хрещення Русі. Він один з найвизначніших історичних діячів, і я думаю, що відбулося таке поєднання наших традицій в розрізі віків»

Фото: Офіс Президента

«І ось ми вперше цього року святкуємо зафіксований День української державності. Так, нам зараз складно, сумно, ми всі щось втратили. Але дуже хочеться всіх привітати з Днем української державності. Цей день точно тепер буде зафіксований як факт підтвердження нашого існування, нашої української державності»

Також Галина Петрівна анонсувала новий курс «Історія та гібридні загрози», котрий зараз готує колектив історичного факультету. Цей курс буде доступний не тільки для студентів та викладачів, але й для широкого загалу. Деталі можна буде дізнатись на сайті закладу. 

Сексуальне насильство – один з найменш досліджених та задокументованих злочинів на окупованих територіях. Журналісти видань Бахмут IN.UA та Кавун.City зібрали інформацію, яка відома правоохоронним органам станом на зараз.

Горлівка, квітень 2023 рік. Так званий мер міста записує відеозвернення до батьків — каже, у місті почастішали випадки зникнення дівчаток та просить, аби батьки перевірили телефони дітей. У місті зникли двоє дівчаток віком від 10 до 14 років, обоє нібито були учасницями “чатів порнографічного характеру”. Дітей нібито знайшли, однак обставини їхнього зникнення та перебування залишилися невідомими.

Водночас у зверненні акцент було зроблено не на розслідуванні факту зникнення чи пошуку дітей, а на твердженні про можливу їхню присутність у “чатах порнографічного характеру”. Такий фокус окупаційної влади викликає запитання щодо реальних причин інциденту та того, якою була мета повідомлення. 

Херсон, 13 серпня 2022 року російський військовослужбовець Роман Попов і його спільники викрали цивільного,мешканця Херсону, били його та привезли до ІТТ. Там чоловіка роздягнули, катували електрошокером, завдаючи струмових ударів по тілу та статевому органу. На десятий день утримання, не отримавши бажаних свідчень, окупанти посилили тортури: до тіла потерпілого під’єднували металеві зажими з електрострумом, утримували силоміць, після чого один із військових вчинив сексуальне насильство. Потерпілого звільнили лише після того, як його родина заплатила окупантам.

Ця історія стала відомою завдяки документальному фільму Слідство.Інфо “Він Теж”, де четверо чоловіків розповідають про сексуальне насильство в херсонських катівнях. Один із героїв фільму описує дії того ж підрозділу, зокрема “збоченця”, який погрожував і намагався зґвалтувати затриманого.

Попов свою причетність заперечує, на виклики слідства й суду не з’являється — він продовжує воювати проти України.  Справу передали до суду в березні 2024 року, а в грудні суд ухвалив проводити спеціальний розгляд. Потерпілого планують допитувати у закритому режимі з міркувань безпеки.

Обвинуваченому загрожує від 8 до 12 років ув’язнення за порушення законів та звичаїв війни. 

Маріуполь, грудень 2024 рік. Пенсіонерка, як пишуть російські медіа, вбила свого співмешканця, завдавши йому 22 ножових поранення після того, як він почав до неї чіплятися. Чоловік помер на місці. Жінці загрожує до 15 років ув’язнення.

Станіславська громада Херсонщини. Влітку 2022 року кадровий російський військовий Зунель Братов, боєць 25-го окремого полку спецпризначення РФ протягом тривалого часу гвалтував місцеву мешканку та знущався над її донькою.

Раніше Братову вже пред’явили підозру за зґвалтування та утримання в сексуальному рабстві жительки Станіславської громади — цю справу на той момент вже передали до суду. Слідство встановило, що восени 2022 року він викрадав жінку, утримував її понад місяць у своєму помешканні, змушував до статевих актів, бив і замикав у підвалі.

Влітку російський військовий, погрожуючи зброєю, ґвалтував іншу жінку зі Станіславської громади та регулярно приходив до її дому, забираючи потерпілу силоміць. Від сексуального насильства постраждала також її неповнолітня донька, над якою він вчиняв розпусні дії. Родина була змушена покинути дім і переховуватись у Херсоні до звільнення території. 

Журналісти Слідство.Інфо встановили, що Братов — кадровий російський військовий, одружений, має дітей і був нагороджений Міноборони РФ ще до повномасштабної війни.

14 січня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області виніс вирок російському військовому за зґвалтування та залякування дівчат навесні 2022 року. Вирок заборонений для оприлюднення, тому що справу розглядали у закритому судовому засіданні.

За інформацією з відкритих джерел та підозри зрозуміло, що обвинувачений – 24-річний росіянин, лейтенант ФСБ Олександр Лебідь. Підозру йому оголосили 23 серпня 2023 року. Українські правоохоронці зафіксували два епізоди воєнних злочинів, до яких причетний Лебідь. У першому епізоді він, за версією слідства, викрав дівчинку з помешкання, де вона проживала з матір’ю і бабусею, вивіз до приміщення магазину, поїв спиртним, бив, погрожував зброєю та зрештою вчинив сексуальне насильство.

У другому Лебідь, за даними правоохоронців, неодноразово викрадав під приводом допиту та огляду мобільного телефону на предмет співпраці з ЗСУ, змушував роздягатися, погрожував зброєю і згодом зґвалтував молоду жінку. Все це відбувалось у квітні та травні 2022 року.

З різних медіа стало відомо, що Лебідь загинув 6 жовтня 2022 року, а в Росії його представили до “ордена мужності” посмертно. Вироком суду у січні 2025 року Олександра Лебідя засудили заочно до 12 років позбавлення волі за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).

Сексуальне насильство на тимчасово окупованій території залишається одним із найменш задокументованих злочинів. Більшість фактів стає відомою вже після деокупації, як це відбувається на Херсонщині. А ось на ТОТ це табуйована тема. Окупанти про такі випадки практично не повідомляють. 

Самі постраждалі в умовах повної відсутності правового захисту, контролю з боку окупаційних адміністрацій і страху перед переслідуваннями не можуть повідомити про те, що пережили, якщо вижили. Тож дані з окупації фрагментарні — вони надходять із відкритих джерел, повідомлень місцевих мешканців, матеріалів правозахисників і рідкісних свідчень тих, кому вдалося покинути територію. 

Журналісти видання Бахмут IN.UA намагалися встановити контакт з однією з жінок, згадку про яку отримали, але вона відмовилася від розмови: на даний момент вона перебуває у тяжкому психологічному стані та досі живе на окупованій території, де будь-яке спілкування з журналістами може наражати її на безпеку.

Тому це дослідження, яке провели журналісти Бахмут IN.UA та Кавун.City базується виключно на відкритих даних про випадки сексуального насильства в окупованих містах Донеччини, які нам вдалося знайти.

Системність злочинів: що показують доступні згадки

Донеччина. Ми аналізували кілька джерел за поточний рік та кілька останніх: російські судові реєстри, новинні канали так званої “днр” та соцмережі, а також українські джерела. Знайшли інформацію про випадки сексуального насильства над жінками у Донецьку, в Горлівці, Макіївці, Єнакієвому, Харцизьку та інших населених пунктах. Згадки про сексуальні злочини по відношенню до жінок збільшилися після повномасштабного вторгнення. Їх фіксують навіть російські джерела. 

Але у документах та повідомленнях немає жодного підтвердженого прикладу реального розслідування на ТОТ. У багатьох випадках окупаційні структури замовчували, спотворювали інформацію, або ж перекладали провину на інших. Зокрема, ми знайшли випадки нібито “ложних доносів”, коли жінки повідомляли про згвалтування, але їм відповідали, що їх звинувачення хибні, чи довести їх неможливо. Особливо це помітно стосовно учасників “сво”, які фігурують як сексуальні злочинці. Вироки їм виносять лише українські суди заочно, російські ж — ні.

Зокрема, на території окупованої Донеччини за останній рік було кілька таких випадків. Так, російський військовий зґвалтував жительку селища Гольмівський, це Горлівська територіальна громада. У селі на Донеччині двоє російських військових змусили жінку до статевого акту, і щоб побороти опір, вкололи їй невідому речовину. У Єнакієвому учасник так званої “сво”, раніше судимий, зґвалтував і вбив дитину. У Зугресі російський солдат, погрожуючи ножем, згвалтував дівчину. Випадки насильства над жінками також фіксували в “Ізоляції” — сексуальне насилля тут використовували як метод покарання. 

Аналізуючи доступні повідомлення про сексуальне насильство на окупованій Донеччині, ми окремо відстежували питання відповідальності. У відкритих російських реєстрах та зведеннях окупаційних структур немає підтверджених даних про притягнення до відповідальності осіб, причетних до цих злочинів. У доступних судових документах відсутні вироки чи згадки про реальні кримінальні провадження, що вказує на практичну безкарність за такі дії на тимчасово окупованих територіях.

Окремо ми перевірили, чи мають постраждалі можливість звернутися по психологічну допомогу. Всеросійська служба “Насилию нет”, яка у РФ декларує підтримку жертвам насильства, не має жодних центрів або представництв на території так званої “днр”. Ці регіони не фігурують у переліку областей, де організація надає підтримку. Є лише загальний номер гарячої лінії, проте жодної структурованої присутності або локальних служб у містах окупованої Донеччини немає.

Фактично це означає, що жінки й інші постраждалі залишаються без доступу до незалежних кризових центрів, психологічної допомоги та механізмів фіксації злочинів. У поєднанні з відсутністю реальних розслідувань це створює замкнене коло: постраждалі не можуть безпечно звернутися по підтримку, а системи, здатної фіксувати такі випадки або захищати їхні права, на окупованій території не існує.

Херсонщина. Станом на 25 листопада 2025 року органи прокуратури Херсонщини продовжують документувати воєнні злочини, пов’язані із сексуальним насильством під час воєнного стану. На сьогодні прокурори встановили 126 потерпілих від сексуального насильства, серед яких 30 жінок, 88 чоловіків та 8 дітей, повідомили на запит Кавун.City у Херсонській обласній прокуратурі. Йдеться саме про злочини, вчинені російськими окупантами на території області. 

Вже у грудні 2022 року, за місяць після деокупації правобережжя Херсонщини, стало відомо, що Херсонська область — серед «лідерів» у зафіксованій кількості злочинів сексуального насильства, вчиненого окупантами, у порівнянні з іншими деокупованими територіями України. На той момент серед найбільш поширених фактів сексуального насильства, здійсненого ворогом щодо мирного населення, — примусове оголення, зґвалтування, катування електрострумом геніталій. 

За інформацією, яку Херсонська обласна прокуратура надала Кавун.City, у межах Херсонської області зареєстровано 59 кримінальних правопорушень за ст. 438 КК України, більшість з яких російські військові вчинили на території Бериславського району (24 факти) та Херсонського району (21 факт, з них 19 – на деокупованій території). Зафіксовано також 7 таких злочинів у Каховському районі, 4 – у Скадовському та 3 – у Генічеському. Скільки фактів нам ще невідомо, адже понад 70% області наразі окуповані, можна лише здогадуватись.

Беззахисні на ТОТ

Уповноважений Верховної Ради України Дмитро Лубінець підкреслює, що сексуальне насильство Росія використовує як:

• інструмент залякування населення на ТОТ;
• метод тиску на утримуваних осіб;
• форму тортур;
• елемент психологічної війни.

“Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), росія використовує як психологічну зброю, спосіб залякування мирного населення на ТОТ, інструмент приниження та придушення українського народу та для тортур військовополонених. Це грубе порушення одного з фундаментальних прав людини – на особисту недоторканість особи. СНПК може кваліфікуватись не тільки як воєнні злочини, злочини проти людяності чи грубі порушення прав людини, але й бути частиною актів геноциду”, — пояснив Дмитро Лубінець.

Зазначимо, що якщо ви перебуваєте/перебували на ТОТ й зазнали сексуального насильства, при в’їзді на непідконтрольну росіянам територію ви можете звернутися до поліції та правоохоронних органів, щоб задокументувати випадок, а кривдника зможуть покарати, зокрема заочним винесенням вироку.

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, у 2024 році в Україні зафіксовано 209 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Серед постраждалих — 156 чоловіків, 46 жінок, а також діти: шість дівчат і один хлопчик. Більшість задокументованих злочинів, за інформацією місії, була скоєна представниками російських збройних сил, окупаційних правоохоронних структур та пенітенціарних установ — як на тимчасово окупованих територіях України, так і на території РФ.

Читайте також:

2014-й – 2022 – 2025. Як змінилося ставлення мешканців Донеччини до життя в окупації. Думки трьох людей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські військові знищили російську важку вогнеметну систему “Сонцепьок” поблизу Лимана, що на Донеччині.

Про це повідомили 63-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині знищено російську ТОС “Сонцепьок”

Українські сили оборони знищили російську важку вогнеметну систему ТОС “Сонцепьок” на Лиманському напрямку. За попередньою інформацією, удар по системі здійснили пілоти Третього армійського корпусу та 63-ї окремої штурмової бригади. Для ураження цілі застосували FPV-дрони. Внаслідок влучання відбулася детонація ракетного залпу.

Зазначимо, що “Сонцепьок” — це 220-мм важка вогнеметна система, яка використовує термобаричні боєприпаси. Використання подібних систем поблизу населених пунктів заборонено Женевською конвенцією через їх невибірковий характер дії.

Читайте також:

ССО показали вуличні бої в Покровську: до 100 окупантів зосередилися в районі залізниці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!