З початку повномасштабної війни з росією змінилося життя абсолютно кожного українця. Багатьох накрила закономірна паніка: частина поїхала якомога ближче до західних кордонів нашої країни, інші перебралися до підвалів та бомбосховищ. Однак людям, які не можуть повною мірою потурбуватися про себе, такі різкі зміни далися ще складніше. Труднощі з евакуацією маломобільних людей, їх потреба у допомозі під час спуску до підвалу, особливі умови життя та транспортування, включаючи доступні входи, туалети та спеціальний транспорт. Ось, з чим зіткнулися сотні волонтерів з бажанням допомогти.
Редакція «Бахмут IN.UA» поцікавилася в активістів нашого міста, з якими основними проблемами вони стикаються під час надання допомоги людям з інвалідністю, як їм вдалося організувати процес евакуації, та яким чином бахмутян з особливими потребами розміщують на новому місці. На запит відповів волонтер Руслан Куркай з благодійної організації «Руки милості», котра співпрацює зі Спілкою Церков України.
Руслан Куркай під час евакуації.
«До нас зверталися і жінки, інваліди та діти. Були й сидячі та лежачі, і ми їх вивозили. Держава нам зовсім не допомагала, вивозили спочатку на власному транспорті. Потім Бог благословив і брати з Європи допомогли, змогли купити автобус Mercedes Sprinter. Вони робили величезний акцент на тому, щоб ця машина служила людям. Потім ще й ще, і ми вже мали два-три автобуси. Приблизно двічі на тиждень моталися туди-сюди. Туди везли гуманітарку назад – під зав’язку людей», – розповів він.
Всього з початку повномасштабного вторгнення Руслан перевіз близько півтори тисячі мешканців Бахмута та прилеглих населених пунктів. Зокрема, з Попасної та Сіверська. З них близько сотні – люди з інвалідністю.
Оскільки у кожного з особливих пасажирів є сім’я чи опікун, весь процес потрібно планувати завчасно.
«Зарплату ми за це не отримуємо, всі гроші на перевезення, їжу, бензин, розміщення тощо – це все пожертвування парафіян і наших європейських партнерів. Ми в це не вникаємо, наша справа, волонтерів, завантажити пакети з гуманітаркою, людей та привезти. Знайти куди. До цього в нас був узагалі автобус, який дзвенів і кректав. Божою милістю доїжджали аж до Чернівців і назад», – розповідає він.
Вже потім, коли стало зрозуміло, що «бліцкриг» росії не вдався, представники церкви почали вивозити також чоловіків, молодь та невеликі групи охочих із селищ Бахмутського району і не тільки. Однак у лютому-березні брали лише жінок та дітей. За словами волонтера, попит на перевезення був просто космічний: ще до покупки автобуса в невеликий автомобіль для перевезень вантажу вдавалося посадити до 22 осіб, заздалегідь застеливши підлогу матрацами.
«Це, звичайно, за законами дорожньо-транспортного руху ми порушуємо, але ми розуміли, що ну не можемо ми по-іншому вчинити. Коли люди зверталися, ми розуміли, що рахунок іде на хвилини. Забитою дорогою вивозили людей усіх поспіль. Там у цей час усі напевно були. Дуже багато було бажаючих, особливо ми завжди акцентували на дітей, матусь та інвалідів. Потім уже почали брати чоловіків, і кожен боявся, питав: «А можна?»; «А нас не висадять на блокпосту?»; «А нас не заберуть служити на фронт?». Жодного не забрали, жодного не затримали. Ми вивозили навіть без документів і хлопці на блокпостах завжди з розумінням ставилися до цього», – зізнався активіст.
Щоби розмістити евакуйованих, колеги волонтера ведуть постійні переговори з представниками інших церков, усіляких громадських організацій, господарями приміщень. Поки що знайти місце вдавалося кожному. Частково в цьому допоміг і той факт, що близько половини пасажирів уже знають, куди їдуть: хтось до родичів, хтось до друзів, а хтось і зовсім має намір перетнути кордон, та рухатись далі на Захід.
«Через Олександрію постійно їздили, людям завжди пояснювали, що дорога далека. Було багато запитань: «А ми доїдемо?»; «А де ми будемо жити?»; «А що нам робити далі?». Спочатку вивозили всіх до Чернівецької області, розміщували у церкві наших братів, які першими відчинили двері. Потім, коли в них закінчилися можливості, ми почали шукати інші місця, куди всіх прилаштувати, нам допомогли п’ятдесятники (ред. – євангелісти). І до цього дня вони допомагають нам знаходити новий дім для переселенців. Якщо це інваліди, потрібно ще придумати, куди їх поселити, щоб про них подбали. Годуємо їх двічі на день, перев’язки, помити бабусю без ноги. Таке неодноразово було: вимивали, міняли підгузки», – додав Руслан.
Він розповів, що з зими процес допомоги жителям Східних областей України систематизувався: визначилися учасники різних напрямків, відповідальні за постачання продуктів з інших регіонів та з-за кордону, постачання одягу, перевезення людей Україною та іншими країнами, допомогу людям з інвалідністю на місцях.
«Ще ми маємо знайомих, які спеціально придбали пару «швидких», щоб вивозити конкретно людей з інвалідністю. Там місткість уже не така, як у нас, звісно. Сьогодні він поїхав до Дружківківки спеціально за однією бабусею», – ділиться волонтер.
Крім Руслана, ці чотири місяці евакуацією займалися також практично всі його знайомі, які мають транспорт чи права. Усі парафіяни їх церкви, віруючі з інших церков у регіоні та інших областях. За його словами, підрахувати навіть приблизну кількість евакуйованих всією братією просто неможливо.
«Дехто під час перевезень потрапляв під обстріл, ризикував своїм життям. Але все одно знаходиться ті, хто взагалі не хоче евакуюватися. Це окрема історія. Бувало таке, що ми їздили, у нас була якась кількість вільних місць та час дозволяв. Просто заїжджали у Сіверську на подвір’я будинку, де люди купкувались по підвалах. Підбігають до машини та питають: «Ви привезли гуманітарку?». Я говорю: «Ні, я приїхав за вами. Сідайте, поїхали. Він запитує: «А скільки коштує?». Я говорю, безкоштовно. Не захотіли. Це цілий світ, у який ми поринули за ці чотири місяці й, дякувати Богу, зробили дуже багато роботи. Сьогодні ми теж мали виїжджати до Бахмута, але не виїхали. Нас попередили, що можуть звідти просто не випустити, якщо ми зараз поїдемо», – з досадою визнає Руслан.
Успіх подальших перевезень залежить від того, яка ситуація буде на фронті, адже щодня лінія розмежування наближається до Бахмута. Через це все більше водіїв відмовляються продовжувати евакуацію, і шансів потрапити на безпечну територію у людей, які не наважилися зробити цього раніше, дедалі менше.
