Main menu

IMGP8541 1 67fa2Важливі питання, якими живуть сьогодні мешканці сходу, які ще не виїхали залишається як підготуватись до можливих атак, а для тих хто збирається їхати - кому передати клюючі, щоб придивитись за майном. Про свої відчуття у цей важкий час пише письменник та художник, наш блогер Микола Фоменко.

 

 

НАПЕРЕДОДНІ

Тиша. І в городах нікого. А день такий блакитний, теплий, сухий. Наче ніхто цього не бачить, не відчуває, нехтує, наче усім байдуже до сонця, погоди, до того, що прийшла нарешті весна. Навіть шпаків немає і сусідський півень не голосить. Може восени його зарізали? А чого то у хатах вікна забиті дошками, а чого то сусідка з дітками біжіть на якійсь автобус?

100 2297 72289100 2304 223c5‒ Дітки. Дітки, ‒ виправдовується вона. ‒ Саме через них. А ви тут будь ласка поглядайте.

‒ Ну, звичайно, погляну.

Це так, щоб не промовчати. Та вона розуміє. Ми обидва розуміємо. А в багатоповерхівці займають місця у бомбосховищі. Зносять туди килими, ковдри, пруть кресли.

‒ Ви зайняли собі місце?

‒ Ні.

‒ Вважаєте, у кватирі безпечніше?

‒ Ні. Вважаю, що мені все рівно.

Сусідка довго дивилася в очі і промовчала. А що вона могла сказати? Що я божевільний? Хіба те, що відбувається не божевілля? Хіба можна залишитись розсудним, коли розсудність схожа на зраду або цинізм? Якщо хтось вирішив, що можна вбивати, то напевно когось вб’ють. На залізничній станції шість рефрежираторів. Навряд в них морожена сардина. Місто стільки її не з’їсть. Напевно в них будуть складати шматки людських тіл.

Фото аватар Олександр Дьяченко.

Фото по тексту Микола Фоменко.