Бій почався близько 17.00 години, на землі не залишилося місця, де б не впав ворожій знаряд, для багатьох захисників – це був перший бій, старший ротно-опорного пункту з напарником відійшли з позиції останніми, без жодної втрати, 18-річний боєць вивозив поранених, 21-річний боєць в процесі ведення бою пересувався між позиціями і передавав накази старшого РОПа. Без спеціальної військової підготовки, без навчань з початку війни хлопці билися за рідне місто Бахмут.
За два дні до бою, бійці пішли в розвідку і на позиції “за нулем” спостерігали за позиціями ворога – цілий день під ворожими обстрілами! Та інформація, зібрана бійцями, допомогла зрозуміти оперативну ситуацію і надалі врятувати життя бійцям. А про наступ ворога дізналися випадково – один з них відійшов в туалет та натрапив на ворога, був поранений, сповістив товаришів.
Ворог наступав двома тактичнми групами. Проти наших бійців діяли ствольна артилерія, міномети, ворожий танк, бойова машина піхоти, дрони. Бійці тероборони зустріли все це “зло” і тримали бій більше чотирьох годин з автоматами, ручним протитанковим та автоматичним гранатометами на станку.
Гранатометник та його помічник, позивні Свєтлий та Сергєіч, розказали, що з їхньої позиції працював гранатомет осколково-фугасними по противнику, після кожного пострілу нашого гранатомету противник затихав, тобто точно – ворог ніс втрати, а це давало можливість бійцям змінити позиції та сховатися від артилерійних та танкових пострілів. Вже після другого пострілу гранотометник оглух і коригувати доводилося вже на пальцах, як тільки вони змінювали позицію – миттєво приліталі 120-ті мини туди, де вони були до цього.
Кажуть, що їм обом доводилося вставати в повний зріст при пострілах, бо попереду було поля соняшнинка і для найкращої точності постріла необхідно було наближатися до противника, потім повзти крізь поле під безперервним вогнем противника, давати опір, щоб ворог не міг просуватися далі.
Для двадцятирічного бійця з позивним Сєдой – цей бій також був першим. Хлопець призупинив навчання в інституті, бо каже, що захист вітчизни для нього в пріоритеті.
Хлопець отримував усні накази сержанта – старшого ротно-опорного пункту, бо рації відсутні, бігав під постійними мінометними та артилерійними обстрілами на позицію, де розміщувався автоматично-станковий гранотомет, коригував постріли, повертався назад і продовжував бій.
Боєць з позивним Псих, йому 18 років. Бойового медика на позиціях не було, тому він сам вивіз поранених, по-черзі, з полю боя за 40 хвилин до Бахмута на власній автівці! Коли повертався за другим, встигав знищити орків, працюючи снайпером, а навчився, як розказують його побратими, за один день.
Боєм керували старший ротно-опорного пункту в особі сержанта з позивним Бімба та старшина з позивним Юрич. Обидва – бійці з бойовим досвідом, який отримали в 2014-2015 роках, їхня злагоджена, робота, мужність, відповідальність за бійців та рішучість надала можливості, без жодних втрат, при постійному мінометному та артилерійському обстрілах відійти бійцям на резервні позиції і там вже виконувати бойові завдання та чекати наказів командирів батальйону.
“Кожен боєць робив свою справу чітко, правильно, відважно, ніхто не покинув позицію та не склав зброю. Весь час, що знаходились на позиціях – майже місяць, спали уривками, проводили постійне обстеження території, за допомогою тепловізора та біноклю, які купили за власний та кошт волонтерів. Під час бою кожен боєць показав себе справжнім героєм, поранених витягували самі, а далі вже їх підхоплював наш бойовий медик з військової частини з позивним Док. Ми розуміли, що нас атакували не звичайні кацапські підрозділи, а спецура чи регулярна армія. Трималися довго, пізніше було прийнято рішення відходити на резервні позиції, бо головне – це зберегти життя бійців!” – з гордістю про своїх побратимів розповідає сержант.
Бійці вже більше двох місяців знаходяться на передових позиціях под постійними обстрілами ствольної артилерії, жодного разу не було ротації, а про відпустку, хоча б на два три дні, вони поки що мріють. Між тим, бійцю, щоб бути боєздатним потрібно відпочивати і морально, і фізично. А коли вони повертаються з бою, до цього не спавши по декілька днів та ночей, на каві та енергетиках довго не витримаєш.
Укриття бійців від артобстрілу та уламків знарядів на наглядовому посту
Про важливість та потребу в ротації кажуть і генерали ЗСУ. На думку генерала Дмитра Красильникова заступника командувача військ оперативного командування “Північ” Сухопутних військ ЗСУ у підрозділах ЗСУ необхідна чітка ротація:
“Потрібно чітко дивитися: як тільки в підрозділі стає десь 50% штатного підрозділу, його уже потрібно трошки виводити хоча б днів на 5, на 7 на відновлення. Навіть на другу лінію. Скажімо так, не на материкову частину країни, де не ведеться бойових дій, а навіть 20 км, 30 км від лінії фронту. Щоб вони хоча б не потрапляли під ствольну артилерію. Коли ведеться постійний бій, неможливо просто ні про що поговорити, когось чогось навчити. Просто мізки на місце йому поставити. Нема часу. І немає просто якоїсь можливості. Чітко витримувати межу втоми, грань тієї втоми”.
Хлопці билися до останнього снаряду, виносили поранених, поверталися на позицію за зброєю, встигли вивезти навіть генератор, але багато чого і залишилося. Відійшли на резервні позиції і продовжували виконувати бойове завдання – боронити Бахмут. І більшість з них немає ні військового виховання, ні бойового досвіду, і реальні бої для них стають навчанням. Це звичайні інженери, підприємці, лікарі, студенти, будівельники і всіх їх об’єднує одне – любов та бажання боронити рідну землю, рідний Бахмут! Відвага та мужність кожного бійця, холодний розсудок і зважені прийняті рішення старшого РОПа зробили маленьку Перемогу на маленькій частині рідній землі!
Фото на головній Генеральний штаб ЗСУ
