Соледар – місто в Донецькій області, яке до повномасштабного вторгнення росії було відоме насамперед підприємством з видобутку солі “Артемсіль” – одним із найбільших у Європі. До 2022 року тут проживало понад 10 тисяч людей, працювали школи, лікарня, промислові об’єкти, а саме місто було важливою частиною економіки регіону. Проте російське вторгнення зруйнувало Соледар.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала, що сталося з Соледаром після окупації російськими військами.

Бої за Соледар і повна окупація

Активні бойові дії за Соледар розпочалися влітку-восени 2022 року під час наступу російських військ на Бахмутському напрямку. Місто швидко перетворилося на одну з ключових точок протистояння.

13 січня 2023 року Міністерство оборони росії заявило про взяття Соледара під контроль. За твердженням російської сторони, місто було захоплене ще ввечері 12 січня. Україна на той момент офіційно не підтверджувала втрату контролю, наголошуючи, що в районі тривають інтенсивні бої. У заявах російського військового відомства Соледар називали “важливим плацдармом” для подальшого наступу та можливістю перерізати логістику ЗСУ до Бахмута.

Тогочасний полковник Збройних сил України Сергій Череватий  25 січня 2023 року підтвердив відхід частин ЗСУ з міста. Він прокоментував це так.

За словами Череватого, лінія фронту була вирівняна, тому не сталося оточення чи захоплення українських підрозділів.  Після цього ЗСУ закріпилися на заздалегідь підготовлених оборонних рубежах на околицях міста, щоб створити більш вигідні позиції для подальшої оборони.

Соледар: масштаби руйнувань

Вже наприкінці січня 2023 року окупаційна влада фактично визнала катастрофічний стан міста. 24 січня денис пушилін, який позиціюється як голова так званої “днр”, заявив, що рівень руйнувань у Соледарі настільки високий, що житлові будинки недоцільно відновлювати – простіше зводити нові. Він також повідомив про створення спеціальної комісії під керівництвом віцепрем’єра рф марата хуснулліна, яка нібито мала визначити подальшу долю міста.

Паралельно у прокремлівських медіа почали з’являтися матеріали, що описували Соледар як практично повністю зруйноване й безлюдне місто. У публікаціях від 29 січня 2023 року зазначалося, що більшість житлових кварталів лежать у руїнах, цивільного населення немає, а пересування можливе лише в супроводі бойовиків.

На початку лютого 2023 року російські видання самі підтверджували: Соледар зазнав масштабних руйнувань, а мешканці були змушені евакуюватися. Водночас окупаційна адміністрація говорила про плани відбудови міста та відновлення “Артемсолі”, а в матеріалах наводилися емоційні свідчення евакуйованих жителів, які сподівалися колись повернутися додому.

Обіцянки замість відновлення

Минали місяці, однак реальних відновлювальних робіт у місті так і не розпочали. У серпні 2023 року, дмитро стешин, російський воєнний кореспондент порівняв зруйнований Соледар із Дрезденом після Другої світової війни, наголосивши, що в місті майже не залишилося вцілілих будівель і цивільного населення.

У січні 2024 року, в річницю захоплення Соледара, денис пушилін назвав подію “звільненням від української окупації” та вкотре підкреслив її військове значення. Водночас він визнав, що бойові дії унеможливлюють розмінування та будь-яке відновлення міста. Попри це, пушилін знову говорив про “майбутнє відродження” Соледара і запуск “Артемсолі”.

Фактично протягом 2024-2025 років риторика окупаційної влади не змінювалася. З одного боку – заяви про плани, з іншого – постійні пояснення, чому ці плани неможливо реалізувати. У травні 2024 року в етері телеканалу “россия‑24” пушилін заявив, що обстріли з боку ЗСУ нібито не дозволяють навіть розпочати розмінування та розбір завалів у Соледарі, таким чином окупаційна влада знову перекладала відповідальність на українські війська.

 “Противник предпринимает перечень действий, которые не позволяют даже пока что приступить к разминированию, к разбору завалов, и это, конечно же, сложный вопрос”, — написав пушилін.

В квітні 2025 року російська окупаційна влада запровадила програми, які мають на меті заселити ці території російськими громадянами, включаючи пільгову іпотеку на придбання житла саме в цих містах. За даними місцевих ЗМІ, в росії мала запрацювати державна програма пільгового житлового кредитування для сімей з дітьми, яка поширювалася й на окуповані Бахмут і Соледар та інші населені пункти.

Іпотеку могли отримувати російські родини для купівлі чи будівництва житла на цих територіях, навіть якщо воно було зруйноване чи частково зруйноване під час війни.  Але наприкінці 2025 року пушилін знову наголосив, що через складні безпекові обстановини, в місті неможливо почати відновлювальні роботи або навіть провести кадастрові оцінки для компенсацій.

Люди без міста

Поки Соледар залишається зруйнованим і безлюдним, його мешканці живуть у статусі евакуйованих. У липні 2024 року так званий “уряд днр” повідомив про одноразову матеріальну допомогу в розмірі 10 тисяч рублів (5 500 грн) для евакуйованих жителів, зокрема з Соледара. Йшлося про кілька тисяч людей, які втратили домівки, але отримали лише символічну фінансову підтримку. 

У повідомленнях окупаційної влади неодноразово наголошувалося, що цивільного населення в Соледарі нібито немає. За даними джерел, навіть після завершення активних боїв люди намагаються повернутися до своїх домівок у Соледар і Бахмут із тимчасово окупованих територій. Однак окупаційні сили блокують в’їзд і виїзд, не дозволяючи цивільним заїжджати в міста та залишати їх через контрольовані окупантом під’їзди

“Артемсіль”: символ, який не відновили

Окремою темою залишається доля підприємства “Артемсіль”, яке до війни було стратегічно важливим для України. Про його відновлення окупаційна влада говорила ще у 2023 році, однак реальний стан підприємства свідчить про інше.

Через три роки після захоплення Соледар залишається символом не обіцяної росіянами “відбудови”, а руйнування та невиконаних обіцянок. Місто фактично не існує як простір для життя: без мешканців, без інфраструктури, без реальних планів відновлення. Усі заяви окупаційної влади зводяться до риторики про “після війни”, яка не має чітких термінів і гарантій.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Марія Дубенко

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

До теми:

Невиконані обіцянки про відбудову і мародерство: як насправді живе окупована Авдіївка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більше ніж, три роки тому росіяни окупували Бахмут, назвавши це “звільненням”. Однак, ватажок “днр” денис пушилін ще в 2023 році вказав, що місто відновлять. Але минули роки, і ці обіцянки так і залишилися телевізійною картинкою. Бахмут досі лежить у руїнах. За супутниковими оцінками, у Бахмуті зруйновано 97% багатоповерхових будинків. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько 70 тисяч людей. Станом на 2026 рік постійного цивільного населення в місті фактично немає. Бахмут перетворився з одного з найбільших міст на зону військової присутності росіян, їх базу.  Та, історія Бахмута насправді не є винятком. Подібна ситуація склалася і в Соледарі, який росія називала стратегічним через соляні шахти та промисловість. Однак замість масштабної відбудови міста отримали невизначене майбутнє. Це показує важливу річ: росія може окупувати територію, але це не означає, що вона готова зробити її “своє”ю. А на додаток про брак довіри до людей на ТОТ були, ключові рішення на тій же окупованій Донеччині ухвалюють люди, які приїхали сюди з росії.

Більше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Окупованою Донеччиною керують росіяни

Однією з ознак того, що Росія не сприймає новоокуповані території як повноцінну частину власної держави, є кадрова політика. Попри риторику про “повернення додому”, ключові посади, як от посади мерів або міністрів, в окупаційних адміністраціях часто отримують не місцеві жителі, а люди, яких направляють з росії або з окупованих з 2014 року територій. Місцевим колаборантам відводять другорядні ролі, а стратегічні рішення контролюються Кремлем. Це характерна модель колоніального управління, де центр не довіряє населенню захопленої території.

Таблиця. Хто керує окупованими містами Донеччини / або дотичний до головних управлінь/міністерств

ПІБ	Посада	Походження
Антон Кольцов	В.о мера Маріуполя	Череповець, Вологодська область
Зінченко Костянтин	голова окупаційної адміністрації Волноваського району; (зокрема, Волноваха та Вугледар)	Зугрес, Донецької області
Олексій Муратов	лобією питання компенсації за житло бахмутянам, де факто росія взагалі не призначила окупаційну адміністрацію в Бахмуті	Курськ, Курська область
Дмитро Шевченко	займається питанням окупованої Авдіївки, так само як в Бахмуті, тут не створили окупаційну адміністрацію	Олександро-Калинове, Донецька область
Наталя Климович	очолює окупаційну адміністрацію Світлодарська	Світлодарськ, Донецька область
Євгеній Солнцев	голова правління “днр” з 2023 до 2025 року	Воронеж, російська федерація
Олександр Костомаров	Перший заступник керівника адміністрації “днр”, контролює внутрішню політику на окупованих територіях	Челябінськ, російська федерація
Андрій Чортков	Голова Уряду “днр” з 2025 року	Шатки, російська федерація
Дмитро Шмелев	Міністр доходів і зборів “днр”	Геленджик, російська федерація

Тобто, росія декларує інтеграцію “нових регіонів”, але фактично створює вертикаль влади, де мешканці окупованих територій не є повноправними учасниками процесу ухвалення рішень. 

Навіть лояльність не гарантує ставлення як до “своїх” 

Ще одним доказом того, що мешканці окупованих територій так і не стали для росії “своїми”, є історія з компенсаціями за зруйноване житло. Протягом кількох років окупаційна влада заявляє про виплати бахмутянам та жителям інших окупованих сіл Бахмутського району. Однак на практиці люди стикаються з бюрократією, відсутністю чітких правил і взаємозаперечними рішеннями різних відомств. Бахмутяни, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, неодноразово скаржилися, що не можуть навіть подати документи на компенсацію, а про самі виплати дізнаються лише з повідомлень російських пропагандистських каналів.

Показово, що у 2025 році мешканці Бахмута та Авдіївки були змушені записати колективне звернення до ватажка так званої “днр” Дениса Пушиліна. Люди вимагали пояснити, як отримати компенсацію за зруйноване житло. У відповідь окупаційна адміністрація пропонувала громадянам їхати до самого Бахмута, щоб підтвердити факт руйнування будинку, хоча місто залишається небезпечним для перебування цивільних.

Ще більш показовою стала історія мешканців Бахмута, які поїхали днями до Москви з вимогою надати компенсації. Біля адміністрації президента РФ їх затримали російські силовики. За словами самих бахмутян, до них ставилися принизливо, а один із силовиків порівняв людей із собаками. Цей випадок став символічним: навіть ті люди, які залишилися в окупації, або прийняли її правила, не отримали ані обіцяної підтримки, ані поваги. Для російської системи вони залишаються “мешканцями території”, а не повноцінними громадянами. При цьому сама окупаційна адміністрація вже фактично визнавала, що реальних виплат за зруйноване житло у Бахмуті немає. Під час публічних зустрічей чиновники заявляли, що місто належить до територій без сформованої адміністрації, а тому рішення щодо компенсацій ухвалюються не на місці, а через міжвідомчі структури. Це означає, що навіть через три роки після захоплення міста Росія так і не створила механізму підтримки людей, чиї домівки були знищені війною.

Показово й те, що у червні 2026 року окупанти відзвітували про розгляд лише 156 заяв на компенсації від мешканців усього так званого Артемівського муніципального округу, до якого входять понад 70 населених пунктів.

Відбудова, яка постійно відкладається

За три роки окупації Бахмута російські чиновники та пропагандисти неодноразово оголошували про плани відновлення міста. У різні роки вони заявляли про створення нових робочих місць, відродження промисловості, розробку генерального плану та навіть залучення нових мешканців.

Втім, кожна нова заява лише відкладала реальну відбудову на майбутнє. Показово, що навіть у 2026 році окупаційна влада не має затвердженого генерального плану відбудови Бахмута. Спочатку окупанти заявляли, що місто відновлюватимуть після завершення бойових дій, потім перенесли ці плани на 2025 рік, а згодом — на 2026-й. За три роки після захоплення місто так і не отримало ані програми відновлення, ані реального фінансування. Більше того, окупанти навіть не створили в Бахмуті окремої повноцінної адміністрації. Питання міста розподілені між різними структурами “днр”, що ще раз показує: Кремль не має чіткого бачення його майбутнього.

Бахмут IN.UA неодноразово фіксував ці заяви окупантів. Так, Денис Пушилін заявляв, що нібито саме українські військові заважають відновленню Бахмута та Соледара. Водночас окупаційна влада повідомляла про підготовку генерального плану міста, хоча конкретні терміни реальної відбудови так і не були названі.

Ще однією обіцянкою стало створення 15 тисяч робочих місць у Бахмуті. Окупанти також заявляли про розвиток промисловості, який мав би привабити до міста нових мешканців. Однак жодних підтверджень реалізації цих планів немає. Натомість фото та відео з міста демонструють іншу картину: зруйновані квартали, відсутність цивільної інфраструктури та поодиноку присутність людей.

Соледар, який перестав бути пріоритетом

Схожа доля спіткала й Соледар. Після його захоплення російські медіа наголошували на стратегічному значенні міста. Насамперед через соляні шахти, які до повномасштабного вторгнення були одним із символів міста та важливим підприємством регіону. Проте через три роки окупації Соледар залишається практично зруйнованим. Його майбутнє залишається невизначеним навіть у заявах самих окупантів. Фактично Росія не запропонувала для міста жодної зрозумілої моделі розвитку. Масштабної відбудови немає, а значна частина інфраструктури досі не відновлена.

Приклад Бахмута і Соледара насправді показує ще одну важливу закономірність. Росія не відбудовує всі окуповані території однаково. Найбільші ресурси спрямовуються туди, де Кремль бачить стратегічний або пропагандистський інтерес. Саме тому значні кошти вкладаються у Маріуполь, який має вихід до Азовського моря та є важливим логістичним центром. Натомість міста, повністю зруйновані війною і менш важливі з точки зору економіки чи пропаганди, опиняються на другому плані.

Бахмут є яскравим прикладом такого підходу. Росія витратила величезні ресурси на його захоплення, але після цього фактично залишила місто у стані руїн.

Водночас окупаційна влада продовжує створювати образ майбутнього процвітання, зокрема тими ж заявами про створення робочих місць в Бахмуті. Йшлося нібито про 15 тисяч вакансій на підприємствах. Проте кожна нова обіцянка дедалі більше контрастує з реальністю. Місцеві мешканці, які намагаються повернутися до Бахмута чи Соледара, стикаються з обмеженнями, відсутністю житла та базових умов для життя. Самі окупанти визнають, що повернення населення залишається проблемою.

Через три роки після захоплення Бахмут так і не став “новим російським містом”. Соледар також не перетворився на історію успіху. І саме в цьому полягає головний парадокс російської окупації. Росія може змінити прапори, перейменувати вулиці та створити нові адміністрації. Але вона не може змусити місто жити, бо це не просто територія на карті.

Читайте також:

“Нас порівняли з собаками”: як жителів Бахмута затримали біля Адміністрації президента рф через вимоги компенсацій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

У 2015 році, коли Донецьк уже рік як був під окупацією, місцевий мешканець Віктор Пудак вирішує піти на службу до окупантів. Спочатку, скромним заступником начальника відділу у псевдоміністерстві “днр”. Потім — очільником “Юнармії”, яка на окупованих територіях навчає дітей від 8 років складати присягу “Батьківщині днр” і керувати бойовими дронами. Сьогодні під його керівництвом — понад 7 тисяч підлітків.

Редакція зібрала детальне досьє на Віктора Пудака.

Хто такий Віктор Пудак: від університету до окупаційної служби

Дані	За даними центру “Миротворець”
Повне ім’я	Пудак Віктор Вікторович
Дата народження	20.10.1978
Місце народження	Донецька область, місто Красноармійськ (Покровськ)
ВКонтакте	vk.com/id65722680
Однокласники	ok.ru/profile/562430790640
Telegram-канал	t.me/VictorPudak

Пудак Віктор Вікторович народився 20 жовтня 1978 року в Донецькій області. Навчався у середній школі №3, потім вступив до Донецького національного університету, який закінчив у 2001 році. До 2014 року він був пересічним мешканецем міста без помітної публічної біографії. Після того як Донецьк перейшов під контроль проросійських угруповань, Пудак почав активно будувати кар’єру в окупаційних структурах, займаючись вихованням молоді.

З 2015 року Пудак обіймав посаду заступника начальника відділу військово-патріотичного виховання та оздоровлення молоді в т.зв. “Міністерстві молоді, спорту і туризму днр”. Звідси починається його системна робота з ідеологічної обробки молоді, яка зростала на тимчасово окупованих територіях. У 2019 році, коли угруповання “днр” вирішило створити власну “юнармію” за прямою аналогією з російською організацією, її очолив саме Пудак. У 2021 році він став начальником Центрального штабу ОО ВПД “Молода Гвардія – Юнармія” днр і отримав медаль організації “За активну військово-патріотичну роботу”. З липня 2023 року він офіційно начальник штабу регіонального відділення “Юнармія” на окупованій частині Донецької області.

Але кар’єра Пудака не обмежується “юнармією”. У лютому 2026 року у своєму Telegram-каналі він повідомив, що отримав медаль “Ветеран бойових дій” від організації “Бойове братство”, нагороду, яка офіційно видається учасникам бойових дій на окупованій території. Тожі ж Пудак відкрив власний Telegram-канал, у першому повідомленні якого відразу позначив його призначення: “Цей канал оголошується єдиним пунктом управління для отримання наказів, бойових розписань і важливих зведень. Тут буде лише перевірена інформація про побудови, навчальні виходи, стрільби та всі значущі операції”. Мова — характерна, Пудак послідовно використовує військову термінологію навіть у побутових повідомленнях: батьки дітей у нього “вірні союзники”, підсумки — “бойові зведення”.

Що відбувається на “навчальних виходах”: стрільба, дрони, присяга

Сам Пудак детально звітує про те, чим займаються “юнармійці”. Так, у лютому 2026 року у Маріуполі на базі школи №41 відбувся “зліт місцевого відділення”, у цій школі створили перший юнармійський клас. Того ж місяця у донецькій школі №119 відкрили “парти героя” — це меморіальні парти з іменами випускників, що загинули у складі російських збройних формувань у війні проти України. Юнармійці були там у ролі почесної варти.

Окупаційні медіа подають такі заходи як “історичну пам’ять”, фактично ж ідеться про вбудовування війни у повсякденне життя дітей як норму і зразок для наслідування.

Також у лютому Пудак відкрито похвалився, що “юнармійці в днр” почали проходити курси з управління дронами в умовах бойових дій. Було підписано угоду з т.зв. “республіканським центром безпілотних систем”, де підлітки навчаються воювати за допомогою БПЛА. У квітні 2026 року Пудак оголосив набір на “сборы в Авангард”, це табори тактичної і спортивної підготовки для юнаків і дівчат 14–17 років на чотири зміни протягом літа, так дітей готують до військових дій. А у травні в Шахтарську і Маріуполі провели зональні етапи “Зарниці 2.0”, всеросійської військово-патріотичної гри, де дії — це “бойові завдання”, а не дитячі ігри. Пудак тут виступав суддею.

Пудак будує не лише військову, а й медійну складову “юнармії”. Так, він звітував, що виграв президентський грант на розвиток напрямку “Юнкор”, нібито дитячої журналістики. Наставниками юних “журналістів” стали пропагандистський телеканали “Россия 1” та “Республіканський медіахолдинг”, які поширюють дезінформацію про війну в Україні. Вже у березні Пудак також підписав угоди про співпрацю з Асоціацією ветеранів сво в днр з штабом “юнармії” Красноярського краю, тож мережа ширшає горизонтально і вертикально одночасно.

У червні Пудак оголосив про участь у VI Конференції Донецького регіонального відділення “єдиної росії” — вже як член регіональної політради партії путіна.

Віктор Пудак став одним із ключових функціонерів російської системи мілітаризації дітей та молоді на тимчасово окупованій частині Донецької області. Після роботи в окупаційному “міністерстві молоді, спорту і туризму днр” він очолив регіональний штаб “юнармії”. Під керівництвом Пудака “юнармія” в окупованій Донеччині перетворилася на розгалужену структуру, яка охоплює тисячі дітей та підлітків. Організація не лише проводить нібито “військово-патріотичні заходи”, а й залучає молодь до навчання з керування безпілотниками, участі у військово-пошукових експедиціях та інших активностях, пов’язаних із підготовкою до служби в російських силових структурах.

Активна публічна діяльність Пудака свідчить про його участь в інтеграції окупованої частини Донеччини в російський політичний та ідеологічний простір через систему виховання молоді. Саме через такі структури росія формує лояльність до своїх інституцій серед дітей та підлітків на окупованих територіях.

До теми:

Олександра Кульгіна (досьє) або як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!