Авдіївка до повномасштабного вторнення була великим промисловим містом. Тут працювали металургійні підприємства, також було розвинене виробництво будівельних матеріалів. До війни в Авдіївці проживали понад 30 тисяч людей. Та все змінила повномасштабна війна. На сьогодні місто окуповане росіянами, які знищили майже всю інфраструктуру.

Як зараз живе Авдіївка та що окупаційна влада каже про її відбудову, розповідає “Бахмут IN.UA”.

Авдіївка до війни

Авдіївка була одним із промислових центрів Донеччини. Головним промисловим підприємством міста був Авдіївський коксохімічний завод, який вважався найбільшим в Європі виробником коксу, сірчаної кислоти та мінеральних добрив. Також у місті діяли й менші підприємства — електромеханічний комбінат, кар’єр з видобутку кварцового піску, завод залізобетонних конструкцій, кондитерський та ковбасний виробничі цехи тощо.

До повномасштабної війни в Авдіївці проживали 31 392 людини (дані на 1 січня 2022 року). Вони мешкали у восьми житлових масивах.

Для комфортного проживання людей у місті розвивалася соціальна сфера. Працювали три медзаклади, сім шкіл, професійно-технічне училище.

Одним із головних культурних осередків Авдіївки був Палац культури АКХЗ. У різних його секціях та гуртках займалися близько 3 тисяч людей.

Також в Авдіївці були різні зони для активного відпочинку: стадіон “Хімік”, Голубі озера, сосновий бір і дубовий ліс на околиці міста.

Авдіївка в окупації

З 17 лютого 2024 року Авдіївка окупована військами рф. Місто було практично зруйноване в ході бойових дій. За словами начальника Авдіївської міської військової адміністрації Віталія Барабаша, руйнування в місті наближені до 100%.

“Місто залишилось в руїнах. Жодної вцілілої будівлі не було. Руйнування по самому місту наближені до 100%. Всі будівлі — як адмінбудівлі, так і житловий фонд, — інфраструктура, всі комунікації були зруйновані”, — розповів очільник міста в ефірі телемарафону “Єдині новини”.

Віталій Барабаш зазначив, що на момент відступу ЗСУ в Авдіївці залишалися близько 700 людей. Станом на липень 2024 року місцеве населення зменшилось до 400-450 осіб.

Саме місцеві жителі брали участь у ліквідації наслідків руйнувань. За 5 тисяч рублів вони розбирали завали, проїзні дороги та намагалися відновлювати комунальну інфраструктуру.

Також відомі факти, коли окупанти посилали авдіївців на війну під прапором росії. За даними Віталія Барабаша, близько 100 чоловіків з Авдіївки взяли в лави російської армії. Хоч це й були не навчені військові, вони були потрібні окупантам через знання навколишньої території.

“Протягом перших двох тижнів більше 100 чоловіків з міста просто зникли. Це люди соціально незабезпечені, пияки. Згодом під Очеретиним їх вже брали в полон. Вони були майже без зброї, не навчені, просто їх брали як гарматне м’ясо. Їх брали, оскільки вони місцеві і знають територію”, — розповів Віталій Барабаш.

Відбудова Авдіївки: що кажуть окупанти

Майже одразу після захоплення Авдіївки до міста почали приїжджати чиновники з росії і “днр”. Вони проводили зустрічі з місцевими мешканцями, під час яких давали багато обіцянок про відновлення міста.

Наприклад, одним із перших в місто приїхав віцепрем’єр рф марат хуснуллін. Він зазначив, що в першу чергу в місті будуть відновлені комунальні послуги: електро- і водопостачання.

Та цього за майже рік окупації міста так і не сталося. Про це вже в листопаді 2024 року заявив той же марат хуснуллін. Тепер росіяни планують відновлювати комунальні послуги не по всьому місту, а спочатку в одному “невеликому кварталі”. Вже після цього будуть думати за все місто.

Щодо відновлення житла, то і в цьому напрямку немає значних просувань. Судячи із заяв ватажка “днр” дениса пушиліна, відновлення житлового фонду хотіли розпочати одразу після захоплення міста. У березні 2024 року він заявив, що першочергово будуть відновлені 19 багатоповерхівок.

Однак, і ці плани окупанти не реалізували. Станом на листопад 2024 року окупаційна влада відзвітувала про один “відновлений” будинок на 40 квартир. Він розташований на бульварі Шевченка, 6. Квартири, нібито, заселять у грудні. Про це навіть зняли цілий пропагандистський сюжет. Пушилін особисто приїхав в Авдіївку і поспілкувався з людьми, які, нібито, отримають тут житло. Ремонт у квартирах, як видно на відео, мінімальний.

Також у листопаді пушилін зазначав у своєму відеозверненні, що в Авдіївці, нібито, відновлюють сім будинків. Заселити їх планують “у найближчому майбутньому”, коли саме — не уточнив. Також він зазначив, що “днр” займається відбудовою приватних житлових будинків. Але роботі в цьому напрямку, нібито, заважають ЗСУ. Пушилін звинуватив українських військових у тому, що вони провели “багатогодинний обстріл”, щоб “зробити окупантам неприємно”.

Також пушилін зазначив, що до “відновлюваних” робіт залучають місцевих жителів. Люди, чиї будинки були зруйновані, прибирають вулиці і прибудинкові території.

Наразі люди, які залишилися в Авдіївці, вимушені радіти звичним речам. Оскільки вся інфраструктура зруйнована, в місті не працюють магазини. Лише у червні окупантам вдалося налагодити роботу “автолавки” в місті. Люди вимушені купувати продукти за розкладом і лише з того асортименту, що їм привозять.

Якщо з відновленням житла і інфраструктури в Авдіївці складно, то пропаганда і зросійщенця авдіївців проходять активними темпами. Місцевим жителям майже одразу почали видавати сім-картки мобільної мережі “фенікс”, що працює в “днр”, російські паспорти, російську прописку та банківські картки. Також людям, нібито, “дали можливість голосувати на виборах президента росії”.

Зараз в Авдіївці облаштували ще й пункт розміщення людей, що були вивезені з нещодавно окупованих населених пунктів. Сюди звозять людей з Селидового, Українська, Гродівки та інших населених пунктів Покровського району. Про умови в цих пунктах нічого не відомо, окупанти не надають інформації.

Гуманітарну допомогу людям часто надають не влада “днр”, а волонтери з росії та білорусі. Російські регіони, нібито, ще й вкладаються у “відбудову” Авдіївки. Але й додаткові кошти, які нібито виділяє росія, не можуть пришвидшити відбудову.

Мародерство в Авдіївці

Натомість самі окупанти займаються грабунком того, що вціліло. Як повідомляв Центр громадського спротиву, в Авдіївці були зафіксовані випадки, коли росіяни вивозили металобрухт із залишків знищеного ними коксохімічного заводу. Його везли до порту в Маріуполі. Дохід від реалізації металу отримали фірми-підрядники дениса пушиліна.

При цьому сам пушилін зазначав, що коксохімічний завод постраждав “не критично”.

Також окупанти грабували частково вцілілі квартири в Авдіївці. Журналіст Денис Казанський опублікував відео, на якому окупант розповідає жінці Ларисі, що в квартирах людей є “телевізори і чого тільки немає”. За його словами, “сюди треба вантажну електричку, щоб все це забрати”.

Жодної відповідальності за це окупанти не отримали. Окупаційна влада мовчить про випадки мародерства і ніяк їх не коментує. Вони роблять вигляд, що цієї проблеми просто не існує.

Читайте також:

• “Немає житла, обіцяних пільг і необхідних ліків”: бахмутянка розповіла про складнощі життя в росії
• “Хотів знайти вцілілий будинок”: пушилін поскаржився на Вугледар
• Фотофейк: в Авдіївці біля пам’ятника воїнам-землякам встановили знак “До росії — 0 км”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!