Аскольд – одна з найзагадковіших постатей ранньої історії Київської Русі. Саме він, за літописами, зробив Київ центром держави та першим серед правителів Русі прийняв християнство. Його правління, походи на Візантію та трагічна загибель від рук Олега стали ключовими подіями в подальшому становленні Русі, як однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи.

Детальніше про постать Аскольда та його роль в історії України — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Київський князь Аскольд: біографія

Аскольд або, як зазначали в Ніконовському літописі, Осколд — київський князь, який жив у IX столітті.

Походження імені князя досі викликає запитання. Поширена версія виводить його з давньої ісландської. Haskuldr або Höskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією — ім’я має місцеве, слов’янське коріння та пов’язується зі словом “Сколотити”.

Достеменно невідомо, як та коли народився Аскольд. Утім, існує безліч версій походження. Наприклад, польський хроніст XV століття Ян Длугош вважав, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Аналогічної думки дотримувався відомий український історик Михайло Грушевський.

Інша версія походження князя Аскольда базується на норманській теорії походження Русі. За нею, київський князь Аскольд міг бути Аслейком — сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого та онуком легендарного вікінга Раґнара Лодброка.

В “Повісті временних літ” оповідається що Аскольд з Діром до княжіння в Києві були боярами Рюрика.

“І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: “Чий се город?” А вони, сказали: “Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам“, — зазначається в “Повісті временних літ”.

Царствування та похід на Царгорода

Наразі невідомим залишається й те, як почалося правління Аскольда в Києві. Утім, відомо, що в 860 році він очолив перший задокументований похід Русі на Царгород або Константинополь — столицю Візантії.

На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8 тисячами вояків на борту несподівано з’явилися у Босфорській протоці й взяли Константинополь в облогу. Незабаром наспіла й піхота. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: “Народ від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море”.

Облога Константинополя тривала цілий тиждень. За цей час, як згадували деякі візантійські історики, місто ледве не було захоплене силою. Утім, все завершилось мирною угодою, одним з пунктом якого було хрещення Аскольда та його дружини.

Никонівський літопис каже про хрещення при Аскольді, що русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це лише тільки після того, як впевнилися у божественній силі нової віри — вони кинули Євангеліє у вогонь, а воно не згоріло. Цю ж версію підтверджує й свідок — тогочасний патріарх Святий Фотій Великий, який свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва, і визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священник, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).

Похід руських дружин на Константинополь у 860 році став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося “Відкриття Русі”. Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. “Повість временних літ” зазначає, що з цього часу “почався прозивати Руська земля” або “Русь”.

Смерть Аскольда

Аскольд розпрощався з життям при загадкових обставинах — на нього напав новгородський воєвода Олег під час мирних переговорів. Владу в Києві одразу же захопили представники династії Рюриковичі.

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 році до Аскольдової могили щорічно 15 липня Церквою здійснювався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря.

З липня в 1937 році територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві. Там же знаходиться невелика паркова зона за адресою: місто Київ, вулиця Паркова Дорога, 1 (станція метро Арсенальна).

Читайте також:

• Історичні перемоги українців: як Святослав переміг візантійців з вдвічі меншим військом?
• Історичні перемоги українців: як Ярослав Мудрий провчив половців
• Історичні перемоги українців: як збудували місто Переяслав

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Панську купальню” в Іванівському, яку зображено навіть на гербі села, роками називали спорудою царських часів. Однак знайдене в газеті “Кочегарка” за 1927 рік свідчення ставить цю версію під сумнів. У публікації описана новозбудована гідротехнічна споруда біля Красного, її конструкція та історія появи водозабору.

Що вдалося з’ясувати про походження пам’ятки та чому сучасна будівля все ж залишає питання для дослідників — розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

“Панська купальня” в Іванівському: що це за споруда

Гідрологічна споруда на території Іванівського водозабору давно стала однією з впізнаваних особливостей села. Саме її називають “Панською купальнею”, а зображення споруди присутнє на гербі Іванівського. Через відсутність доступних тривалий час письмових джерел навколо її походження з’явилися різні версії. Одні пов’язували споруду з дореволюційним періодом і називали її “царською”, інші припускали, що вона значно молодша.

Нові відомості дозволяють точніше говорити принаймні про історію водозабору та споруди, яка існувала тут у 1920-х роках. Ключовим джерелом стала публікація в газеті “Кочегарка” №198 за 1927 рік. У ній журналіст описував новий водопровід та споруду, яку можна було побачити на Костянтинівській дорозі неподалік спортивного стадіону.

Автор називає її “баштою” та описує як невелику високу грановану кімнату. Усередину можна було потрапити сходами. З приміщення через вікна відкривався вид на велику поверхню води. Особливу увагу в описі привертають “венеціанські вікна”. По обидва боки споруди їх було по сім. Також у тексті згадуються залізобетонні конструкції, вентиляційні та світлові труби. Тобто йдеться не про стару панську садибу чи декоративну споруду, а про об’єкт, безпосередньо пов’язаний із роботою водопроводу.

Як у Красному з’явився новий водопровід

Газета 1927 року також описує історію місцевого джерела. Насосна станція, за описом журналіста, розташовувалася біля села Красного, яке в тексті також пов’язується з Голубівськими Ступками, біля підніжжя крейдяних гір.

До появи нового водопроводу місцеві жителі користувалися водою з криниці. У матеріалі зазначається, що після прибуття техніків та спеціалістів було ухвалено рішення облаштувати тут водопровід. Над криницею спочатку звели дерев’яну будівлю, укріпили зруб, проклали труби та встановили фільтр. Паралельно спорудили насосну станцію та водонапірний бак.

Згодом систему мали вдосконалити відповідно до санітарних вимог. Для цього пробили дві глибокі свердловини, а до 10 жовтня 1927 року планували завершити будівництво збірного колодязя, який мали з’єднати із ними. Таким чином, джерела свідчать: водозабір у цій місцевості активно облаштовували саме у 1920-х роках.

Чи була “Панська купальня” збудована за царських часів

Знайдена публікація є важливим аргументом проти версії про “царське” походження споруди, пишуть у музеї, принаймні якщо під нею мається на увазі будівля водозабору, описана у 1927 році. Газета прямо розповідає про нове будівництво водопроводу та споруду, яка з’явилася в процесі його облаштування. Тобто наявні письмові свідчення вказують на появу відповідного об’єкта вже після встановлення радянської влади. Водночас називати це остаточним доказом того, що сучасна “Панська купальня” є саме тією спорудою 1927 року, було б неправильно, вважають в музеї.

Є ще одна важлива деталь. Опис та фотографії споруди 1920-х років не повністю відповідають тому вигляду, який об’єкт мав перед повномасштабним вторгненням. На фотографіях різних років можна побачити, що споруда змінювалася. Саме тому виникає питання: чи збереглася будівля 1927 року, чи після руйнувань її перебудували або звели заново.

Це питання поки залишається відкритим. Окремим аргументом на користь пізнішої перебудови можуть бути будівельні матеріали сучасної споруди — зокрема цегла та бетон, які, за оцінкою дослідника, можуть відповідати другій половині ХХ століття. Однак без додаткового документального підтвердження це залишається версією, а не встановленим фактом. Можливо, споруда була пошкоджена під час Другої світової війни та згодом відновлена. Водночас для підтвердження цього потрібні архівні документи або інші джерела.

До теми:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!