З Бахмутського району Донеччини вивезли архіви. Більшість архівних документів збережено і переміщено в більш безпечні регіони України. Втім, деякі архіви не вдалося евакуювати.

Де наразі перебувають архіви, розповіли в консультативно-координаційному центрі підтримки населення “Бахмутський район єднає”.

Архіви з Бахмутського району, місце перебування і контакти

З громад Бахмутського району вивезли архіви. Наразі вони переміщені в різні регіони України. Звернутися до архівів можна за контактами:

• архівний відділ Бахмутської райдержадміністрації: місто Тернопіль, майдан Перемоги, 1. Телефон: +380 (95) 403 7243 (Вершиніна Світлана Леонідівна), електронна пошта: [email protected];
• архівний відділ Бахмутської міської ради: Хмельницька область, село Ріпна, вулиця Шкільна, 1. Телефони: +380 (99) 653 5825, +380 (98) 427 3403 (Мироненко Юлія Миколаївна), електронна пошта: [email protected];
• архівний відділ і трудовий архів Званівської сільської громади відсутні, призначено відповідальну особу в Званівській сільській військовій адміністрації. Документи ліквідованих колективних сільськогосподарських підприємств зберігаються в КУ “Трудовий архів” Сіверської міської ради у місті Дніпро. Контактна особа: +380 (95) 502 4748 (Петрейко Ірина Степанівна), електронна пошта: [email protected];
• архівний відділ Світлодарської громади відсутній, призначено відповідальну особу в Світлодарській МВА за адресою: Полтавська область, місто Решетилівка. Контактна особа: +380 (66) 882 9570, електронна пошта: [email protected]. Трудовий архів Світлодарської громади не евакуйований;
• архівний відділ Сіверської громади відсутній, призначені відповідальні особи в Сіверській МВА у місті Дніпро. Контактні особи: +380 (95) 317 1434 (Токарєва Наталя Володимирівна, Прусаченко Наталя Валеріївна), електронна пошта: [email protected].
• трудовий архів Сіверської міської ради: місто Дніпро, проспект Яворницького, 36. Телефон: +380 (50) 643 9811 (Шванік Людмила Василівна), електронна пошта: trudarhiv-siversk@ukr-net;
• архівний відділ Соледарської громади відсутній, призначено відповідальну особу в Соледарській МВА. Контактна особа: +380 (50) 285 4634 (Сташкевич Марина Миколаївна), електронна пошта: [email protected]. Трудовий архів Соледарської міської ради не евакуйований;
• архівний відділ Торецької міської військової адміністрації: місто Черкаси, вулиця Чорновола, 157. Телефон: +380 (96) 432 2589 (Краснюк Тетяна Сергіївна), електронні адреси: [email protected], [email protected];
• архівний відділ і трудовий архів Часовоярської громади відсутні, призначено відповідальну особу в Часовоярській МВА. Контактна особа: +380 (66) 229 7168 (Черкасова Марина Олександрівна), електронні адреси: chasovoyarska-gromada.gov.ua, [email protected].

Читайте також:

• Як у Києві потрапити на прийом у Бахмутський ЦНАП
• Бахмутська лікарня в Броварах: графік роботи, телефон та послуги
• Як людям з Бахмутського району звернутися до місцевої влади: всі контакти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.

Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.

Про родину “Коваля” з Бахмута

У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.

“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.

Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення. 

“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.

Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн. 

Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.

Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.

Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:

“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, так заробляли на нові джинси”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.

Тетяни займалась музикою, а її сестра малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.

“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.

З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.

“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.

Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57. 

“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.

Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.

Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою

У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски. 

У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.

“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.

Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.

Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.

Найтяжче — бути стійкою

Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.

Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.

“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.

Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.

“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота — це не на рік. Не на три. Це на десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.

До теми:

• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута.

Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві.

Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають у Кременчуці, запустила Viber-спільноту для зручного та оперативного обміну інформацією.

У групі публікуватимуть повідомлення щодо гуманітарної допомоги, важливих подій, новин про громаду, а також організовують комунікацію між бахмутянами, які вимушено залишили рідне місто.

Долучитися до групи можна за посиланням.

До теми:

• Допомога для бахмутян: де та за яким графіком працюють Центри підтримки в Україні
• Безплатний чат-бот “Юридичний порадник для ВПО” допомагає з житловими питаннями

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!