«Храм — це не стіни, а люди»: отець Олексій про життя людей у Свято-Георгіївському храмі

Семаковська Тетяна 17:19, 21 Грудня 2022

Screenshot 233 0d622У Свято-Георгіївському храмі Бахмута вже давно живуть люди, які втратили свої домівки. Нещодавно, з’явилась інформація, що людей просять покинути храм, чи дійсно це так, розповідає отець Олексій.

Чи виганяють людей з храму? 

У соціальних мережах з’явилась інформація, що зі Свято-Георгіївського храму, що в мікрорайоні Ступки, виганяють людей, які там проживають. Ми зв’язались зі священником Олексієм, щоб розпитати про цю ситуацію. 

Отець Олексій запевнив, що ця інформація не відповідає дійсності. Люди продовжують мешкати в храмі. Їх навіть побільшало. Нагадаємо, що ми вже розповідали про людей, які втратили свої домівки й мешкають у храмі. 

«Це неправда, нікого ми не виганяємо. Люди з’являються навіть нові. Багато кому нема де жити після прильотів, і вони приходять до нас як в тимчасовий прихисток. Вони не залишаються у нас на постійну основу, а перечікують до евакуації. Страшно навіть чути, що ми не даємо людям житло, а ще й женемо їх. Зараз всім й так важко, а люди ще й такі речі пишуть», — каже отець Олексій. 

Також, священник запевнив, що багато хто вже знає, що в храмі можна зупинитись, тому навіть ті, хто виїхали з міста, зупиняються переночувати тут:

«Ми приймаємо людей навіть на тимчасове перебування. Мешканці, які вже евакуювались, приїжджають в Бахмут на один день у справах залишаються у нас переночувати».

Допомога 

Зараз період холодів, тому є проблеми з опаленням та теплом. Чи допомагають храму місцева влада та волонтери, розповів отець Олексій: 

«Нещодавно до нас приїжджали  журналісти з Латвії, робили сюжет і пообіцяли нам генератор. У нас свій є, але він вже старенький, ну поки чекаємо». 

Місцева влада ж привезла буржуйки, пообіцяли передати ще й вугілля. Пан Олексій запевняє, що з владою спілкування відбувається постійно, вони підтримують і допомагають:

«Марченко, заступник міського голови, часто навідує нас й надає допомогу. Пообіцяли дати вугілля, вже дали буржуйки. Волонтери також допомагають часто. Навіть військові приносять їжу, нещодавно передали пиріжки та вареники, часто консерви. Людей допомагають дуже багато, є гарні й добрі люди. А ми у відповідь допомагаємо чим можемо». 

Отець Олексій підкреслив, що для всіх гарним не будеш, а якщо звертати увагу тільки на негатив, не буде мотивації робити добро:

«В першу чергу храм – це не стіни, це люди, все заради людей і для них. Україну необхідно любити своїми справами, а не словами…Й все буде, буде Україна». 

Якщо ви хочете допомогти храму, та людям які там мешкають фінансово, залишаємо реквізити отця Олексія:

МоноБанк: 5375235102189352 

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмут у Миргороді: у проєкті консервний завод, унікальні теплиці та альтернативні джерела енергії

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова

Семаковська Тетяна 15:30, 27 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Росіяни не очікували, що Харків дасть такий спротив. Вони думали, що їх будуть зустрічати з квітами, зустріли…”, — каже Максим Кухар, син загиблого військового Анатолія Кухаря.

Максим написав редакції з проханням розмістити петицію про присвоєння його батьку звання Героя України. Але спершу ми хочемо розповісти історію Анатолія, бо він був одним з тих, хто захищав Бахмут, а ми повинні знати своїх героїв. Підписати петицію можна за посиланням. Наразі є 11 975 голосів з 25 тисяч потрібних.

Харків дав спротив

Харків ДСНС
Харків, 6 жовтня, 2023 рік / фото ДСНС

Максимові 32 роки, він викладач у Харківському національному університеті імені міського господарства імені О. М. Бекова, студентів навчає дистанційно. У самому Харкові зараз неспокійно, каже чоловік, постійні обстріли та прильоти дають свій відбиток на місцевих, але люди продовжують ходити на роботу й місто живе.

Анатолій Кухар / фото надане сином Анатолія

Власне тут з татом Максим провів все життя, батько працював токарем. Але в 2014 році життя родини Кухарів поступово змінювалося, татові друзі пішли захищати країну на схід. А сам Анатолій був впевнений — війна почнеться у більших масштабах, питання поставало тільки — коли.

“Татові друзі розказували усі звірства, які росіяни витворяли на окупованих територіях. У 2017 році батько мені сказав, що коли почнеться повномасштабний наступ — він піде захищати батьківщину. У лютому почалися обстріли в Харкові. Тато зібрав речі, взяв військовий квиток. Спочатку сказав, що пішов на роботу, але я зразу зрозумів, куди він пішов”, — говорить Максим.

Й додає деталь про батька, каже, той був дуже відповідальним. Перед тим як піти на фронт, він попередив всіх на роботі. Разом з Анатолієм пішов його колега, а о 8:30 чоловіки вже були у воєнкоматі. Товариш батька невдовзі загинув.

Анатолій Кухар / фото надані сином Анатолія

Анатолія взяли до Нацгвардії, батальйонна бригада “Спартан”. В перші дні батько Максима захищав рідний Харків.  

“Тато розповідав, що росіяни не дуже хотіли воювати навіть на танках. Боялися наших хлопців з автоматами, танки кидали, і втікали. Опір був сильний, але й смертей було багато”, — згадує у розмові Максим.

Бахмут 

Бахмут
Так виглядає Бахмут в березні 2024 року / скриншот

Після трьох місяців служби на передовій Анатолій офіційно підписав контракт. Його відпустили на кілька днів додому. Після звільнення частини Харківщини, батька Максима відправили на Донеччину, в Бахмут. Був початок 2023 року. Бахмут поступово зменшувався. Батько Максима розповідав, що в місті було багато безпритульних тварин, а ще попри обстріли працювало кілька комунальників.

Насправді тато дуже не хотів йти на війну, але казав, що мав обов’язок. Він майже плакав, коли розказував про Бахмут. Розповідав про родину, яка залишалась в місті: батько, мати й дочка. І дочка, коли були обстріли ще по вулиці ходила. Тато пропонував вивезти їх, але люди просто не хотіли виїжджати. У Бахмуті було жахіття, багато татових побратимів там залишилося”, — згадує чоловік.

Максим з батьком / фото надані сином Анатолія

Харків’янин опинився в Бахмуті, коли основною наступальною силою там були вагнерівці. Максим згадує, за словами батька, це були найбільш професійні війська рф. Наші Сили Оборони трималися до останнього, але через неможливість захищати попередні рубежі, змушені були відступити до району Літака, а самі бої продовжувалися в приватному секторі. Це не зупиняло місцевих, вони продовжували пересуватися між домами.

Батька Максима це дивувало, але потім він говорив, що ймовірно — люди звикли до цього, бо бажання евакуюватися у них не з’являлося.

В середині січня 2023 року Анатолій отримав поранення, й мав право демобілізуватися, але не зробив цього каже Максим. Після лікування батька відправили на навчання у Великобританію, відбір там був дуже скрупульозний, але Анатолія взяли. Максим пояснює, таких людей, як його тата ще требу було пошукати. Він був лідером, добрим та чуйним до хлопців у бригаді, справжнім фахівцем, тому його й відібрали.

Підписати петицію за посиланням, наведіть камеру телефону на зображення

“Тато піклувався просто про молодих хлопців постійно. Жалко їх було. Він тренував їх, розказував, що треба, як треба. Постійно у цих окопах був. Його побратим отримав поранення. Ніхто не хотів йти за ним, а він сам пішов й людину витягнув”, — говорить стишеним голосом співрозмовник. 

Анатолія не стало 7 листопада 2023 року. Він загинув біля села Роботине, Запорізької області. Поховали Анатолія, за його бажанням, на землях його дитинства та юності, селі Борушківці Житомирської області.

“Тато написав мені, що він вийде на зв’язок, але він не вийшов. Тиждень не було жодних новин, я почекав ще пару днів, а потім написав командиру, він повідомив, що тато зник без звісти”, — каже Максим.

Свого батька він згадує з посмішкою. Каже, тато був відповідальним, сміливим і дуже рішучим, він допомагав всім навколо і зазвичай не звертав увагу на свої проблеми. Батько не хотів йти на війну, каже його син. Але не зміг вчинити інакше, казав, що хто, як не він буде захищати свою країну. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Семаковська Тетяна 18:30, 22 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Березін

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за […]

Андрій Полухін та Федір Сорокін

Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені […]

Марія Алєкєєвич

“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з […]

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро