З 20 по 25 червня Сілезький стадіон польського Хожува прийняв командний Чемпіонат Європи з легкої атлетики в межах III Європейських ігор. А з 27 червня по 1 липня у Тарнуві в межах III Європейських ігор відбулися змагання з пляжного футболу. Донеччину в складі збірної України на цьому турнірі представили п’ятеро легкоатлеток із Бахмута та Дружківки.

Зазначимо, що честь Бахмута на турнірі відстоювали четверо спортсменок: Марія Ларіна, Олена Радюк-Кючук, Марія Тихонова і Вікторія Ткачук; Дружківки — Валерія Зіненко.

У коментарі «Бахмут IN.UA» Вікторія Ткачук поділилася враженнями від участі в змаганнях.

Результати легкоатлетів

Атлети Школи вищої спортивної майстерності регіону набрали 33 залікових очка. Це допомогло українській команді посісти другу сходинку в підсумковому заліку другого дивізіону та отримати путівку в перший дивізіон на наступний командний Чемпіонат Європи, що відбудеться влітку 2025 року. 

Вікторія Ткачук виграла змагання другого дивізіону в бігу 400 метрів з бар’єрами. Із результатом 55,87 секунд наша землячка випередила сімох суперниць у своєму забігу «А» та ще вісьмох атлеток — у забігу «В». 

«Насправді це були дуже емоційні змагання. Ми боролися за повернення в перший дивізіон, хвилювалися за кожного атлета і максимум балів для команди. Рада, що стала частиною цих змагань та отримала дуже багато гарних емоцій. Сподіваюся, ми будемо у першому дивізіоні виступати на високому рівні! Бо команда у нас сильна!» — розповіла нашій редакції Вікторія Ткачук.

Бахмутянка Вікторія Ткачук. Фото: Instagram

Валерія Зіненко в бігу на 5000 метрів стала четвертою серед 16 учасниць. На цій дистанції легкоатлетка фінішувала із особистим рекордом — 15 хвилин 36,98 секунд.

«Ми повертаємося у перший дивізіон! Головне завдання. Просто хочу сказати, що я безмежно пишаюся нашою командою. Пишаюся всіма людьми, які за нас вболівали. Пишаюся всіма людьми, які вже другий рік нас захищають і дають всім нам?? можливість жити!», — написала в Instagram Валерія Зіненко.

Валерія Зіненко з Дужківки. Фото: Instagram

Марія Ларіна у штовханні ядра з результатом 13,30 м посіла 13 місце. 

Українська жіноча естафета 4х100 м, у складі якої бігла Олена Радюк-Кючук, не фінішувала.

Виступ пляжних футболістів

За підсумками змагань із пляжного футболу жіноча збірна України виборола «срібні» медалі.

Свій внесок у історичний успіх українок зробила і бахмутянка Марія Тихонова. Футболістка не пропустила жодного матчу команди.

Бахмутянка Марія Тихонова. Фото: Асоціація пляжного футболу України

На груповому етапі Україна спочатку поступилася Іспанії 4:6, а в другій зустрічі святкувала вольову звитягу 2:1 над Італією. Ці результати дозволили українкам вийти у півфінал, де вони обіграли Португалію з рахунком 3:1. До слова, переможний третій гол забила Марія Тихонова.

У фіналі Україна знову зустрілася з Іспанією, яка очолює світовий рейтинг. Цього разу українки грали із суперницями на рівних: після основного часу рахунок був 1:1, а екстратайм завершився нічиєю 2:2. У серії пенальті удача посміхнулася іспанкам.

Зазначимо, що результат Марії Тихонової став найкращим серед 12 представників Донецької області на III Європейських іграх.

Жіноча збірна України із пляжного футболу. Фото: Асоціація пляжного футболу України

Читайте також: Дзюдоїст із Бахмута виборов «срібло» на Чемпіонаті Європи

Нагадаємо, борчиня з Бахмута Марія Єфремова стала чемпіонкою Європи серед юніорок віком до 20 років у Іспанії.

Фото: EuropeanAthletics

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Окремі українські військовослужбовці можуть позбутися статусу учасника бойових дій. Анулювання посвідчення призводить до втрати передбачених державою пільг та фінансових доплат. Для збереження соціальних гарантій ветерани також зобов’язані вчасно оновлювати свої особисті дані в державних реєстрах.

Детальніше про те, чому можуть анулювати статус УБД — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Значення статусу та перелік пільг

Посвідчення учасника бойових дій надає військовим доступ до системи державних компенсацій. Втрата цього статусу автоматично означає припинення фінансової підтримки від держави, зокрема скасування комунальних пільг та спеціальних надбавок до виплат.

Згідно з даними Пенсійного фонду, статус УБД відкриває доступ до таких форм забезпечення:

• знижки на оплату житлово-комунальних послуг;
• пільговий проїзд;
• медичне забезпечення;
• податкові пільги;
• пріоритет у певних державних програмах;
• додаткові пенсійні гарантії та спеціальні надбавки.

Причини скасування статусу

Механізм позбавлення статусу регламентується постановою Кабінету Міністрів №203. Документ визначає дві підстави для анулювання посвідчення. Перша — виявлення неправдивих даних, поданих під час оформлення статусу. Друга — встановлення судом факту вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину під час виконання бойових завдань.

З початком повномасштабної війни кількість військовослужбовців із правом на пільги зросла. Разом із цим збільшилося фінансове навантаження на бюджет. Держава переводить систему соціального забезпечення ветеранів до моделі постійної верифікації. Аналогічний підхід уже застосовується для перевірки отримувачів пенсій, субсидій та виплат внутрішньо переміщеним особам через електронні реєстри.

Правила збереження виплат

Отримання частини пільг залежить від актуальності інформації в базах Пенсійного фонду України. Ветеран зобов’язаний повідомити установу протягом 30 днів у разі зміни:

• місця проживання;
• складу сім’ї;
• переліку споживаних комунальних послуг.

Невчасне оновлення інформації призводить до затримки або повного припинення надання окремих пільг, зокрема адресних доплат та комунальних знижок. Це відбувається навіть без юридичного анулювання статусу УБД.

Зарахування стажу та вихід на пенсію

Учасники бойових дій мають право на достроковий вихід на пенсію. Для чоловіків пенсійний вік становить 55 років, для жінок — 50 років. Для отримання виплат необхідно накопичити мінімальний страховий стаж: 25 років для чоловіків; 20 років для жінок.

Держава зараховує період військової служби до трудового та страхового стажу військовослужбовця. Ця норма діє незалежно від того, чи сплачував роботодавець єдиний соціальний внесок за мобілізованого працівника. Такий механізм дозволяє військовим зберігати свої пенсійні права під час проходження служби та захищає їхні майбутні виплати.

Читайте також:

Як військовослужбовцю оскаржити незаконні дії командира: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!