Пушилін регулярно фігурує в новинах окупаційної влади, це другий ватажок терористичного угрупування так званої “донецької народної республіки”. Як денис пушилін опинився на цій “посаді” та звідки він родом?

Редакція зібрала детальне досьє на колаборанта

Денис пушилін: зв’язок з Україною

Денис пушилін народився 9 травня 1981 року у Макіївці Донецької області. З 2014 року рідне місто колаборанта є окуповане російськими військами.

Пушилін закінчив Макіївський міський ліцей, пробував навчатися у Донбаській національній академії будівництва і архітектури на факультеті економіки, маркетингу і менеджменту, але не завершив навчання. Після ліцею денис пушилін служив у рядах Нацгвардії України у Криму.

У 2013 році денис пушилін очолив новостворену політичну партію “Ми маємо мету” (скорочено — “МММ”). Від цієї політичної сили балотувався у Верховну Раду на 94-му окрузі в Київській області. За результатами виборів на округу зайняв 19 місце, отримавши 0,08% голосів. У заяві про реєстрацію партії “МММ” метою її діяльності було “сприяння зміцненню і відродженню України, як незалежної, правової, демократичної, суверенної і сучасної держави”.

Денис пушилін: кар’єра “днр”

5 квітня 2014 року пушилін став заступником так званого “народного губернатора” Донецької області павла губарєва, після чого очолив мітинг жителів Донецька. 7 квітня було проголошено створення “днр”, а пушилін став співголовою тимчасового уряду. 15 травня 2014 року став головою “верховної ради днр”, що на той момент було найвищою посадою в так званій республіці.

9 листопада 2014 року тодішній голова “днр” олександр захарченко призначив пушиліна постійним повноважним представником республіки на переговорах тристоронньої контактної групи в Мінську.

Денис пушилін: голова “днр” і політична кар’єра в росії

31 серпня 2018 року в Донецьку вбили олександра захарченка і тимчасовим виконувачем обов’язків голови днр було оголошено його заступника дмитра трапезникова. Однак 6 вересня виконуючий обов’язки генерального прокурора днр андрій співак оголосив це рішення незаконним. Він відправив звернення до пушиліна і поклав на народну раду днр обов’язок призначити нового очільника так званої “республіки”, новий склад ради міністрів і центральної виборчої комісії.

7 вересня депутати народної ради днр призначили пушиліна тимчасовим виконувачем обов’язків голови днр до виборів, що були призначені на 11 листопада 2018 року. 20 листопада 2018 року денис пушилін, набравши 60,85% голосів на “виборах”, офіційно став головою “днр”.

Наприкінці 2021 року пушилін почав ще й політичну кар’єру у росії — став членом партії “єдіная росія” і урочисто отримав партійний квиток від дмитра медведєва.

Денис пушилін: створення приводів до повномасштабної війни

На початку 2022 року пушилін заявив про “загрозу загострення військово-політичного конфлікту з Україною”. А вже 18 лютого був розіграний масштабний спектакль. Ватажок “днр” заявив, що “ситуація йде до війни і українські війська можуть почати вторгнення в будь який момент”. У той же день в Донецьку увімкнули сирени і пушилін оголосив про евакуацію з днр до росії. При цьому евакуюватися чоловікам віком від 18 до 55 років не дозволили, їх не випускали за межі ордло.

Тоді ж, зважаючи на загострення ситуації, Україна запропонувала провести позачергове засідання Тристоронньої контактної групи. Та представники окупаційних адміністрацій відмовились від зустрічі.

21 лютого 2022 року пушилін поїхав у москву, де підписав з путіним договір про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між росією і днр. Після підписання документа він заявив, що “кордони днр мають бути в межах Донецької області України”.

Денис пушилін: санкції і воєнні злочини

29 квітня 2014 року дениса пушиліна включили до списку осіб, щодо яких введено санкції — заборону на в’їзд та заморожування активів до ЄС. 12 травня його включили до списку санкцій Канади, 20 червня — до списку санкцій США. Також він включений до списків санкцій Австралії, Швейцарії, Ліхтенштейну, Норвегії, Японії і Нової Зеландії.

У травні 2014 року пушиліна оголосили в розшук за скоєння дій з метою повалення конституційного ладу і захоплення державної влади.

За даними організації Human Rights Watch, яка займається моніторингом і розслідуванням порушень прав людини, пушилін може бути причетний до скоєння військових злочинів у ході боїв та блокади Маріуполя. Зокрема, до перешкоди гуманітарної допомоги і евакуації та злочинів проти людства.

Читайте також:

• Хто така елеонора федоренко: досье на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• “Тут є фашизм”: The Guardian поспілкувався з колаборантами, серед яких є бахмутянин
• “Крим нє бутєрброд” та курорти Луганська”: як російський опозиціонер навальний просував антиукраїнські тези

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських, їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Проведення матчів та повноцінних тренувань у Донецьку зараз пов’язане з ризиками для гравців, персоналу та вболівальників. Поки територія знаходиться у зоні проведення СВО, проведення офіційних матчів там заборонено. Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупованою рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Він виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!