Олексій Кузнєцов — народний депутат України від партії “Слуга народу”. Був обраний на 106-му виборчому окрузі, до складу якого входить Сіверськодонецьк, частина міста Кадіївка і частина Попаснянського району Луганщини. Олексій Кузнєцов є одним із тих, хто підтримав закон №12414, який передбачає ліквідацію незалежності НАБУ і САП.

Чим відомий Олексій Кузнєцов? Редакція зібрала досьє.

Депутат Олексій Кузнєцов: біографія

Олексій Кузнєцов народився 2 грудня 1979 року в місті Сіверськодонецьк Луганської області. Має вищу освіту: закінчив факультет “Економіка та підприємництво” Східноукраїнського національного університету імені В. Даля.

До політичної кар’єри займався підприємницькою діяльністю. На момент виборів був тимчасово безробітним.

Вибори та скандальні голосування Олексія Кузнєцова

У 2019 році Олексій Кузнєцов балотувався на парламентські вибори у складі партії “Слуга народу” на 106-му окрузі.

Примітка. До складу округу №106 входять місто Сіверськодонецьк, частина міста Кадіївка, частина Попаснянського району.

Під час передвиборчої кампанії Олексій Кузнєцов організував у Сіверськодонецьку безоплатний концерт Тіни Кароль. Представники громадянської мережі “Опора” зафіксували, що Олексій Кузнєцов розклеїв афіші щодо організації ними 16 липня концерту Тіни Кароль у Сіверськодонецьку. Подібний захід розцінили як непрямий підкуп виборців.

На виборах Олексій Кузнєцов отримав 24,69% голосів виборців.

Під час роботи у Верховній Раді Олексій Кузнєцов відзначився підтримкою скандальних законопроєктів, які збільшують корупційні ризики. Зокрема, наприкінці 2022 року він проголосував за містобудівну реформу №5655. Одна з ключових проблем цього законопроєкту полягає в тому, що громадяни України не зможуть якісно впливати на відбудову, а забудовники будуть контролювати самі себе. Цей законопроєкт мав корупційні ризики, що спричинило спротив громадськості. Наразі закон не підписаний президентом, тому не працює.

22 липня 2025 року Олексій Кузнєцов проголосував за закон №12414, який ліквідував незалежність антикорупційних органів та передав їх під контроль Генпрокурору.

Читайте також:

• Хто такий митрополит Донецький і Маріупольський владімір: досьє на священника, який очолив окуповані церкви
• Хто такий михайло желтяков: досьє на міністра культури “днр”
• Хто такий максим козловський: досьє на мера окупованого Світлодарська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олексій Рева вже понад 30 років незмінний мер міста. Він прийшов до влади в 1991 році й досі очолює її, тепер у якості начальника міської військової адміністрації.  Упродовж цих десятиліть, навколо мера Бахмута ймовірно могла сформуватися мережа впливу, в якій певну роль відігравали як члени його родини, так і особи з близького оточення. Наш матеріал звертає увагу на те, що, ймовірно, існують зв’язки між родинними та бізнес-структурами, однак сама ступінь їхньої взаємодії та впливу залишається предметом дискусій.

Родина Реви як і він сам — живуть дуже приватно. Від початку повномасштабного вторгнення  присутність мера у публічному просторі також зменшилась. За три роки не було жодної пресконференції, хоча ще під час перебування в Бахмуті до окупації з’являлись відео, де він коментував стан справ в місті, після вторгнення звернень не було. Де перебуває адміністрація та голова фізично також не комунікують. 

Як все починалося?

Олексій Рева у 1990 році вперше був обраний міським головою Бахмута, з того часу він ним був незмінно. Родина Реви у Бахмуті жила вкрай приватно, більшість місцевих навіть ніколи не бачили його дружину, Олену Реву, яка, судячи з колишніх декларацій, є основна годувальниця родини.

Діти мера не ведуть ні соцмережі, ні активну публічну діяльність, хоча Дмитро був народним обранцем від Партії Регіонів. Ми проаналізували декларації самого Олексія Реви, його перша електронна декларація у НАЗК є від 2015 року, й за нею можна побачити, як росли доходи й самого Реви і його дружини.

Тут варто додати, що ще до приходу до влади Рева вже мав статки. Свій перший мільйон, як він сам стверджував у інтерв’ю медіа 06274, він заробив на саджанцях у 80 роках, разом з сином та дружиною. До влади прийшов у 1991 році.

Динаміка доходів: від скромних зарплат до мільйонних надходжень дружини

Перша декларація Олексія Реви у НАЗК з’явилася у 2016 році, подавав він її за 2015 рік. Вона найцікавіша, бо з кожним роком майна у самого Реви за декларацією меншатиме, а от у його дружини ростиме, як майно, так й доходи. Варто додати, що більшість нерухомого майна одразу було у власності дружини Реви (це вказано у декларації за 2015 рік).

Зарплата Олексія Реви як міського голови та керівника МВА зростала від 154 тис. грн у 2015 році до 1,45 млн грн у 2024 році. Він також отримував пенсію (до 204 тис. грн на рік) і проценти від банківських рахунків (цю інформацію можна знайти у декларації за 2024 рік). Проте “годувальником” родини судячи з декларацій був не Рева, а його дружина. Саме на Олену Реву була оформлено більшу частку нерухомого майна та авто та саме вона була вказана у першій декларації як особа, що володіла корпоративними правами на такі бізнеси як:

• ТОВ ВКП “Деми” (її частка 100%); кінцевим бенефіціаром на 2015 рік був Олексій Рева.
• ТОВ “Донбасхліб” (її частка 71%);
• ПП “ТПК”  (її частка 100%);
• ТОВ “Фармед” (її частка 35%) кінцевим бенефіціаром на 2015 рік був Олексій Рева.

Для контексту, у Бахмуті проживало до вторгнення близько 70 тисяч людей, місто невелике, але люди не знають як виглядала “перша леді” Бахмута. Олена Рева не є публічною особою. У мережі немає навіть її фото. Діти Реви – Алевтина та Дмитро, теж у тіні. 

Дружина мера, Олена Рева, від початку офіційно заробляла значно більше — її річний дохід у піковий 2016 рік перевищив 7 мільйонів гривень. Основним джерелом цього доходу виступало ТОВ ВКП “Деми”, компанія, яка займається торгівлею паливом та орендою транспорту.

У декларації за 2016 рік Олексій Рева не вказав фінансові зобов’язання дружини Олени Реви, йшлося про 63 мільйони гривень, повідомляв НАЗК. Тоді дружина мера внесла до статутного фонду фірми “Деми”, яка їй належить 61 мільйон гривень, а також 2 мільйони до фірми “Торгово-промисловий комплекс”.

*Нижче наводимо інформацію на основі відео. На останню були зареєстровані два основні ринки Бахмута — Центральний та Ювілейний. За даними розслідувачів “Громадський патруль Донеччини”, у 2018 році фірма стала власністю Володимира Іванкова, якого на Донеччині знають, як “Вова ушастий”. Колишній депутат Бахмутської міськради та одіозний власник “Бахмут-агро”, що налічувало понад 2 тисячі земельних ділянок у Бахмуті та районі. Фірма перемагала ледь не на всіх державних тендерах зокрема через підставні фірми-сателіти, що були єдиними конкурентами на торгах. Також Іванков відомий як власник більшості аптек, ювелірних крамниць, грального бізнесу та ломбардів у Бахмуті до повномасштабного вторгнення. 

У 2023 році Володимиру Іванкову оголосили підозру у державній зраді. З 2015 року Іванков перебував у базі “Миротворець” Ще тоді центр “Миротворець” пропонував правоохоронним органам розглянути публікацію на сайті, як “заяву про вчинення цим громадянином свідомих дій проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також інших правопорушень.

Що ж до справи про декларування недостовірної інформації Олексієм Ревою у 2016 році. У 2017 році НАЗК направило до суду два протоколи про адміністративні правопорушення, адже Рева “порушив вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів”, йшлося у повідомленні НАЗК. Зрештою, суд визнав, що Олексій Рева порушив закон, але з огляду на те, що це рішення не мало негативних наслідків, а міський голова має позитивні характеристики та державні нагороди, відповідальності за недостовірне декларування Рева не отримав, йому винесли усне зауваження.

Таблиця 1. Динаміка доходів Олексія та Олени Реви (2015–2024 рр.) за деклараціями

Рік	Дохід (зарплата за основним місцем) Олексія Реви (грн)	Дохід Олени Реви (зарплата за основним місцем) (грн)
2015	152 312	5 635 000
2016	186 338	7 295 090
2017	282 949	3 660 000
2018	437 064	3 441 765
2019	547 867	3 356 477
2020	671 631	3 355 911
2021	675 120	3 374 437
2022	974 762 (з МВА)	2 513 604
2023	1 352 099	1 062 061
2024	1 454 615	180 000

Як бачимо, дружина мера отримувала в рази більше, ніж він сам, прийманні до 2022 року. У 2023 та 24 роках зарплата Реви перевищила дохід, який раніше отримувала його дружина.

Нерухомість: від Богданівки до Києва

У першій е-декларації (2015 рік) Олексій Рева вказав 15 об’єктів нерухомості, включно з житловими будинками, дачами, гаражами й земельними ділянками. Більшість об’єктів у Бахмуті були оформлені на його дружину.

Але у наступні роки кількість об’єктів у власності Реви ще зменшилася — частину активів передано дружині. У деклараціях за 2017–2019 роки деяке майно просто перестає фігурувати в деклараціях.

Зокрема: зникли з декларацій згадки про годинник Hublot; мисливська зброя (залишилося 2); автомобіль Land Rover, оформлений на дружину, відсутній у декларації із 2019 року. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення Рева, почав користуватися будинком у Костянтинівці (342 м²), а його дружина квартирою в Києві (147 м²) на правах безоплатного користування. Це трикімнатна квартира в столиці належить ТОВ “Демі Збут”, кінцевим бенефеціаром якої є Дмитро Рева, син подружжя.

Важливо. Юридично родина нічого не порушила, бо квартиру у декларації вказали. Цю оселю ТОВ купила ще у 2016 році, вартувала вона близько 2 мільйонів гривень, про це стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Квартира розташована у житловому комплексі “Renaissance Residence”.

Таблиця 2. Основні об’єкти нерухомості родини Реви (дані з декларацій)

Об’єкт	Площа (м²)	Рік набуття	Власник
Будинок, Богданівка	138,8	1994	Олексій Рева
Будинок, Бахмут	353,3	2007	Олена Рева
Дача, Бахмут	71,6	2007	Олена Рева
Гараж, Бахмут	52,9	1993	Олена Рева
Земельні ділянки	~3 500	2003–2013	Олена Рева
Будинок, Костянтинівка	342,7	2022	Ігор Доренський
Квартира, Київ	147	2022	ТОВ “Деми-Збут”

Структура власності ймовірно свідчить про те, що родина Реви розділює активи між членами родини та юридичними особами.

Бізнес-імперія або група родини Реви

На Youcontrol компанії пов’язані з прізвищем Реви навіть отримали свою назву Корпоративна група “Група родини Рева”.

Компанії групи родини Реви працюють в різних сферах: 

• фінанси (АТ “ЗНВКІФ Віндхем”);
• виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів (ТОВ “Білоцерківські будматеріали”);
• надання в оренду вантажних автомобілів (ТОВ “ВПК “Деми”);
• харчова промисловість (ТОВ “Салтівський хлібзавод”) та інші.

Одним із центральних активів родини є ТОВ ВКП “Деми”, всі ці роки саме ця ТОВ у деклараціях була вказана, як основне джерело доходу Олени Реви, та кінцевим бенефіціаром ТОВ ВКП “Деми” знову ж таки є син Реви. 

Але не меншу частку впливу має Салтівський Хлібозавод у Харкові, кінцевим бенефіціаром якого є Марина Рева, це дружина Дмитра. У 2023 році цей завод фігурував у судовому реєстрі.

Ліквідатор іншого підприємства — ПАТ “Каравай” — подав на них до суду. Виявилось, що на території заводу є великий комплекс будівель (це понад 10 тисяч квадратів) і купа обладнання — печі, виробничі лінії, компресори й таке інше.

Ліквідатор стверджував, що цей комплекс намагалися швидко продати та ще й різко знизили ціну. Власники і ті, хто тримає завод в іпотеці, пов’язані між собою — завод, як заявляв ліквідатор, фактично контролює Дмитро Рева, а частина юросіб оформлена на його дружину Марину.

Суд вирішив підстрахуватися: наклав арешт на всі будівлі й заборонив щось із ними робити — продавати, дарувати чи переоформлювати. Навіть нотаріусам і держреєстраторам заборонили змінювати щось у документах.

Але от обладнання арештовувати не стали — мовляв, доказів, що його теж збираються “приховати” чи продати, не вистачає. Зараз у “Салтівського хлібозаводу” кінцевий бенецефіар все ще Марина Рева, але от засновником юрособи вказаний ТОВ “ДИНЕОН ПЛАСТІК ТУРІЗМ САНАЙІ ВЕ ТІДЖАРЕТ ЛІМІТЕД ШІРКЕТІ”. За довгою назвою все одно ховається родина групи Реви. Цю ТОВ зареєстрували у квітні 2025 року, керівником вказаний Руслан Пархоменко. Пархоменко був помічником Дмитра Рева на громадських засадах у період скликання з 2007 до 2012 року.

Країна реєстрації цієї ТОВ – Туреччина, за збігом обставин саме у Туреччині у декларації НАЗК за 2019 рік була зареєстрована квартира, якою як вказано, могли користуватися й дружина, й дочка й сам Дмитро Рева.

У різний час Олена Рева також частково володіла або була бенефіціаром:

• ТОВ “Донбасхліб”. У 2025 році “Донбасхліб” мав кінцевого бенефеціара у вигляді доньки Реви, Алевтини.
• ПП “ТПК”. У 2018 році дружину Реви, як кінцевого бенефеціара видалили, а керівником став Аванесов Михайло Михайлович, ексдиректор бахмутського ринку;
• ТОВ “Фармед”. Компанія перебувала у власності Олени Реви, Петрови Вікторії Олександрівни та Макогон Олександра Володимировича. Кінцевим бенефеціаром станом на 2015 рік була вказана Олена Рева.
• “Селидівський хлібокомбінат Плюс”, офіційно статус юридичної особи цієї ТОВ вже припинено;
• “Полтавахліб-3”, зараз на сторінці компанії в YouControl є повідомлення про те, що проти ТОВ відкрита справа про банкрутство та/або щодо процедури санації до відкриття провадження у справі про банкрутство
• “Артпромсоюз”, наразі про неї невідомо нічого;
• Корпорація “Донартінвест”, як й про попередню компанію даних немає.

Зникнення активів із декларацій Реви та його дружини (2016–2022)

Рік декларації	Що зникло з декларацій порівняно з попередньою	Коментар
2017	• Годинник HUBLOT • Більшість зброї (залишилось 4 одиниці) • ТОВ “Фармед” • ТОВ “Селидівський хлібокомбінат Плюс” • ТОВ “Полтавахліб-3” • Корпорація “Донартінвест” • Частка ПП “ТПК” (залишилось 48%)	Зменшився % корпоративних прав та цінностей
2018	• Ще частина зброї (залишилось 2 одиниці) • Більшість корпоративних прав (залишились: ТОВ “Деми”, ТОВ “Донбасхліб”, ТОВ “Артпромсоюз”)
2021	•Уся нерухомість у Богданівці: житловий будинок, баня, туалет, сарай	Скорочення кількості нерухомості до 7 об’єктів
2022	• Land Rover Range Rover (2010) • Усі корпоративні права (компанії не вказано) • Квартира в Києві (147 м²) (залишилася лише як безоплатне користування на 2022)	Власної нерухості немає, крім в окупованому Бахмуті

Ключові зміни:

• Зброя: з 11 одиниць (2015) залишилось 2 (2018 → далі без змін).
  
• Цінності: зник з декларації єдиний люксовий годинник HUBLOT (2017).
  
• Транспорт: після 2022 року залишився лише Mercedes-Benz S500.
  
• Бізнес: після 2018 корпоративні права у деклараціях скорочуються.

Аналіз декларацій Олексія Реви за останнє десятиліття демонструє не лише стабільний рівень добробуту родини, а і ймовірну схему розподілу активів між членами сім’ї та афілійованими компаніями. Попри порівняно помірну офіційну зарплату самого мера, основні прибутки родини генерувалися через бізнес його дружини Олени Реви, яка в окремі роки декларувала мільйонні доходи. Центральною ланкою в цій системі залишаються підприємства, кінцевими бенефіціарами яких є син Дмитро Рева та його дружина.

Із року в рік у деклараціях фіксується тенденція до зменшення майна у власності Олексія Реви: зникають корпоративні права, люксові речі, нерухомість. Частина майна залишається у власності родичів або передається у користування. Це ускладнює простеження фактичного володіння активами та унеможливлює повноцінну оцінку реального майнового стану родини.

Наявність багаторівневої бізнес-структури, елітної нерухомості, а також зв’язків (як-от компанія з Туреччини, що володіє харківським хлібозаводом ТОВ “ДИНЕОН ПЛАСТІК ТУРІЗМ САНАЙІ ВЕ ТІДЖАРЕТ ЛІМІТЕД ШІРКЕТІ”) вказує на ймовірну продуману схему, покликану зберегти вплив і капітали родини Реви.

Встановити, коли саме родина Реви сформувала свої статки, наразі неможливо: на момент запровадження електронного декларування вони вже володіли активами. Тому питання про ресурси для придбання хлібозаводів, автозаправок і об’єктів елітної нерухомості залишається відкритим.

Читайте також:

• Що задекларував начальник Бахмутської МВА Олексій Рева у 2024 році (Оновлено)
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• Де мій депутат: редакція дослідила, де зараз бахмутські обранці й хто не склав мандат

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З початку російської агресії в 2014 році стан медицини на захоплених рф територіях системно погіршувався. Якщо в 2013 році на території Донеччини було близько 170 лікарень, то зараз на окупованій частині залишилося лише 48 (26 ще працюють на підконтрольній Україні території). На Луганщині кількість лікарень скоротилася ще більше — від 110 до початку окупації до близько 15 зараз. Якщо врахувати, що більша частина лікарень в окупації перепрофільована на військові шпиталі, а дефіцит кадрів серед лікарів, за оцінками російських джерел, сягає 60-70%, можна уявити, що відбувається з людьми в окупації, яким не пощастило захворіти.

Ми дослідили стан медицини на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. 

Лікарні

Значна частина лікарень були знищені під час бойових дій. Звичайно, ситуація в різних регіонах різниться. Якщо в Бахмуті та Авдіївці не залишилося жодної, а тих небагатьох людей, хто ще є на тих територіях, фельдшер приймає в непристосованій для цього кімнаті вцілілого будинку, то на Херсонщині та в Запоріжжі лікарні збереглися. Проте там інша проблема — більшість з них перепрофільована під прийом поранених російських військових злочинців.

Станом на серпень 2025 року “міністерство охорони здоров’я днр” звітує про 207 медзакладів, які працюють на окупованій частині Донеччини. Це вони порахували не лікарні, а будь-які медичні заклади разом із фельшерськими пунктами.

При цьому в окупованій частині Донеччини непоодинокі випадки закриття медзакладів. Їх закривають із різних причин, частіше за все для показових ремонтів.

Зокрема, у жовтні 2024 року в Донецьку закрили стоматологічну поліклініку. Її не реорганізували, а повністю ліквідували. При цьому лікарям, нібито, запропонували нові місця для працевлаштування.

У липні 2025 року в Донецьку закрили перший корпус Донецького перинатального центру. Тепер там не прийматимуть пологи, а лише надаватимуть гінекологічні послуги. Причиною закриття став “ремонт приміщень”. Породіль направлятимуть в інші медзаклади. Строки відновлюваних робіт не повідомляються.

Катастрофічна ситуація з медзакладами склалась в окупованому Маріуполі. Причина полягає в руйнуванні медзакладів під час боїв за місто. 

Зокрема, важко отримати допомогу дітям. Маріупольська міськрада повідомляла, що зараз у місті відсутні дитячі інфекційні відділення. Тому дітей з ГРВІ та інфекційними захворюваннями батьки вимушені везти до Нікольського або Донецька. Взагалі спеціалізованої дитячої лікарні в місті більше немає.

Правда, за три роки окупації росіяни встигли побудувати в Маріуполі дві лікарні. Одна з них з’явилася вже наприкінці 2022 року. Одноповерхова лікарня на території кардіоцентру відразу була обнесена парканом. Там виставили охорону і поставили пропускний пункт. Ніхто сторонній не може потрапити туди. Тож можемо припустити, що це не просто лікарня, а військовий об’єкт.

Другу лікарню — великий медичний центр — окупанти побудували у 2024 році. Завезли туди сучасне обладнання (те, що раніше було в Маріуполі, було вкрадене і вивезене навесні 2022 року). 

Але поява лікарні не вирішила проблеми з медичним обслуговуванням мешканців. 

“Для того, щоб записатися до лікаря на обстеження, треба чекати місяць а то і більше. Я хотіла пройти МРТ, а мені сказали, подзвоніть через місяць, можливо, лікар буде. Тобто обладнання є, а лікарів, які б могли на тому обладнанні працювати, немає”, — розповіла мешканка Маріуполя Галина.

У серпні 2025 року так зване “міністерство охорони днр” ухвалило рішення про реорганізацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. Фактично їх ліквідують шляхом приєднання до міських і районних лікарень. Це рішення, нібито, спрямоване на “покращення якості та доступності медичних послуг для мешканців”.

Ця реформа, нібито, не змінить місця роботи поліклінік, амбулаторій та медпунктів. Вони будуть працювати в єдиній системі. Чим саме таке рішення буде корисним для звичайних пацієнтів, окупаційна адміністрація не каже.

На Луганщині ситуація з медустановами ще гірша. Після першої хвилі окупації багато лікарень з Луганська та інших окупованих міст переїхали у Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Кремінну, Старобільськ, повідомляє 0642.ua. Україна витратила чималі гроші та наново оснастила основні релоковані обласні міські медичні установи.

У Рубіжному незадовго до повномасштабного вторгнення коштом України та міжнародних партнерів було відремонтоване інфекційне відділення Рубіжнянської міської лікарні. Але після окупації Рубіжного лікарня була переобладнана під військовий шпиталь. А лікарі в інтервʼю окупаційним ЗМІ дякували росіянам за закуплене перед повномасштабною війною ще Україною обладнання.

У Луганську більша частина третьої поліклініки тепер обслуговує тільки поранених окупантів. Така ж картина зараз у більшості прифронтових місць окупованої Луганщини.

На окупованій території Херсонщини, як з’ясувало видання Кавун.City у  російських реєстрах, окупаційна російська “влада” зареєструвала 24 лікарні, зокрема і ті, які перебувають на деокупованій території: в Херсоні, Білозерці тощо. При цьому в реєстрі лише чотири поліклініки, і всі вони зареєстровані в Херсоні, який фактично є деокупованим, тобто у росіян в окупованій частині Херсонщини зареєстрованих поліклінік як окремих суб’єктів господарювання немає. Їх функції фактично виконують в лікарнях. 

Ще 19 закладів різної форми власності, дотичних до медицини — коледжі, станції швидкої допомоги тощо — зареєстровані за російським законодавством на Херсонщині. Також вони включають фейкові заклади, які фактично перебувають на деокупованій території Херсонщини. 

Проте проблема на Херсонщині полягає не в кількості лікарень або відсутності обладнання, а у катастрофічному дефіциті лікарів. 

Власне, як і на окупованій частині Запоріжжя. Наприклад, в Бердянську збереглася довоєнна кількість медустанов, розповідають колеги з Приморка.city. Працюють міська лікарня (колишнє Бердянське територіальне медичне об’єднання) та міжрайонна поліклініка (колишній Бердянський Центр первинної медико-санітарної допомоги), які окупанти перереєстрували у “державні бюджетні заклади охорони здоров’я”, обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги (колишній Бердянський обласний психоневрологічний диспансер), Бердянська стоматологічна поліклініка. Діють приватні клініки “Візант”, “Медіфаст”, “Центр кожи”. Окрім того, приватну практику ведуть лікар-гінеколог та стоматологи.

Щодо медичного обладнання, то у приватних клініках воно залишилося у робочому стані з довоєнних часів. У “державних” — всі оновлення це медичне обладнання, яке було придбано для Бердянської лікарні безпосередньо до вторгнення. Його окупанти намагалися видати за привезене з рф. Втім, більшість високоточної медичної апаратури або не працює з різних причин, або працює за певних умов і для певних категорій. 

Так, у міській поліклініці КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Але ці технічні проблеми ніщо у порівнянні з величезним кадровим голодом, який фактично паралізував медицину на окупованих територіях.

Лікарів немає

Брак лікарів в Донецьку почався ще з 2015 року, коли багато лікарів вирішили не залишатися на невизначеній території, де діють банди замість законів. Після закриття кордонів через ковід цей потік на виїзд призупинився. Але проблема нестачі медичних кадрів залишилася. 

Проблема значно поглибилась після 2022 року. Лікарів стало менше (багато кого примусово відправляли на фронт, перепрофільовували на роботу у військових шпиталях), а людей, які потребують медичної допомоги через війну, обстріли, стрес, брак якісних медикаментів, стало кратно більше. От система і захлинулася.

В Маріуполі у 2022 році тисячі людей помирали не через обстріли, а через відсутність медичної допомоги.

Проблеми з кадрами стала ще більш помітною перед новим навчальним роком, коли раптом з’ясувалося, що в окупованих містах немає лікарів, які б могли провести медичний огляд дітей перед школою. Ватажок “днр” Денис Пушилін заявив, що в лікарнях великі черги через щорічні медогляди дітей перед школою. Тому окупаційна влада обрала 12 лікарень, які проводитимуть огляди дітей у суботу. Ця послуга була доступна у дев’яти населених пунктах: Донецьку, Макіївці, Сніжному, Харцизьку, Шахтарську, Кіровському, Жданівці,Маріуполі та Старобешевому. 

При цьому окупанти подають таке рішення як позитивне. Нібито, це дає можливість людям “пройти медогляди без прив’язки до місця проживання”. Також батькам дітей дозволяють відмовитись від огляду в одного чи кількох лікарів, надавши письмову відмову. 

В лікарні почали привозити мобільні бригади для огляду дітей, зокрема в Єнакієво, Мангуші і Докучаєвську.

Брак лікарів у “днр” намагаються вирішити шляхом відряджень на Донеччину російських лікарів з так званих “регіонів-шефів”. Зокрема, у 2024 році до лікарень прибули понад 400 російських лікарів. Вони, нібито, “допомагали закрити основні проблемні питання амбулаторної і стаціонарної ланок”. 

В коментарі маріупольському виданню 0629 один з місцевих лікарів розповідав, що російські колеги досить професійні, але їм все навколо байдуже, вони їдуть на окуповані території тому, що тут їм пропонують житло і зарплату в 2 рази більшу, ніж вдома.

Загалом, станом на зараз, каже співрозмовник 0629, ці “варяги” не можуть покрити всі потреби в лікарях, та і бажаючих їхати на вахту стає все менше і менше.

А на Херсонщині, крім лікарів-вахтовиків, запрошують і вояжерів із інших країн. Наприклад, із Лівану. Колись, за часів СРСР, радянські лікарі їхали до Лівану рятувати людей, а зараз на заробітки в окуповану Україну їдуть вже самі ліванці. Ну а що робити, якщо окупаційній владі все важче заманювати на вахту російських лікарів.

Російські медіа представляли це як акт волонтерства. Насправді ж це була цілеспрямована кампанія із залучання іноземців до роботи в РФ і на окупованих РФ територіях.

Аналогічна ситуація і на окупованій Луганщині, де лікарів як мінімум впʼятеро менше за потрібне, якщо рахувати кількість населення. Це вимушена визнати навіть окупаційна влада. За словами так званої “міністерки охорони здоров’я лнр” Наталії Пащенко, у низці прифронтових районів кадровий дефіцит медиків сягає 80%. У деяких населених пунктах залишилося лише по кілька лікарів різних спеціальностей, а один терапевт обслуговує 10–12 сіл.

У тимчасово окупованому Сіверськодонецьку на все місто працюють лише два лікарі-терапевти. Ще більш гостра ситуація з роботою “швидкої допомоги”. У багатьох районах люди змушені чекати допомоги по пів доби, адже на чергуванні залишається тільки одна бригада “швидкої”.

Брак лікарів у Бердянську Запорізької області особливо став відчутним, коли до Бердянська хлинув потік тих, хто вижив — мешканців знищеного росіянами Маріуполя. Адже частина бердянських медиків, рятуючи власні сім’ї, на той час покинули місто. Тоді ситуація дещо виправилася за рахунок медиків-маріупольців, які осіли в Бердянську.

Наступний відчутний удар по міській системі охорони здоров’я стався влітку 2023 року, коли чимало лікарів звільнялися з лікарні та поліклініки через примус брати паспорти рф. А тодішня директорка Бердянського Центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Пулькіна пішла на співпрацю з окупантами і не подала необхідні документи до НСЗУ, через що місцеві медики втратили й українську зарплатню.

Через все це Бердянськ покинули багато фахівців.

Восени того ж року усіх містян поставили перед жорстким вибором: або отримання паспорта країни-окупанта, або майже повне обмеження доступу до медицини. У Бердянському психоневрологічному диспансері колаборантська адміністрація взагалі заборонила видавати ліки хворим без російського паспорта. Попри те, що ці медпрепарати необхідні для стабілізації стану хронічно хворих людей і у вільному продажі їх немає. Директорка-колаборантка цього медзакладу Альона Діхтяр згодом отримала підозру в державній зраді від СБУ, проте й досі очолює так званий “Обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги”. До речі, її чоловік Владислав Діхтяр — також зрадник, наразі очолює так звану “Бердянську міжрайонну поліклініку”.

На совісті очільників-колаборантів міської медицини щонайменше кілька смертей бердянців під час серйозних епідемій ГРВІ, що прокотилися містом взимку 2024 та 2025 років. Адже окупаційна влада ретельно приховувала дані про масштаби епідемій та необхідність жорсткого карантину. Ба більше — не перешкоджала проведенню міських масових пропагандистських заходів.

Наприкінці 2024 року окупаційна влада на ТОТ Запорізької області почала впроваджувати “медичну реформу”. Зокрема, в Бердянську з дефіцитом лікарів вирішили боротися об’єднанням медзакладів, створивши одну районну лікарню. За задумом, фахівці вузьких спеціальностей повинні працювати поруч з педіатрами, сімейними лікарями та дільничними. Але на практиці це лише загострило проблему браку медперсоналу, адже від переміщення лікарів їх більше не стає. 

Москва намагається компенсувати брак кадрів програмами “Земський лікар” та “Земський фельдшер”, які працюють на всіх окупованих територіях. Вони передбачають “підйомні” для медиків, що погодяться переїхати у віддалені села й міста окупованих територій.

Лікарі, які беруть участь, при переїзді отримають по 1 мільйону рублів (ред. близько 494 тисячі гривень), а фельдшери, акушерки і медсестри — по 500 тисяч рублів (ред. близько 247 тисяч гривень). Для тих же, хто працюватиме на віддалених і важкодоступних територіях, такі виплати збільшено в півтора раза — до 1,5 мільйона і 750 тисяч рублів відповідно. Однак результати не виправдовують очікувань.

Так, у 2023 році — першому році реалізації програм — на окуповану Луганщину переїхали п’ятеро лікарів і п’ятеро фельдшерів. У 2024 році “земськими” медиками стали 10 лікарів і один фельдшер швидкої допомоги. На наступні три роки заплановано залучити ще 150 фахівців — по 50 щороку. Проте працювати у зруйнованих війною регіонах, навіть за великі гроші, бажаючих обмаль.

Окрім залучення російських фахівців, окупанти вирішили дозволити фельдшерам проводити лікування і робити призначення та встановлювати діагнози на рівні з лікарями. Молоді лікарі, які не мають досвіду і навіть не проходили інтернатуру, починаючи з 3 курсу навчання вже працюють у лікарнях на позиціях не інтернів, а лікарів. Якою є якість таких фіхавців і такого лікування, вважаємо, зрозуміло.

Люди і їхні болі

Потрапити на прийом до лікаря на окупованих територіях зараз, як виграти в лотерею.

Справжнім квестом для більшості хворих на тимчасово окупованій Луганщині став сам запис на прийом до лікаря. Наприклад, на вході у так звану “республіканську” лікарню у Луганську щодня збирається величезна черга, щоб тільки потрапити до реєстратури. Люди приходять о 5 ранку, щоб отримати талон, а після стоять декілька годин, щоб потрапити з тим талоном на прийом.

У багатьох містах “лнр” взагалі відсутні онкологи. При тому, що у шахтарському краї завжди вистачало хворих на онкологію. Взагалі щоб потрапити до більшості профільних лікарів треба чекати місяцями. Навіть щоб зробити рентген мешканцям прифронтової Луганщини іноді треба проїхати за пів сотні кілометрів.

Але, навіть при такому дефіциті окупаційна влада досі не спромоглася погасити заборгованість із заробітної плати медичним працівникам, що виникла ще у 2014–2015 роках.

Мешканці Донеччини скаржаться, що стан лікарень поганий, а окупаційна влада робить лише показові ремонти, не займаючись оновленням обладнання і меблів.

Є скарги і на доступність медичних послуг. Попри заяви щодо безоплатної медицини, жителі “днр” навіть з наявністю поліса не можуть безоплатно зробити УЗД, МРТ, КТ, а також лікуватися від онкології. Гроші за лікування вимагають і в російських лікарнях, попри наявність паспорта громадянина рф. У людей вимагають місцеву прописку, в разі відсутності — гроші за лікування.

Не надають обіцяного і людям з інвалідністю. Користувачка в соцмережі розповіла про те, що лежача людина з інвалідністю 5 місяців чекала підгузки за програмою реабілітації.

Своє обурення висловлює і медперсонал. Кажуть, що “міністерство охорони здоров’я днр” так і не вирішило питання щодо підвищення зарплат, тому люди і звільняються з лікарень.

На Херсонщині люди скаржаться на гостру проблему доступу до ліків, особливо в малих громадах окупованої частини Херсонищни, сіл та селищ, де більш активно ведуть бойові дії: Каховка, Нова Каховка, Олешки, Гола Пристань. Трохи краща ситуація у Скадовську та Генічеську, але лише відносно інших громад. В цілому ж люди часто мають їхати до окупованого Криму навіть для того, щоб придбати ліки російського або білоруського виробництва, адже інших майже немає.

В Маріуполі чоловіка з інсультом не поклали до лікарні і залишили вдома через відсутність вільних місць у реанімації. Чоловік помер через декілька днів без медичної допомоги.

А іншого чоловіка виписали після операції через 2 дні із обласної клінічної лікарні, яку окупанти перейменували у муніципальну, у нього почався сепсис ран.

Ще люди скаржаться, що безкоштовна медицина від окупантів зовсім не безкоштовна, а дуже дорога.

У міській поліклініці Бердянська КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. близько 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Разом з тим, ті, хто потрапив до стаціонару з інсультом, апендицитом, грижами чи переніс екстрену операцію на судинах, відзначають, що загалом лікування було безкоштовним, лікарняна їжа теж цілком прийнятна. Витрачалися здебільшого на “подяку” лікарям і медперсоналу, аби забезпечити собі належну увагу, розмір “подяки” — близько 5000 рублів (ред. близько 2470 гривень).

До речі, така ж “подяка” в Маріуполі за видалення щитоподібної залози (в Бердянську такі операції не роблять) обійдеться у 25000 рублів (ред. близько 12340 гривень).

Пресловуті “безкоштовні” операції в Сімферополі, Ростові-на-Дону чи Москві — це окрема тема. Як розповіли бердянці, самі операції дійсно безкоштовні, але за організацію такої поїздки і перебування в клініці треба заплатити від 35 000 до 60 000 рублів.

Розцінки на деякі послуги в самому Бердянську такі:

• аналіз сечі в приватній клініці — 200 рублів, крові — 1050 рублів;
• УЗД у приватного лікаря — 700 рублів, у приватній клініці 2500–3400 рублів;
• обстеження у приватного гінеколога разом з УЗД і аналізами — 3000 рублів;
• магнітотерапія суглобів у міській лікарні за направленням лікаря — безкоштовна, в приватній клініці — 200 рублів за одну процедуру;
• лазерне видалення базаліоми (різновид раку шкіри) в приватній клініці — 20 000 рублів;
• видалення зуба в стоматологічній поліклініці в середньому — 1800 рублів, лікування зуба — від 3250 до 12 500 рублів, металокерамічна коронка на 1 зуб — близько 9000 рублів, пластмасова — 5600 рублів.

По факту, зараз медицина на тимчасово окупованих територіях скотилась на рівень позаминулого сторіччя. А лікарі сьогодні ще більш недоступні, ніж класичні земські доктори з оповідань Чехова, бо до них селяни їхали на старій бричці день чи два, але все ж мали шанс добратися, а щоб сьогодні просто побачити людину у білому халаті, у більшості населених пунктів в окупації  знадобиться набагато більше часу.

Примітка. В роботі над дослідженням брали участь редакції Бахмут IN.UA, Приморка.City, Кавун.City, 0642.ua

Читайте також:

• Українців, які не отримали російських паспортів, можуть депортувати з ТОТ
• Росіяни на ТОТ не справляються з пожежами на Донбасі: деталі
• Нашестя гризунів та комах на ТОТ Донеччини: в “Жовтій стрічці” назвали причину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!