Місто Світлодарськ окуповане з 24 травня 2022 року. Майже одразу так звана “влада днр” утворила тут органи місцевого самоврядування. “Мером” Світлодарська призначили максима козловського. Він очолює місто з червня 2022 року. До “політичної” кар’єри він був відомий як залізничник і великий фанат сталіна.

Звідки родом максим козловський, як він став “мером” і чим займався до призначення? Редакція зібрала детальне досьє на колаборанта.

Максим козловський: життя до 2014 року

Максим козловський народився 29 березня 1980 року в місті Горлівка Донецької області.

Освіту здобув у Харкові, навчався в Українському державному університеті залізничного транспорту. Отримав диплом за спеціальністю “Управління процесами перевезень”.

До війни був залізничником — працював на станціях “Донецької залізниці”. У 2013 році став начальником залізничної станції “Донецьк”. Залишився працювати на цій посаді і після захоплення Донецька окупантами.

Кар’єра максима козловського до призначення “мером”

Після окупації Донецька максим козловський зберіг посаду начальника залізничної станції “Донецьк”. Великим попитом серед пасажирів станція не користувалася, адже звідси їздив лише один приміський поїзд до Оленівки. Пасажиропотік складав 200 людей на добу.

Натомість максим козловський приділяв більшу увагу заходам пропагандистського характеру. Зокрема, вивішував портрети йосипа сталіна та воїнів Другої світової війни.

У максима козловського простежується дуже велика “любов” до постаті сталіна. Окрім заходів на вокзалі, він агітував до увіковічнення його пам’яті в Донецьку. У квітні 2020 року козловський навіть створив петицію про встановлення пам’ятника сталіну замість пам’ятника шевченку.

Після початку повномасштабного вторгення максим козловський долучився до одного з військових підрозділів російської армії. Він був кулеметником штурмової роти і брав участь у боях за Волноваху та Новобахмутівку.

Максим козловський як “мер” Світлодарська

В окупаційних органах влади козловський почав працювати з червня 2022 року. Ватажок “днр” пушилін призначив його мером окупованого Світлодарська.

Одразу після вступу на посаду козловський почав проводити активну паспортизацію місцевого населення. В інтерв’ю пропагандистському виданню він зазначав, що за два роки російські паспорти отримали близько двух тисяч людей.

Мешканців Світлодарська також агітували брати участь у виборах рф. Сам максим козловський не приховує захоплення політикою путіна. Також він звинувачував ЗСУ в обстрілах виборчих дільниць у Світлодарську.

Не полишив козловський і захоплення радянськими “вождями”. У кабінеті “мера” встановлене погруддя сталіна, а в самому Світлодарську встановили раніше демонтований пам’ятник леніну.

Окремо козловський займається пропагандою російської ідеалогії. Зокрема, він проводить у місті заходи із вшанування “воїнів сво”, а також пропагує це дітям. Подібні заходи проводять у школах і дитсадках. Зокрема, школярів змушують писати листи російським військовим, а дітям у садочках розповідають про блокадний ленінград і влаштовують свята до дня захисника вітчизни.

Як представник окупаційної влади, максим козловський також займається вивезенням українських дітей до російських регіонів під приводом “оздоровлення та відпочинку”. За інформацією ГУР, він пов’язаний і з прилаштуванням українських дітей-сиріт у російські сім’ї.

Читайте також:

• Хто такий дмитро шевченко: досьє на мера окупованої Ясинуватої
• Хто такий олег моргун: досьє на мера окупованого Маріуполя
• Хто такий олександр шатов: досьє на псевдомера міста Шахтарськ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!