Європейська освіта: досвід донеччанок в Польщі та Словаччині

Семаковська Тетяна 13:46, 25 Травня 2023

IMG 3201 bf5a7Валерія родом з Донеччини, дівчина навчається в двох університетах, один в Україні, інший в Словаччині. Героїня каже, що серед її іноземних друзів взагалі відсутній такий факт — як списування, а ще словаки люблять навчатися вдосвіта, й від обіду мають вільний час для себе. Наша друга героїня Ірина зараз навчається у Польщі в поліцеальній школі, яка популярна серед дорослих. Тут жінка здобуває освіту масажистки.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася у двох донеччанок, що вони думають про освіту за закордоном та, які переваги бачать у такому навчанні.

За прогул лекції студента можуть не допустити до заліку

Валерії 20 років, раніше вона жила в Лисичанську і  навчалася в Лисичанському багатопрофільному ліцеї. Свій вибір дівчина зупинила на історії, згодом вона частково навчалася й жила в Бахмуті у гуртожитку, так було до повномасштабного вторгнення. Після цього Валерія виїхала до Словаччини й стала студентською місцевого вузу.

photo 2023 05 22 23 32 20 0a782

Студенти приділяють навчанню чимало часу. Фото: особистий архів Валерії

«Ключова відмінність, яку я помітила — це стипендіальна частина. В Україні стипендії академічні призначаються за рейтингом й видаються семестром від сесії до сесії кожен місяць. В Європі є мотиваційна стипендія — це стипендія, яка призначається на семестр або раз на рік, але це велика сума, яка здатна змотивувати до навчання, на неї можна податися тільки раз на рік. Дуже багатьом студентам у ній відмовлять», — пояснює Валерія.

Примітка: Мотиваційна стипендія призначена для студентів-першокурсників. Щорічно уряд вибирає кілька спеціальностей, які додатково фінансуються. Якщо студент 1 курсу був відмінником у школі та його спеціальність потрапила під додаткове фінансування, то у нього є всі шанси здобути мотиваційну стипендію, розмір якої складає орієнтовно 800-1000 євро. На жаль, заздалегідь передбачити які спеціальності держава виділить гроші і як саме визначать тих, кому буде визначено стипендію неможливо, все це залежить від конкретного ВНЗ.

photo 2023 05 22 23 32 01 6764c

Кампус університету, де навчається Валерія

Крім того, у Словаччині для студента — вкрай важливо відвідувати лекції, якщо ж він пропустить навіть одне заняття, це може загрожувати недопуском до екзамену. Загалом до відвідування пар ставляться доволі суворо, Валерії такий підхід подобається, адже це відкидає можливість прогулювання пар для невідповідальних студентів.

Читайте також: Стало відомо, у яких країнах зможуть скласти НМТ цьогорічні вступники

З позитивних сторін Валерія також виділяє те, що в Словаччині студенти багато часу приділяють вивченню мов. Оскільки, героїня навчається на історика — знання мов дозволить їй вільно відчувати себе в своїй сфері й перекладати потрібні джерела. Загалом дівчина вивчає чотири мови: угорську, словацьку, німецьку та англійську.

Словаки готуються до іспитів з самого початку навчання в університеті

photo 2023 05 08 16 49 29 d0ec7

Місто, в якому проводить студентські роки Валерія. Фото: особистий архів героїні

Валерія відзначає, що на відміну від українських студентів — словаки серйозно готуються до іспитів чи екзаменів з самого початку навчання в університеті. Водночас в Україні більшості студентів питання для заліку дають на вивчення за місяць до самого випробування, тож студент має мало часу, щоб якісно підготуватися.

«В Україні вступають до ВНЗ приблизно у 17-18 років, а словаки у 20-23 роки. Дуже багато студентів беруть вільний рік, щоб відпочити й зрозуміти, ким вони хочуть бути. У нас часто можна почути фразу: «Вступай, не гай часу», але тут такого немає. Наприклад, у мене на паралельному курсі навчається жінка, вона як і я першокурсниця — але їй 36 років й вона словачка, для них це нормально», — ділиться думками Валерія.

Вона додає, що в Словаччині  в одному класі можуть навчатися люди без особливих фізичних потреб та люди з інклюзією. Тут немає упереджень, на кшталт, кому можна навчатися, а кому ні.

Система оцінювання в Словаччині

За словами героїні, в Словаччині система оцінювання практично така сама, як в українських університетах. Тут також алфавітна система, де А — це найвищий бал, а найнижчий — це Е.

При оцінюванні викладачі звертають увагу на відвідуваність студента. Ще цікавий факт — серед словаків немає такого поняття, як списування. В університеті навіть є організація – Дисциплінарні комітети, яка відповідає за якість навчання. Заборонено списувати, користуватися телефоном, як підказкою або відмічати фальшиву присутність людини, якщо її немає.

«Знаєте, є такий жарт, коли приходять студенти на пару й по списку присутні всі, а по факту тільки одна староста. Тут такого немає, це карається, й після трьох зауважень — студента відраховують за подібну поведінку», — каже Валерія.

З цікавостей дівчина також відзначає те, що словаки часто переносять пари на ранні години, щоб о 13:00 вже бути вільними від лекцій, а українці навпаки надають перевагу більш пізньому навчанню.

Навчання дорослих в Польщі

z26182628IHSzkola Policealna Pracownikow Sluzb Spolecznych 61389

Поліцеальна школа. Фото: з відкритих джерел

Пані Ірина також в Польщі стала студенткою поліцеальної школи, це схожий навчальний заклад на наші технікуми. Тут жінка вирішила опанувати фах масажиста. До слова, із знанням польської мови навчання для українців в Польщі є безкоштовним. Ірина навчатиметься два роки, героїня вчиться щовихідних — це займає вільний час. 

У школі, де вона навчається є чимало цікавих спеціальностей для дорослих. Зокрема, асистент стоматолога, однак тут це не людина, яка миє приладдя та подає ватні тампони, каже співрозмовниця, а фахівець, який працює із зубним каменем й лікуванням ясен. Всі ці професії є безкоштовними для навчання для поляків та українців, але знання польської мови має бути на високому рівні.

«Якість навчання тут дуже гарна. Я вчусь на масажиста й повинна мати 800 годин практики масажу. Тішить те, що навчатися йдуть чимало дорослих людей. Наприклад, в моїй школі є чимало людей мого віку. Для поляків вік у навчанні — це не проблема. Я якось сказала своїй викладачці, що хотіла б вступити в університет на фізіотерапевта, але вже пізно, вона на мене так здивовано подивилася. Для них незрозуміло, як це — пізно навчатися», — згадує героїня.

Пані Ірина наголошує в Польщі є свій уклад життя, але є те, що вирізняє поляків серед інших — вони дуже відповідально ставляться до навчання й своїх дітей вчать цьому ж. Освіта в країні дуже важлива, бо вона дає тобі можливість гідно заробляти, резюмує бахмутянка.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)

Семаковська Тетяна 18:20, 30 Серпня 2024
Андрій Лоза / ілюстрація Бахмут IN.UA

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій став учасником АТО.

Детальніше про життя у довоєнному Донецьку, діяльність у Бахмуті, сфабриковану справу та утримання в СІЗО, а також про майбутнє Бахмута і теперішню діяльність дивіться у відеорепортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Боротьба за Україну

За словами відомого активіста, його повний перехід на українську змінив його життя. Він відбувся в той час, коли відбулася “помаранчева революція”.

Бахмутянин також брав участь в Революції Гідності з 1 грудня 2013 року грудня по 19 січня 2014 року. Воно завершилось затриманням силовиками “беркута”.

19 січня відбулося моє затримання. На той час я був у статусі помічника народного депутата. Бейдж був. Я також був позаштатним кореспондентом газети всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Бейдж був. Я розраховував на те, що ми живемо в правовій державі. Як виявилось — ні,

Андрій Лоза // активіст з Бахмута

Життя в СІЗО було досить складним. Саме його перебування там було за сфабрикованою справою. Воно супроводжувалось постійним насиллям.

Чоловік має великі плани. Він вже розуміє, що після війни буде брати участь у відновленні Бахмута та його подальшому розвитку.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутського активіста, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Вікторія Пасайлюк 12:30, 30 Серпня 2024
Олена і Тарас Головко / ілюстрація Бахмут IN.UA

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. Пара разом обороняла Бахмут, а після втрати міста вони продовжують служити державі, але на інших кордонах — між Україною та Європою. 

Про бажання стати на захист рідної країни, службу під час повномасштабного вторгнення та втрату Бахмута, Олена розповіла журналістам Бахмут. IN.UA.

Бахмут – особиста сімейна фортеця

Олена Головко народилась в місті Горлівка Донецької області. Проте все життя жінка прожила в Бахмуті, яке і вважає своїм рідним місто. Тут вона закінчила школу і технікум. 

“Це місто, де народилася моя донька і місто, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті, як моя особиста сімейна фортеця”, — каже Олена про Бахмут.

Чоловік Олени Тарас родом з російської федерації, проте все життя прожив у Волинській області. Під час АТО, каже бахмутянка, він приїхав захищати кордони рідного Донбасу. 

“Це людина, яка надала мені сил жити далі, розуміти, для чого то все. Це людина, яка є мені другом і людина, яка разом зі мною до кінця”, — каже Олена

2014 рік: початок війни 

У 2014 році в Україні почалась війна, росіяни окупували Горлівку, рідне місто героїні, та любов всього життя Бахмут. Тоді вже під час деокупації Бахмута до міста приїхали інструктори з Канади, які здійснювали навчання тактмеду.

На цих тренінгах Олена познайомилася з військовослужбовцями, які показали жінці, що самоідентифікація як громадянина України може відбутися і через захист своєї країни. Тоді ж вона вирішила, що теж стане на захист своєї домівки. 

“Саме у 2014 році відбулась самоідентифікація мене, як захисника. Захисника майбутнього моєї доньки, бо тоді я вже ставила собі питання: А що я залишу сама собі ? Яку країну я їй залишу? Таку, як залишили мені батьки? Я вже тоді розуміла, що щось не так і так не має бути. Тому здійснила свідомий вибір і пішла навчатися професійно військовій справі”, — розповідає жінка.

Олена зауважує, що завжди дуже хотіла і прагне досі, зробити все, щоб Україна була цивілізованим європейським суспільством для її доньки.  

Повномасштабне вторгнення: переддень 

Початок повномасштабного вторгнення Олена зустріла вдома. 23 лютого була її крайня зміна на лінії розмежування. Це був умовний кордон, пункт пропуску з тимчасово окупованої території. 

О 20:00 жінка завершила свою робочу зміну і поїхала додому. В нічний час доби Олену змінив її чоловік зі своїми побратимами. Вже тоді відчувався, пригадує героїня, той накал перед офіційним повномасштабним вторгненням. 

“Те, що відбувалося далі, то було щось фантастичне. Бо ніхто нічого не розумів, як цивільні так і військові. Перші хвилини були такі, як і в більшості людей. Почалась повномасштабна війна. Це вже друга така дата, найстрашніша у моєму житті. Коли ти розумієш, що в твоїй країні війна, біля тебе війна і ти сам учасник тієї війни”, — каже Олена. 

Перші дні “24-го лютого” 

Перше, що Олена зробила після перших сирен та вибухів, це зібрала свою на той момент ще неповнолітню доньку, взяла найнеобхідніші речі, а це документи, нагороди та ювелірні прикраси, та відправила її  в невідомість на інший кінець країни. Вже тоді вона сказала своїй доньці, що не знає, чи повернеться. 

Потім героїня перестала рахувати числа на календарі, час вимірювала місцями. На вулиці було або тепло, або холодно.

“Це такий термін часу, який ти просто проживаєш. Бо в тебе є одна ціль – вижити”, — пригадує захисниця.

Спочатку підрозділ Олени здійснював охорону умовної лінії розмежування і тримав захист міста Попасна. Пізніше була оборона Бахмута. 

Найважче було, каже, спокійно спілкуватися зі своїми друзями, а потім їхати їх забирати в останню путь. Фізична втома, каже Олена, була ні про що, її не помічаєш. Поступово звикається до вибухів, і вже чітко розрізняєш, що і на якій відстані відбулося. Сама ж оборона Бахмута стала для Олени її особистою поразкою.

“Мені завжди буде здаватися, що я щось недоробила, не змогла… Важко було зрозуміти, що людей, з якими ти служив 10 років, вже нема”, — згадує.

Наші дні 

Зараз Олена разом із чоловіком стоять на захисті кордонів з Європейським союзом. 

“Ми залишаємось в Україні, продовжуємо захищати нашу Україну, трохи на інших рубежах. Кожен зробив вибір сам за себе. Це така гордість і гордість, що ти не зрадив сам собі. Не злякався, навіть у надважких ситуаціях”, — наголошує.

Є бажання повернутися вже в деокупований Бахмут, зізнається Олена, але не жити там. Психологічно жити на кістках своїх загиблих друзів, каже, вони не зможуть.

Втрату Бахмута Олена вважає свою найбільшою особистою поразкою. Бахмутянка каже, що їй буде завжди соромно через втрату свого міста. Але, продовжує, це також є частиною нашої історії.

“Це така особиста поразка, моральна поразка, яка буде з нами до кінця життя”, — підсумувала жінка

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій […]

“Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. […]

“Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті

Данилу 22, він народився та виріс у Краматорську, що на Донеччині. Тут все життя займався музикою: викладав гру на музичних інструментах у місцевій музичній школі […]

“Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Омріяне батьківство часто буває недосяжним для багатьох чоловіків чи жінок в Україні. Тому усиновлення вже розглядають як одну з традиційних форм батьківства. Як зараз відбувається […]

Галина Докашенко

“У нас переворот в країні”: спогади про проголошення Дня Незалежності від горлівчанки Галини Докашенко

24 серпня щорічно Україна святкує свій День Незалежності, цьогоріч відзначаємо свято в умовах повномаштабної війни. Бойові дії за наші землі тривають на українському Сході та […]