26-річний Артем Скороходько — один із засновників фотопроєкту Behind Blue Eyes (За блакитними очима). У межах цієї ініціативи діти із деокупованих сіл на плівку фотографують свої будні в деокупованих селах. Починалося все із волонтерських доставок гуманітарної допомоги, а потім прийшла ідея допомагати дітям дивитися на світ через об’єктив камери. В обмін на фото малеча отримує бажаний подарунок.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Артемом Скороходько та дізналася в нього, як працює незвичний проєкт зсередини, чи планують долучати до нього Донеччину та, які найнезвичніші бажання загадують українські діти

Допомога дітям на деокупованих територіях

Дмитро Зубков та Артем Скороходько разом допомагають людям з деокупованих сіл. Спочатку чоловіки забезпечували людей продуктами, їздили у села на Чернігівщину. Згодом у Лукашівці — це невелике село було під окупацією трохи менш як місяць, волонтери познайомилися з місцевими дітьми. Декільком з зацікавлених роздали одноразові плівкові камери, щоб вони могли відволіктися та спробувати себе у ролі фотографів, по той бік об’єктива. Власне, так з’явилася ідея проєкту Behind Blue Eyes. 

Молода ініціатива вже майже рік допомагає робити дітей на деокупованих територіях щасливішими. 

Серед робіт ініціативи буде зйомка документальної стрічки про дитячі мрії під час війни й створення артбуку про творчість та проблематику її виховання у регіонах України. Крім того, як каже Артем, разом з командою планують створити платформу для спілкування з дітьми, яким вони допомагали, щоб підтримувати постійний контакт.

Наймолодшому учаснику акції з фотоплівкою 7 років

Артем пояснює як працює проєкт зсередини. Наприклад, перші фотоплівки дітям вони закупляли за власні кошти, потім допомогли донати, а згодом камери надіслали благодійники з інших країн, які дізналися про проєкт. Зазвичай, діти фільмують своє життя протягом одного, або одного з половиною тижня. Потім плівку надсилають до волонтерів поштою разом зі списком бажань.

Зараз цей проєкт працює у селах Запорізької, Чернігівської та Київської областей. Як каже Артем вони планують робити це частіше й розширювати географію, на Донеччину волонтери вже приїздили в деокупований Лиман та селах під ним, також будуть відвідувати Харківщину.

Нас позитивно сприймають у громадах, ми привозимо продукти, смаколики для малечі, й разом з ним роздаємо фотоплівки, дітям, які виявляють зацікавленість в цьому,

Артем Скороходько // співзасновник проєкту Behind Blue Eyes

Дівчинка, яка мала найбільше незвичайне бажання

Артем Скороходько пригадує, що за весь час волонтерства у списку бажань дітей жодного разу не опинився комп’ютер, це приємно дивує каже Артем.

Співзасновник благодійної ініціативи додає, що з усіма дітьми, з якими він спілкувався склалися теплі взаємини. Допомагає ще й той факт, що волонтери приїздять не з разовою допомогою, а регулярно таким чином зав’язується довірливе спілкування.

Як підтримати проєкт

Засновники Behind Blue Eyes створили монобанку на підтримку проєкту, також є реквізити PayPal та ПриватБанку. Ознайомитися й задонати кошти можна за посиланням.

Читайте також:

• Як бахмутянка отримала дім: життя переселенців у містечку Хансена
• Соледар — місто каштанів й абрикосів: волонтерка Тетяна Кваша розповіла про життя спочатку
• Двічі переселенка та вчителька з Бахмута: розповідаємо історію Яни Баришевої

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!