В мережі почали поширюватися повідомлення про те, що Володимир Зеленський начебто звільнив Головнокомандувача Валерія Залужного.

Ця інформація не відповідає дійсності, повідомляє у коментарі УП Сергій Никифоров, прессекретар президента.

Залужного звільнили?

Деякі телеграм-канали почали розповсюджувати дезінформацію про те, що начебто Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного звільнили з посади.

Своєю чергою, прессекретар президента Сергій Никифоров в коментарі виданню УП на запитання, чи звільняв президент Залужного прессекретар відповів “точно ні”.

Таку ж інформацію надали виданню “Суспільне”, Никифоров повідомив у коментарі, що: “Нема предмету розмови”.

Зазначимо, що заяви про звільнення Залужного почали розповсюджувати й російські пабліки, але станом на цю годину — вони є безпідставними.

Читайте також:

• Міноборони запустило оновлений короткий номер “гарячої лінії” для військових
• Загинули 24 числа, а обміняли 4 січня 2024 року: що не так зі “списком” загиблих військовополонених
• Без військового квитка до лікаря — зась: росЗМІ поширюють новий фейк

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Російська армія штурмує одразу на кількох напрямках фронту, намагаючись розвинути наступ. Найактивнішими відтинками на сьогодні є Покровський і Костянтинівський, де загалом протягом доби зафіксували понад 80 атак. На Краматорському напрямку ворог наступальних дій не проводив.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Ситуація на Донеччині, зведення за 19 жовтня

На сьогодні найактивнішим напрямком фронту є Покровський. Протягом минулої доби тут зупинили 58 ворожих штурмів. Окупанти атакували в районах Шахового, Володимирівки, Родинського, Новоекономічного, Червоного Лимана, Мирнограда, Сухого Яру, Звірового, Котлиного, Покровська, Удачного, Філії, Променя, Лисівки, Молодецького, Дачного та в напрямку Новопавлівки.

На Костянтинівському напрямку російська армія провела 24 атаки. Окупанти намагалися просунутись вперед поблизу Олександро-Шультиного, Щербинівки, Торецька, Плещіївки, Русин Яру та Софіївки.

На Лиманському напрямку росіяни атакували поблизу Дробишевого, Середнього, Новоселівки та Мирного. Загалом минулої доби тут відбулось шість боєзіткнень.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут ворог атакував два рази, намагаючись просунутись у районах Серебрянки та Ямполя.

На Краматорському напрямку росіяни наступальних дій не проводили.

Втрати рф за 19 жовтня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 19 жовтня російська армія втратила:

• близько 890 військових;
• 2 танки;
• 45 артилерійських систем;
• 1 засіб ППО;
• 398 БПЛА оперативно-тактичного рівня;
• 94 одиниці автомобільної техніки.

Читайте також:

• Український танк знищив росіян та їх техніку поблизу Часів Яру
• Сили оборони України зірвали атаку ворога на Шахове та Володимирівку — “Азов”
• Вижила серед пилу і руїн: історія собаки, яка дочекалася допомоги в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті.

Дізнайтесь, чому Бахмут був і є українською територією — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Історія Бахмута

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

Яку сторожу застував іван грозний

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в москві івана Ггозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив “приговор” – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась “усть Черного Жеребца”, тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Чи було в сторожі постійне поселення

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади “черкас” (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на “урочні місця”, де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки “ближні” сторожі, не далі як за 15-20 верст.

Територія Бахмута у ХVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби московської держави  за часів царя івана грозного.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• “Не маса, а актив”: як донецькі ультраси прокладали шлях до українізації регіону
• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!