У Покровську зберігається складна ситуація у зв’язку з наступом окупантів. Відсьогодні через погіршення безпекової ситуації в місті скасували евакуаційні поїзди. Натомість рейсові поїзди продовжуватимуть курсувати.

Як працює вокзал у Покровську, повідомили в АТ “Укрзалізниця”.

Покровськ: залізничні рейси

Через погіршення безпекової ситуації з Покровська більше не ходитимуть евакуаційні поїзди. Евакуація жителів Донеччини залізничним транспортом проходитиме з міста Павлоград Дніпропетровської області.

Рейсові поїзди з і до Покровська продовжуватимуть роботу. Та з міркувань безпеки “Укрзалізниця” внесла корективи до графіків руху регулярних поїздів на Донеччині.

Щоденний регулярний рейс зі Львова та Києва до Покровська продовжить курсувати до 11 вересня включно, щоб забезпечити перевезення пасажирів, які вже придбали квитки. Продажі квитків зі Львова та Києва будуть відкриті до 6 вересня включно, а з Покровська — до 7 вересня включно.

“Якщо вам слід забрати когось із Покровського району та виїхати до більш безпечних областей — просимо не зволікати. Надалі, допоки безпекова ситуація не покращиться, будуть доступні лише евакуаційні рейси із відповідною реєстрацію”, — зазначають в “Укрзалізниці”.

Задля мінімізації ризиків для пасажирів і поїзних бригад в окремі дні поїздки будуть здійснюватися комбіновано — поїзд + автобус. Така схема застосовуватиметься залежно від оперативної ситуації на місці. У будь-якому разі залізничники гарантують всіх довезти до місця призначення.

Приміські рейси у Донецькій області також продовжують курсування. Рішення щодо їхнього призначення ухвалюватимуться щоденно залежно від оперативної ситуації. Всі оголошення робитимуть на залізничних станціях. 

Жителі Покровська та Покровської громади можуть звернутися за допомогою в евакуації та доставки до поїздів:

• контакт-центр для заявок на евакуацію: 0800 50 0121, +380 (73) 050 0121;
• телефон “гарячої лінії”: 0800 40 8911;
• контактний центр Покровської МВА: 0800 30 0101;
• БФ “Схід SOS” (евакуація з дітьми, тяжкохворими, маломобільними, з улюбленцями): 0800 33 2614 з понеділка по суботу 08:00-18:00;
• волонтери ГО “Проліска” для супроводу тяжкохворих з медичним персоналом: +380 (93) 202 2232 та +380 (96) 404 1034;
• БФ “Янголи Спасіння” (у супроводі медиків та з розселенням): 0 800 33 4620.

Читайте також:

• У Мирнограді відключають газ: що відомо станом на зараз
• Пенсійний фонд припинив роботу в чотирьох містах Донеччини: де саме
• Чи працює в Покровську “Укрпошта”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.

Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.

Про родину “Коваля” з Бахмута

У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.

“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.

Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення. 

“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.

Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн. 

Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.

Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.

Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:

“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, хоч і в нових джинсах”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.

Сестра Тетяни займалась музикою, малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.

“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.

З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.

“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.

Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57. 

“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.

Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.

Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою

У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски. 

У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.

“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.

Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.

Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.

Найтяжче — бути стійкою

Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.

Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.

“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.

Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.

“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота — це не на рік. Не на три. Це на десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.

До теми:

• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• “Хочу, щоб ВПО відчували підтримку”: як бахмутянка Анна Яхонтова змінює життя переселенців на Закарпатті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута.

Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві.

Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають у Кременчуці, запустила Viber-спільноту для зручного та оперативного обміну інформацією.

У групі публікуватимуть повідомлення щодо гуманітарної допомоги, важливих подій, новин про громаду, а також організовують комунікацію між бахмутянами, які вимушено залишили рідне місто.

Долучитися до групи можна за посиланням.

До теми:

• Допомога для бахмутян: де та за яким графіком працюють Центри підтримки в Україні
• Безплатний чат-бот “Юридичний порадник для ВПО” допомагає з житловими питаннями

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!