Фото бійця ЗСУ Сергія із Бахмутських окопів порівнювали із видовищем, яке можна було спостерігати під час Другої Світової війни. Відтоді, як ми розповіли історію Сергія й Олени в їхньому житті багато змінилося, пара одружилася, а згодом Сергій, на жаль, отримав поранення.

Як допомогти Сергію та Олені?

Посилання на банку, де збирають кошти на лікування та реабілітацію Сергія:

https://send.monobank.ua/jar/7zYHa6Cg5p

Реквізити картки Олени:

4149 6090 1418 4255

Pay Pal

[email protected]

Більше про волонтерську допомогу бійцям Бахмутського фронту — читайте тут. Одна з останніх покупок Олени — приціл нічного бачення для ЗСУ, який допомагає врятувати життя нашим воїнам. На свою волонтерську карту Олена збиратиме кошти, щоб закупити тепловізор. Всі звіти можна знайти на сторінці Олени.

Поранення на полі бою

Сергію проводять хірургічні маніпуляції. Фото: особистий архів героїні

Сергія поранили 18 січня на Бахмутському напрямку, поблизу Лисичанська під час мінометного обстрілу.

“На позиціях де був Сергій раніше не було настільки потужних обстрілів. Сергія ззаду накрила міна, його посікло осколками: спину, тазову частину, ногу та руку. Рука була як друшляк, у нього дуже глибокі рани були. Через час був ще один приліт і в Сергія сталася контузія, він упав на землю й не відчував руку. Потім він вже розповідав, що покликав побратимів, бо не міг встати самостійно через поранення руки. Сергій повідомив хлопцям, що він 300-тий, спочатку сам пробував відійти, але потім хлопці йому допомогли”, — розповідає дружина військового, волонтерка Олена.

Поранення Сергія. Фото: особистий архів героїні

Після поранення побратими зупинили кровотечу в Сергія, а далі його доправили в медзаклад, чоловіка переправляли у різні лікарні. Зараз військовий має пройти реабілітацію, у нього все ще залишаються осколки.

 “У Сергія витягнули близько 40 осколків з тіла, але це ще не всі, деякі залишаються. У нього пухне рука, також частково не працюють пальці на руці, хоч він й займається. Сергій не може спати через біль, має приймати ліки, це все негативно впливає на тиск, на голову, у нього часто температура”, — каже Олена.

Реабілітація

Осколки в тілі Сергія. Фото: особистий архів героїні

Сергію ще потрібно пройти довгий шлях реабілітації, частково здоров’я воїна планують відновити в санаторії. Всі витрати за лікування взяла на себе Олена, за допомогою зборів небайдужих вона купує необхідні ліки та речі.

“З нього зрізали повністю всю одежу, ремені та навіть шнурки, щоб йому лікарі надали допомогу. Поки все у Сергія є, як буде далі побачимо. Буде допомога від держави — буде чудово, але в той момент ми про це не думали, головне його здоров’я”, — пояснює дружина військового.

Пані Олена додає, що коли її коханого поранили вона була в іншому місті, тож перші дні за ним доглядала її добра товаришка та за сумісництвом очільниця БФ Діна Ткаченко. Як каже волонтерка, чоловіка переводили з одного медзакладу в інший, але врешті-решт Олені все ж вдалося побачитися із захисником. 

“Зараз йому надають допомогу, я сподіваюсь, що все зроблять чітко і все в нього буде добре. Я дуже вдячна моїм друзям в Україні і за кордоном, які відгукнулися на моє прохання про допомогу Сергію. Без них я б не впоралася”, — каже Олена.

Про бажання повернутися на фронт

Сергій з Оленою. Фото: архів подружжя

Після поранення Сергій попри травму планує продовжувати захищати країну, його надихають люди, які підтримують його й допомагають.

“У нього зараз такий бойовий дух високий, він хоче повертатися, дуже вдячний, що я змогла приїхати. Близька людина поруч, тож зрозуміло, що йому стає краще. Будемо чекати поліпшення стану здоров’я”, — розповідає Олена.

Волонтерка додає, що їй хотілося б, щоб люди не переставали допомагати волонтерам та ЗСУ, адже це вкрай важливо для Перемоги. За всіма маленькими успіхами, стоять життя воїнів, їхні травми та історії, каже Олена.

“Я не можу спокійно дивитися на світлини, які хлопці викидають з окопів чи фото мого чоловіка, коли він лежить в лікарні. Не має так бути, я бачила цих хлопців, у них пошкоджені руки, ноги, бійці лежать з такою арматурою в кінцівках. Я дуже хочу, щоб зараз весь світ розумів, що відбувається в Україні”.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!