Днями у Львові демонтували меморіальну таблицю на вулиці Ковжуна, 8, присвячену Ларисі Шепітько — відомій кінорежисерці з Бахмута. Це викликало обурення місцевих жителів, зокрема, й істориків.
Детальніше про демонтаж та про те, що буде далі з пам’ятною дошкою Ларисі Шепітько у Львові — в матеріалі Бахмут IN.UA.
Демонтаж меморіальної дошки присвяченій Ларисі Шепітько у Львові
30 вересня у Львові демонтували меморіальну дошку, присвячену бахмутській кінорежисерці Ларисі Шепітько. Як вказували представники Львівської міської ради, роботи проводилися з огляду на численні звернення громадськості до робочої групи з розгляду пропозицій перейменування вулиць названих іменами російських діячів.
“Після демонтажу меморіальну таблицю перевеземо на експонування на територію Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія терору”, — повідомили в Галицькій районній адміністрації.
Реакція суспільства
Демонтаж одразу викликав обурення великої кількості містян, які вказали на приналежність режисерки до українського культурного простору. Зокрема, коментар опублікував Микола Бандрівський, голова Археологічної комісії в Наукове товариство імені Шевченка у Європі та львівський історик. За його словами, бахмутянку знав увесь світ кіномистецтва, а її творчість і досі цінують у всіх цивілізованих державах світу. Її фільми майже не допускали на радянський екран, “бо вони були надто європейськими”, писав історик.
***
“Українку Ларису Шепітько знав увесь тогочасний світ кіномистецтва і шанують її творчість досі у всіх цивілізованих державах світу. Так, вона прожила коротке життя (упокоїлася у 1979 у віці 41 рік), але те, що вона створила, це – надбання всього світу, а не лише України. Так, от: на інших двох світлинах ви бачите меморіальну дошку на тій самій львівській школі в якій вчилася Лариса Шепітько (на теперішній вулиці Ковжуна) і те, що залишилося від цієї меморіальної дошки на стіні будинку після її демонтажу комунальниками пару днів тому.
Це ж яким треба бути відбитим галицьким хрунем, щоби аж так не знати і не поважати українську культуру і дати наказ про знищення цієї меморіальної дошки Лариси Шепітько..! (офіційна причина демонтажу – “…невідповідність критеріям для вшанування, пов’язана з приналежністю діячки до радянського культурного простору…”). Адже, фільми Лариси Шепітько майже не допускали на радянський екран, бо вони були надто європейськими. Так, Лариса Шепітько була радянською кінорежисеркою. А, якою ще вона могла бути у той час..?
Так само й наша видатна оперна співачка Соломія Крушельницька стала саме радянською оперною співачкою після того, як їй у 1951 році присвоїли звання Заслуженої діячки мистецтв УРСР. А стала Соломія Крушельницька громадянкою радянської України лише після того, як написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Звідси постає питання: то що – наступною буде демонтована меморіальна дошка на будинку Соломії Крушельницької, де вона мешкала..? Адже, за логікою тих відбитих неосвічених створінь із Львівської міської Ради які здійснили демонтаж, саме так і треба вчиняти в теперішньому українському Львові “…з усіма тими, які прислуговували радянському режимові”..?
І, останнє: мене чи не найбільше дивує холодна байдужість львів’ян до цього ганебного вчинку і підлеглих Андрія Садового. Звідси питання: на якого милого нам тут у Львові потрібні усі ті творчі Спілки художників, скульпторів та інших митців, якщо вони зараз позаникувалися по своїх квартирах і звідти єхидно спостерігають за реакцією на демонтаж меморіальної дошки Лариси Шепітько, і за усім тим бардаком що діється у Львові з культурою та тутешніми пам’ятками минулого. Ви ж мабуть розумієте, що своїм мовчанням і тупим небажанням відстоювати правду, ви даєте зелене світло усім тим відморозкам від влади, які, таки, начисто донищать наш Львів“, — з допису Миколи Бандрівського.
Позицію Миколи Бандрівського розділили й інші містяни.
Що думає бахмутський історик
Редакція Бахмут IN.UA звернулася до бахмутського історика Микити Безмена. За його словами, формально Ларису Шепітько можна вважати радянською режисеркою, проте культурно вона виходить за межі радянської системи мислення.
“У її фільмах головне не ідеологія, а моральний і духовний вимір людини. Вона зображала не “героїв соціалістичної праці”, а людей перед обличчям совісті, смерті, Бога“, — зауважив Микола Безмен.
Він додав, що Шепітько завжди прагнула зберегти художню свободу, через що її стрічки часто зустрічали опір цензури. Проте, вона не зупинилася і продовжила поетичну школу українського кіно, започатковану Довженком та Параджановим.
“Її кадри наповнені символізмом, метафорами, духовним болем — а не лозунгами чи партійними настановами“, — резюмував бахмутський історик.
Як відреагувала місцева влада на обурення
Трохи згодом на суспільне обурення відреагували в пресцентрі Львівської міської ради та надали коментарі першого заступника львівського міського голови Андрія Москаленко. За його словами, кінорежисерці Ларисі Шепітько встановлять нову пам’ятну таблицю
“Побачив багато інформації щодо таблиці, присвяченої Ларисі Шепітько. Хочу подякувати всім, хто підняв це питання. На жаль, рішення щодо цієї таблиці ми неналежно прокомунікували, через що виникло багато дискусій. Хочу одразу уточнити: йдеться не про зняття, а про заміну таблиці. Ми ще не відновлювали фасад, оскільки плануємо встановити нову таблицю“, — пояснив Андрій Москаленко.
Він додав, що таблицю демонтували лише тому, що на ній були згадані радянські нагороди та формулювання як головну заслугу, які “не відповідають сучасному баченню та історичній правді”.
Лариса Шепітько: біографія
Лариса Шепітько народилася 6 січня 1938 року в Бахмуті. Після війни родина переїхала до Львова, де вона закінчила школу. Ще в дитинстві дівчина потрапила на зйомки фільму “Овід” і саме тоді вирішила присвятити життя кіно.
У 1955 році Шепітько вступила до Всеросійського державного університету кінематографії (ВДІК) на режисерський факультет, де її наставником став Олександр Довженко. Уже під час навчання вона знялася у фільмі “Поема про море”, а її дипломна робота — картина “Спека” (1963) — отримала міжнародне визнання.
Справжню популярність режисерці приніс фільм “Крила” (1966) з Майєю Булгаковою у головній ролі. Пізніше Шепітько зняла кольорові стрічки “О тринадцятій годині ночі” (1969) та “Ти і я” (1972), остання з яких була відзначена у Венеції.
У 1978 році її запросили до журі Берлінського кінофестивалю. Проте життя режисерки обірвалося трагічно — Лариса Шепітько загинула в автокатастрофі 1979 року.
Незавершену роботу “Матера” завершив її чоловік, Елем Клімов, під назвою “Прощання” (1982). Він також зняв документальний фільм “Лариса” — як данину пам’яті жінці, яка залишила глибокий слід в історії українського та світового кіно.
Читайте також:
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
