В окупованому Донецьку критична ситуація з водопостачанням. Людям подають воду раз у три дні, при цьому вона не придатна для споживання. Є проблеми і з купівлею питної води. Її не вистачає на всіх, а через так зване “врегулювання цін” підприємці відмовляються її возити. Мешканці Донецька масово скаржаться так званій “місцевій владі”, але посадовці “днр” розводять руками — кажуть, що у всьому винна Україна, яка влаштувала “водну блокаду”.

Яка ситуація з водою на окупованій Донеччині і що стало причиною дефіциту води, розповідаємо в матеріалі.

Ситуація з водою в Донецьку

В окупованому Донецьку загострилась ситуація з водопостачанням. На це вплинуло декілька факторів.

У липні мешканцям Донецька оголосили новину — водопостачання в домівки буде скорочено. Так званий “уряд днр” ухвалив рішення, що з 21 липня подача води в Донецьк і Макіївку буде раз на три дні по чотири години ввечері. В інші окуповані населені пункти Донеччини — раз на два дні. Таке рішення пояснили тим, що через спеку обміліли водосховища, а наявної води не вистачає, щоб покрити всі потреби. Тому, щоб влада могла зробити запаси на майбутній опалювальний сезон, подачу води скоротили.

Ця новина обурила мешканців Донецька, але до проблем з водою, кажуть, вони звикли. У коментарях до нових графіків подачі води люди скаржаться, що й до цього воду подавали слабо і поганої якості.

Не краща ситуація і з підвозом питної води. У місцевих пабліках розповідають, що пункти розливу питної води працюють не всі. А у працюючі пункти спостерігаються великі черги. Подекуди привезена вода закінчується за годину роботи пункту.

Закриття пунктів розливу питної води мешканців міста пов’язують з нещодавним рішенням ватажка “днр” пушиліна. Він ухвалив популістське рішення щодо контролю цін на питну воду — вона має коштувати не більше 3,50 рублів (ред. 1,82 гривень) за літр. Але при цьому компенсацію за воду продавцям не дають. Це призвело до того, що пункти почали зачинятись, не маючи прибутку.

Окрім цього, людей хочуть обмежити не лише в годинах подачі води, а й у її кількості. Зокрема, окупаційна влада планує зменшити норму води, бо люди, нібито, використовують її забагато.

Через критичну ситуацію з водою жителі Донецька записали відеозвернення до путіна. У зйомках взяли участь діти, які просять “дядю президента” дати їм воду.

Як у Донецьку вирішують проблему з водою

Проблеми з водою в Донецьку почались ще з 2014 року, коли місто було окуповане. Тоді ж вперше жителі міста стикнулись з обмеженнями подачі води. За 11 років окупації “нова влада” не лише не виправила проблему, а ще більше загострила її.

Тепер посадовці “днр” звертаються за допомогою до рф навіть у найпростіших питаннях. Зокрема, в деякі райони Донецька неможливо подати воду через низький тиск у трубах. Тому до цих районів підвозять воду у цистернах. За роки окупації “адміністрація” не придбала необхідної техніки, тому зараз вимушена просити її у російських регіонів.

Також окупанти почали будівництво водогонів для перекидання води з Вуглегірського водосховища (місто Світлодарськ) і Павлопільського водосховища (село Павлопіль). Таким чином вони хочуть поповнити запаси обмілілих водойм. Про строки виконання робіт і їх доцільність “влада днр” не повідомляє.

Дефіцит води у Донецьку: реальні причини

Сьогодні ватажок “днр” денис пушилін називає три основні причини дефіциту води в Донецьку. Основною, за словами окупантів, є так звана “водна блокада”. Її, нібито, влаштувала Україна. Окупаційна влада звинувачує Україну в тому, що у 2022 році вона перекрила канал “Сіверський Донець — Донбас”, який насичував водою мережі.

Примітка. Канал “Сіверський Донець — Донбас” є штучним каналом, його збудували в кінці 1950-х років для водопостачання Донецької області. Початок каналу розташовано за кілька кілометрів від селища Райгородок Краматорського району, а кінець — біля Верхньокальміуського водосховища на південь від міста Ясинувата. Пролягає повз Часів Яр, Горлівку, Донецьк.

Окупанти кажуть, що українська влада навмисно “перекрила” канал, щоб залишити жителів окупованої території без води. Вирішити цю проблему, за словами пушиліна, можна в разі захоплення росіянами Слов’янська. Тоді ж окупанти, нібито, зможуть повноцінно запустити роботу каналу.

Однак, насправді ситуація зовсім інша. Канал не перекривали, бо по ньому йшла вода до населених пунктів, які залишались під контролем України. Єдиною причиною того, що канал не працює, є бойові дії на території Донеччини. Внаслідок обстрілів були пошкоджені конструкції, що призвело до пересихання каналу. Безпосереднім руйнуванням конструкцій займались і самі окупанти. Зокрема, в січні 2025 року в Часів Ярі вони підривали труби в кількох місцях каналу, щоб створити проходи для техніки. Про ці факти в ефірі каналу “Апостроф” розповідав речник оперативно-тактичного угруповання “Луганськ” Дмитро Запорожець.

На початку 2023 року окупаційна влада “днр” вирішила виправити ситуацію, збудувавши новий канал “Дон — Донбас”. Двома гілками він мав з’єднати річку Дон у районі Ростова-на-Дону з каналом “Сіверський Донець — Донбас”, щоб додатково наповнити його. Це мало вирішити проблему з графіками та напором води в Донецьку. Але цього так і не сталось.

За чотири місяці будівельники завершили будівництво нового каналу, задіявши 3 500 людей і 1300 одиниць техніки. За словами пушиліна, він мав забезпечити водою жителів Донецька, Макіївки, Горлівки, Ясинуватої та Єнакієвого “по графіку в щоденному режимі”.

Але згодом виявились критичні порушення, які вплинули на подальшу роботу каналу. По-перше, новий водогін не зміг подавати необхідну кількість води. Навіть при повній завантаженості він покриває лише 50% потреб.

По-друге, канал був побудований з численними порушеннями. Процес будівництва значно здешевили, щоб вкрасти бюджетні кошти. Розтрати за цим проєктом інкримінували колишньому заступнику міністра оборони рф тимуру іванову, який був куратором проєкту. 1 липня йому винесли вирок — 13 років ув’язнення.

Фактично будівництво канаду “Дон — Донбас” не вирішило проблем з водопостачанням, як раніше про це заявляли окупанти. Тепер “влада днр” намагається вирішити проблеми, які стали результатом корупції.

Руйнування одного водоводу і неповноцінна робота іншого призвели до того, що ключові водосховища регіону поступово обміліли.

Другою причиною дефіциту води окупанти вважають погодні умови. Ватажок “днр” заявив, що через малосніжну зиму і малу кількість опадів наявні водосховища не наповнились. До цього, нібито, додалась і спека. Перевірити ж реальні причини обміління водосховищ на окупованих територіях неможливо.

Третьою причиною “влада днр” називає великі водовтрати. Денис пушилін каже, що через пориви втрачається близько 60% води. За добу в “днр” стається близько 100 поривів на мережах. Це є результатом багаторічної бездіяльності і відсутності ремонтів.

Наразі замість необхідних 850 тисяч кубів води на добу “днр” отримує лише третину — 252,24 тисячі кубів на добу. Реального рішення проблеми окупаційна влада не дає. З цього можна робити висновок, що до критичної ситуації з водопостачанням призвели 11 років окупації і бездіяльності “нових управлінців”.

Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.

Читайте також:

• У Донецьку лікарні стали інструментом мобілізації: дані чоловіків передають комендатурі
• Зупинка будівництва та масова загибель курей: в окупованому Маріуполі виник критичний дефіцит води
• Пушилін провів прямий ефір, але проігнорував питання від бахмутян на ТОТ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У березні 2026 року в так званому “уряді днр” відбулись зміни. Міністерство спорту і туризму “днр” очолив спортсмен Максим Швець. Він має великий досвід спорті — з 2011 року професійно займається змішаними бойовими мистецтвами. До окупації Донецька Максим Швець виступав під прапором України, а з 2014 року представляє так звану “днр”. Наразі його призначили відповідальним за розвиток дитячого спорту та збільшення туристичного потоку в “днр”.

Чим відомий Максим Швець і чим він займається на окупованій Донеччині? Редакція зібрала детальне досьє.

Максим Швець: біографія та спортивна кар’єра

Максим Швець народився 5 вересня 1993 року в селищі Тельманове Донецької області. У 16 років переїхав до Донецька, куди вступив на навчання. Там він навчався в училищі олімпійського резерву імені Сергія Бубки, а після цього — в Інституті фізкультури і спорту.

У 2011 році Максим Швець дебютував на професійній арені як боєць змішаних бойових мистецтв (ММА). До квітня 2014 року Максим Швець брав участь у змаганнях під українським прапором, брав участь у змаганнях у Криму, Одесі, Миколаєві, Донецьку. З листопада 2014 року, після окупації Донецька, він брав участь у змаганнях так званої “днр” та росії.

У 2016 та 2018 роках Максим Швець здобув звання чемпіона світу з бойового самбо. А у 2017 році здобув кубок світу WAKO.

Примітно, що на професійній арені Максим Швець продовжував виступати під українським прапором. Зокрема, у змаганнях ліги ProFC з ММА, що проходили в Ростові-на-Дону в 2016 році, Максима Швеця представляли як українця. При цьому Максим Швець не демонстрував жодну державну символіку: не розгортав прапори та не наносив жодні символи на форму. На всіх доступних у мережі фото він перебуває у формі нейтральних кольорів з назвою спортивного клубу, в якому тренується.

У рейтингу бійців ММА за 2019 рік сервісу FightMatrix Максим Швець також йде під українським прапором. Ймовірно, престижні турніри не визнають “днр”, тому спорстмен продовжив виступи під прапором України.

У спортивній кар’єрі Максима Швеця підтримував ватажок “днр” пушилін, який особисто приїздив на бої, в яких брав участь спортсмен. При цьому він представляє Швеця як спортсмена “днр”.

Максим Швець: робота на окупованих територіях

За даними порталу ГУР про спонсорів та співучасників агресії, Максим Швець є засновником організації “Сила Донбасу”, що реалізує політику мілітаризації молоді на тимчасово окупованій Донеччині шляхом проведення спортивних заходів та тренувань із бойових мистецтв. “Сила Донбасу” має дві зареєстровані в тимчасово окупованому Донецьку юридичні особи: АНО “СК “Сила Донбасса” та ТОВ “Сила Донбасса”. Швець є генеральним директором цих юридичних осіб.

Окрім цього, “Сила Донбасу” надає волонтерську допомогу збройним силам рф. За ініціативи цієї організації також проходить щорічний турнір з боксу в місті Моспине, присвячений пам’яті загиблих російських військовослужбовців.

У 2023 році Максим Швець розпочав політичну кар’єру — став депутатом “народної ради днр” та увійшов до складу комітету з фізкультури, спорту та туризму.

3 березня 2026 року ватажок “днр” денис пушилін призначив Максима Швеця міністром спорту і туризму. Він окреслив і його головні задачі на цій посаді. Максим Швець має провести ревізію спортивної інфраструктури, створити інтерактивну карту спортивних об’єктів та розробити програму збільшення туристичного потоку в “днр”.

У сфері спорту пушилін доручив більше розвивати дитяче направлення, а у сфері туризму — зробити акцент на військово-патріотичному та історичному туризмі. Також окупанти планують використати для своїх цілей окуповане Азовське узбережжя.

Читайте також:

• Путін похвалив ватажка “днр” за швидкі темпи відбудови окупованого Донбасу
• Хто така Елеонора Федоренко: досье на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• Росіяни призначили “суддів” для окупованого Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Попри тотальну російську пропаганду, мілітаризацію та реальні загрози для життя, тисячі підлітків з тимчасово окупованих територій (ТОТ) щороку намагаються здобути українську освіту. Їхній шлях до вільних міст супроводжується інформаційною блокадою, подоланням освітніх прогалин та тисячами кілометрів.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Валерією Куберською, юристкою Центру громадської просвіти “Альменда”. Експертка розповіла про те, з якими труднощами стикаються абітурієнти в окупації, як їм вдається приховувати навчання та що відбувається після переїзду на підконтрольну Україні територію.

Виїзд дітей з ТОТ для вступу в університеті в Україні

Головним рушієм вибору для молоді, яка роками живе в окупації, залишається те, що вони пов’язують власне майбутнє з Україною. За словами Валерії Куберської, дослідження серед студентів, які змогли виїхати та вступити до українських вишів, демонструє чітку тенденцію.

“Ми проводили дослідження, де опитували студентів, які перемістилися з тимчасово окупованих територій і навчаються зараз в Україні. Найбільшим показником у відповідях були саме патріотичні мотиви. Вони обирають навчатися тут, тому що бачать своє життя в Україні, ідентифікують себе українцями. Відповідно, вони хочуть розбудовувати державу, доєднуватись до соціального та економічного життя країни“, — пояснює юристка.

Освітні втрати та інформаційний вакуум

Діти, які перебувають в окупації, роками не мають доступу до вивчення української мови, справжньої історії України чи географії. Наздоганяти програму доводиться самотужки, адже спеціальних адаптованих умов для складання іспитів немає — вимоги залишаються загальними.

Крім того, абітурієнти опиняються в умовах тотальної інформаційної блокади.

“Сайт Міністерства освіти і науки України має домен “ua”. Це вже автоматично втрата доступу до цього сайту, тому що навіть з VPN вкрай важко або навіть неможливо зайти й отримати інформацію“, — зазначає юристка.

Єдиними джерелами залишаються “сарафанне радіо”, допомога громадських організацій та сайти університетів. Проте й тут виникають проблеми. Навіть знайшовши контакти університету, абітурієнти часто не можуть отримати консультацію. Освітні центри при приймальних комісіях працюють переважно з 1 червня по 30 вересня. В інший час комунікація може бути відсутньою. Крім того, деякі заклади часом вимагають документи, не передбачені законом, наприклад, довідки про перетин гуманітарного коридору, військово-облікові документи або навіть просять надіслати геолокацію, що є вкрай небезпечним.

Безпекові ризики та загроза звинувачень в “екстремізмі”

Оскільки окупаційна влада незаконно поширила своє законодавство на ТОТ, відвідування російських шкіл стало обов’язковим. Якщо дитина ігнорує ці заняття, батькам загрожує позбавлення батьківських прав. Тому підлітки змушені вести подвійне життя: вдень ходити до окупаційної школи, а у вільний час таємно вивчати українські предмети за українознавчий компонент — аналогічний тому, яким користуються діти в країнах ЄС.

“Якщо ми говоримо про вивчення певних тем з історії України, то це може розцінюватися як екстремістська діяльність. У 2024 році в Росії була затверджена стратегія протидії екстремізму, відповідно до якої певні теми з історії України визнаються екстремістськими. Тому і гугління їх, вивчення, поширення інформації може мати відповідні наслідки“, — наголошує Валерія Куберська.

Навчання на ТОТ також може відбуватися за допомогою онлайн засобів та при долученні вчителів у заздалегідь обговоренний час чи різних громадських організацій онлайн, котрі займаються подібним.

Загалом проблемою для дітей може стати не тільки тиск окупантів, але й їх власні родини, зокрема, їх реакція на наміри здобути вищу освіту в Україні. У практиці “Альменди” є випадки, коли дорослі всіляко сприяють виїзду дитини та самі звертаються по допомогу. Але часто трапляються і драматичні ситуації, коли батьки категорично проти української освіти під впливом страху або пропаганди. Без їхньої заяви неповнолітній не може офіційно доєднатися до української школи.

“У нас був яскравий приклад, коли дівчинка сама збирала кошти таємно. Під приводом того, що вона їде з подружками відпочивати в росію, вона поїхала на підконтрольну територію для того, щоб вступити до українського закладу вищої освіти. Батьки потім були в шоці і дуже проти“, — ділиться історією юристка.

Шлях до студентства: іспити, евакуація та виклики адаптації

Вступникам з ТОТ не обов’язково складати Національний мультипредметний тест (НМТ) — вони мають право на внутрішні іспити (співбесіди) безпосередньо в університетах. Більшість робить це онлайн. Проте експерти радять заздалегідь перевіряти формат подальшого навчання у вибраному закладі. Наприклад, якщо університет працює виключно офлайн (як більшість вишів у Львові), а студент не має змоги виїхати з окупації, є ризик швидкого відрахування.

Для тих, хто наважується на виїзд, шлях лежить через білорусь або треті країни, наприклад, Казахстан, який останнім часом стає дедалі популярнішим для виїздк. Центр “Альменда” не займається фізичною евакуацією, але допомагає з пошкуком контактів для цього та/або документального супроводу.

Після успішного переїзду та зарахування на бюджет (або переведення на нього з контракту) на вступників чекає новий етап боротьби — адаптація.

“Якщо дитина переміщується сама, без підтримки батьків, їй елементарно немає за що жити. Потрібна фінансова допомога, потрібно десь мешкати. Житло зазвичай знаходять волонтери, цілеспрямованого забезпечення від держави ми не фіксуємо. Величезною проблемою стає оформлення паспорта громадянина України. Для цього треба пройти процедуру ідентифікації. Якщо батьки залишилися в окупації і не йдуть на контакт, підтвердити особу дитини стає вкрай складно — доводиться шукати інших родичів на вільній території“, — підкреслює Валерія Куберська.

Що держава має зробити вже сьогодні

Підсумовуючи розмову, експертка наголосила на головній проблемі: в Україні досі немає єдиної державної політики щодо молоді з тимчасово окупованих територій.

“Першочергово має бути комплексне бачення. Можливо, є сенс затвердити окрему концепцію доступу до української освіти. Потрібно підійти до цього питання системно, щоб воно охоплювало не лише навчання, а й подальшу реінтеграцію та соціальну адаптацію таких студентів“, — резюмувала юристка.

Читайте також:

Вступна кампанія 2026 для молоді з ТОТ: чому Україна втрачає абітурієнтів та як це змінити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!