На третій рік повномасштабного вторгнення школи Бахмута та Часів Яру продовжують роботу в евакуації. Всі уроки проходять онлайн, і якщо на початку 2022 для більшості батьків це був єдиний варіант, аби дитина здобувала освіту в евакуації, то зараз все більше дітей починають ходити в офлайн школи за місцем проживання. Частина шкіл Бахмутської громади не працює — особливо це вплинуло на сільські школи, які фактично призупинили роботу через брак дітей.

Яка ситуація з онлайн навчанням у школах Бахмута та Часів Яру — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Бахмут: де навчаються діти місцевих жителів

23 січня редакція провела опитування наших читачів, щоб дізнатися, де навчаються діти бахмутян — участь в ньому взяли 153 людини. Ми отримали наступні відповіді:

• 49% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі;
• 3% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі, але й відвідує школу офлайн за місцем проживання;
• 37% опитуваних відповіли, що їх дитина перевелась в школу за місцем проживання;
• 4% опитуваних розглядають можливість перевести дитину в школу за місцем проживання, але наразі дитина вчиться в школі Бахмута;
• 7% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн, але не в бахмутській школі.

Нагадаємо, що торік МОН ініціював проєкт наказу №850 “Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні”. Цей проєкт викликав чимало дискусій, адже через деякі його пункти є загроза закриття шкіл, що працюють дистанційно.

Крім того, в серпні 2024 року міністр освіти Оксен Лісовий повідомив, що обов’язкове очне навчання для школярів-переселенців планують запровадити з наступного навчального року, тобто з 1 вересня 2025 року.

У школах Бахмута від початку повномасштабного вторгнення вже спостерігався відтік, а за три роки дистанційного навчання 9 шкіл та 15 садочків призупинили діяльність, каже заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради Анна Артюхіна. Вона пояснює, що сказати, що ці школи закрились, не можна, бо такого поняття як закриття в законодавстві нема.

Школи Бахмута та громади, які призупинили діяльність

• Бахмутська ЗОШ №1;
• Бахмутська ЗОШ №3;
• Бахмутська ЗОШ №4;
• Бахмутська ЗОШ № 9;
• Іванівська ЗОШ І-ІІІ;
• Зайцівський ЗЗСО;
• Покровський НВК;
• Клинівська ЗОШ;
• Опитненська ЗОШ.

Садочки, які призупинили діяльність:

• ДНЗ №4;
• ДНЗ №10;
• ДНЗ №16;
• ДНЗ №24;
• ДНЗ №27;
• ДНЗ №31;
• ДНЗ №34;
• ДНЗ №39;
• ДНЗ №40;
• ДНЗ №47;
• ЗДО “Віронька”;
• ЗДО “Джерельця”;
• ЗДО “Берізка”;
• ЗДО “Калинонька”;
• ЗДО “Малятка”.

“У цих закладах дітей нема, на жаль. У нас дуже зменшився контингент дітей. Тому на ці цілі не вистачає коштів субвенції, яка виділяється державою. Є певна формула нарахувань субвенції, тому якщо у нас там немає дітей, немає кого виховувати, ми призупиняємо діяльність. Але все ж таки наша мережа функціонує — це 10 садочків сьогодні працюють, 8 шкіл і один заклад освіти. Багато дітей у нас пішли на навчання за кордон і їм дуже складно поєднувати уроки в нашій школі й за кордоном. Тому певна кількість дітей від нас пішли за такими причинами. Вчителі, які знаходили роботу за місцем проживання, також йшли на нове місце”, — пояснює Анна Артюхіна.

Що стало з вчителями та учнями?

Дітей зі шкіл, які призупинили роботу, за бажанням переводили у бахмутські школи, які наразі працюють онлайн. Вчителів, які втратили роботу, також намагались працевлаштувати, пояснює заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради. Та попри відтік учнів протягом останніх трьох років, є діти, які обирають саме бахмутські школи. Зараз в середньому в класах навчається по 25 дітей.

“Ми втратили багато дітей, але пишаємося тим, що ті діти, які з нами залишились, і педагоги, які з нами працюють, показують дуже високі результати. І за підсумками олімпіад, фахових конкурсів педагогів, у нас є переможці учителі року і торік, і в позаминулому році. Дуже багато наших вчителів опановують нові технології для дистанційного навчання. І ми проводимо семінари, і вони вчаться самостійно для того, щоб надавати якісні знання і втримувати дітей, щоб діти залишались з нами. Не секрет, що, як і раніше, бахмутська освіта славилась своєю якістю і ми наполегливо над цим працюємо. Працюємо заради наших дітей, щоб вони отримували якісні знання і потім були успішними випускниками”, — каже Анна Артюхіна.

Доєднатися до будь-якої школи Бахмута, яка працює в евакуації чи садочку, можна, адже дистанційне навчання не передбачає граничну наповненість класу. Дітей ділять на підгрупи, де з ними проводять уроки. Це дозволяє школам, які працюють в евакуації навчати більшу кількість дітей, ніж школи, які працюють очно.

Водночас у таких містах, як Київ, Дніпро, Одеса, Харків, Полтава, Жовті Води, Кривий Ріг при осередках підтримки проводять офлайн заняття — це підготовка до НМТ, курси майбутніх першокласників.

Часів Яр: де навчаються діти місцевих жителів

Вікторія Політова — начальниця Управління освіти Часовоярської громади. За її словами, близько 50% школярів перейшли в інші школи.

“Ми призупинили діяльність деяких навчальних закладів, тому що дітей було мало в філії, вони перейшли в опорний заклад”, – пояснює Вікторія Політова.

Випадків, коли діти відвідують й школу онлайн, й за місцем проживання, немає. Однак є інші — коли діти, які спершу пішли в школу офлайн, потім повертаються до своєї.

“У нас є діти, які повертаються, щось не подобається їм там (ред. у школах за місцем проживання). Вони хочуть працювати зі своїми вчителями та знаходитись у класі зі своїми однокласниками. Вони ж попривикали один до одного, тому дуже до цього ретельно відносяться”, — каже Вікторія Політова.

Зараз у школах Часів Яру онлайн навчається 457 дітей. Працює зараз 15 Часовоярська школа та 17, також Часовоярський центр дитячої та юнацької творчості й один садочок, ЗДО №42, де навчаються 15 дошкільнят. Завдяки тому, що цю частину дітей вдалось зберегти, робочі місця зберегли й місцеві вчителі.

Читайте також:

• Бахмутський ЦПТО відкриє в Гощі центр електриків і енергетиків: як коледж допомагає громаді розвиватися. Розпитали в директора
• Вулиця Шевченка і школа №4: росіяни показали нові кадри з околиць Бахмута
• Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!