На третій рік повномасштабного вторгнення школи Бахмута та Часів Яру продовжують роботу в евакуації. Всі уроки проходять онлайн, і якщо на початку 2022 для більшості батьків це був єдиний варіант, аби дитина здобувала освіту в евакуації, то зараз все більше дітей починають ходити в офлайн школи за місцем проживання. Частина шкіл Бахмутської громади не працює — особливо це вплинуло на сільські школи, які фактично призупинили роботу через брак дітей.

Яка ситуація з онлайн навчанням у школах Бахмута та Часів Яру — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Бахмут: де навчаються діти місцевих жителів

23 січня редакція провела опитування наших читачів, щоб дізнатися, де навчаються діти бахмутян — участь в ньому взяли 153 людини. Ми отримали наступні відповіді:

• 49% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі;
• 3% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі, але й відвідує школу офлайн за місцем проживання;
• 37% опитуваних відповіли, що їх дитина перевелась в школу за місцем проживання;
• 4% опитуваних розглядають можливість перевести дитину в школу за місцем проживання, але наразі дитина вчиться в школі Бахмута;
• 7% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн, але не в бахмутській школі.

Нагадаємо, що торік МОН ініціював проєкт наказу №850 “Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні”. Цей проєкт викликав чимало дискусій, адже через деякі його пункти є загроза закриття шкіл, що працюють дистанційно.

Крім того, в серпні 2024 року міністр освіти Оксен Лісовий повідомив, що обов’язкове очне навчання для школярів-переселенців планують запровадити з наступного навчального року, тобто з 1 вересня 2025 року.

У школах Бахмута від початку повномасштабного вторгнення вже спостерігався відтік, а за три роки дистанційного навчання 9 шкіл та 15 садочків призупинили діяльність, каже заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради Анна Артюхіна. Вона пояснює, що сказати, що ці школи закрились, не можна, бо такого поняття як закриття в законодавстві нема.

Школи Бахмута та громади, які призупинили діяльність

• Бахмутська ЗОШ №1;
• Бахмутська ЗОШ №3;
• Бахмутська ЗОШ №4;
• Бахмутська ЗОШ № 9;
• Іванівська ЗОШ І-ІІІ;
• Зайцівський ЗЗСО;
• Покровський НВК;
• Клинівська ЗОШ;
• Опитненська ЗОШ.

Садочки, які призупинили діяльність:

• ДНЗ №4;
• ДНЗ №10;
• ДНЗ №16;
• ДНЗ №24;
• ДНЗ №27;
• ДНЗ №31;
• ДНЗ №34;
• ДНЗ №39;
• ДНЗ №40;
• ДНЗ №47;
• ЗДО “Віронька”;
• ЗДО “Джерельця”;
• ЗДО “Берізка”;
• ЗДО “Калинонька”;
• ЗДО “Малятка”.

“У цих закладах дітей нема, на жаль. У нас дуже зменшився контингент дітей. Тому на ці цілі не вистачає коштів субвенції, яка виділяється державою. Є певна формула нарахувань субвенції, тому якщо у нас там немає дітей, немає кого виховувати, ми призупиняємо діяльність. Але все ж таки наша мережа функціонує — це 10 садочків сьогодні працюють, 8 шкіл і один заклад освіти. Багато дітей у нас пішли на навчання за кордон і їм дуже складно поєднувати уроки в нашій школі й за кордоном. Тому певна кількість дітей від нас пішли за такими причинами. Вчителі, які знаходили роботу за місцем проживання, також йшли на нове місце”, — пояснює Анна Артюхіна.

Що стало з вчителями та учнями?

Дітей зі шкіл, які призупинили роботу, за бажанням переводили у бахмутські школи, які наразі працюють онлайн. Вчителів, які втратили роботу, також намагались працевлаштувати, пояснює заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради. Та попри відтік учнів протягом останніх трьох років, є діти, які обирають саме бахмутські школи. Зараз в середньому в класах навчається по 25 дітей.

“Ми втратили багато дітей, але пишаємося тим, що ті діти, які з нами залишились, і педагоги, які з нами працюють, показують дуже високі результати. І за підсумками олімпіад, фахових конкурсів педагогів, у нас є переможці учителі року і торік, і в позаминулому році. Дуже багато наших вчителів опановують нові технології для дистанційного навчання. І ми проводимо семінари, і вони вчаться самостійно для того, щоб надавати якісні знання і втримувати дітей, щоб діти залишались з нами. Не секрет, що, як і раніше, бахмутська освіта славилась своєю якістю і ми наполегливо над цим працюємо. Працюємо заради наших дітей, щоб вони отримували якісні знання і потім були успішними випускниками”, — каже Анна Артюхіна.

Доєднатися до будь-якої школи Бахмута, яка працює в евакуації чи садочку, можна, адже дистанційне навчання не передбачає граничну наповненість класу. Дітей ділять на підгрупи, де з ними проводять уроки. Це дозволяє школам, які працюють в евакуації навчати більшу кількість дітей, ніж школи, які працюють очно.

Водночас у таких містах, як Київ, Дніпро, Одеса, Харків, Полтава, Жовті Води, Кривий Ріг при осередках підтримки проводять офлайн заняття — це підготовка до НМТ, курси майбутніх першокласників.

Часів Яр: де навчаються діти місцевих жителів

Вікторія Політова — начальниця Управління освіти Часовоярської громади. За її словами, близько 50% школярів перейшли в інші школи.

“Ми призупинили діяльність деяких навчальних закладів, тому що дітей було мало в філії, вони перейшли в опорний заклад”, – пояснює Вікторія Політова.

Випадків, коли діти відвідують й школу онлайн, й за місцем проживання, немає. Однак є інші — коли діти, які спершу пішли в школу офлайн, потім повертаються до своєї.

“У нас є діти, які повертаються, щось не подобається їм там (ред. у школах за місцем проживання). Вони хочуть працювати зі своїми вчителями та знаходитись у класі зі своїми однокласниками. Вони ж попривикали один до одного, тому дуже до цього ретельно відносяться”, — каже Вікторія Політова.

Зараз у школах Часів Яру онлайн навчається 457 дітей. Працює зараз 15 Часовоярська школа та 17, також Часовоярський центр дитячої та юнацької творчості й один садочок, ЗДО №42, де навчаються 15 дошкільнят. Завдяки тому, що цю частину дітей вдалось зберегти, робочі місця зберегли й місцеві вчителі.

Читайте також:

• Бахмутський ЦПТО відкриє в Гощі центр електриків і енергетиків: як коледж допомагає громаді розвиватися. Розпитали в директора
• Вулиця Шевченка і школа №4: росіяни показали нові кадри з околиць Бахмута
• Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Лілія Ярошевська на позивний “Мамба” — військова з Сіверська. До повномасштабної війни вона жила звичайним цивільним життям і волонтерила. У травні 2024 року долучилася до лав Національної гвардії України. Рішенню стати до війська передували втрати дому і рідних, які принесла російська армія. Зараз Лілія Ярошевська займається медичною евакуацією поранених військових. Служба стала для неї не просто черговим етапом, а цілим життям. У планах Лілії — воювати до перемоги і звільнення Донеччини.

У розмові з Бахмут IN.UA Лілія Ярошевська поділилася спогадами про рідний Сіверськ, розповіла про службу та творчість, яка пов’язана з домом.

Спогади про Сіверськ

Лілія Ярошевська родом із Сіверська. Тут вона народилася і виросла, закінчила місцеву школу. Після школи мріяла вступити до Бахмута на перукаря, але не вийшло. Помер тато, тому Лілія не хотіла залишати матір одну і вступила на навчання до місцевого училища.

За словами військової, найщасливіші миті її життя пройшли саме в Сіверську. Найтепліші спогади — з дитинства.

“Моє дитинство минуло серед неймовірних донецьких краєвидів. Річка, бабуся, в якої були корови, купа дітей. Тоді була свобода, навіть повітря пахло свободою, не було якихось турбот. Школа, літо, канікули, дитинство — це те, що я зберегла у своїй пам’яті. Хоч фізично міста немає, але воно живе в кожному з нас у спогадах”, — каже Лілія Ярошевська.

Та врізався у пам’ять жінки і зранений Сіверськ. У травні 2023 року Лілія востаннє була вдома і бачила зруйноване місто. Тоді вона прибрала подвір’я свого дому, щоб у її будинку з комфортом могли жити військові, які боронять місто.

“Коли мама з бабусею виїжджали, то залишили ключі від будинку сусіду. І мама сказала, щоб віддав ключі військовим, якщо їм треба буде заїхати. Ми ж розуміли, що хлопцям десь жити треба, вони ж не будуть жити десь у полі чи в посадці. Якісь умови їм треба, щоб відпочити після окопів. Востаннє я приїжджала додому 31 травня 2023 року, щоб поприбирати. Мені було дуже соромно, що там трава була… Це зараз, звісно, смішно, але на той момент мені прям щиро було соромно перед хлопцями. Що зараз вони заїдуть до мене в будинок, а там просто бруд, купа сміття, трави. Тому я їздила волонтерити і заразом вирішила прибирати. Пам’ятаю, що вже вибухи було чути, а я травичку рву”, — згадує Лілія Ярошевська.

Про життя до повномасштабної війни

Лілії Ярошевській 33 роки. До повномасштабної війни вона жила звичайним цивільним життям і будувала плани на майбутнє.

“Планувала вийти заміж, народити дітей. Можливо, придбати собі якесь житло. Просто жити своє цивільне життя”, — каже Лілія.

З 2019 року Лілія Ярошевська стала волонтерити. Цим вона займалась і після повномасштабної війни. На деякий час жінка виїжджала в Чехію, але й там продовжувала волонтерську роботу і допомагала Україні.

Про службу в Нацгвардії

У 2024 році Лілія вирішила долучитися до війська. Вона зізнається, що це рішення далося нелегко, але було обдуманим. Передувало йому кілька болючих втрат, яких родині завдала росія.

“Насправді рішення давалось мені дуже важко, але це було свідоме рішення. Я йшла до нього десь півтора року, обдумувала все. Але, мабуть, зрозуміла, що не можу стояти осторонь. На той момент я втратила трьох людей з родини: загинули двоє братів і маленький племінник. Ще один племінник потрапив у полон. І, мабуть, це дало великий пинок, прямо величезний “пєндаль”. Хоч я вже на той момент активно волонтерила і їздила ближче до лінії бойового зіткнення, до мене прийшло розуміння, що “Ліля, досить бути просто волонтером, це вже все, пройдений етап”. Я зрозуміла, що треба робити щось більше”, — згадує про своє рішення військовослужбовиця.

8 травня 2024 року Лілія Ярошевська підписала контракт і вступила до лав Національної гвардії України. Тут вона служить і дотепер. Разом з нею у лавах Нацгвардії служать і всі її рідні, які можуть тримати зброю в руках і не мають фізичних обмежень.

У війську Лілія Ярошевська перебуває на посаді санінструкторки та є медикинею евакуаційної групи. Також вона займається документацією поранених військових. Каже, що медиків особливо не вистачає на фронті, тому і знайшла себе в цьому напрямку.

“Взагалі я на посаді санінструктора. По факту виконую роботу діловода, бо дівчат тут дуже бережуть і не відпускають кудись ближче, в кілзону. Документообіг поранених — це дуже великий об’єм роботи, де потрібно систематизувати інформацію про все лікування, направлення на ВЛК, рішення ВЛК, довідки про обставини поранення. Це дуже важлива робота для хлопців, які були поранені. І також я медик евакуаційної групи, їжджу на еваки. Багато хто зараз говорить про піхоту, про службу в НРК, про зв’язківців. Це, звісно, дуже важливо, але медиків теж критично не вистачає. Тому знайшла себе тут”, — розповідає військовослужбовиця.

На питання “Що найважчим є для неї у службі”, військова, не задумуючись, відповідає:

“Очі поранених хлопців. При еваках ти завжди дивишся їм в очі, і розумієш, що вони пережили. Ти знаєш, що в тебе є там хтось загиблий, твій побратим, і ти знаєш, що вони там були, все це бачили. Ти боїшся кожен раз запитати щось зайве, щоб, не дай Боже, не травмувати людину психологічно. Тому бачити ці очі — це найважче. Неважко фізично, неважко надати допомогу, неважко якось врятувати людину. Важко морально”, — каже Лілія Ярошевська.

Вірші і пісня про Сіверськ

Є в житті Лілії Ярошевської і творчість. Вона пише вірші. Захоплення поезією в неї з’явилося зі шкільних років. Десь у 5 класі дітям дали завдання написати вірш. Маленька Лілія тоді написала вірш про Україну.

Зараз для Лілії вірші — це спосіб вилити свої спогади, відрефлексувати події. А ще — це можливість не дати своєму серцю зачерствіти на війні.

“У бойових умовах твоя творчість — це крик душі. Я не пишу щось спеціально, аби було, ні. Для мене це як щит. Єдиний щит, який дозволяє моєму серцю не зачерствіти повністю в умовах бойових дій, коли ти стаєш уже не таким м’яким. Бо ти і по-іншому ставишся до смерті, до поранень, вчишся не приймати це близько до серця. А от саме ця творчість — то такий собі бар’єр, щоб не закам’яніти зовсім”, — розповідає Лілія.

Якось після однієї з евакуацій військова вирішила написати пісню про своє життя. Натомість вийшло написати вірш про рідний Сіверськ, оскільки для неї досі є важкою тема втрати дому. Потім за допомогою штучного інтелекту свій вірш Лілія поклала на музику і зробила з нього пісню.

“В один момент мене так накрило, я почала писати і думаю: “А чому б не написати про себе?”. Закарбувати трошки свого життя, покласти його на риму і створити з неї пісню. Я хотіла передати не просто хроніку війни, а те, що відчуваю саме я. Жінка, яка пройшла волонтерство, яка їздила на лінію бойової зіткнення, допомагала хлопцям, потім пішла служити в армію, стала медиком. Через свій біль за своє місто, через духовні шрами якось воно все і вийшло”, — розповідає Лілія Ярошевська.

Тема Сіверська часто є у творчості Лілії Ярошевської.

***

Мій любий Сіверськ, рідний дім,
на твойому тілі зараз рани
Та в нас болить душа за тин, на сердці величезні шрами
Тримайся, милий, як ніколи
До тебе ми крізь всесвіт полетим
Відбудовувати будем знову,
Садок, лікарню, кожен дім.
Болить душа за тих, хто там, бо виїхало нас багато,
Але запам’ятай, малий, на нашій вулиці ще буде свято
Та хочу я звернутись до кацапів
Не буде вам спокою на землі
За кожного схороненого сина й брата, ви будьте прокляті на всі віки.
За кожну дівчину, яку ви вбили, за мати, бабцю й дідуся…
Немає вам прощення в цьому світі,
Та і на тому його теж нема…

***

Про мотивацію служити далі

Лілія Ярошевська каже, що служба у війську для неї — це не просто черговий етап життя, а і є саме життя. Тому вона націлена воювати до перемоги України. Її мета — звільнити для нащадків Донеччину, щоб вони могли її відбудувати та писати свою українську історію.

“Я неодноразово казала, що не піду з війська, поки не буде кордонів 1991-го року. Поки я не поверну свій Сіверськ, поки кожна родина не повернеться до себе додому. Для мене служба — це життя. І я не хочу, щоб мої діти… Мені 33 роки, в мене немає дітей, я незаміжня, і я зараз покладаю своє життя, щоб наші нащадки навіть не знали російської мовуи, бо вони нас знищують. У мене рідний брат був російськомовний, якого вбили в Бучі. Про що говорити? Вони знищують нас, як українську націю. Тому війна — це тяжкі роки, покладені на майбутнє наших дітей. Я сподіваюся, що я, все ж таки, вийду заміж, народжу дитину, і моя дитина повернеться в мій Сіверськ, піде на могилку до мого батька, і якось відбудує це все. Дуже хочеться в це вірити”, — ділиться думками Лілія Ярошевська.

Тим, хто не служить у війську, Лілія радить зберігати свою українську історію, поширювати історію української Донеччини. Щоб у майбутньому ніхто не зміг її переписати на свій лад.

“Щоб там не було, це наше минуле. Це історія, яку в майбутньому, так як роблять ці п*д*ри, можуть переписати. Тому однозначно про кожну людину, про кожного загиблого хлопця, про кожне зруйноване місто, про кожну подію треба писати і закарбовувати нашу історію Донеччини. Тому я прошу кожну людину з Донецької області зберігати історичні факти, щоб у майбутньому це все не стерлося і не переписалося. Нам дуже треба створювати історію нашої Донеччини. Дуже хотілося б, щоб це робили ті, хто має на це час. Бо поки ми тут відбиваємо ворога, у нас фізично немає на це часу”, — підсумовує Лілія Ярошевська.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході”: бахмутянка про життя в Києві та пам’ять про рідне місто
• Як переселенка з Павлограда пережила втрату дому і знайшла нове натхнення на Київщині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська окупаційна влада відкрила можливість подавати заяви на соціальні виплати за втрачене рухоме та нерухоме майно через єдину платформу державних послуг. Новий формат орієнтований на жителів, які виїхали з ТОТ до інших регіонів росії. Проте, вже зараз користувачі фіксують низку системних помилок та невідповідностей.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Росіяни запустили онлайн-подачу заяв на компенсацію за майно

Механізм подачі заяв на компенсацію за майно запровадили для оформлення документів дистанційно, без необхідності приїжджати на ТОТ. Як зазначають представники окупаційної влади, через платформу заяви вже подали 38 осіб із Нижньогородської області та 6 осіб із Богородська.

Водночас під час оформлення користувачі фіксують низку системних помилок та невідповідностей. Зокрема, користувачі вказують, що під час заповнення онлайн-форми виникають складнощі з реєстрацією неповнолітніх. Програма не дозволяє подати заяву на дитину, якій виповнилося 14 років. Також виникають питання щодо банківських реквізитів. Для отримання виплат заявникам необхідно вручну копіювати та вказувати номер банківського рахунку безпосередньо у формі. Електронний кваліфікований підпис для оформлення майна система не вимагає.

Попри заявлений дистанційний формат, наприкінці заповнення заяви система вимагає обов’язково обрати точку на карті з відділенням “багатофункціональний центр” (мфц) на території угруповання “днр”. Іншою перепоною є вимога вказати прізвище, ім’я, по батькові та контактний номер людини, яка проводитиме обстеження житла. Без заповнення цього розділу програма не пропускає на наступний етап. Заявники не володіють такою інформацією, тому змушені вписувати у цю графу власні дані.

Крім того, система блокує подачу заяв від людей, які отримали постійну реєстрацію в російських регіонах, наприклад, у Калузі. У відповідь на запит програма видає повідомлення про неможливість виконати дію в обраному регіоні. Через це частина людей користується тимчасовими реєстраціями, щоб зберегти прописку в українському паспорті та не втратити можливість оформити компенсацію.

Читайте також:

Росіяни заявили про формування реєстру нерухомості на ТОТ: що це означає

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!