На третій рік повномасштабного вторгнення школи Бахмута та Часів Яру продовжують роботу в евакуації. Всі уроки проходять онлайн, і якщо на початку 2022 для більшості батьків це був єдиний варіант, аби дитина здобувала освіту в евакуації, то зараз все більше дітей починають ходити в офлайн школи за місцем проживання. Частина шкіл Бахмутської громади не працює — особливо це вплинуло на сільські школи, які фактично призупинили роботу через брак дітей.

Яка ситуація з онлайн навчанням у школах Бахмута та Часів Яру — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Бахмут: де навчаються діти місцевих жителів

23 січня редакція провела опитування наших читачів, щоб дізнатися, де навчаються діти бахмутян — участь в ньому взяли 153 людини. Ми отримали наступні відповіді:

• 49% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі;
• 3% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн в бахмутській школі, але й відвідує школу офлайн за місцем проживання;
• 37% опитуваних відповіли, що їх дитина перевелась в школу за місцем проживання;
• 4% опитуваних розглядають можливість перевести дитину в школу за місцем проживання, але наразі дитина вчиться в школі Бахмута;
• 7% опитуваних повідомили, що їх дитина навчається онлайн, але не в бахмутській школі.

Нагадаємо, що торік МОН ініціював проєкт наказу №850 “Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні”. Цей проєкт викликав чимало дискусій, адже через деякі його пункти є загроза закриття шкіл, що працюють дистанційно.

Крім того, в серпні 2024 року міністр освіти Оксен Лісовий повідомив, що обов’язкове очне навчання для школярів-переселенців планують запровадити з наступного навчального року, тобто з 1 вересня 2025 року.

У школах Бахмута від початку повномасштабного вторгнення вже спостерігався відтік, а за три роки дистанційного навчання 9 шкіл та 15 садочків призупинили діяльність, каже заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради Анна Артюхіна. Вона пояснює, що сказати, що ці школи закрились, не можна, бо такого поняття як закриття в законодавстві нема.

Школи Бахмута та громади, які призупинили діяльність

• Бахмутська ЗОШ №1;
• Бахмутська ЗОШ №3;
• Бахмутська ЗОШ №4;
• Бахмутська ЗОШ № 9;
• Іванівська ЗОШ І-ІІІ;
• Зайцівський ЗЗСО;
• Покровський НВК;
• Клинівська ЗОШ;
• Опитненська ЗОШ.

Садочки, які призупинили діяльність:

• ДНЗ №4;
• ДНЗ №10;
• ДНЗ №16;
• ДНЗ №24;
• ДНЗ №27;
• ДНЗ №31;
• ДНЗ №34;
• ДНЗ №39;
• ДНЗ №40;
• ДНЗ №47;
• ЗДО “Віронька”;
• ЗДО “Джерельця”;
• ЗДО “Берізка”;
• ЗДО “Калинонька”;
• ЗДО “Малятка”.

“У цих закладах дітей нема, на жаль. У нас дуже зменшився контингент дітей. Тому на ці цілі не вистачає коштів субвенції, яка виділяється державою. Є певна формула нарахувань субвенції, тому якщо у нас там немає дітей, немає кого виховувати, ми призупиняємо діяльність. Але все ж таки наша мережа функціонує — це 10 садочків сьогодні працюють, 8 шкіл і один заклад освіти. Багато дітей у нас пішли на навчання за кордон і їм дуже складно поєднувати уроки в нашій школі й за кордоном. Тому певна кількість дітей від нас пішли за такими причинами. Вчителі, які знаходили роботу за місцем проживання, також йшли на нове місце”, — пояснює Анна Артюхіна.

Що стало з вчителями та учнями?

Дітей зі шкіл, які призупинили роботу, за бажанням переводили у бахмутські школи, які наразі працюють онлайн. Вчителів, які втратили роботу, також намагались працевлаштувати, пояснює заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради. Та попри відтік учнів протягом останніх трьох років, є діти, які обирають саме бахмутські школи. Зараз в середньому в класах навчається по 25 дітей.

“Ми втратили багато дітей, але пишаємося тим, що ті діти, які з нами залишились, і педагоги, які з нами працюють, показують дуже високі результати. І за підсумками олімпіад, фахових конкурсів педагогів, у нас є переможці учителі року і торік, і в позаминулому році. Дуже багато наших вчителів опановують нові технології для дистанційного навчання. І ми проводимо семінари, і вони вчаться самостійно для того, щоб надавати якісні знання і втримувати дітей, щоб діти залишались з нами. Не секрет, що, як і раніше, бахмутська освіта славилась своєю якістю і ми наполегливо над цим працюємо. Працюємо заради наших дітей, щоб вони отримували якісні знання і потім були успішними випускниками”, — каже Анна Артюхіна.

Доєднатися до будь-якої школи Бахмута, яка працює в евакуації чи садочку, можна, адже дистанційне навчання не передбачає граничну наповненість класу. Дітей ділять на підгрупи, де з ними проводять уроки. Це дозволяє школам, які працюють в евакуації навчати більшу кількість дітей, ніж школи, які працюють очно.

Водночас у таких містах, як Київ, Дніпро, Одеса, Харків, Полтава, Жовті Води, Кривий Ріг при осередках підтримки проводять офлайн заняття — це підготовка до НМТ, курси майбутніх першокласників.

Часів Яр: де навчаються діти місцевих жителів

Вікторія Політова — начальниця Управління освіти Часовоярської громади. За її словами, близько 50% школярів перейшли в інші школи.

“Ми призупинили діяльність деяких навчальних закладів, тому що дітей було мало в філії, вони перейшли в опорний заклад”, – пояснює Вікторія Політова.

Випадків, коли діти відвідують й школу онлайн, й за місцем проживання, немає. Однак є інші — коли діти, які спершу пішли в школу офлайн, потім повертаються до своєї.

“У нас є діти, які повертаються, щось не подобається їм там (ред. у школах за місцем проживання). Вони хочуть працювати зі своїми вчителями та знаходитись у класі зі своїми однокласниками. Вони ж попривикали один до одного, тому дуже до цього ретельно відносяться”, — каже Вікторія Політова.

Зараз у школах Часів Яру онлайн навчається 457 дітей. Працює зараз 15 Часовоярська школа та 17, також Часовоярський центр дитячої та юнацької творчості й один садочок, ЗДО №42, де навчаються 15 дошкільнят. Завдяки тому, що цю частину дітей вдалось зберегти, робочі місця зберегли й місцеві вчителі.

Читайте також:

• Бахмутський ЦПТО відкриє в Гощі центр електриків і енергетиків: як коледж допомагає громаді розвиватися. Розпитали в директора
• Вулиця Шевченка і школа №4: росіяни показали нові кадри з околиць Бахмута
• Бахмутські школи, у яких не пролунав останній дзвоник: добірка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Іванівське — це невелике село під Бахмутом на Донеччині, де до повномасштабного вторгнення росії мешкало близько двох тисяч людей. Тут були свої садок, школа, ферма та фельдшерсько-акушерський пункт. Здавалося б, звичайне село, яких тисячі по всій Україні, якби не одна унікальна особливість — потужні та багаторічні футбольні традиції, які гуртували всю громаду.

Детальніше про історію футбольної частини цілої громади розповіли в “Локальній історії”.

Зародження традиції: саморобні м’ячі та перші матчі

Найстарішому знайденому футбольному фото з Іванівського — вже 68 років. У далекому 1958 році сільські хлопчаки долали 10 кілометрів на велосипедах до Малоільїнівки (селища, яке згодом стало одним із районів Бахмута), щоб зіграти матч. Тоді це був суто аматорський рівень. Замість регулярних професійних тренувань хлопці просто ганяли м’яча, який часто доводилося зшивати власноруч із підручних матеріалів.

Володимир Карнаух, який у 1960-х роках грав за місцеву команду, пригадує історію створення одного з таких м’ячів:

“Спершу їх робили з халяв чобіт. Якось брат взявся за це, але йому не вистачало матеріалу. Я спитав у свого друга Володі Рогаченка, нам було десь по 10 років, — чи не має він часом халяв? Він приніс пару. Ох і радість була — м’яч зробили! Але восени батьки Вовки кинулися діставати свої чоботи — а там не чоботи, а валянки самі з обрізаним верхів’ям“.

“Футбол — це не про гроші, його любити треба”

До складу місцевої команди входили водій швидкої допомоги, працівники котельні, вчителі, шофер вантажівки, комбайнер та навіть геолог, який працював у Харкові, але щовихідних долав 200 кілометрів, щоб зіграти за рідне село. Жоден із них не був професійним футболістом. Проте це не заважало їм регулярно брати участь у чемпіонаті та розіграшах кубка між 12-16 селами Бахмутського району.

Тренування проходили за власними правилами. Гравці збиралися у суботу, і якщо команда капітана Миколи Соколова програвала, він змушував грати далі, аргументуючи тим, що “корів ще не загнали”. Тому матчі тривали не стандартні 45 хвилин, а могли затягнутися на весь день.

У тодішній пресі команду офіційно підписували як “колектив радгоспу Красносільський”. Хоча далеко не всі футболісти працювали в сільському господарстві, команда формально була приписана до радгоспу і захищала його честь. Керівництво ферми допомагало гравцям: забезпечувало формою, м’ячами та транспортом. Все інше трималося на чистому ентузіазмі селян.

“Грати на область ми їздили на ‘газоні’ без тенту. Ігри були до пізньої осені. Пам’ятаю, на фінальні матчі в листопаді-грудні довелося їхати при -4 °C, а ми на відкритій машині. Ще й за лавочки треба було триматися на ямах, щоб не випасти. Якось у газеті після перемоги за кубок написали, ніби нам гроші дарували. Та не платили нам. Футбол — це не про гроші, його любити треба. Ми всі були любителями футболу“, — пригадує гравець команди Анатолій Скиданенко.

В архівах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського журналістам вдалося знайти документальні підтвердження про 25 перемог команди з Іванівського у районних та обласних турнірах у період із 1965 по 2003 рік. Самі ж учасники змагань стверджують, що брали трофеї майже щороку. Перевірити це неможливо: усі турнірні таблиці зберігалися в Донецькому обласному архіві, який з 2014 року перебуває в окупації.

Золота епоха “Колоса”

Пік розвитку футболу в селі припав на 1970-1980-ті роки. Саме тоді гравці “Колоса” здобули свої найпрестижніші нагороди — сільська команда двічі вигравала першість Донецької області та ставала срібним призером.

На шляху до чемпіонства іванівці перемагали серйозних суперників із великих міст. Наприклад, у 1978 році вони здолали слов’янський “Донрибгосп”. Гравець Олександр Скиданенко згадує вирішальний момент того матчу:

“Ми мали складний матч на їхньому полі. Наш гравець Микола Соколов сам, трохи правіше від центру поля, ніхто його не накрив. До воріт метрів сорок-п’ятдесят. І він як зарядить у праву дев’ятку! Такі удари рідко виходять. Тисячу разів попроси його повторити — не вийде“.

Фінал тих же обласних ігор 1978 року проти команди Новоазовського району став легендарним. Забивши першими, гравці “Колоса” сфолили у своєму штрафному майданчику, отримали пенальті, пропустили гол і залишилися вдесятьох через вилучення. Але навіть у меншості сільська команда змогла вирвати перемогу в суперника, який тоді виступав на всеукраїнському рівні.

“Коли приїжджала команда з іншого села, наш стадіон був заповнений глядачами. Це було справжнє свято футболу, і ми завжди були в призерах!” — ділиться спогадами вчитель фізкультури, колишній гравець і тренер “Колоса” Микола Соколов.

Щоб гідно протистояти сильнішим колективам, сільська команда почала залучати зірок. З 1987 року за “Колос” почав регулярно виступати Олександр Носатих, який мав досвід гри за збірну Молдови на кубку срср серед сільськогосподарських колективів. Згодом, у середині 90-х, до команди приєднався Ігор Сурай — колишній гравець збірної України серед юнаків віком до 18 років.

Тріумф “Колоска” на всеукраїнському рівні

У 1998 році справжню сенсацію створила дитячо-юнацька команда “Колосок”, яку сформували на базі Красненської загальноосвітньої школи. Хлопці з невеликого села Іванівське зуміли дійти до 5 місця з-поміж 90 команд зі всієї України на престижному турнірі “Шкіряний м’яч”.

Володимир Міхельсон, тодішній капітан дитячої команди, згадує:

“Ми обіграли Луганську і Донецьку області, після цього нас запросили в Івано-Франківськ на фінальну частину турніру боротися за перше місце. Усього участь брали 8 команд. Усі колективи були з міст, тренувалися на базах ДЮСШ. Ми були єдиними представниками села. За 5 загальне місце грали проти команди ‘Таврія’ з Нової Каховки — ми виграли з рахунком 5:1“.

Унікальні фотографії місцевої команди та живі спогади гравців лягли в основу книги “Історія футболу села Іванівського”. Над цим виданням протягом трьох років працювали місцеві жителі Сергій Нагорний та Микола Соколов. Книга побачила світ у 2025 році за фінансової підтримки начальника Бахмутської МВА Олексія Реви.

Наслідки російського вторгнення

У січні 2023 року почалися жорстокі бої за Іванівське. Школу, у спортзалі якої Микола Соколов роками зберігав переможні світлини, знищили російські снаряди

11 червня 2024 року аналітичний проєкт DeepState повідомив про окупацію населеного пункту російськими військами. Наразі в Іванівському не залишилося жодної вцілілої будівлі та жодного місцевого мешканця.

Читайте також:

Видатні бахмутяни: історія життя бібліографині Есфір Беркович

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Жінки Бахмута — у портретах, родинних фото та студійних знімках. Як вони виглядали? Ми зібрали архівні світлини з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які зберігають живу історію міста та його мешканців.

Фото з Бахмута

У колекції Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються сотні унікальних фотографій, зроблених ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Серед них — портрети жінок, родинні світлини та студійні фото, створені у перших бахмутських фотоательє.

Ці зображення не лише передають зовнішність тогочасних мешканок, а й відображають моду, соціальний статус і повсякденне життя. На світлинах — як міщанки, так і селянки, молоді дівчата й матері з дітьми. Частину фото створювали у місцевих ательє, які з’явилися у Бахмуті ще у 1870-х роках і стали важливою частиною культурного життя міста.

Сьогодні ці архівні кадри є не лише історичними документами, а й нагадуванням про багате минуле Бахмута, яке вдалося зберегти завдяки музейним колекціям.

Примітка. Всі фото взяті з міського медіаархіву, правове регулювання яких належить Бахмутському краєзнавчому музею.

Дівчина з гаманцем на поясі й віялом у руці стоїть біля дзеркала. Селище Яковлевського району. Монограма “ЕЛ” на гербовому щиті, напис “Е.Я. Львов. Бахмут”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Хима Пипочка — сестра Ганни Іванівни Андреєвої. Дівчині 17–18 років. Її зазнімкували в інтер’єрі фотоательє. Створили фото у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

Зображення жінок погрудне. Витиснений напис — назва фотоательє “Мерейнес. Бахмут”, монограма “РД”. Створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. і Д. Мерейнес, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина 18–20 років — це Євдокія Лобасова, сестра Георгія Лобасова, власника миловарних і свічних заводів у Бахмуті. Фото створено у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє Р. Рубанчик, вулиця Катеринославська, 2.

На фото дівчина у святковій блузі та спідниці, рік знімку, ймовірно, 1919.

На знімку троє жінок у святкових одежах. Знімок зробили у фотоательє Є. Львова, вулиця Мала Харківська, 41.

На знімку молода дівчина, це Дуся Боднаренко, бахмутянка, рік зйомки 1912-1917. Фото створили у місті Бахмуті Катеринославської губернії, фотоательє “Свет” Л. Хадака, вулиця Харківська, 48.

На знімку троє бахмутянок, рік зйомки, можливо, 1904–1909 років.

До теми:

Панорамні краєвиди Бахмута перед повномасштабною війною: добірка фотографій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!