У неділю, 7 липня, у Києві пройде благодійний забіг під назвою “Біжу за тих, хто в берцях” за ініціативи БФ “Гуркіт”. Під час забігу планують зібрати 1,6 мільйона гривень на ручні гранатомети для військових з 71 бригади. Бахмутянка Марія Захаренко закликає доєднуватися до забігу, станом на сьогодні, є вже близько 500 зареєстрованих учасників, організатори очікують понад 1000.

Редакція дізнавалась більше про інціативу “Біжу за тих, хто в берцях”.

Благодійний забіг у Києві

Концепт благодійного забігу у тому, що ви можете пробігти за себе, за того, хто не може пробігти або вже ніколи не зможе пробігти, пояснює у коментарі Марія Захаренко. Бахмутянка цьогоріч є однієї зі співорганізаторок забігу.

“Мій чоловік часто брав участь в спортивних забігах, тож коли думали про ідею, як задіяти людей до благодійного збору, обрали спортивні заходи. Людина не тільки займається улюбленим видом спорту, але ще й донатить у комфортний для неї спосіб. Також учасники можуть отримати медалі”, — каже бахмутянка.

Ціль благодійного забігу зібрати 1,6 мільйона гривень на ручні гранатомети для військових з 71 окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ ЗС України бригади.

Якщо ви хочете доєднатися до забігу, реєструйтеся за посиланням. Зверніть увагу, що онлайн-реєстрація завершується 06 липня о 22:00.

Організатори повідомляють, що 05 та 06 липня (у визначені години) ви можете отримати стартовий пакет, у магазині Gorgany за адресою вулиця Антоновича, 14. 07 липня, в день проведення події, видача стартових пакетів та реєстрація нових учасників буде відбуватись із 06:30 в порядку живої черги.

Старт кожної з дистанцій визначено регламентом, тому подбайте про реєстрацію та отримання стартового пакету завчасно.

Загалом є 4 дистанції, які може обрати учасник та сплатити благодійний внесок:

• дорослий забіг, який складає 10 кілометрів, він стартує о 8:00; (внесок 600 гривень)
• дорослий забіг, який складає 5 кілометрів, він стартує о 9:30; (внесок 600 гривень)
• веселий забіг, який складає 1 кілометр, бігти можна з собаками, у костюмах, спиною вперед, на що вистачить вашої фантазії, пояснюють організатори, він стартує о 10:30; (внесок 600 гривень)
• дитячий забіг на 420 метрів, який стартує об 11:00. (внесок 600 гривень).

Важливо. Військовим не потрібно сплачувати внесок. Якщо ви військовий/війська, напишіть на пошту [email protected].

Усі зібрані кошти використають для забезпечення 71 бригади. Забіг почнеться на вулиці Академіка Глушкова, 1, Урбан-Парк, ВДНГ. У кінці забігу учасники, які перетнуть фінішну пряму отримають особливі медалі, які зроблені з куль калібру 12,7. Ці кулі допомогали збивати російські шахади, а потім з гільз створили медалі.

Онлайн забіг

До благодійного забігу долучитися можна доєднатися з будь-якого куточка світу. Ви самостійно обираєте собі місце, час та комфортну для себе дистанцію. Аби підтвердити свій результат треба зробити фото/скріншот із будь-якого застосунку або трекера (годинника) з результатом і відправити організаторам. Благодійний внесок за участь складає 600 грн для всіх дистанцій. Реєструйтесь тут.

Минулого року благодійний забіг зібрав 488 500 грн, за які придбали два пікапи для 24 ОМБр імені короля Данила. Ця бригада зараз обороняє Часів Яр. Цьогоріч кошти підуть на потреби піхоти 71 бригади. Наразі є вже близько 500 зареєстрованих учасників, але організатори очікують понад 1000.

Читайте також:

• Живопис, танці та театр: у Києві людей старшого віку запрошують на навчання
• Куди вступити, аби опанувати професію військового: підбірка від Донецького ТЦК
• Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!