Нещодавно редакція “Бахмут IN.UA” провела опитування бахмутян. Ми запитували куди вони переїхали, щоб розповісти про допомогу, яку надають у цих громадах. Серед відповідей були запитання про допомогу, яку можна отримати в місті Ужгород.

Редакція звернулася за інформацією до Ужгородської міської ради і дізналася, яку підтримку надають переселенцям у цій громаді.

Ужгород, житло для ВПО

В Ужгороді працює відділення тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб на базі Ужгородського міського центру соціальних служб. Цей прихисток розрахований на 105 людей.

Також переселенців розміщують у тимчасових прихистках комунальних і приватних форм власності. Житло для переселенців доступне за адресами:

• прихисток від ГО “Неємія” на 25 місць, вулиця Верховинська, 36;
• медико-соціальний реабілітаційний центр “Дорога життя” на 18 місць, вулиця 8 Березня, 46/В;
• прихисток благодійного фонду “Комітет медичної допомоги в Закарпатті” на 24 місця, вулиця Перемоги, 50;
• будівля Академії культури і мистецтв на 70 місць, вулиця Минайська, 38/80;
• будівля Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти на 43 місця, вулиця Карпатської України, 8а.

Окрім цього, місця для переселенців облаштовані в гуртожитках № 1, 2, 3, 4 Ужгородського національного університету.

Безоплатні медичні послуги для ВПО

В Ужгороді працює сервісний Центр Товариства Червоного Хреста України, де переселенцям надають різні види допомоги. Зокрема, в цьому центрі можна отримати:

• комплексну медичну допомогу;
• фармацевтичну допомогу;
• соціальну допомогу;
• консультацію психолога.

У центрі також ведуть прийом сімейні та профільні лікарі. За необхідності тут також видають безоплатні ліки.

Сервісний Центр Товариства Червоного Хреста України працює за адресою: набережна Незалежності, 6.

За медичною допомогою переселенці також можуть звернутися у клініку сімейної медицини InterFamily за адресою: вулиця Митна, 25Г. Пацієнти зі статусом ВПО можуть отримати такі безоплатні послуги:

• консультацію сімейних лікарів та вузькопрофільних спеціалістів;
• призначення лікування;
• надання медикаментів.

Ужгород, допомога для ВПО

Ужгородський міський центр соціальних служб надає ряд безоплатних послуг для переселенців. Серед них:

• консультування з соціальних питань;
• консультативний кризовий телефон;
• надання тимчасового притулку;
• соціальний супровід сімей та людей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
• соціальний супровід сімей, де виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• екстрене кризове втручання;
• соціальна адаптація;
• соціальна інтеграція;
• натуральна допомога (продуктові і гігієнічні набори).

Звернутися до Ужгородського міського центру соціальних служб можна за адресою: площа Шандора Петефі, 24Б. Або за телефонами +380 (31) 261 6472, +380 (31) 242 8140, +380 (50) 055 3004.

Читайте також:

• Допомога для переселенців у Черкасах: яке житло надають та як підтримують дітей-ВПО
• Допомога ВПО на Харківщині: яке житло і послуги пропонують у Лозівській громаді
• Як у Павлограді переселенцям допомагають із житлом: відповідь для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Краматорськ — це одне з найбільших міст Донецької області, яке існує навіть в умовах постійного наближення фронту. В ньому працюють екстрені служби, комунальники, лікарі та волонтери.

Редакція Бахмут IN.UA публікує фотографії з міста, які зробила журналістка Марія Лященко.

Як виглядав Краматорськ: добірка фотографій

Краматорськ залишається одним із ключових міст Донецької області. На відміну від повністю знищених міст та сел регіону, тут продовжують працювати всі служби, а сам міський простір адаптувався до воєнних реалій.

Редакція Бахмут IN.UA пропонує ознайомитися з фотографіями з міста, які демонструють повсякденну реальність сьогоднішнього Краматорська. Добірка складається з фото, які зробила наша журналістка Марія Лященко в березні 2025 року.

Читайте також:

Зима у довоєнному Бахмуті: як виглядало місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У листопаді 2019 року двоє молодиків побили бахмутського волонтера ГО “Бахмут Український” та активіста Артема Мирошниченка. Він регулярно допомагав військовим, плів сітки, ходив на проукраїнські мітинги в Бахмуті. Після побиття з важкими травмами, не приходячи до тями, він помер у лікарні. Його кривдників затримали. Суд тривав роками. У 2024 році затриманим винесли вирок, за яким вони отримали 8 та 9 років ув’язнення. У 2025 році їм вдалося звільнитися умовно-достроково. Брат Артема припускав, що один із підозрюваних пішов у СЗЧ.

Що відомо про справу Артема Мирошниченка, та де зараз підозрювані, — читайте у матеріалі Бахмут IN.UA.

Вбивство Артема Мирошниченка

У листопаді 2019 року волонтера Артема Мирошниченка побили два на той час підлітки, які були в стані алкогольного сп’яніння. Молодики били активіста, кидаючи його головою об камінь та тротуар. 

“Два хлопця: одному 16 років, раніше не судимий, другому – 17 років, судимий за пограбування, має умовний строк, який ще триває, напали на Артема. Один з них бив його ногами та руками по голові та тулубі. Потім Артема кинули головою об плитку та перетягнули з тротуару на узбіччя. Самі втекли. Тілесні ушкодження наносив той, що молодший; він займається боксом та боями без правил, другий просто стояв та дивився”, – сказав під час брифінгу Ярослав Межений, в.о. начальника Бахмутської поліції у 2019 році.

Серед неофіційних версій чому на Артема напали молодики був мовний конфлікт. За версією одного з очевидців (який з міркувань власної безпеки не свідчив правоохоронним органам), підсудні, перебуваючи напідпитку, звернулися до Мирошниченка. Він відповів українською, після чого на нього напали. Бахмутський міськрайонний суд Донецької області у грудні 2019 року спростував інформацію про напад на активіста на ґрунті ненависті до української мови та України, але не повідомив, який мотив був у молодиків для нападу.

Мирошниченко помер 5 грудня від зупинки серця у лікарні в Лимані. Він так і не приходив до тями. Його  поховали 8 грудня 2019 року в Ямполі. 

Перебіг справи

Затримані підозрювані – 16-річний Микола Барабаш та 17-річний Олександр Баришок. Спершу суд обрав їм запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, як того вимагали адвокати. Проте згодом арештували обох, як на цьому наполягала прокуратура.

Суд над підозрюваними затягувався. Майже щомісяця відбувалося судове засідання, але до вироку справа не дійшла на той час, адже кілька разів розгляд справи переносили з різних причин: неявки адвокатів обвинувачуваних, хвороби суддів. Під час одного із засідань, наприклад, конвой із невідомих причин не зміг доставити підсудних (судове засідання відбувалося у Слов’янському суді, підсудних тримали у Бахмутському СІЗО). Влітку також судове засідання не почалося через помилково вказаний час. Паралельно із засіданнями у Слов’янську проходили вони й у Бахмуті. Протягом року підсудним лише продовжували термін тримання під вартою.

Представники потерпілого –  брат загиблого – заявляв, що є підстави вважати, що справу навмисно затягують, аби знизити розголос серед активістів та ЗМІ. У грудні 2020 замінили головуючу суддю у справі Любов Мірошниченко на суддю Володимира Старовецького, через тривалий лікарняний першої. Розгляд справи розпочався заново. 

Обоє обвинувачених перебували під вартою у Житомирській установі виконання покарань (№ 8). 

У червні 2024 року суд виніс вирок, зокрема й розмір компенсації, яку вони мали надати. Сума, про яку йдеться, — це близько 8 тисяч гривень. Обоє обвинувачених отримали 8 та 9 років ув’язнення. Однак фактично кожному з фігурантів кримінального провадження відмінусували по 4,5 року від кожного терміну, оскільки вони перебували у виправній колонії з 2019-го. У вересні Баришок та Барабаш подали апеляцію, вимагаючи  зменшити покарання. 

Де зараз засуджені?

У 2025 році обом засудженим вдалося вийти на волю – вони виявили бажання служити у Збройних Силах України. 

11 лютого 2025 року суд у Златополі (Харківська область) розглядав подання про умовно-дострокове звільнення Олександра Баришка для проходження військової служби за контрактом. 12 лютого 2025 року суд у Харківській області дозволив достроково звільнити з колонії засудженого, щоб він пішов служити в Збройні сили України за контрактом під час воєнного стану. Засуджений сам написав заяву, що хоче служити в армії. Він пройшов медичний огляд, психологічний відбір і був визнаний придатним до служби. Командир військової частини дав письмову згоду прийняти його на службу. Суд вирішив звільнити його умовно-достроково на той строк, який йому ще залишався — 3 роки 10 місяців 26 днів, але тільки для того, щоб він уклав контракт і пішов служити. Якщо він відмовиться служити, вчинить новий злочин або порушить умови, його можуть повернути до тюрми, а строк покарання стане ще більшим.

Також щодо нього встановили адміністративний нагляд на один рік. Він не мав права самовільно залишати місце служби або виїжджати без дозволу командира. Контроль за ним мав здійснювати командир військової частини.

У той же місяць у Полтаві суд дозволив умовно-достроково звільнити засудженого Миколу Барабаша для проходження військової служби за контрактом. Він відбував покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, але суд скоротив строк і звільнив його достроково на 2 роки 9 місяців і 26 днів.

Таке рішення суд ухвалив, бо засуджений також заявив про бажання служити в армії, був визнаний придатним за станом здоров’я, погоджений військовою частиною та відповідав вимогам закону. Суд також встановив адміністративний нагляд за Барабашем строком на один рік. Контроль за поведінкою мав здійснювати командир військової частини. Засудженому заборонили самовільно залишати місце дислокації військової частини та виїжджати в особистих справах без дозволу командира.

Попри це, у квітні 2025 року брат Мирошниченка, повідомив, що Баришок, ймовірно, самовільно залишив місце служби.  На запит Суспільне Донбас у Донецькому ТЦК СП повідомили, що Баришок зник безвісти під час служби. 

Бахмут IN.UA також звернувся до Донецького ТЦК СП у лютому 2026 року. Але нам повідомили, що ні Баришок, ні Барабаш на військовому обліку в районних ТЦК не перебувають, і відомості щодо їх військової служби відсутні.

Ми також подали журналістський запит до Донецької обласної прокуратури щодо ймовірного СЗЧ. Представники прокуратури заявили, що не можуть надати деталі конкретних кримінальних справ: “Орган прокуратури не може розкривати інформацію про хід досудового розслідування чи кримінальні провадження, оскільки це обмежено законом України “Про доступ до публічної інформації” та Кримінальним процесуальним кодексом”. 

За нашими джерелами, ми дізналися, що Олександр Баришок перебував на обліку у Лозівському ТЦК, а Микола Барабаш – у Полтавському. Ми подали запити до обох центрів. Лозівський ТЦК повідомив, що не може надати дані про службу Баришка без його письмової згоди.

У 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, де він проходив службу , нам повідомили, що станом на початок березня 2026 року він вважається зниклим безвісти від 11 квітня 2025 року. У бригаді його описують як“нормального бійця, який добре воював”. Інформацію про СЗЧ Баришка у бригаді заперечили.

Щодо Барабаша, то Полтавський ТЦК СП відповів, що ми звернулися не за адресою, і його місцеперебування — невідоме. Остання публічна згадка від Барабаша була у липні 2025 року: на своїй сторінці в Instagram чоловік виклав фото у військовій формі.

Що каже адвокатка потерпілого

“Справа щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті Артема Мирошниченка, кваліфікована за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України. Вона наразі завершена. Досудове слідство давно закінчено, судовий розгляд завершився приблизно рік тому. Двоє злочинців отримали відповідні вироки. Вони не максимальні, оскільки на момент скоєння злочину один був неповнолітній, а інший щойно досяг повноліття. Наскільки мені відомо, вони покинули місця позбавлення волі через те, що уклали контракт із Збройними Силами України. Тут не можна сказати, що вони фактично на волі, оскільки вони перебувають у лавах ЗСУ”, — пояснила у коментарі Бахмут IN.UA Катерина Анфьорова. 

Родина Мирошниченка не могла подавати апеляційну скаргу щодо умовно-дострокового звільнення засуджених, пояснює адвокатка, оскільки  потерпілі не є стороною у цій справі. Це не кримінальна справа, а окреме провадження, і воно не має процесуального статусу, щоб оскаржувати таке рішення, додала вона.

Адвокатка зазначила, що такі випадки не є поодинокими, однак проблему потрібно вирішувати системно. На її думку, законодавство слід змінити так, щоб особи, засуджені за тяжкі злочини, не мали можливості звільнятися подібним чином. Вона також наголосила, що наразі неможливо стверджувати, напевно, що буде із засудженими після завершення воєнного стану, адже вони підписують контракт, строк якого може бути різним — як на період воєнного стану, так і на довший або коротший термін. Під час дії контракту вони перебувають у складі ЗСУ та не мають права самовільно залишати військову частину без дозволу командира.

За її словами, такі військовослужбовці проходять службу не в звичайних підрозділах, а в окремих частинах із власною системою контролю. Водночас закон наразі чітко не визначає, чи вважатиметься така служба повноцінним відбуттям покарання. Вона додала, що вирок суду та ухвала про стягнення моральної шкоди перебувають у виконавчій службі, а цивільна частина рішення виконується окремо.

До теми:

Любив тишу, людей та осінь: яким був Артем Мирошниченко. Згадуємо волонтера та активіста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!