В Україні працюють центри підтримки переселенців з Селидового. Їх розгорнули за ініціативи керівництва Селидівської громади. У цих осередках переселенці можуть отримати різні види допомоги.

Редакція дізналася, як працюють осередки підтримки “Селидове.UA”.

Допомога для ВПО з Селидового

Для підтримки переселенців з Селидового в Україні працюють два центри — у місті Кам’янське Дніпропетровської області та селі Петропавлівська Борщагівка Київської області. З понеділка, 4 листопада, запрацює ще один центр — у місті Нововолинськ Волинської області.

Допомогу в центрах “Селидове.UA” можуть отримати не лише переселенці з Селидового. Сюди також можуть звертатися переселенці з Комарської та Вугледарської громад.

“Ми уклали меморандуми з двома громадами — Комарською і Вугледарською. Це дало нам можливість взяти під свій супровід переселенців із цих громад. Це і в частині видачі гуманітарної допомоги, і фінансової тощо. Все, що доступно ВПО з Селидового, є доступним і для ВПО з Комарської і Вугледарської громад”, — розповіла заступниця міського голови Селидового з інформаційної комунікаційної роботи та внутрішньої політики Тетяна Брянцева.

Центри “Селидове.UA” працюють недовго — з серпня цього року. За цей час до них за допомогою звернулися близько 600 людей.

Центри “Селидове.UA”: яку допомогу надають

За два місяці роботи в центрах вже напрацьована база людей. Якщо в осередках допомоги планується видача допомоги, то людей або інформують особисто телефоном, або запрошують через офіційні канали в соцмережах.

“Центри мають напрацьовану базу людей, які звертаються до нас. Ми вносимо їх контактні дані в базу і потім, коли в нас є якась допомога, то ми з ними контактуємо. Також ми публікуємо анонси про надання допомоги на офіційних сторінках військової адміністрації та цих центрів у Instagram та Telegram. Таким чином ми тримаємо зв’язок з мешканцями, які оселилися в Дніпропетровській і Київській областях”, — каже Тетяна Брянцева.

Основний вид допомоги переселенцям з Селидового — гуманітарний. Людям видають продуктові і гігієнічні набори та побутові речі.

“Звичайно, найбільша кількість — це продуктові набори. Також видавали засоби гігієни, постільну білизну, матраци, ковдри, подушки, посуд. Декому ще й розкладачки видавали, які залишилися з нашого резерву. Також у наших центрах проходила реєстрація на грошову допомогу. До нас приїжджали благодійники з “Право на захист” і “Карітас”, вони реєстрували людей на отримання фінансової допомоги”, — розповіла Тетяна Брянцева.

У центрах “Селидове.UA” також проводять різноманітні заходи: тренінги, культурно-розважальні події. Є багато занять і для дітей.

“У Кам’янському працює спортивна секція і тренажерний зал, де з дітками безоплатно займається тренер. Також у цьому центрі надаються освітні послуги. Вчителі наших освітніх закладів, які переїхали до Кам’янського, проводять безоплатні заняття для школярів з різних предметів: математики, української, англійської мов”, — розповіла заступниця міського голови Селидового з інформаційної комунікаційної роботи та внутрішньої політики Тетяна Брянцева.

“Селидове.UA”: як звернутися за допомогою

Для конультації з отримання допомоги в центрах “Селидове.UA” звертайтеся за міським контакт-центром Селидового: 0800 336 454. Дзвінки приймають з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 17:00.

Анонси заходів і видачі гуманітарної допомоги можна знайти в Telegram-каналі центру “Селидове.UA”.

Також переселенці можуть особисто прийти в центри підтримки за адресами:

• село Петропавлівська Борщагівка, вул. Волинська, 1. Графік роботи: з 09:00 до 17:15.
• м. Камʼянське, вул. Василя Стуса, 15 б. Графік роботи: з 08:00 до 17:00 (обідня перерва з 12:00 до 13:00).

Новий центр “Селидове.UA” в Нововолинську працюватиме за графіком центру Петропавлівської Борщагівки.

Читайте також:

• Як ВПО отримати 14 300 за місяць: умови програми для переселенців
• Є проблема — подзвони до мера: як може виглядати комунікація влади з людьми на прикладі Тарту
• У день звертаються близько 10 людей: як працює осередок підтримки бахмутян у Харкові

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!