Станом на січень 2023 року, 30% території України потенційно вважають замінованою, але цей показник може збільшуватися, бо бойові дії ще тривають. Водночас у деокупованих громадах України сапери вже починають перші етапи розмінування. Оператор-документаліст “Бахмут. IN.UA” Роман Потапенко зафільмував колись туристичний Святогірськ вже вільним від росіян, але не від їх наслідків перебування. Міни, “пелюстки”, залишки нерозірваних снарядів — все це залишилося в лісах, полях та інших територіях України. Над розмінуванням працюють не тільки державні структури, долучаються й приватні особи. Хто вони, як працюють, звідки беруть фінансування?

---

Редакція поспілкувалася із представниками Святогірської ВЦА, службами ДСНС, приватними фондами, які займаються розмінуваннями, експертами   представниками громадського сектору, щоб дослідити процес очищення деокупованої землі й зрозуміти, які перспективи має в цій сфері Бахмутський район.

Деокупація Святогірська: як це було?

До повномасштабної війни Святогірськ був місцем для паломників, сюди щороку приїжджали віряни, туристичні бази були одним із заробітків для місцевих, але з приходом у 2022 році росіян все змінилося. Місто було в окупації близько чотирьох місяців, зазнало значних руйнувань.

Пріоритет мають об’єкти критичної інфраструктури. У Святогірську вони або вже розміновані, або в процесі. Розмінування є безкоштовним, громадяни за це нічого не платять, уточнює керівник військової адміністрації.

Хто розміновує Святогірськ та як це відбувається?

У громаді постійно працюють сапери. За словами В’ячеслава Воронько, заступника начальника частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування ГУ ДСНС України у Полтавській області, який зараз перебуває у Святогірську, росіяни на незалюдненій території найчастіше мінують підходи, посадки та поля, якщо ж говорити про міську площу, то тут окупанти мінують що завгодно.

В’ячеслав Воронько пояснює, що часом люди самі викликають фахівців, якщо знаходять вибухонебезпечний предмет. Одними із найнебезпечніших “сюрпризів” після окупантів стали протипіхотні міни, а найбезпечнішим місцем (у деокупованих селах та містах небезпечними є майже всі ділянки, проте якісь території є менш загрозливими) у громаді для цивільних залишаються асфальтовані дороги.

Висока трава — виклик для саперів

Найважче розміновувати території із високою травою, каже фахівець, бо вона зменшує видимість. Складність полягає ще в тому, що сапери працюють із металодетекторами, вони не розрізняють де міна, а де звичайний метал, й реагують на все. Через такі випадкові знахідки розмінування вимагає більше часу.

Місцеві роботою саперів задоволені, очільник рятувальної станції Святогірська Віктор Петрович каже, що від моменту подачі заявки до власне приїзду минуло близько 2 тижнів.

Розмінування для бізнесу

До великої війни у Святогірській громаді працювали десятки баз і готелів різного рівня комфорту і вартості. Переважно бази складаються з будинків на 3-4 поверхи, на кожному з яких кілька кімнат. Журналісти спробували знайти помешкання у Святогірську на 25 серпня: сайт Booking.com запропонував нам три варіанти, найдорожче житло тут коштує 700 гривень. Оскільки його вже здають у використання, господарі, ймовірно, подбали про безпеку гостей та впевнилися, що об’єкти не заміновані.

Наш оператор-документаліст Роман Потапенко, перебуваючи у Святогірську, звʼязався з власником одного з готелів, що працюють, але керівництво в цілях безпеки відмовилось давати коментарі. Кажуть, що відремонтували приміщення за свої кошти, іноді приймають гостей, про відновлення роботи тільки мріють, бо поки ця територія знаходиться близько до лінії розмежування, а про наплив туристів поки що не йдеться. 

Зараз у Святогірську, попри складну ситуацію, вже працює відділення Нової Пошти та Укрпошти, є соціальна пральня. 85% населених пунктів громади вже мають електропостачання, є проблеми з водою, але це питання вже вирішують. А поки місцеві миються у соціальній лазні, вона працює з 09:00 ранку до 17:00 вечора. Люди записуються в чергу та приходять на визначену годину покупатися. 

Жителі Святогірська виходять на вулиці, щоб продавати закрутки. Оператор-документаліст Роман Потапенко придбав у місцевої продавчині лісові горіхи, їх продають за 50 гривень за стаканчик, домашні гриби у банці за 100 гривень. Продавчиня за прилавком — літня бабуся — не охоче знімається, каже, що в ліс по гриби ходити небезпечно, її знайома так втратила ногу.

“Від замінування навіть корови постраждали, наступила коровка там в селі, їй оторвало ногу. Застрелили там”, — каже співрозмовниця.

Яка ситуація з розмінуванням лісів?

“Розбили все, все покурожили. Я — військовий на пенсії, думав пожити спокійно хоч, дожилися…”, — каже місцевий мешканець Павло.

Чоловік не зміг виїхати з окупації, залишився тут разом із братом, хворою мамою та дружиною. Зі свого обійстя родина повиносила сама так звані “пелюстки”. Зараз Павло думає, як обігріти дім зимою — в ліс йти за дровами небезпечно, а видана державою соцвиплата не покриє потреби.

З лісами окрема проблема. Річ у тім, що частина лісового фонду Донеччини зазнавала пошкоджень ще з 2014 року, пояснює у коментарі редакції “Східний лісовий офіс”, ця організація об’єднує ліси Дніпропетровщини, Запоріжжя, Донеччини та Луганщини.

Сьогодні деокуповано понад 60 тисяч га, проте ці ліси досі становлять небезпеку, бо потребують розмінування. Тільки за попередніми даними, 27 тис. га мають вибухонебезпечні предмети.  

Крім того, не потрібно забувати, що й саме розмінування — це довготривалий процес, який може тривати десятиліттями. Бувають дні, коли групи розмінування ДСНС можуть за пів дня пройти близько 400 квадратних метрів території, а буває 2-3 метри за день. Навіть зараз сапери знаходять боєприпаси часів Другої Світової війни, бо очистити землю за один етап від мін неможливо. Сапери не дають 100% гарантії, що після розмінування ліси Донеччини будуть безпечними, адже ворог застосовував різні види мін. 

До прикладу, є такі міни, конструкція яких складається з пластику та вибухового елементу. Це робить їх непомітними для металошукачів. 

Як утилізуються боєприпаси?

Сапери ДСНС, які працюють у Святогірську, пояснюють, що небезпечні боєприпаси утилізовують кількома способами:

1. Снаряд привозять до спеціально відведеного місця, поруч з якими немає людей. Там боєприпас поміщають в урвище й підривають його. 
2. Якщо вибухонебезпечний предмет не можуть транспортувати, його знешкоджують на місці, попередньо евакуювавши населення поблизу.

Хто займається розмінуванням в Україні?

Aналітик ПРООН з питань протимінної діяльності Олександр Лобов (UNDP — Програма розвитку ООН) пояснює, що Програма розвитку ООН спрямована насамперед на допомогу уряду, щоб створити всеосяжні та скоординовані заходи із протимінної діяльності. 

Ця ж програма буде допомагати державі сформувати стратегію, як зменшити вплив вибухонебезпечних предметів на життя людей. Простіше кажучи, забезпечити базову потребу — безпеку. Якщо буде безпека, пояснює експерт, люди повертатимуться до своїх домівок, а це сприятиме й економічному відновленню деокупованих регіонів.

За словами Олександра Лобова, зараз в Україні заходами із розмінування займаються три структури: державна — це ДСНС та Державна служба транспорту від Міноборони (вони розміновують дорожню інфраструктуру), міжнародні оператори, та приватні – це формування із саперів, які не підпорядковуються держструктурі, або неурядові організації.

За словами Лобова, зараз ПРООН організовує відповідні тренінги, які допомагають в результаті отримувати гарантію, що територія буде на 100% чистою. Станом на сьогодні в Україні вже є акредитованими декілька національних операторів, вони вже зараз проводять розмінування на деокупованих територіях.

В українському бюджеті не вистачить коштів на розмінування

Українець Роман Пальчиков заснував Благодійний Фонд “Перший фонд відновлення України”, раніше чоловік працював у ДСНС, тож має відповідний досвід. Коли відбувалася деокупація Київщини, звідки родом співрозмовник, до Романа почали звертатися колишні знайомі, просили оглянути будинок та перевірити на наявність мін. 

Так і виникла ідея створити фонд, який би пришвидшував процес гуманітарного розмінування. Щоб залучити кошти на спеціалізоване обладнання, Роман Пальчиков веде перемовини із закордонними партнерами. Відтак нещодавно на Пальчикова вийшов фонд онука Жак Іва Кусто, який допомагає із розмінуванням. 

Роман каже, що буде працювати й на Донеччині в перспективі. Він вже співпрацює з ОВА Київської, Харківської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. 

Вже зараз українець підписав Меморандуми про співпрацю з обласними військовими адміністраціями та пунктами розмінування ДСНС. Своєю основною роботою чоловік вважає налагодження комунікації із закордонними партнерами, допомогу з обладнанням приватним операторам, які також займаються розмінуванням. Саме розвиток ринку приватних операторів може пришвидшити процес обслідування і розмінування території України. Одними із таких операторів є команда українців Андрія Сербіна.

Як працюють приватні формування саперів?

Організація Андрія Сербіна займається розмінуванням, ця приватна компанія має назву ТОВ “Науково-виробнича компанія Патрон Демайнінг”. Сам Андрій Сербін раніше працював на керівних посадах в органах внутрішніх справ, а зараз є адвокатом. Чоловік пояснює, що підприємство працює за контрактом на комерційній основі, фінансування дають донори з ООН. Зараз сапери працюють у селі Копилів, Макарівської громади, Бучанського району Київської області. Ця громада якийсь час перебувала під російським контролем.

У команді Андрія працюють досвідчені фахівці, наприклад, заступником Сербіна став сапер Дмитро Юрчук із 19-річним досвідом, який працював у ДСНС. Сапери, які розміновують території у Копилові, мають гідну зарплату, все необхідне сучасне обладнання, засоби захисту та обладнанні автомобілі.

Скільки по часу проводять розмінування?

Кожна ділянка має свою специфіку розмінування, тож сказати точний час, який знадобиться на очищення території, неможливо без попереднього нетехнічного обстеження землі, пояснює Андрій Сербін.

Водночас сапер зі Святогірська пояснює, що розмінування може тривати як 10 хвилин, так й 10 діб. Все залежить від місцевості, бо буває так, що сапери виявили одну міну, а на підході до неї виявилася ще е-нна кількість боєприпасів.

Аналітик ПРООН з питань протимінної діяльності Олександр Лобов також пояснює, що однозначної відповіді на те, скільки по часу триває процес розмінування, немає. У приклад експерт наводить сьогоднішню цифру замінування території України: загалом 180 тис. кв. км – це зона, де були чи є бойові дії. Але не кожен кілометр землі насправді містить вибухонебезпечні предмети.

Як проводять нетехнічне обстеження перед розмінуванням?

Обстеження проводять групи досвідчених саперів шляхом опитування членів громади, які живуть чи жили на території, що замінована. Потім інформацію вносять у спеціальні документи та звіти, дані передають до Центру розмінування. Після цього можна робити попередній прогноз, скільки часу займе саме розмінування.

Чому розмінування дорого коштує?

Наш співрозмовник пояснює, що розмінування не може коштувати копійки, бо сапери ризикують найціннішим — життям. Кожному із саперів потрібно мати сучасне та якісне саперне обладнання (металодетектори, щупи, навігаційне обладнання тощо) та костюми (шоломи, бронежилет, налокітники, наколінники, візори, тактичні берці тощо), які є дуже дорогим. 

Також йдеться про проживання саперів, а також страхування життя та здоров’я: кожен сапер застраховується майже на 2 млн грн. Крім того, сапери час від часу їдуть на навчання, щоб підвищити кваліфікацію. Фахівці із команди нашого співрозмовника зараз вдосконалюють навички у Харківській області.

Які ще є виклики у процесі розмінування?

За словами Андрія Сербіна, крім того, що розмінування є дорогим та довготривалим процесом, яке потребує досвідчених саперів, в Україні існує й інша проблема. Наприклад, тільки зараз формується державна програма з розмінування.

У висновку Андрій Сербін каже, що в державному бюджеті потрібно закласти фінансування на розмінування України, а також налагодити співпрацю із національними операторами, міжнародними інститутами й сформувати чітку державну політику щодо цього питання.

“Є бажання, щоб цей процес розмінування пройшов якомога швидше та якісніше”, — резюмує Андрій Сербін.

Які задачі має ставити перед собою держава?

Aналітик ПРООН з питань протимінної діяльності каже, що держава має вибудувати короткострокову та довгострокову Стратегію для безпечного середовища.

Важливо створити систему управління усіма операторами ринку операторами. 

У пріоритеті повинно бути й нарощування потенціалу інституцій, які залучені безпосередньо до розмінування — це навчання та підвищення кваліфікації, забезпечення саперів обладнанням.

Розблокування земель: вплив на економічну та психологічна складова

Олександр Лобов пояснює, що нетехнічне обстеження допомагає виявити об’єми та загальну площу забрудненої території, також таке обстеження вивчає, як впливає забруднення на економічну складову того чи іншого регіону. Цей етап фахівець називає розблокування земель. 

Далі йде вже технічне обстеження, тут долучають вже засоби для розмінування, визначається чіткий периметр забрудненої території й починається розмінування. Все це комплексний процес.

«Зараз на рівні Кабміну створюється Державна Стратегія й головна її задача — повернути економічний розвиток України протягом 5 років до 80%», — розповідає Олександр Лобов.

Він додає, що пріоритетом у розмінуванні є об’єкти інфраструктури, їх розміновують в першу чергу, щоб люди могли отримати водозабезпечення, світло, газ тощо. Господарські угіддя також будуть включати в пріоритет, але після очищення критичних об’єктів.

Також аналітик зачепив й фінансову частину питання, Олександр Лобов каже, що в багатьох ЗМІ повідомляють про те, що Україні потрібно 40 млрд доларів лише на розмінування. Однак ця цифра може бути меншою, говорить експерт, за умови, якщо Україна вибудує правильну Стратегію.

У підсумку розмови він наголошує, що при формуванні будь-якої стратегії потреби людини мають бути в центрі. Розмінування має проводитися для людей, бо там де житимуть люди, буде працювати й економіка, а отже відновлюватиметься регіон. 

Діти в Україні повинні знати, що таке міна та граната

Олена Левандовська, голова ГО «UMIND», одним із проєктів якого є навчальна ініціатива, а саме протимінна безпека для підлітків.

Голова ГО «UMIND» каже, що дітей навчають трьох основних правил мінної безпеки:

• не підходь;
• не чіпай;
• телефонуй 101.

Один із заходів провели в Ірпені: тоді «НеЛекції» відвідав актор Орландо Блум, який активно підтримує Україну. Цьогоріч, каже пані Олена, плани у них амбітніші — хочуть залучити 15 тисяч дітей, щоб якомога більша частина покоління, що підростає, знало, як себе поводити при зустрічі із вибухонебезпечними предметами.

Наприкінці «НеЛекції» діти складають легкий цікавий тест, отримують подарунки та приємні емоції. Попри легку подачу матеріалу мета у ГО «UMIND» дуже важлива — якісні та доступні знання, які вбережуть дітей та закладуть основи культури безпеки для майбутніх поколінь.

Де Україні брати гроші на розмінування?

У гуманітарному розмінуванні України допомагають й міжнародні партнери, щоб залучати допомогу від меценатів створили платформу United24  — це глобальна ініціатива з підтримки України, яку запустили з 5 травня 2022 року. Її амбасадорами стають зірки та впливові діячі. У травні 2023 року Володимир Зеленський повідомив, що United24 відтер займатиметься й гуманітарним розмінуванням. Точніше, збиратиме кошти на ці потреби.

Зібрані гроші можуть використовувати для:

• фінансування заходів гуманітарного розмінування територій, забруднених вибухонебезпечними предметами;
• організацію робіт з розмінування та подальшого транспортування ВНП різного калібру до місця знищення тощо;
• доукомплектування техзасобами піротехнічних підрозділів; 
• закупівлю машин механізованого розмінування (роботизованих комплексів важкого класу), піротехнічних машин важкого типу, оперативно-піротехнічних машин і т.д.

Зараз американський актор Міша Коллінз, батько якого походить з України, став амбасадором фандрейзингової платформи UNITED24. Коллінз відвідав Чернігівську область, де ознайомився з роботою українських груп розмінування та запропонував свою підтримку. Тепер на платформі юзери знайдуть проєкт, де триває збір на броньовані автомобілі для Міші. Їх використовуватимуть для транспортування нерозірваних мін та саморобних вибухових пристроїв для подальшого знешкодження.

У ДСНС редакції “Бахмут. IN.UA” повідомили, що після повномасштабного вторгнення Україні активно допомагають міжнародні партнери. На сьогодні це приблизно 30 компаній. Найбільші обсяги технічної та гуманітарної допомоги надходять від:

• Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (UNDP);

• Датської Ради у справах біженців (DRC);
• Міжнародної благодійної організації «Фонд Східна Європа»;
• Благодійної організації «Датська церковна допомога» (DCA);
• Організації «Норвезька народна допомога» (NPA);
• Неурядової благодійної некомерційної організації «The HALO Trust»;
• Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA);
• Корейського агентства з міжнародного співробітництва (КOICA);
• Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ);
• Фонду Говарда Баффета;
• Естонської асоціації рятувальників;
• Національної поліції Республіки Польща;
• Компанії «Chemonics» та інших.

Дружні до України держави систематично надають підтримку, це уряди Великої Британії, Данії, Естонії, Канади, Норвегії, Німеччини, Польщі, Республіки Корея, США, Японії, а також Європейський Союз.

Завдяки донорам українські служби ДСНС отримали:

• машини механізованого розмінування;
• піротехнічні машини типу «пікап»;
• піротехнічні машини легкого та важкого типу;
• засоби для пошуку вибухонебезпечних предметів;
• вибухозахисні костюми;
• та квадрокоптери.

А крім цього ще роботизовані системи для знешкодження боєприпасів, радіостанції, підривні машинки, плавзасоби тощо. Також за підтримки донорів ДСНС проводили тренінги, це навчання й підвищення кваліфікації самих саперів та освітні лекції для цивільних.

Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) у коментарі редакції наголосило, що Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини та Європейський Союз підтримують цивільні державні структури в Україні коштами, виділеними у рамках Інструменту зовнішньої політики. 

Якраз у межах цієї підтримки (ДСНС) буде оснащена різноманітним обладнанням для розмінування, таким як засоби індивідуального захисту, детектори, транспортні засоби та інше обладнання.

Попри це, процес розмінування в Україні триватиме ще роки, відтак міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю виданню The Guardian зазначав, що сьогодні Україна – найбільш замінована країна у світі. Йдеться про сотні кілометрів мінних полів та мільйони вибухових пристроїв.

За словами Рєзнікова, на деяких ділянках фронту сапери знаходять до п’яти мін на квадратний метр. Міністр Оборони додає, що в України є кваліфіковані сапери та сучасне обладнання, але їх бракує для сотні кілометрів фронту, який простягнувся територією України.

Додамо, що на останній зустрічі «Рамштайн» створили коаліцію з розмінування з ініціативи міністра оборони Литви. На думку Рєзнікова, саме вона наблизить й пришвидшить процес розмінування України.

Примітка: матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Гостомельська громада, яка сама знає, що таке окупація й втрата дому, виявила готовність приймати та допомагати ВПО ще в 2022. Вона стала однією з тих, де знайшли свій дім вимушені переселенці, тут їх понад 2 тисячі, зокрема серед них є 22 бахмутян, більшість із них мешкають у самому Гостомелі. Саме в цій громаді планують створення житла для бахмутян. Якою громаду бачать зсередини самі внутрішньо переміщені особи?

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома бахмутянами, які знайшли прихисток на Гостомельщині. Їхній досвід інтеграції у нову громаду — в нашому матеріалі.

“Цінуємо за надану допомогу”

Бахмутянка Світлана Орлова оселилась у Гостомелі в серпні 2022 року. Деякий час вона з родиною орендувала будинок у Бучі, але знову повернулись у Гостомель. Жінка розповідає, що це селище обрали невипадково. Тут ще до повномасштабного вторгнення мешкала її старша донька з чоловіком і дітьми.

Пані Світлана каже, що життям у Гостомелі вона задоволена. Тут вона і її рідні отримують різні види допомоги. Першочергово підтримку надають саме від місцевої адміністрації. Жінка каже, що відчула це одразу ж після приїзду, бо тут її проконсультували щодо оформлення виплат та надавали гуманітарну допомогу.

Окрім статусу ВПО, сім’я також має статус родини загиблого військовослужбовця. Чоловік пані Світлани загинув у 2023 році на Харківщині.

“Ми завжди отримували різну допомогу, нам тут справді дуже добре допомагають. Наприклад, і продуктові набори отримували, і памперси для онука. Дитина коли впала, ногу зламала, милицями допомогли, на лікування виплати оформляла. Щомісячно молодша донька отримує грошові виплати від Гостомельської громади, як дитина загиблого військовослужбовця, мій чоловік похований тут. Також вона ходить у місцеву школу і отримує безоплатне харчування, як дитина-ВПО. Завжди нашій родині пропонують і безоплатну психологічну допомогу. Тобто, коли потрібна допомога, звертаєшся до них і всім, чим можуть, допомагають. Часто і звертатись не потрібно, телефонують із соцзахисту і запрошують на видачі”, — зазначила Світлана Орлова.

Окрім гуманітарної допомоги, жінка також виокремлює заходи для дозвілля дітей. Каже, що для них завжди організовують цікаві поїздки або дають можливість оздоровитися.

“Пропонують і поїздки в табір, оздоровлюючий відпочинок для дитини. Або їздимо кудись на цікаві заходи. Ось, наприклад, у “Добропарк” їздили, на виставу в Київ возили дітей”, — каже жінка.

За словами переселенки, є в Гостомелі і можливості для працевлаштування.

“Я поки не займалась працевлаштуванням. Але моя мама знайшла тут роботу, вона працює в місцевому палаці культури. Я точно не знаю, яка в неї посада, вона доглядає за тренажерною залою. Точно про вакансії в Гостомелі я сказати не можу, але в місті часто можна побачити оголошення щодо пошуку продавців, водіїв. Тому, думаю, можливості є”, — розповіла Світлана Орлова.

За словами бахмутянки, вона дуже задоволена Гостомелем і наданою їй підтримкою. Каже, що завдяки цьому її родині вдалось швидше адаптуватися до нової громади. Саме селище вона цінує за спокій і зручну транспортну інфраструктуру.

“Я б не сказала, що це погане місце. Тут доволі спокійне життя, немає метушні, як у великих містах. Також звідси дуже зручно дістатися в Київ чи інші міста. Наприклад, з району, де ми зараз живемо, ближче їздити до Бучі, туди маршрутка йде через кожні пів години. Є маршрутки на Ірпінь, але вже рідше, і через весь Гостомель на Київ, теж доволі часто ходить, тому є чим добиратися”, — зауважила Світлана Орлова.

Бахмутянка також чула про проєкт будівництва житла, який планують реалізувати Бахмутська МВА і Гостомельська СВА. Жінка брала участь у заході з обговорення проєкту. На її думку, якщо ініціативу вдасться втілити, це допоможе людям з житлом.  

На те переселенець ти, чи місцевий житель тут не звертають увагу, довіряють і влаштовують всіх однаково

Юрій Калінін переїздив з Бахмута до Гостомеля в лютому 2023 року. Сюди спочатку евакуювалася його онука з чоловіком, потім донька, а згодом і він з дружиною. Чоловік каже, що проблемою було знайти житло.

“Громада прийняла нас дуже гарно. Єдине, з чим була проблема — знайти житло для оренди. А так сама громада дуже нам допомагає і ставлення добре. І гуманітарну допомогу надають, і, якщо треба, поради дають. Тобто, якщо є якийсь запит, то в міру можливостей. Те, що вони можуть робити, то роблять. Інколи ще отримували допомогу від Бахмутської громади, коли-не-коли дружина їздила в київський хаб за гуманітаркою”, — розповів чоловік.

По переїзду в Гостомель чоловік почав пошук роботи. Тут її швидко і знайшов, за кілька місяців вже працевлаштувався. Зараз займається вантажоперевезеннями в Європу.

“Вдома я нечасто буваю, в основному в рейсах до Польщі, Литви. Бітум перевожу. Роботу я знайшов тут, у Гостомелі. Як з працевлаштуванням тут зараз я точно не знаю, але тоді, у 2023 році з цим проблем не було. Наприклад, у моїй спеціальності якщо всі документи є, всі дозволи є, то можна було спокійно влаштовуватись. На те переселенець ти, чи місцевий житель тут не звертають увагу, довіряють і влаштовують всіх однаково. Тут головне аби виконував свою роботу в повному обсязі”, — каже чоловік.

Юрій Калінін каже, що Гостомель йому подобається, як компактне селище з гарною інфраструктурою. Також чоловік відзначає гарне ставлення до родин ВПО від місцевих жителів. Каже, що за весь час не стикався з упередженим ставленням до себе.

“Я сам виріс у селі, тому тут мені зручно. Гарне селище, приємні люди, недалеко від Києва. Хоч ми в Київ їздимо рідко, але все одно добре, що є можливість швидко туди дістатися. Наприклад, у лікарню чи по якісь документи. А взагалі поряд є Буча, тому в разі чого можна і туди поїхати. Ставлення людей тут дуже гарне. Немає такого, щоб хтось говорив: “Чого ви сюди приїхали, їдьте до себе додому” і подібні речі. Якщо ти ставишся до людей добре, то і вони до тебе, населення тут справді дуже приємне. Єдине, чого не вистачає — свого власного житла. Бо орендувати виходить накладно по грошах”, — зауважив бахмутянин Юрій Калінін.

Основні плюси — гарна транспортна розв’язка і багато лісу

Бахмутянка Ганна Шимоняк разом з дитиною та чоловіком мешкають у Гостомелі два роки. Сюди вирішили переїхати, щоб бути ближче до старшої доньки та онуків. Обрали саме Гостомельську громаду, бо тут вдалося знайти житло в оренду.

“У місті Вишневе мешкають моя старша донька та маленькі онуки. Ми хотіли жити ближче до них, тому переїхали на Київщину. Шукали житло в оренду, але те, що нам підійшло, було тільки тут, у Гостомелі. Так ми так тут і осіли”, — розповіла жінка.

Пані Ганна — домогосподарка. Її чоловік зміг знайти роботу в Гостомелі. Молодша донька завершила тут навчання. Жінка каже, що за весь час життя в Гостомелі допомогу отримувала лише від Бахмутської МВА.

“Єдиний раз отримували гуманітарну допомогу від Бахмутської МВА. А так лише своїми силами виживаємо. Річ у тому, що я не слідкую за новинами, об’явами, може є якісь групи, в яких я не перебуваю. Я не хочу сказати, що про нас забули, що вони такі погані, може це я просто щось не знаю. Як тільки ми переїхали сюди, то оформили виплати ВПО, більше нікуди не звертались”, — каже бахмутянка.

Жінка каже, що за два роки життя вони з родиною не помічали недоліків у самому селищі. Гостомель вони цінують за зручність і гарну природу. Також жінка відзначила гарне ставлення людей до переселенців.

“Нашим пріоритетом було бути ближче до доньки, і це нам вдалось. Про саме селище можу сказати, що воно досить зручне. Тут хороша транспортна розв’язка, близько до Києва, багато лісу. Ось це основні переваги, як на мене. Про місцевих жителів я нічого поганого не можу сказати. Конфліктів не було, скаржитись немає на що. Люди тут приємні”, — зауважила Ганна Шимоняк.

Досвід бахмутян у Гостомельській громаді показує, що інтеграція ВПО можлива не лише формально, а й по-людськи. Для переселенців важливими стали не окремі рішення чи одноразова допомога, а відчуття підтримки, доступ до базових сервісів, можливість працювати, навчати дітей і жити без постійного страху упередженого ставлення.У більшості історій ключовими факторами адаптації стали відкритість громади, робота соціальних служб і зрозуміла комунікація з приймаючою громадою. 

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• В Україні запустили нову житлову програму для ВПО з Луганщини: чи можна її поширити на інші регіони
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• 80 мільйонів гривень пропонують виділити з бюджету Бахмутської МТГ на житло для бахмутян в Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Муніципальне житло в оренду для бахмутян може з’явитися в Гощі, у 2026 році на це можуть виділити близько 80 мільйонів гривень.

Про це редакції повідомили у Бахмутській міській військовій адміністрації.

Муніципальне житло в оренду для бахмутян може з’явитися в Гощі

Бахмутська громада долучається до експериментального проєкту зі створення фонду муніципального орендного житла. Реалізувати проєкт пропонують у селищі Гоща Рівненської області. Орієнтовно планується створити 570 квартир.

На реалізацію проєкту планують спрямувати кошти з бюджету Бахмутської громади. У 2026 році пропонують виділити 80 мільйонів гривень. 

Що передувало?

Міністерство розвитку громад та територій оголосило прийом заявок на участь в експериментальному проєкті. Бахмутська громада вирішила долучитися, підготувала всі необхідні документи та 11 грудня 2025 року подала офіційне звернення до Агентства відновлення з проханням погодити участь і підписати меморандум з міністерством.

Громада підтвердила готовність виконати всі умови проєкту, зокрема співфінансування та підготовку документації. Станом на 24 грудня рішення щодо звернення не ухвалене, меморандум не підписано.

Нагадаємо, що в 2024 році стартував процес щодо створення в Гощі житлового кварталу для бахмутян. Була домовленість з місцевою владою на надання земельної ділянки під будівництво, презентація візії та візуалізації цього кварталу. Тривала робота з проведення презентації в селищі Гоща, обговорення з депутатами та громадою.

У 2025 році на сесії у Гощі ухвалили рішення про передачу земельну ділянку під будівництво житла. Загальна площа ділянки складає близько 6 гектарів. Тут будуватимуть багатоквартирні будинки для бахмутян.

До теми:

Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!