У 2014 році доля українського Донецька різко обернулася на 180°. Місто, яке раніше стрімко розвивалося захопили росіяни, до них доєдналися такі самі прихильники “русского мира”. Тоді, щоб чинити спротив пастор євангельської церкви Сергій Косяк щодня виходив в центр міста на молитву, якийсь час так звані сепаратисти думали, що чоловіка покривають вищі верхи ДНР й не чіпали молитовців, але коли виявилося, що вони до нього не мають відношення — українець потрапив у російський полон.

Що було далі, як Сергій Косяк опинився в Німеччині та чому навіть тут українці не можуть почувати себе в безпеці — чоловік розповів «Бахмут. IN.UA».

Ми стояли, було страшно, але разом переживали якийсь особливий феномен, відчували відповідальність за місто

Сергій Косяк за молитвою у Донецьку. Фото: Фейсбук

Війна в Україні почалася в 2014 році, цими словами починає розмову пастор Сергій Косяк. На відмінну від 2023 — в чотирнадцятому не було зрозуміло, хто нападає, й що взагалі відбувається, пригадує співрозмовник.

«Зараз ми знаємо, чого можна очікувати від нашого сусіда, але тоді люди взагалі не розуміли, що відбувається. В Донецьк понаїжджало багато незрозумілих людей. Ми як церква не могли залишатися осторонь, вийшли на мирну акцію, просто молилися. Це була одна з найдовших мирних акцій (ред. тривала пів року) в Україні, зокрема й в Донецьку. Ми стояли, було страшно, але всі разом переживали якийсь особливий феномен, відчували відповідальність за місто. Потім мене арештували, якийсь час вони (ред. окупанти) думали, що нас хтось кришує, але дізналися, що це не так», — згадує події Сергій Косяк.

Щодо церков, в 2014 році священники не переходили під впорядкування Московського патріархату, навіть ті, хто мас сумнівні погляди виступав за єдність України, згадує співрозмовник.

«Були окремі попи, які підтримували так звану ДНР, але в основному це були зальотні люди. Їх не признавали. Це в 2016-2017 році, коли місто захопила російська ФСБ й людям почали роздавати російські паспорти — людям нікуди діватися було, переходили під Московський патріархат», — каже співрозмовник.

За словами українця за час марафону до нього підходили люди зі словами вдячності, вірили допоки тут моляться — є надія на краще. Молитовний марафон був втіленням Свободи в Донецьку, але він закінчився побиттям, нападами та врешті арештом тих, хто вів молитву. 17 людей з марафону пройшли російський полон. 

Тим, хто перебуває в російському полоні я б радив молитися

Наслідки російського полону. Фото: Артюх, Твітер

В 2014 році Донецьк заполонили пропагандистські новини. Герой згадує, що тоді пропаганда та брехня звучали чи не з кожного російського медіа. Фейкові новини почали просочуватися й до українців на Донеччині, а в умовах інформаційного вакууму вони ставили, чи не єдиним джерелом дізнатися, що відбувається в окупованому місті. Багато місцевих стежили за каналами в телеграмі, популярним був такий собі “Типичний Донецк”.

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: тренер Олександр Чмирьов розповів про життя в Німеччині

Сергій Косяк згадує, що в ті роки церква виконувала й інформаційну роль, а марафонці тоді були чи не єдиними, хто показував адекватну позицію проти того, що відбувалося на Донеччині. Але згодом, цей голос затих, сам Сергій Косяк потрапив у російський полон, на дворі був 2014 рік.

«Те, що тебе будуть бити це однозначно, мені допомагав Бог та його благословення. Я не відчував ненависті до них (ред. катів), мені було їх шкода. Тим, хто перебуває в російському полоні я б радив молитися. Бойовики чекають поки ти зламаєшся, це означає, що ти програв для них», — говорить Сергій Косяк.

Молитовний марафон. Фото: надані Сергієм Косяком

З полону Сергію вдалося вибратися, але він не полишив свою справу. Почав допомагати переселенцям у Слов’янську, возив людям гуманітарну допомогу, возив й самих людей подалі від війни. В цей час родина Сергія була в Німеччині, його дружина німкеня з сином перебували в сотнях кілометрів. В 2018 році пастор переїхав до сім’ї, дорога до Донецька йому була закрита, як й багатьом людям, яких рф хотіла засадити в тюрми чи фільтраційні табори. Але основна причина — це родина, яку пастор бачив тільки по скайпу, й розумів, що потрібен своїм близьким вдома.

Саме усвідомлення того, що людині треба знову починати з нуля — втомлює

До України передають гуманітарну допомогу з Німеччини. Фото: Фейсбук

В Німеччині пастор проповідував у місцевій церкві, але війна наздогнала його вдруге. Цього разу Сергій Косяк приймав українців вже закордоном.

«Знаєте, коли курча вилуплюється з яйця, то воно сприймає те, що побачить першим — мамою. Отак, й в мене було, коли приймав людей з України, мені дзвонили потім з різних питань, навіть, якщо кішка захворіла», — пригадує українець.

Серед людей, яким пастор допомагав евакуюватися в 2023 році були ті, хто застав початок 2014 року. Цим людям вдруге потрібно починати життя спочатку, й сама думка про це — важка для сприйняття, каже пастор. 

Табір в Німеччині, де відпочивають українські діти. Фото: Фейсбук

Втім, навіть хитке становище самих українців не заважає їм допомагати. Відтак, церква, де проповідує Сергій Косяк регулярно допомагає Україні, віряни передають гуманітарні посилки, збирають навіть гроші на відбудову країни. Люди, які пройшли адаптацію, каже чоловік, зараз вийшли на роботу та потроху інтегруються в німецькі громади. Цей крок дуже важливий, бо так німці бачать вдячність за свою допомогу, вони очікують віддачі й принесення користі в громади, зауважає донеччанин. Крім того, це підтримує добрий імідж наших співгромадян закордоном.

Чому українці не захищені від росіян навіть закордоном?

Німеччина від початку повномасштабного російського вторгнення надала Україні та її громадянам величезну підтримку. Біженцям надавали притулок, їжу, ліки та психологічну допомогу, однак навіть евакуювавшись від пекла війни — українці не можуть бути певні в своїй безпеці. 

Росіян, які сповідують російську пропаганду достатньо, вони переховуються у цивілізованих країнах та стишка нападають. Така історія трапилася й з Сергієм Косяком. На чоловіка напав росіянин, він посеред вулиці виліз із машини із арматурою погрожуючи українцю, на машині пастора майорів український стяг, але нападник отримав відсіч.

«Після того, як я засунув росіянина назад в машину, він явно не очікував такого відпору, той поїхав у поліцію, щоб зняти побої та звинуватити мене. Мало того, що він напав на мене, так ще й хотів сфальсифікувати справу. Але коли дійшла справа до інсценування інциденту й були записи із камер він почав говорити, що любить українців. Це дуже низький народ», — розповідає пастор.

На жаль, випадки, коли росіяни цькують українців закордоном та намагаються скривдити, непоодинокі. Зазвичай, представники так званої росії роблять це підступно, часто зачіпають самотніх жінок з дітьми. Втім, позитивною стороною вирішення цих ситуацій часто стає публічний розголос внаслідок якого кривдники просять вибачення, або їх депортують з країни. Також все більше країн не видають віз для громадян рф.

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося ще зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, районі Позняків-Осокорків. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!