Подорожі в різні країни світу допомагають людям отримати нові позитивні враження, досвід, розширити їх бачення світу. Проте, часто цей вид дозвілля сприймають як дороге задоволення. Насправді подорожувати можна навіть не мати великого бюджету на це й отримати велику кількість вражень. Наша журналістка Марія Макарович, бахмутянка, яка обожнює подорожі, розповіла про свої секрети планування недорогих подорожей та про країни для бюджетного відпочинку.

Як спланувати недорогу подорож та обрати країни для бюджетного відпочинку — читайте в матеріалі «Бахмут.IN.UA»

Літо найкращий час для того, щоб організувати для себе невелику відпустку. Відпочинок потрібен кожній людині, бо без цього на нас може чекати виснаження та вигорання. Набратися сил, енергії, отримати приємні враження та спогади можна завдяки подорожам за кордон. Бюджетні напрямки для відпочинку часто можна знайти в турах.

В сучасному світі кожен може запланувати таку поїздку самостійно й обрати ті варіанти, які підійдуть не тільки для душі, але й для вашого гаманця. Наша редакція зібрала кілька основних порад щодо того, де можна недорого відпочити та як організувати для себе незабутню поїздку.
Марія Макарович. Джерело: надане героїнею

«Я почала подорожувати відносно пізно, моя перша поїздка за кордон була тоді, коли мені було 21 рік. До того, я дійсно вважала, що не заробляю достатньо для цього. Можливо, я ще трохи боялася виїжджати в незнайомі місця. Проте, коли я перше побувала за кордоном, я зрозуміла, що помилялася. З кожною новою поїздкою я розширюю свій кругозір, знайомлюся з неймовірними людьми та отримую цінний досвід» – згадує Марія.

Марія вважає, що бюджетні подорожі не свідчать про те, що людина отримає від поїздки менше вражень. Головне це планування та бажання пізнавати нове. Пізнавати нові для себе країни можна і без дорогих ресторанів, готелів та атракцій. Якщо ви плануєте зекономити на подорожі, то довгі прогулянки по вулицях міст, парків, пошуки місцевих смаколиків на фудкортах зможуть вам у цьому допомогти. Крім того, країни з дешевим туризмом розраховують на вуличну їжу, тож її є вдосталь й на будь-який смак.

Вид з оглядового колеса у Відні, Австрія. Джерело: надане героїнею

Як поїхати відпочивати недорого?

Для економії бюджету важливо заздалегідь запланувати всі деталі подорожі. Адже, чим менше часу у вас є на розв’язання будь-яких питань під час подорожей, тим дорожче вам обійдеться поїздка. Першочергово потрібно обрати транспорт, яким ви будете пересуватися до країни призначення та під час відпустки.

Автобус

Ви зможете знайти велику кількість автобусних рейсів, які прямують у різних напрямках. Проте, такі поїздки тривають довго, а у мандрівника зазвичай немає можливості відпочити в таких умовах.

Потяг

Укрзалізниця наразі здійснює щоденні рейси в різні сусідні країни та співпрацює з європейськими залізницями. Такий спосіб подорожувати є довгим, але наразі найбільш зручним. Ви матимете змогу відпочити в дорозі та поспати. Крім того, потягом можна доїхати до найближчого аеропорту в сусідній країні та продовжити свій шлях. Якщо ви купляєте квитки європейських компаній, то варто це зробити якомога раніше. Так ви зможете зекономити суттєву суму. Ближче до дати відправлення ціна квитків може піднятися в декілька разів.

Літак

Якщо ви плануєте доїхати до найближчого аеропорту і продовжити свій шлях літаком, то варто обирати квитки заздалегідь. Чим раніше ви придбаєте квиток на літак, тим дешевше він вам обійдеться. Крім того, варто обирати рейси в середині тижня. В такі дні квитки будуть вартувати найменше коштів.

Літак це найшвидший спосіб дістатися до місця відпочинку. Джерело: надане героїнею

«Я обожнюю подорожувати літаками, це найшвидший та найменш виснажливий спосіб дістатися кудись. Якщо ви хочете організувати для себе бюджетний відпочинок, то краще робити це або без прив’язки до конкретних дат, або без конкретного місця. Оберіть місто, з якого ви плануєте вилітати та місто, куди ви хочете прибути. Якщо не зазначати точні дати поїздки, ви зможете побачити в які дні вам найбільш вигідно буде вилетіти. Я так робила раніше. Зараз я маю багато роботи й мало вільного часу. Тому, я обираю дати та встановлюю фільтр у додатку для пошуку квитків «Хочу полетіти будь-куди» і вже потім обираю, в які країни мені цікаво полетіти і які квитки є найдешевшими» – ділиться Марія.

Для того, щоб знайти дешеві авіаквитки, можна використати спеціальні додатки та сервіси, які вам запропонують найвигідніші варіанти поїздок у будь-яку точку світу:

• Skyscanner
• Kiwi.com
• Google Авіарейси

«Краще використовувати ці додатки для пошуку рейсів, але купляти квитки на сайтах авіакомпаній. Тоді ви зможете зекономити на комісії посередника та матимете можливість вільно керувати власними квитками через офіційні сайти перевізників» – радить Марія

Що робити під час бюджетної подорожі?

Транспорт, це важлива частина планування бюджетного відпочинку, проте існує також потреба у пошуку житла, виборі ресторанів та місць для дозвілля. Щоб організувати подорож з невеликим бюджетом важливо врахувати всі ці питання. Марія рекомендує перевіряти ціни на готелі в додатках на кшталт Booking.com та на офіційних сайтах. Часто на офіційному сайті готелю можна забронювати житло дешевше.

Хостел може стати ідеальним варіантом для проживання під час бюджетної подорожі. Джерело: internationalstudent.com

«Житло це основна організаційна частина подорожі. Країни пропонують варіанти для різних гаманців. Якщо у вас обмежений бюджет, то можна забронювати хостел. Чудово, якщо ви подорожуєте компанією. Адже можна забронювати всі місця в кімнаті хостела (наприклад 4-хмісний номер) і вам не потрібно буде жити з чужими людьми. Якщо ви любите знайомитися з новими людьми, спілкуватися з місцевими та хочете потренувати мовні навички, то ідеальний варіант для вас це сайт Couchsurfing.com. Тут можна знайти місцевих, які безплатно пропонують житло іноземцям на короткі строки. Звісно треба уважно дивитися відгуки та обережно ставитися до нових людей. Але у мене був тільки позитивний досвід такого проживання. Люди показувати мені місто, розповідали про секретні місця для прогулянок та підказували, де смачно та дешево можна поїсти» – розповідає Марія

Також важливо розуміти, як можна зекономити на їжі. Це обов’язкова стаття витрат кожної людини, яка дуже сильно впливає на вартість подорожі.

Чеські традиційні смаколики продаються у вуличних фудкортах за невеликі кошти. Джерело: slevadne.cz

«Багато грошей в нашому житті ми витрачаємо на їжу, це стосується і подорожей. Якщо ви відпочиваєте в Грузії, Вірменії або в країнах західної Європи, то ціни в ресторанах вас можуть порадувати. Проте, якщо ви поїхали в країни центральної або північної Європи, то я б радила купляти їжу в магазинах. Продукти у звичайних супермаркетах в багатьох країнах Європи можуть бути навіть дешевшими, ніж в Україні. Тому це допоможе туристу зекономити велику кількість коштів», – радить Марія.

Раніше ми також розповідали про те, як обрати бюджетні розваги в країнах Європи: Подорожі до Європи: які країни варто відвідати?

Які країни обрати для дешевого відпочинку

Якщо у вас невеликий бюджет і ви плануєте свою подорож, то краще звернути увагу на країни Європи, разом із Грузією, Молдовою, Вірменією та іншими. Ці недорогі курорти попри свою популярність точно вас здивують. Адже на більші відстані потрібні будуть дорожчі квитки, які можуть вартувати близько 1000 доларів. Країни, що розташовані близько до України (крім країни-терориста) пропонують своїм гостям неперевершені краєвиди, цікаву культуру та недорогі ціни. Крім того, варто не забувати про найпопулярніші місця для відпочинку серед українців: Туреччина та Єгипет. Ці країни мають багато недорогих курортів та всі умови для прекрасного відпочинку.

Неперевершені гірські краєвиди Грузії. Джерело: надане героїнею

«Я вважаю, що у будь-якій країні можна організувати для себе бюджетний відпочинок. Мені дуже подобаються Скандинавські країни, які є дуже дорогими для туристів. Проте, при гарному плануванні та використанні тих порад, які описані вище, кожен зможе організувати собі недорогий відпочинок. Кілька років тому я з подругами їздила до Німеччини, за 8 днів ми побували в 4 містах, відвідали різні музей, галереї та пам’ятки архітектури, отримали купу неймовірних вражень та знайшли нові гарні знайомства. Мені ця поїздка разом з усіма квитками, житлом та їжею обійшлася у 12000 грн» – розповіла Марія.

Світанок на набережній у місті Гдиня, Польща. Джерело: надане героїнею

Навіть якщо ви маєте невеликий бюджет, це не значить, що ви не зможете організувати для себе подорож. Головне, мати натхнення та гарну компанію, й звісно проглянути варіанти країн, де найдешевший відпочинок.

«У мене подорожі викликають захват, я люблю відкривати для себе нові країни, бачити схожі риси та відмінності між різними куточками світу. Моя порада мандрівникам-новачкам це не заганяти себе під час подорожей. У перші свої поїздки я оббігала всі можливі визначні місця, ходила по 25-30 тисяч кроків на день та жахливо втомлювалася через це. Зараз у мене трохи інша філософія подорожей: я насолоджуюсь життям та країною. Якщо я щось не встигну побачити зараз, то це буде прекрасним приводом повернутися. Адже після відпочинку бажано бути сповненим енергією, а не виснаженим» – радить Марія
Насолоджуйтеся кожною країною, яку відвідуєте. Джерело: надане героїнею

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Вікторія Канаєва — переселенка з Бахмута. У 2022 році вона виїхала з рідного міста і оселилася на Київщині в місті Ірпінь. Втративши домівку, жінка почала адаптуватися на новому місці. Цю адаптацію вона знайшла в допомозі іншим. Спочатку це була група для обʼєднання ВПО, потім інформаційна робота з місцевою депутаткою, а зараз — допомога дітям із зон бойових дій та робота в Раді ВПО.

Про переїзд з Бахмута, адаптацію на новому місці та допомогу іншим Вікторія Канаєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Вікторія Канаєва — корінна бахмутянка. Звідси були родом її батьки та вона сама. Тут жінка здобула і освіту — закінчила Артемівський індустріальний технікум.

У Бахмуті пані Вікторія створила власну родину — вийшла заміж та народила доньку і сина. Працювала у сфері торгівлі, була керуючою мережі магазинів.

“З Бахмутом повʼязані найтепліші спогади: там пройшло моє дитинство, там я вперше закохалася, народила дітей. Усе моє життя повʼязане з цим містом. Якщо згадувати про найулюбленіші місця, то ми дуже любили гуляти на Посьолку, де була алея троянд, часто ходили в кінотеатр “Перемога”, – згадує бахмутянка.

Виїхати з Бахмута родина вирішила на початку квітня. Пані Вікторія згадує, що рішення ухвалювали, бачачи як масово люди їдуть з міста. Та й обстріли ставали все ближчими.

“Всі сусіди почали виїжджати, почалася паніка. Звісно і обстріли посилювалися. Тому ми і вирішили виїжджати. Тим паче з нами в місті була онука, і не хотілося, щоб дитина бачила все це”, — згадує жінка.

Спочатку родина переїхала до Дніпра. Там пробули чотири дні і вирушили на Київщину, де проживали родичі. Доньці пані Вікторії знайомі запропонували квартиру в Броварах, де перший місяць родина жила разом. Та потім решта сімʼї перебралася до Ірпеня.

Адаптація через допомогу іншим

Переїзд дався непросто. В Ірпені у пані Вікторії не було близького кола спілкування, і багато інших переселенців опинилися в такій самій ситуації.

Спілкуючись із ВПО, вона дедалі частіше чула одні й ті ж запитання: куди звертатися по допомогу, як оформити документи, де отримати інформацію про житло, медицину чи освіту дітей.

Тоді бахмутянка вирішила створити Telegram-групу “ВПО Ірпінь Буча”, яка сьогодні об’єднує понад 700 людей.

“Бувало таке, що йду і бачу, як сидить людина і плаче. Я підходжу і запитую: “У вас щось трапилося? “. А людина каже: “У мене дім розбило”, і починає ділитися своєю історією. А я кажу: “Я така ж сама”. І я зрозуміла, що нам всім треба десь спілкуватися. Тому створила групу “ВПО Ірпінь Буча”. Як тільки з кимось знайомилася, дізнавалася що він ВПО, то давала посилання на групу і так ми обʼєднувалися”, — розповіла Вікторія Канаєва.

Групу для ВПО жінка веде і досі. Ця спільнота стала не лише джерелом корисної інформації, а й простором для знайомств, взаємної підтримки та спільного дозвілля. Для самої пані Вікторії це також стало важливою частиною адаптації на новому місці.

“Завдяки цій групі люди починали товаришувати або проводити разом дозвілля. Ходили на прогулянки разом. Наприклад, писали: “Ходімо сьогодні ввечері в парк попʼємо чаю зі смаколиками”. Особисто мені ця спільнота дуже допомогла в адаптації. І я думаю, що й іншим теж. Бо якщо ця група досі працює, там спілкуються люди, значить вона їм потрібна”, — каже Вікторія Канаєва.

Пізніше Вікторія Канаєва долучилася до роботи з місцевою депутаткою, допомагаючи проводити консультації для ВПО та постраждалих мешканців громади. Людям роз’яснювали питання щодо пошкодженого і знищеного майна, модульного житла, освіти дітей та інших можливостей.

“Кожного четверга ми проводили прийом у міській раді та консультували людей. Приходили і місцеві жителі, які постраждали внаслідок війни, і ВПО. Зокрема, роз’яснювали як подати заяву про знищене чи пошкоджене майно в “Дії”, розповідали про житло в модульних містечках. Також для ВПО була актуальною інформація про дошкільні і шкільні навчальні заклади, оскільки було багато родин, які просто не знали куди влаштувати свою дитину”, — розповіла переселенка.

Допомога жінкам і дітям

В Ірпені пані Вікторія зайнялася активною громадською роботою. По-перше, разом з донькою заснували власну ГО “Незламна”. Першочергово надавали допомогу жінкам. Головними цілями роботи мати і донька визначили захист прав жінок та досягнення гендерної рівності, надання допомоги жінкам, які постраждали внаслідок війни, та розвиток інклюзивного суспільства.

“Ми опікувалися жінками-ВПО і жінками з інвалідністю. Для них ми робили різні заходи, переважно терапевтичні, щоб жінки розвантажувалися”, — розповідає Вікторія Канаєва.

Сьогодні пані Вікторія працює консультанткою з розвитку батьківських навичок у благодійному фонді Save Ukraine. Її робота пов’язана з дітьми раннього віку та їхніми батьками.

Особливе місце займає група для дітей 3-4 років та їхніх батьків, яку жінка веде разом із психологинею. Це група за програмою СМВМ — психосоматичної медицини та догляду за собою, адаптованої для маленьких дітей. Програма допомагає дітям у доступній для їхнього віку формі знайомитися зі способами заспокоєння, розслаблення та саморегуляції. Заняття поєднують рух, дихальні вправи, медитацію, керовані образи, тілесні практики та творчі завдання.

Діти вчаться зупинятися, слухати себе, помічати напруження та поступово повертатися до спокійного стану. Паралельно з цим на заняттях є творчі та пізнавальні активності: аплікації, ліплення, малювання, ігри на комунікацію, вивчення кольорів, спільні кулінарні заняття.

“Для мене важливо, щоб дитина не просто виконала вправу, а відчула: я можу заспокоїтися, мама поруч, мене розуміють, зі мною все гаразд”, — каже Вікторія Канаєва.

Робота в Раді ВПО та мрія про власний дім

Сьогодні пані Вікторія також є членкинею Ради ВПО в Ірпені. Разом із колегами вона працює над створенням окремого інформаційного ресурсу для переселенців на сайті Ірпінської міської ради. Це має бути своєрідна дорожня карта з корисними контактами, порадами та інформацією, куди звертатися з різними питаннями.

Попри активну роботу та допомогу іншим, у пані Вікторії залишається власне невирішене питання — житло. Її родина, як в багато інших бахмутян, втратила дім через війну. Нині вони орендують житло, але його вартість постійно зростає. Тому головна мрія жінки — мати власний дім і нарешті відчути стабільність.

“У нас, як і в багатьох бахмутян, одна мрія — мати власне житло. Хочеться не просто допомагати іншим будувати життя заново, а й самій нарешті мати місце, яке можна назвати домом”, — підсумувала бахмутянка.

Читайте також:

“Я завжди представляюся: “Аліса з Краматорська”: історія доннечанки, яка повернулася з Німеччини в Україну

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 17 років Аліса виїхала з Краматорська через повномасштабне вторгнення. Разом із мамою вона дісталася Німеччини, де могла залишитися, навчатися та будувати нове життя. Але вже за два місяці дівчина вирішила повернутися в Україну. Сьогодні Алісі 22, вона живе й працює в Києві, має власну творчу волонтерську команду та організовує події про Донеччину.

Про рішення повернутися, зв’язок із Краматорськом, пошуки дому та життя після вимушеного переїзду Аліса розповіла Бахмут IN.UA.

“Весь схід був моїм домом”: яким Аліса пам’ятає життя у Краматорську

Аліса народилася у Краматорську й прожила там усе дитинство. З рідним містом пов’язані її школа, друзі та родина, але власне відчуття дому для неї завжди було трохи ширшим за одне місто, ділиться у розмові дівчина. У дитинстві її родина багато подорожувала Донеччиною та Кримом. До 2014 року майже кожне літо вони їздили до моря в Крим. Після його окупації маршрут змінився — були Бердянськ, Білосарайська коса, Святогірськ. Змінилися й інші звичні напрямки: замість Донецька родина почала частіше їздити до Харкова. Для Аліси це були не просто точки на карті, а простір, у якому минало її дитинство.

“Я народилася і проживала все своє життя в Краматорську. Живучи там, я об’їздила Донеччину, Крим, тому що кожного літа ми їздили на море. Буквально весь схід був моїм таким домом”, — з теплотою згадує співрозмовниця.

Зараз Аліса живе у Києві. Тут у неї робота, друзі та команда, разом з якою вона займається культурними проєктами. Та коли дівчина говорить про себе, Краматорськ досі залишається однією з перших речей, які вона називає і з чим себе ідентифікує.

У 17 років довелося залишити Краматорськ

На початку повномасштабного вторгнення Алісі було 17. Її будинок розташовувався неподалік краматорського аеропорту, і вже в перші тижні бойові дії наблизилися до дому. Одного разу вибух стався неподалік квартири. У цей момент там перебувала мама Аліси, вона прибирала та заклеювала вікна. Жінка не постраждала.

Рішення про евакуацію значною мірою ухвалювала саме мама. Аліса згадує: тоді вона ще була неповнолітньою і водночас розуміла, що мама не захоче виїжджати без неї. Тому вони вирішили залишати місто разом. Спочатку планували їхати потягом із Краматорська. Вони приїхали на вокзал і чекали на евакуаційний рейс, але атмосфера була настільки напруженою, що зрештою повернулися додому та почали шукати інший шлях.

“Мама дуже сильно переживала. Ми стояли на вокзалі годину чи дві, чекаючи на евакуаційні потяги, але це було настільки напружено й нервово, що ми розвернулися та поїхали назад. Почали думати про інші варіанти — як нам виїхати швидше і безпечніше”, — пригадує Аліса.

Зрештою з Краматорська вони автомобілем дісталися Дніпра. Звідти евакуаційним потягом поїхали до Львова, а потім рушили за кордон. Той період Аліса досі згадує як хаотичний і важкий. Люди масово залишали свої міста, знайомі й родичі роз’їжджалися різними країнами, а майбутнє було абсолютно незрозумілим.

Сама Аліса тоді щиро вірила, що це ненадовго.

“Ми почали, якщо можна так сказати, розкидатися по світу, і тоді ніхто не знав, чого очікувати. Я всім казала, що, звичайно, це все закінчиться через два-три тижні. Я була тією людиною, яка вірила в це дуже щиро. Але це не закінчилося”, — каже Аліса.

Німеччина могла стати новим життям, але Аліса хотіла додому

Країну для евакуації родина обирала передусім з міркувань безпеки. У Німеччині жили знайомі українці, які погодилися прийняти Алісу з мамою. За словами дівчини, ставлення до них було теплим. Їй пропонували можливості для навчання та подальшої інтеграції. Аліса продовжувала дистанційно закінчувати 11 клас, знала англійську та навіть почала самостійно вивчати німецьку.

Вона згадує, що вже за два місяці почала розуміти окремі фрази й потроху говорити німецькою. Тож, якби Аліса вирішила залишитися, адаптація, на її думку, могла б пройти досить легко.

Проблема була в іншому, зізнається в розмові дівчина — залишатися вона не хотіла.

“Мені не сподобалося існування в іншій країні й не сподобалася перспектива життя там, тому що в мене в голові було тільки бажання повернутися додому. Я хотіла знову бути в Україні, бути серед своїх. Я просто не уявляю свого життя за кордоном і серед іншої культури”, — каже Аліса.

У Німеччині вона прожила близько двох місяців. Коли їй виповнилося 18 років, рішення про власне майбутнє вона вже могла ухвалювати самостійно. Тож, у травні 2022 року дівчина повертається в Україну.

“Мам, я тут не залишусь”: чому Аліса обрала Київ

Повертатися безпосередньо до Краматорська Аліса не планувала, розуміючи, що там буде небезпечно. Ще з 2019 року вона мріяла навчатися у Києві, а її старша сестра на той момент уже близько двох років жила у столиці. Тому після повернення з Німеччини вибір міста для неї був майже очевидним.

“Пригадую, що я я постійно казала: “Мам, я тут (ред. в Німеччині) не залишусь. Мам, я поїду тільки в Київ. Я не хочу тут навчатися, я не хочу тут залишатися”. Мені насправді пропонували все: казали, що буде і робота, і навчання, і університет. У 2022 році для українців було багато можливостей, щоб ми могли почуватися в безпеці та інтегруватися, але я все одно хотіла повернутися”, — згадує дівчина у розмові.

У Києві Аліса оселилася разом зі старшою сестрою, вступила до університету, а згодом почала працювати За чотири роки столиця стала містом, у якому вона навчилася будувати самостійне доросле життя.

Цього року Аліса вже закінчила бакалаврат. Від магістратури поки вирішила зробити перерву: поєднувати навчання з роботою, повітряними тривогами, відключеннями світла та постійними змінами між очним і дистанційним форматами було складно. До навчання вона хоче повернутися, коли відчує, що має для цього достатньо сил.

Фотоальбоми та щоденники: що Аліса забирала з Краматорська

У розмові ми торкнулися і теми речей, які вдалося забрати з собою. Дівчина каже, що коли родина евакуювалася у 2022 році, вона не збиралася так, ніби залишає місто на роки. Взяла документи, ноутбук, валізу та речі, які могли знадобитися найближчим часом. Пізніше, вже живучи у Києві, вона поступово почала перевозити речі з Краматорська. Серед них були одяг, техніка та навіть телевізор, але найціннішим виявилося зовсім інше.

“Напевно, найцінніше, що я хотіла забрати і що зараз є для мене найціннішим із того життя, — це фотоальбоми. Треба було ще в перший день забрати всі фотографії, записнички, книги, щоденники. Нещодавно я сказала мамі, що треба вивозити всі документи, які в нас колись були, навіть якісь непотрібні,  просто щоб усе, що пов’язує нас із містом, залишилося”, — розповідає дівчина.

З часом ці речі набули для Аліси іншого значення. Це вже не просто старі документи чи фотографії, а матеріальні свідчення життя, яке було в Краматорську до повномасштабної війни. Одна з дитячих фотографій Аліси тепер навіть подорожує Україною, її передали для виставки, присвяченої Донеччині.

“Я завжди представляюся: Аліса з Краматорська”

Близьких друзів та родичів у Краматорську в Аліси майже не залишилося. Більшість виїхали у перші роки повномасштабної війни. Проте зв’язок із містом нікуди не зник. Він просто набув іншої форми. Аліса називає його культурним.

У Києві вона створила благодійну творчу команду, яка організовує культурні події. Серед них, заходи, присвячені Донеччині та Донецьку. Подібну подію команда проводила й у Львові, де говорила про історію регіону та міфи, які досі існують між сходом і заходом України. Аліса ділиться, їй важливо, щоб про Донеччину говорили не лише в контексті війни.

“Я постійно всім розказую про Краматорськ і дуже люблю асоціювати себе з ним. Я завжди всім представляюся, що я саме Аліса з Краматорська. Це такі маленькі зв’язки з містом, які допомагають тобі триматися: ти знаєш, що ці люди є, вони рухаються далі й так само, як і ти, сумують за своїм місцем”, — пояснює дівчина.

Сьогодні значну частину її кола спілкування в Києві також складають люди з Донеччини, з Краматорська, Слов’янська, Бахмута та Дружківки. Це середовище, каже Аліса, допомагає зберігати відчуття зв’язку з регіоном навіть за сотні кілометрів від нього. А ще дає можливість розповідати іншим про Донеччину такою, якою вона була й залишається для людей, що там виросли. Це усвідомлення — тішить.

“Знаєте, дуже багато людей дізналися про Донеччину тільки після війни, хоча про Краматорськ і Донеччину повинні були знати й до війни. Навіть про наші міста до 2014 року. Вони мали і мають великий потенціал, якщо туди повернуться люди”, — каже героїня.

Київ став місцем для життя, але не став домом

За ці роки Київ дав Алісі багато того, чого вона шукала, коли поверталася в Україну. Тут вона здобула освіту, знайшла роботу, друзів і людей, разом із якими реалізовує культурні проєкти. Проте назвати столицю домом вона досі не може. І, якщо говорити щиро, то не впевнена, що колись зможе:

“Київ став для мене містом, де я можу реалізовуватися, шукати роботу, але в мене немає відчуття, що я хочу називати Київ своїм домом. Тому що дім у мене один. Поки тут є робота, друзі й моя творча команда, це місто, в якому хочеться залишатися, але “домом” я, напевно, не зможу його назвати ніколи”.

Водночас життя у столиці останнім часом також стало важчим через останні щоденні російські атаки на Київ. Аліса розповідає, що постійне відчуття небезпеки впливає і на роботу, і на зустрічі з друзями, і на звичайні плани. Однак попри це вона продовжує працювати й розвивати свою команду.

Її історія, як і історії тисячі внутрішньо-переміщених осіб, які були змушені залишити дім не по своїй волі, сьогодні ніби існує між двома містами. Краматорськом, який вона продовжує називати домом, і Києвом, у якому вже побудувала значну частину свого дорослого життя.

“ВПО теж не мають забувати, що вони є один в одного”

Евакуація з Донеччини триває і зараз. Лише за вересень звідти виїхали 18 тисяч людей. Говорячи про людей, які лише зараз залишають Донеччину, Аліса не намагається давати універсальних порад. Вона розуміє, що її власний досвід відрізняється: у 2022 році їй було 17, вона мала підтримку родини, а після повернення змогла навчатися, знайти роботу та поступово стати фінансово самостійною. Для інших родин починати життя в новому місці може бути значно складніше.

Саме тому найважливішою Аліса вважає спільноту. Радить шукати в нових містах людей із Краматорська, Бахмута, Костянтинівки, Донецька та інших міст Донеччини, знайомитися, допомагати одне одному з роботою та просто залишатися поруч:

“Я хочу, щоб люди об’єднувалися, дружили між собою, знаходили спільноти тих, хто теж переїхав. Там ви можете підтримувати одне одного, тому що розумієте одне одного. Я просто хочу, щоб про ВПО не забували, а ВПО теж не забували, що вони є один в одного”.

Сама Аліса сьогодні уже не потребує постійної допомоги, як каже вона сама, вона працює й забезпечує себе. Проте відчуття крихкості нового життя нікуди повністю не зникло. Вона теж думає про те, що буде, якщо втратить роботу або не зможе платити за квартиру. Адже звичного варіанта, просто повернутися додому, у неї немає.

І хоча фізично вона зараз далеко від Краматорська, у її житті місто залишається присутнім: у старих фотоальбомах, нових друзях із Донеччини, культурних подіях і простій фразі, якою вона продовжує знайомитися з людьми: “Привіт, я Аліса з Краматорська”.

До теми:

Працювала в бахмутському дитсадку, а тепер навчає дітей танцям у Краматорську: історія хореографки Альони Стрющенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!