Бахмутянка Анна Стрельникова до повномасштабного вторгнення жила й працювала в Бахмуті в сфері краси. Героїня закінчила Одеську школу перукарів,  Харківську барбер-школу, багато курсів з відновлення волосся, його модифікації, й мала чудову роботу. Втім, після початку війни жінці довелося евакуюватися. Чому Анна вибрала саме Канаду, яка риса притаманна канадським чоловікам та чи варто розглядати Канаду для переїзду — читайте в матеріалі.

Як обирали країну для евакуації?

Майстриня у Тернополі. Фото: особистий архів

Спочатку пані Анна евакуювалася в Тернопіль, а вже там почала замислюватися над подальшою дорогою

“Стало питання куди їхати далі. Європа не так далеко від наших сусідів доброзичливих. Мої друзі поїхали до Канади, вони поділилися досвідом і я вирішила скористатися їхнім шляхом”, — каже Анна.

Поради для тих, хто планує виїжджати до Канади

Студія пані Анни в Бахмуті. Фото: особистий архів

Підготуватися повністю до еміграції під час війни практично неможливо, каже Анна, втім є певні речі, які можуть полегшити процес переїзду.

“Люди, які збиралися й переїжджали до Канади до 24 лютого, у відносно мирний час — вони обдумували, вони робили усвідомлення рішення, вчили мову, збирали документи, шукали роботу. Ті, хто зараз приїжджає до Канади — це зовсім інша історія. Це люди, які мають друзів чи знайомих в Канаді”, — розмірковує жінка.

За словами пані Анни для того, щоб переїхати в Канаду потрібні гроші, й мова йде не про малу суму. Навіть переліт – це вже вагома частина бюджету. Крім того, перший час життя в Канаді не всім щастить швидко знайти житло чи роботу і врешті-решт себе в новій країні.

“Тут ми просто іммігранти, як і всі інші. Ми не переселенці. Якщо в Європі до українців ставляться зараз винятково, то тут ні. Канада — це країна іммігрантів”.

Пані Анна радить, тим хто все ж наважився до переїзду в Канаду наступні речі:

• Вчити мову
• Перекласти свої українські документи на англійську мову
• Ретельно зважити всі за та проти переїзду в Канаду
• Перерахувати та тверезо оцінити власний бюджет, щоб зрозуміти чи вистачить коштів на перший час
• Дати відповідь на питання  — чи готовий я братися за будь-яку роботу, щоб заробити кошти на проживання

“У мене є знайомі, які в Україні мали власну справу, а в Канаді вони наймані працівники. Якщо вище перераховане для вас нереально, вам буде складно перелаштуватися й почати з повного нуля. З України ви зможете забрати з собою тільки 30 кілограм і все, це дуже важко. Напевно, якби я знала наскільки це важко я б ще подумала, але так сталося й мені пощастило. Мене Канада прийняла, я зустрічаю дуже цікавих, гарних й добрих людей” 

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Робота в Канаді

Барбершоп в Канаді, де працює майстриня з Бахмута. Фото: особистий архів

Бахмутянка зазначає, що не всім в Канаді щастить, є люди, які живуть тут декілька місяців й повертаються додому.

“Канада — це специфічна країна, вона особлива й до цього потрібно бути готовим. Мене в Канаді зустріли друзі, вони дуже допомогли. Я знайшла бюджетну кімнату для життя на другий день в країні. Мені пощастило з роботою, я розсилала резюме й моєю кандидатурою зацікавився власник барбершопу. Він запросив мене на співбесіду й допоміг мені оформити барберську ліцензію”, — пояснює майстриня.

Жінка зазначає, що українські сертифікати майстрів-перукарів в сфері краси не дійсні в Канаді. Спочатку людина може отримати тимчасову ліцензію, а потім вона складає іспит: теорія й практика, за умови успішного екзаменування фахівець отримує повну ліцензію. Тимчасова ліцензія є дуже короткостроковою, крім того, майстер з такою ліцензією отримує значно меншу заробітну плату.

“Мене взяли на повний робочий день у барбершоп, мені оформили ліцензію за тиждень, а для Канади це дуже швидко”.

Мода на бороди та спілкування з клієнтами

Канада очима бахмутянки. Фото: особистий архів

Пані Анна вже має невеликий досвід роботи в канадському барбершопі. За цей час майстриня помітила, що канадські чоловіки стрижуться рідше ніж українські, а ще полюбляють бороди:

“Канадці люблять більш довге волосся, дуже багато людей приходять просто підрівняти стрижку. Дуже багато хлопців тут, які люблять бороди, тож фахівцю потрібно вміти працювати з бородами. Це особливість така, можливо через клімат”.

Щоб адаптація до Канади була легшою важливо знати мову хоча б на базовому рівні. Пані Анна каже, що поки комунікація з клієнтами їй дається важко, проте вона кожного дня вчить мову. Втім, каже майстриня їй пощастило з колективом, вони допомагають їй тай самі клієнти, коли бачать результат роботи — залишаються задоволені.

Країна, яка не поспішає

Окрім зміни звичного устрою життя доведеться пристосуватися й до зовсім іншої ментальності. Канада — це країна, яка не поспішає, а самі канадці насолоджуються життям, вони не працюють до пізньої ночі, каже пані Анна.

“До специфіки Канади потрібно бути налаштованими, ці люди не гоняться за понтами, їм все одно в чому ходити, головне щоб було зручно. Це досить незвично для нас українців, я на це звертаю увагу, бо я пов’язана зі сферою краси”, — ділиться міркуваннями українка.

Бахмутянка додає, що переїжджаючи в нову країну, важливо не порівнювати:

“Ще тиждень тому у мене були зовсім інші думки, зараз ж я починаю насолоджуватися новим життям. Про Канаду треба читати, про Канаду треба дізнаватися, якщо вже надумали сюди переїздити”.

Фінансова частина

Анна. Фото: особистий архів героїні

Живучи в Канаді треба розуміти, що кожне місто, кожна громада  в Канаді — це окрема цивілізація й ціни на життя дуже різняться. 

“Є окремі податки, окремі правила. Тут треба дивитися на що ти згоден, щоб почати життя в Канаді. Я знімаю дуже маленьку кімнатку в Канаді, у мене не має власної кухні чи санвузла, як ми звикли. Середня вартість такого життя в Монктоні від 600 до 800 доларів. Якщо людина хоче зручності в кімнаті — це ціна від 1000 доларів. Сказати, якийсь мінімальний прайс на проживання в Канаді важко, все залежить від потреб людини”.

Також зауважує пані Анна конкретно в Монктоні дуже погано розвинена мережа громадського транспорту, тому без машини тут буде важко:

“Якщо у вас дуже маленькі діти, я б взагалі не розглядала Канаду. Складно буде знайти роботу. В такому випадку краще розглянути варіант Європи, де є дотації. В Канаді ти маєш розраховувати на власні сили”.

Читайте також: Бахмутяни за кордоном: як художник Олександр Гутиря опинився в Канаді

Допомога для українців

Робоча обстановка. Фото: особистий архів героїні

В Канаді велика українська діаспора, тож допомога для українців є, однак є й бюрократичні питання, які вирішуються не швидко. 

“Мені подобається вислів: “Інколи Бог руйнує твої плани, щоб плани не зруйнували тебе”. До будь-яких переїздів треба ставитися так, якщо це твоє  — то все буде плавно, якщо не твоє, треба шукати далі”.

В Канаді біженці можуть розраховувати на одноразову допомогу — 3 тисячі канадських доларів. Перед тим, як отримати цю допомогу потрібно оформити банківську картку й відповідні документи, це все займає час. Тому перший час людина має розраховувати на свої сили.

“Якось в канадському банку мені сказали: Канадці не для всіх однакові, якщо ти до них дружелюбний вони до тебе дружелюбні, якщо ти до них з негативом — то й вони до тебе так само ж”.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: чи варто українцям їхати в Ірландію?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!