Фото бійця ЗСУ Сергія із Бахмутських окопів порівнювали із видовищем, яке можна було спостерігати під час Другої Світової війни. Відтоді, як ми розповіли історію Сергія й Олени в їхньому житті багато змінилося, пара одружилася, а згодом Сергій, на жаль, отримав поранення.

Як допомогти Сергію та Олені?

Посилання на банку, де збирають кошти на лікування та реабілітацію Сергія:

https://send.monobank.ua/jar/7zYHa6Cg5p

Реквізити картки Олени:

4149 6090 1418 4255

Pay Pal

[email protected]

Більше про волонтерську допомогу бійцям Бахмутського фронту — читайте тут. Одна з останніх покупок Олени — приціл нічного бачення для ЗСУ, який допомагає врятувати життя нашим воїнам. На свою волонтерську карту Олена збиратиме кошти, щоб закупити тепловізор. Всі звіти можна знайти на сторінці Олени.

Поранення на полі бою

Сергію проводять хірургічні маніпуляції. Фото: особистий архів героїні

Сергія поранили 18 січня на Бахмутському напрямку, поблизу Лисичанська під час мінометного обстрілу.

“На позиціях де був Сергій раніше не було настільки потужних обстрілів. Сергія ззаду накрила міна, його посікло осколками: спину, тазову частину, ногу та руку. Рука була як друшляк, у нього дуже глибокі рани були. Через час був ще один приліт і в Сергія сталася контузія, він упав на землю й не відчував руку. Потім він вже розповідав, що покликав побратимів, бо не міг встати самостійно через поранення руки. Сергій повідомив хлопцям, що він 300-тий, спочатку сам пробував відійти, але потім хлопці йому допомогли”, — розповідає дружина військового, волонтерка Олена.

Поранення Сергія. Фото: особистий архів героїні

Після поранення побратими зупинили кровотечу в Сергія, а далі його доправили в медзаклад, чоловіка переправляли у різні лікарні. Зараз військовий має пройти реабілітацію, у нього все ще залишаються осколки.

 “У Сергія витягнули близько 40 осколків з тіла, але це ще не всі, деякі залишаються. У нього пухне рука, також частково не працюють пальці на руці, хоч він й займається. Сергій не може спати через біль, має приймати ліки, це все негативно впливає на тиск, на голову, у нього часто температура”, — каже Олена.

Реабілітація

Осколки в тілі Сергія. Фото: особистий архів героїні

Сергію ще потрібно пройти довгий шлях реабілітації, частково здоров’я воїна планують відновити в санаторії. Всі витрати за лікування взяла на себе Олена, за допомогою зборів небайдужих вона купує необхідні ліки та речі.

“З нього зрізали повністю всю одежу, ремені та навіть шнурки, щоб йому лікарі надали допомогу. Поки все у Сергія є, як буде далі побачимо. Буде допомога від держави — буде чудово, але в той момент ми про це не думали, головне його здоров’я”, — пояснює дружина військового.

Пані Олена додає, що коли її коханого поранили вона була в іншому місті, тож перші дні за ним доглядала її добра товаришка та за сумісництвом очільниця БФ Діна Ткаченко. Як каже волонтерка, чоловіка переводили з одного медзакладу в інший, але врешті-решт Олені все ж вдалося побачитися із захисником. 

“Зараз йому надають допомогу, я сподіваюсь, що все зроблять чітко і все в нього буде добре. Я дуже вдячна моїм друзям в Україні і за кордоном, які відгукнулися на моє прохання про допомогу Сергію. Без них я б не впоралася”, — каже Олена.

Про бажання повернутися на фронт

Сергій з Оленою. Фото: архів подружжя

Після поранення Сергій попри травму планує продовжувати захищати країну, його надихають люди, які підтримують його й допомагають.

“У нього зараз такий бойовий дух високий, він хоче повертатися, дуже вдячний, що я змогла приїхати. Близька людина поруч, тож зрозуміло, що йому стає краще. Будемо чекати поліпшення стану здоров’я”, — розповідає Олена.

Волонтерка додає, що їй хотілося б, щоб люди не переставали допомагати волонтерам та ЗСУ, адже це вкрай важливо для Перемоги. За всіма маленькими успіхами, стоять життя воїнів, їхні травми та історії, каже Олена.

“Я не можу спокійно дивитися на світлини, які хлопці викидають з окопів чи фото мого чоловіка, коли він лежить в лікарні. Не має так бути, я бачила цих хлопців, у них пошкоджені руки, ноги, бійці лежать з такою арматурою в кінцівках. Я дуже хочу, щоб зараз весь світ розумів, що відбувається в Україні”.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. Одним із тих, хто намагався відстояти українську незалежність, був Володимир Рибак — депутат Горлівської міськради. За свою проукраїнську позицію та відкрите протистояння бойовикам “днр” його викрали та закатували. Загибель Володимира Рибака визнана однією із перших втрат серед мирних жителів Донеччини та сьогодні є символом спротиву окупації.

Спогадами про Володимира Рибака та квітневі події 2014 року в Горлівці з редакцією Бахмут IN.UA поділилася Галина Докашенко — горлівчанка, завідувачка кафедри історії імені професора Віктора Докашенка Горлівського інституту іноземних мов.

Спогади про Володимира Рибака, мітинг 17 квітня 2014 року

Галина Докашенко — педагогиня, історикиня з Горлівки. Вона була свідком подій весни 2014 року, коли Горлівку захопили бойовики так званої “днр”. Пані Галина каже, що особисто не була знайома з Володимиром Рибаком, але знала про його активну проукраїнську діяльність, якою він займався до 2014 року.

“До цих подій я особисто не була з ним знайома, але знала, що він був одним із найактивніших депутатів міської ради, він належав до “Батьківщини”. Завжди у пресі давали інформацію про кожне засідання міськради, і я бачила, що Володимир Рибак дуже активно виступав. У нього завжди, навіть до подій 2014 року, була відверта проукраїнська позиція”, — каже Галина Докашенко.

17 квітня 2014 року в Горлівці відбувся мирний мітинг, організований на підтримку міського голови Євгена Клепа. Тоді місцеві жителі вийшли з плакатами до міськради, виступаючи на підтримку законно обраної української влади. Серед мітингарів була і Галина Докашенко разом з колегами і студентами.

“Мітинг 17 квітня я достатньо добре запам’ятала. Можливо тому, що саме на цьому мітингу почалась словесна перепалка щодо мера. Місцеві жителі виступали за законно обраного, легітимного мера Євгена Клепа. А бойовики, звісно, хотіли свою кандидатуру. Пам’ятаю, ми йшли на цей мітинг і зробили плакат “Клеп усьому голова”, за аналогією відомого вислова “хліб усьому голова”. Я не можу сказати, що були якісь збройні протистояння. По завершенні мітингу там, де стояли останні ряди мітингувальників, кажуть, що якась штовханина трохи була. Але я про це не можу впевнено сказати, бо її не бачила, оскільки стояла всередині. Загалом тоді доволі багато людей було”, — каже Галина Докашенко.

Саме під час мітингу 17 квітня Володимир Рибак відкрито виступив проти бойовиків, які захопили владу в Горлівці. Того дня він спробував зняти прапор так званої “днр” і повернути український прапор на будівлю міськради. Після цих подій депутат зник.

Новину про зникнення Володимира Рибака пані Галина дізналась від свого чоловіка, який теж був депутатом Горлівської міськради.

“Наступного дня мій чоловік сказав, що після мітингу Володимир Рибак зник і його ніде немає. Тоді ми вже дізналися, що він вийшов на дах міськради, зняв прапор “днр” і знову вивісив прапор України. Потім вже я дізналася, що додому він так і не прийшов, його просто затягнули в машину по дорозі. Родина Володимира Рибака та його друзі тоді дуже хвилювалися за його долю”, — розповідає історикиня.

19 квітня місцеві рибалки знайшли два тіла в річці Казенний Торець біля селища Райгородок. 22 квітня дружина Володимира Рибака впізнала його тіло. Депутата закатували і ще живим скинули в річку.

Ким Володимир Рибак став для горлівчан

Галина Докашенко, як історикиня, каже, що загибель Володимира Рибака дала розуміння того, що окупанти не будуть миритися з проукраїнським населенням.

“Для мене, як для людини та історикині, Володимир Рибак є першою мирною жертвою того протистояння. Я і до сьогодні вважаю, що він є першою жертвою, яка постраждала за свою позицію. Я точно розуміла, що так жорстоко з ним вчинили просто за його проукраїнські погляди. Після загибелі Володимира Рибака до мене прийшло дуже чітке розуміння, що ніякого мирного процесу тут не буде, хоча сам мітинг був мирним. Багато хто в моєму оточенні, з ким ми тоді тісно спілкувалися, дуже переживали ці події”, — згадує педагогиня.

Фактично загибель Володимира Рибака можна оцінювати як факт залякування мирного населення, яке виступало проти окупації. Однак саме після вбивства депутата до людей прийшло чітке усвідомлення того, що врегулювати ситуацію мирним шляхом не вийде.

“Мені здається, що саме від його трагічної смерті пішов незворотний відлік, коли неможливо вже було говорити про якесь мирне примирення або “замирення”, як дехто говорив що треба замиритися. Смерть Володимира Рибака означала незворотність протистояння, яке вже на той час визначилося на Донеччині, і в Горлівці зокрема. Ми всі зрозуміли серйозність подій, що це не просто локальні невеличкі суперечки, а події політичного протистояння”, — зауважила Галина Докошенко.

Історикиня згадує, що у 2015 році Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання Героя України. На її думку, це дуже важливо для пам’яті про ті події. Роботою щодо збереження пам’яті про важливих постатей, які стали символом спротиву окупації, зараз займаються освітяни Горлівського інституту іноземних мов.

“Ми готуємо друге видання навчального посібника “Історія рідного краю. Донеччина: люди — духовність — природа”. У розділ “Люди” ми хочемо дати кілька історичних портретів до тих, що там вже є. Це будуть історичні нариси про Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Степана Чубенка. Також думаю, що ми додамо й четвертий історичний нарис про Олексія Дульнева”, — поділилася Галина Докашенко.

Читайте також:

• “До останнього не вірив, що буде повномасштабна війна”: ветеран з Бахмута про бої за місто, спогади та дім та ставлення до військових
• Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали
• Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сили спеціальних операцій ЗСУ у ніч проти 17 квітня завдали удару по логістичній базі російського центру безпілотних технологій “Рубікон” в окупованому Мангуші на Донеччині. На місці зафіксували вибухи та масштабні пожежі.

Про це повідомляє ССО.

ССО уразили базу “Рубікону” під Маріуполем

За даними військових, удари по об’єктах противника здійснили дрони підрозділів Middle-strike. У результаті атаки на локації виникли пожежі та пролунала серія вибухів. Йдеться про логістичну базу засекреченого російського центру безпілотних технологій “Рубікон”, розташовану в тимчасово окупованому Мангуші поблизу Маріуполя.

Що відомо про підрозділ “Рубікон“

Центр “Рубікон” активно використовується російськими військами для ведення бойових дій проти України.

Зокрема, підрозділ застосовує:

• FPV-дрони (у тому числі на оптоволокні);
• ударні БпЛА “Молнія” та “Ланцет”;
• розвідувальні дрони ZALA, “Орлан”, SuperCam;
• морські безпілотники.

Це не перший удар по об’єктах “Рубікону” — раніше українські військові вже атакували бази та координаційні центри цього підрозділу на окупованих територіях. Такі операції є частиною системної роботи Сил оборони зі знищення логістики та інфраструктури російських військ.

До теми:

Російські війська намагаються наростити сили на півдні Покровська: командування “Схід”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!