Наша історія

“Створювати з нічого скло — це диво”: бахмутянка Галина Щекодіна про роботу Артемівського склозаводу

Семаковська Тетяна 11:30, 19 Листопада 2026

Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли гранчасті склянки, банки, пивні кухлі та художні вироби з кольорового скла. Сьогодні підприємства вже немає, але пам’ять про нього зберігають люди, які присвятили цій справі роки свого життя.

До Дня скловиробника редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з колишньою працівницею заводу Галиною Щекодіною. Вона прийшла на підприємство в січні 1987 року та пропрацювала там близько 14 років. За цей час обіймала кілька керівних посад, зокрема була начальницею склотарного цеху та головною технологинею. Пані Галина розповіла, як працював один із відомих заводів Бахмута, чим вирізнялося його кольорове скло, яких майстрів вона пам’ятає та що залишилося їй на згадку про підприємство.

Як працював Артемівський скляний завод у Бахмуті

Склядний завод у Бахмуті заснували у 1879 році / фото Шахти та Рудники Донбасу

Історія Артемівського скляного заводу розпочалася ще наприкінці XIX століття. Підприємство заснували у 1879 році, а вже наступного року воно випустило першу продукцію. Офіційною датою реєстрації в Україні згідно з Youcontrol вважають 1995 рік. Завод став одним із промислових підприємств, із якими було пов’язане життя багатьох бахмутян.

У різні роки тут виготовляли скляну тару, повсякденний посуд і декоративні вироби. Особливе місце в асортименті займало кольорове художнє скло. Вази, глечики, келихи та інші вироби майстрів представляли на виставках. У 2012 році підприємство припинило виробництво через економічну нерентабельність, а протягом наступних років значну частину його промислових споруд розібрали. Проте для колишніх працівників завод залишився не лише місцем роботи, а й частиною особистої історії.

Галина Щекодіна прийшла на підприємство вже досвідченою фахівчинею. Вона виросла в Бахмуті, закінчила тут школу, а згодом здобула освіту в Харківському політехнічному інституті за спеціальністю інженерки-хімікині-технологині скляного та керамічного виробництва. До повернення в рідне місто працювала на скляному заводі у Львові.

“Коли я закінчувала школу, то жодного разу не була на скляному заводі. Але чомусь подумала, що мені було б цікаво займатися скляним виробництвом. Мабуть, внутрішній голос підказав. От захотілося”, — пригадує пані Галина про те, чому пов’язала своє життя зі склом.

До Бахмута вона повернулася через сімейні обставини тяжко хворіла її мама, а на Артемівський скляний завод жінку прийняли переведенням із Львівського підприємства. За її словами, на той час завод мав хорошу репутацію в галузі та вважався потужним виробництвом.

“Коли я перейшла на Артемівський скляний завод, він був на високому рівні у скляній промисловості. Це було хороше, потужне, сильне підприємство. Головний офіс був в Києві, мені доводилося там періодично бувати. Наш завод завжди високо цінували”, — ділиться спогадами бахмутянка.

Гранчасті склянки, банки та кольорові вази: що виготовляли на заводі

У роки роботи Галини Щекодіної на заводі діяли три основні виробничі цехи. Один спеціалізувався на масовому виготовленні посуду, другий — на скляній тарі, а третій — на художніх виробах із кольорового скла. Роботу підприємства також забезпечували підготовчі та допоміжні підрозділи.

У машинному цеху виготовляли популярні на той час гранчасті склянки, пивні кухлі та інший посуд. Склотарний цех виробляв банки для консервування, зокрема трилітрові та півлітрові. Продукцію постачали переважно українським підприємствам, серед яких були консервні заводи Херсона та Миколаєва.

“Три цехи працювали. У машинному виготовляли тоді дуже модні гранчасті склянки, кухлі для пива, різні креманки. Ця продукція мала попит. Ще один дуже важливий цех, ЦЕ виробництво скляної тари для консервування, тут переважно це були трилітрові банки, потім і півлітрові”, — згадує пані Галина.

Глечик із Артемівського склозаводу / фото надане героїнею

Особливо тепло жінка розповідає про цех кольорового скла. Він був порівняно невеликим, проте вирізнявся ручною роботою та різноманіттям виробів. Майстри створювали вази, глечики, келихи й декоративний посуд. Для виготовлення використовували скло різних відтінків, від насиченого синього до медового.

“Найцікавішим особисто для мене звісно був цех кольорового скла. Він був досить маленький, але унікальний.Там варили кольорове скло, усі вироби виготовляли вручну. І вази, і глечики, і склянки, і келихи — усе було. Там було багато зібраної продукції, був музей. Дуже шкода, що все це зникло”, — ділиться у розмові пані Галина.

“Виробництво було важким, але люди любили свою професію”

За роки роботи на підприємстві Галина Щекодіна встигла побувати на різних посадах. Вона очолювала виробничо-технічний підрозділ, склотарний цех, працювала головною технологинею та певний час виконувала обов’язки головної інженерки. Найбільше їй подобалася саме робота технологині, адже вона давала змогу безпосередньо займатися виробництвом.

Але робота зі склом була непроста і вимагала витривалості, уважності та професійних знань, додає бахмутянка. За її словами, температура у скловарних печах сягала приблизно 1500 градусів. Працівники регулярно мали справу з гарячим виробництвом, високими температурами та складними умовами праці.

“Основні професії були переважно чоловічими. Великі печі, скломаса, температура до півтори тисячі градусів — це досить шкідливе й важке виробництво. Але люди, які працювали там багато років, були віддані своїй справі. Вони любили свою професію”, — згадує пані Галина.

Попри складні умови, багато працівників залишалися на підприємстві десятиліттями. За словами жінки, у стабільні роки завод забезпечував людей роботою та гідною на той час оплатою. Колектив вона згадує як згуртований, а саму роботу — як важливу частину життя.

“Я думаю, завод був досить престижним. Люди приходили, працювали й трималися за свої робочі місця. На той час нормально оплачувалася праця. Звісно, коли почалися важкі часи, усе стало складніше. А коли було стабільно, люди працювали із задоволенням”, — розповідає колишня технологиня.

Як зі склом працювали майстри та чому вироби не можна було одразу охолоджувати

Галина Щекодіна / фото надане героїнею

Галина Щекодіна пам’ятає виробничий процес до найменших деталей. Спочатку на заводі готували спеціальну суміш сировини, шихту. Вона складалася з піску, кальцинованої соди, доломіту та інших компонентів, а після змішування цю сировину подавали до скловарної печі. У печі цю суміш перетворювалася на розплавлену скломасу, з якої за допомогою формувальних машин виготовляли посуд. Проте на цьому виробництво не завершувалося. Готові вироби обов’язково проходили відпал — спеціальну термічну обробку, яка допомагала усунути внутрішні напруження у склі.

Якщо не провести відпал, виріб міг зруйнуватися через внутрішні напруження, що виникали під час охолодження. Тому склянки та банки проходили через спеціальні печі, а вже після цього їх пакували та відправляли замовникам.

Кольорове скло на виставках і майстри, яких пам’ятають досі

Артемівський скляний завод представляв свою продукцію на виставках у різних містах. Особливою гордістю були художні вироби з кольорового скла. Майстри працювали з рубіновими, кобальтовими, медовими та іншими відтінками, створюючи посуд і декоративні речі.

Пані Галина пригадує одну з виставок у Донецьку, де продукцію підприємства представили на незвичайному дзеркальному столі у формі ромашки, на жаль фото з тих часів не збереглося. На його пелюстках розмістили різнокольоровий посуд. Також завод регулярно показував свої вироби під час святкування Дня міста в Бахмуті.

У 2001 році Галина Щекодіна залишила Артемівський скляний завод. Її запросили працювати головною технологинею на склотарне підприємство у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Там вона продовжила професійну діяльність, працювала також головною інженеркою та залишалася на заводі до 2017 року. Про закриття Артемівського скляного заводу жінка не береться розповідати докладно, адже на той час уже працювала в іншому місті. Проте пам’ять про колишнє підприємство збереглася в її спогадах і в одній особливій речі.

У пані Галини є глечик із кольорового скла, виготовлений на Артемівському заводі. Його прикрашає алмазне гранування — декоративний візерунок, який наносили на скло. Жінка припускає, що виріб створив її колишній колега Іван Сафонов.

Інших речей та фотографій із бахмутського підприємства в неї майже не залишилося. Водночас жінка підтримує зв’язок із колишніми колегами. Коли вони зустрічаються, радіють одне одному та іноді згадують роки спільної роботи.

“Бачити розпечене скло сонячного кольору — це велике диво”

Сьогодні Галині Щекодіні 71 рік, вона вже на пенсії. За її плечима десятиліття роботи на скляних підприємствах Львова, Бахмута та Вільногірська. Але про свою професію жінка й досі говорить із захопленням. На запитання, що найбільше подобалося їй у скловиробництві, пані Галина не називає конкретну посаду чи виробниче досягнення, найсильніше враження для неї — саме народження скла з розпеченої маси.

“Бачити розпечене скло, розумієте, цю краплю такого сонячного кольору — це, звісно, велике диво. Мабуть, мені Богом було написано займатися цією професією. Створювати з нічого скло — це диво”, — ділиться бахмутянка.

Артемівський скляний завод уже не працює, а багато його споруд зникли ще до повномасштабного вторгнення. Проте історія підприємства продовжує жити у спогадах його працівників, у виробах, які збереглися в домівках, і в розповідях про людей, для яких скловиробництво стало справою життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Семаковська Тетяна 12:00, 4 Жовтня 2026
Навчальні літаки У-2 Артемівського аероклубу на льотному полі. Світлина з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Літак. Фото / Роман Потапенко для Бахмут.IN.UA

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

У березні 2023 року росіяни зруйнували символ Бахмута / скриншот з відео

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

народжуваність

Від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень: Верховна Рада хоче збільшити виплати за народження дітей

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який передбачає суттєве збільшення державної допомоги при народженні дітей. Сім’ї можуть отримати від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень, а […]

рай-олександрівка

Російська армія просунулася поблизу Рай-Олександрівки: оновлення DeepState

Російська армія має нові просування на Донеччині. Окупанти пройшли вперед на Слов’янському напрямку фронту. Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA. Просування рф на Донеччині, […]

фенікс

Евакуаційна група “Фенікс” вивезла 11 людей з Краматорська

У Краматорську працює евакуаційна група “Фенікс”. Протягом останніх двох днів з небезпечних районів міста вивезли 11 людей, серед яких є діти і маломобільні люди. Про […]

Олексій Рева

Бахмутяни можуть поспілкуватися з Ревою: дата та контакти

19 листопада з 12:00 до 13:00 відбудеться “Пряма лінія” з начальником Бахмутської міської військової адміністрації (МВА) Олексія Реви для бахмутян. Громадяни зможуть отримати відповіді на […]

У Львові відкриється виставка присвячена Бахмуту: що відомо

Сьогодні, 18 листопада, о 16:00 у музеї “Територія Терору”, який розташований у місті Львові, відбудеться відкриття нової виставки “Бахмут. 9 кроків пам’яті”. Експозиція присвячена історії […]