Повернення військових до цивільного життя — це завжди непростий шлях. Тож сьогодні все більше українських компаній шукають не просто слова вдячності за захист, а реальні рішення. У мережі мультимаркетів “Аврора” переконані, що турбота про ветеранів і ветеранок — це не додаткова опція, а частина відповідального бізнесу. Тут ставляться до цього системно. У компанії розуміють, що люди, які повертаються з фронту, приносять із собою силу, витримку та лідерство. Саме ці якості в “Аврорі” намагаються інтегрувати у робоче середовище.

Як це працює зсередини та які можливості мають ветерани в “Аврорі”, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ветеранська політика в “Аврорі”: як це працює на практиці

Мережа “Аврора” відкрита до працевлаштування ветеранів. Загалом в Україні налічують вже понад 1 800 магазинів “Аврора”. Вони є як у великих містах, так і в малих. Щоб ветеран почувався впевнено на цивільній посаді, у компанії навіть з’явилася окрема роль — Chief Veteran Officer. Це людина, яка відповідає за те, щоб потреби ветеранів були почуті, а адаптація проходила комфортно і для них, і для команди.

Адаптація тут — це двосторонній процес. Не лише ветеран звикає до нової роботи, а й компанія змінюється під його потреби: створює менторські програми, підтримує психологічно, адаптує робочі місця. Станом на березень 2026 року в “Аврорі” працюють 142 ветерана  і 8 ветеранок, з яких 67 мають групу інвалідності. І для них передбачені не лише базові гарантії, а й додаткова підтримка:

• фінансова допомога на лікування та реабілітацію;
• повністю оплачувані консультації психолога;
• гнучкий графік під час відновлення;
• додаткова оплачувана відпустка;
• юридична допомога за потреби;
• безкоштовне вивчення англійської;
• повна оплата зовнішніх курсів та тренінгів.

Окрема увага — безбар’єрності. Якщо людині потрібно адаптоване робоче місце, компанія це забезпечує. У “Аврорі” також наголошують: важливо не лише працевлаштувати ветерана, а й створити середовище, де йому комфортно. Тому тут працюють і з корпоративною культурою, щоб вона була дружньою, відкритою та підтримуючою.

Окрім внутрішніх програм, підхід “Аврори” до підтримки ветеранів відповідає “Принципам бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок”

Вони  були розроблені за участі експертного середовища, зокрема Veteran Hub, у співпраці з провідними медіа та за підтримки профільного міністерства. Йдеться не лише про працевлаштування, а про комплексний підхід: від залучення топменеджменту до теми ветеранської політики, до створення інклюзивного середовища, доступу до психологічної підтримки, програм реабілітації та розвитку, детальніше про які ми писали вище.

Серед ключових орієнтирів — недискримінаційний рекрутинг, інвестиції в навчання та перекваліфікацію, підтримка родин ветеранів, розвиток ветеранських спільнот, а також відповідальне висвітлення ветеранського досвіду в комунікаціях. У компанії цей підхід не залишається декларативним,його інтегрують у щоденну роботу.

В мережі “Аврора” прямо говорять: їхня робота сьогодні можлива завдяки тим, хто захищає країну. І відповідальність перед ветеранами — це не лише про HR-політику, а про спільне майбутнє. Саме тому в компанії  закликають і інші бізнеси долучатися: створювати можливості, підтримувати і будувати середовище, де люди після служби можуть реалізувати себе в цивільному житті.

Бо сильне суспільство починається з того, як воно зустрічає своїх захисників. І за цими принципами в “Аврорі” стоять не лише політики чи програми — а реальні люди та їхні історії.

Досвід Ігоря Злобинця

Одна з них, це історія Ігоря Злобинця, який сьогодні працює водієм навантажувача у логістичному хабі компанії в Полтаві. До цього він був офіцером і командиром взводу мінометної батареї у складі морської піхоти. Ігор брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, а також на Херсонщині, зокрема під час операцій на лівому березі Дніпра. Зі служби він звільнився у званні старшого лейтенанта.

Повернення до цивільного життя, зізнається чоловік, було непростим. Після постійного напруження і відповідальності складно звикнути до тиші й іншого ритму. У перші дні навіть сон давався важко.

Поступово допомогли прості речі: час із родиною, побутові справи і, зрештою, робота. Саме вона стала важливою частиною повернення до нормального життя. В “Аврору” Ігор потрапив за порадою знайомої. Каже, рішення прийняв швидко — після першої ж співбесіди та знайомства зі складом і командою. Його приємно здивували умови, тут йому запропонували офіційне працевлаштування, бонуси, додаткові можливості для ветеранів, а також звичайні, але важливі речі — як-от розвозка на роботу чи зручний графік.

Сьогодні Ігор каже, що повністю повернувся до цивільного життя. І додає: для ветеранів важливо знайти компанію, якій можна довіряти і де справді є підтримка, а не лише слова. Саме такі історії показують, що ветеранська політика має бути конкретною: для людей, які ще вчора тримали оборону, а сьогодні будують нове життя.

Знайти вакансію можна на сайті “Аврори”. Шукайте у своєму місті та за релевантним досвідом: https://robota.avrora.ua/vakansiyi.

“Щодня ми працюємо завдяки тим, хто тримає небо над Україною, тому відповідальність перед ветеранами стосується кожного з нас: від топменеджменту до працівників магазинів. Ми віримо, що тільки через інклюзивність та професійний підхід бізнес може залишатися ефективним та етичним. Тут ми декларуємо нашу готовність бути надійною опорою для наших захисників і захисниць, також закликаємо партнерів об’єднувати зусилля, щоб разом створювати гідне майбутнє для тих, хто виборов його для нас”, — каже співзасновник мережі “Аврора” Тарас Панасенко. 

Чому потрібно дбати про працевлаштування ветеранів?

У грудні 2025 року в Україні налічували 1,5 мільйона ветеранів та ветеранок. Їх працевлаштування є важливим не лише з соціальної, а й з економічної точки зору. Після повернення з війни багато українських військових стикаються з труднощами адаптації до цивільного життя, і робота стає ключовим елементом цього процесу. Вона дає можливість відновити звичний ритм життя, повернути відчуття стабільності. Коли ветеран має можливість працювати, розвиватися і бути частиною спільноти — це зменшує ризики ізоляції, тривоги та втрати сенсу.

Ветерани — це люди з потужним внутрішнім ресурсом. Вони вміють діяти в умовах стресу, брати на себе відповідальність і підтримувати інших. Але водночас їм часто потрібен простір, де їх не лише оцінять як професіоналів, а й зрозуміють як людей із непростим досвідом. Саме тому включення ветеранів у робоче середовище має бути не формальністю, а усвідомленим кроком назустріч. Варто напрацювати ветеранську політику у команді, залучаючи до її створення самих ветеранів.

Для суспільства наявність вільного працевлаштування для ветеранів без упереджень — це також про зрілість, вдячність та готовність того ж суспільства підлаштовуватися під людей, які ще вчора захищали країну, а не навпаки.

До теми:

Бахмутський ЦПТО готує навчання для ветеранів та ветеранок у Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Для багатьох українських підлітків навчання у престижних школах та університетах Сполучених Штатів Америки здається чимось із розряду голлівудських фільмів. Вартість року навчання у таких закладах сягає десятків тисяч доларів, а процес вступу лякає своєю складністю. Проте історія Богдана Савіна, 17-річного хлопця з Бахмута, який нині навчається у Middlesex School у штаті Массачусетс, доводить протилежне. Завдяки цілеспрямованості та підтримці благодійного фонду Ukraine Global Scholars (UGS), ця мрія для юнака стала реальністю. Його навчання вартує 83 тисячі доларів або понад 3 мільйони гривень

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Богданом про його шлях до вступу в американську школу, про відмінності освіти та про те, як фонд UGS допомагає талановитій українській молоді досягати мрій.

Американська мрія

Богдан Савін народився і виріс у Бахмуті, де навчався у звичайній державній школі №24. Ідея побачити Америку зародилася ще в дитинстві, під час перегляду популярних фільмів.

“Коли я ще до повномасштабного вторгнення жив у Бахмуті, я дивився з батьками багато фільмів, як-от «Сам удома». Це фільми, які знімалися в Нью-Йорку, в Америці. І мені завжди хотілося туди з’їздити. У мене була така маленька американська мрія“, — згадує Богдан.

Тоді ця мрія здавалася абсолютно недосяжною. Хлопець вважав, що можливості подорожувати з’являться лише в дорослому віці. З початком повномасштабної війни родина переїхала до Вишгорода на Київщині. Саме там Богдан натрапив у TikTok на відео про програму обміну FLEX і вирішив спробувати свої сили.

“Я зрозумів, що це повністю безкоштовно. Я почав вивчати англійську, тому що до цього знав її не дуже добре. Почав заробляти, спілкуватися з людьми, волонтерити в організаціях. Я подавався на FLEX два роки поспіль, але мене не взяли“, — ділиться юнак.

Проте саме завдяки цій спробі Богдан потрапив у спільноту активної молоді, де дізнався про фонд Ukraine Global Scholars.

“Я знав, що UGS відправляє підлітків саме на довгий період — у бордингову школу, потім в університет. Зізнатися чесно, думав, що це щось дуже недосяжне. Але все одно працював, волонтерив, вивчав англійську. І тоді я вже подав свою заявку на UGS, і мене взяли“, — розповідає бахмутянин.

Ukraine Global Scholars: як це працює

Ukrainian Global Scholars — це благодійна організація, яка допомагає талановитим українським школярам із незаможних родин вступати до найкращих шкіл та коледжів світу на повну фінансову підтримку. Натомість фонд ставить одну фундаментальну умову: після здобуття освіти студенти зобов’язані повернутися додому.

Богдан повністю поділяє цю філософію, зазначаючи, що фонд вимагає це для того, щоб молодь, яка здобула навчання та досвід за кордоном, могла повернутися та відбудовувати Україну. Хлопець зізнається, що його найбільше мотивує саме українська проактивна молодь. Він вірить, що після навчання зможе повернутися з іншими однодумцями, і разом вони зможуть зробити дійсно значний внесок у розвиток країни.

Ознайомитися з усіма умовами подачі на програму Ukraine Global Scholars у 2026 році можна за лінком. Набір триває до 15 березня.

Як відбирають до UGS

Процес відбору до UGS складається з трьох етапів. Перший раунд хлопець називає найбільшим і найважчим, адже це “по суті, повністю симуляція подачі якраз-таки в американські школи. Це велика анкета, де міститься багато запитань про бекграунд та різноманітні есе. 

На другому етапі перевіряють знання з англійської через Duolingo English Test та математики. За словами Богдана, фонд не вимагає одразу надвисоких результатів, достатньо мати рівень B1. 

На фінальному, третьому етапі з кандидатами проводять інтерв’ю, щоб дізнатися про їхні плани та особистість.

SAT-школа, буткемп у горах та цінність менторства

Проте відбір — це лише початок величезного шляху.

“Коли ви вступаєте в UGS, ви спершу проходите SAT-школу, — пояснює Богдан. — Це школа з математики та англійської, яка готує до стандартизованого американського тесту SAT. Це нагадує українське НМТ, але триває три години, а складність завдань динамічно підлаштовується під відповіді. Фонд суворо контролює відданість учнів процесу. Якщо не виконувати завдання і не виходити на уроки, то є великі шанси, що вас просто приберуть з цієї організації і відправлять, можливо, на вступ наступного року“, — каже бахмутянин.

Після завершення інтенсивного навчання учні вирушають на десятиденний буткемп у Карпатах. Юнак описує це як надзвичайний табір, в якому ви 10 днів живете всі разом з усією вашою когортою. Там підлітки щодня відвідують лекції, які проводять фіналісти минулих років — нинішні студенти Гарварду, Єлю, Брауну та інших університетів. 

Лише після буткемпу учням призначають персональних менторів. Індивідуальний підхід Богдан вважає найсильнішою стороною UGS.

“Роль ментора — це якраз таки пройти з вами весь шлях. Вони допомагають вам повністю підлаштувати ваш профіль, допомагають показати школам, університетам те, що ви дійсно створені для них“, — розповідає юнак.

Він наголошує, що UGS — це не лише про менторів чи гроші, а це також про ком’юніті, без якого у нього б просто не було мотивації пройти цей важкий шлях.

Фінансове питання: як покрити 83 000 доларів за рік навчання

Головний бар’єр для навчання українців за океаном — кошти. Богдан наводить промовистий приклад власної школи Middlesex: 

“Моя школа коштує зараз 83 тисячі доларів на рік, ці кошти я отримав грантом від школи, який виграв за допомоги UGS”, – пояснює хлопець.

UGS допомагає вступити саме сім’ям із невисоким доходом. Для отримання повної фінансової допомоги від університету чи школи студенти подають додаткову заявку через платформу Clarity, де детально описують доходи та витрати. Якщо школа бачить в учні потенціал, вона бере витрати на себе. За словами хлопця, його школа покриває навчання, харчування, проживання, перельоти додому тричі на рік, а також квитки на поїзди в Україну. Богдан підкреслює, що школа має захотіти у вас інвестувати і побачити потенціал, тому ментори UGS допомагають створити бездоганну заявку.

Особливості Middlesex School

Богдан подавав документи одразу до 12 шкіл, а вибір припав на Middlesex School через їхні освітні підходи, зокрема через програму Mindfulness та курс академічного письма. Прибуття до США для 17-річного юнака спершу супроводжувалося культурним шоком. У перші дні він був дуже вражений масивними будівлями та інфраструктурою. Проте згодом довелося звикати до місцевих реалій:

“Мене дуже особливо вражала також кухня, тому що скрізь печиво з шоколадною крихтою, скрізь брауні… і в нелімітованій кількості“, — згадує з посмішкою Богдан.

Незвичною виявилася і соціальна взаємодія. Богдан стикнувся з “культурою маленьких розмов по дві хвилини” або як їх називають small talk. Тут всі дуже привітні, зауважує бахмутянин, але глибокі дружні зв’язки будувати складно. Ще однією проблемою стала майже повна відсутність громадського транспорту. Богдан спершу був вражений, що в Америці люди живуть у приватних секторах і змушені їздити по 30 хвилин на машині, щоб просто дістатися до супермаркету. 

“У всіх є власні машини. Учням всього 16 років, але вони самостійно їздять зі школи до свого дому на власних автівках“, — каже бахмутянин.

Відмінності в підходах до навчання

Академічна складова американської бордингової школи вразила Богдана найбільше, продемонструвавши колосальну прірву між системами освіти.

Розмір класів виявився зовсім іншим: якщо в Україні в кабінетах сидять по 20–30 людей, то тут у класі знаходиться лише 8–10 учнів. Богдан пояснює, що завдяки цьому вчитель знаходить персоналізований підхід до кожного, тому тут не вийде сидіти на задній парті й ледачкувати.

Сама методика викладання будується на постійному залученні критичного мислення. На уроках історії, до прикладу, не йдуть сліпо за підручником. Учні вивчають предмет через історичні артефакти, першоджерела, конституції та листи. Вони постійно аналізують події, наприклад, розбираючи, чому після Великої депресії було зафіксовано підвищення рівня расизму по країні. А на уроках літератури вивчення одного твору може тривати тижнями заради глибокого розуміння. Богдан із захопленням згадує, як після прочитання “Франкенштейна” клас влаштував штучний суд, де кожен отримав власну роль, щоб розібратися, хто насправді винен у вбивствах.

Питання академічної доброчесності в США є безапеляційним. Наприклад, в Америці вчителі чудово навчені відрізняти роботу ШІ від реальних думок учня. Якщо в учня збігається хоча б одна думка зі штучним інтелектом або учень приносиш телефон на тест, то для нього можуть бути наслідки. За словами Богдана, якщо учня зловлять на цьому вдруге — то відсторонять від школи на 10 днів і запишуть порушення прямо в табель, який відправляється в усі коледжі, куди він буде вступати.

Цікаво працює й система складності навчального матеріалу. Кожен учень може вибрати початковий рівень, а може обрати університетський рівень AP (Advanced Placement), успішне складання іспиту з якого дозволить офіційно закрити цей курс під час майбутнього вступу до коледжу.

Спорт і мистецтво: жодної фізкультури

За словами Богдана, в американських школах немає звичних для нас уроків фізкультури. Натомість кожен учень зобов’язаний три сезони на рік (осінь, зима, весна) повноцінно займатися обраним видом спорту, і цей вибір є різноманітним: від боксу до сквошу та софтболу. Наприклад, сам Богдан восени займався крос-кантрі — бігом на довгі дистанції. Він розповідає, що це вимагало величезного ресурсу часу, адже тренування тривали по дві години щодня, включно із суботами. За один сезон він з’їздив на 10 різних змагань з іншими школами. Взимку же бахмутянин обрав звичайні силові тренування у спортзалі, де тренер дає сет завдань на годину.

Аналогічна ситуація із мистецтвом. Якщо в українських школах подібні уроки — це просто вивчення матеріалу в певних шаблонних рамках, то в США його вивели на професійний рівень. Богдан обрав для себе фотографію і тепер має доступ до величезної кількості камер, об’єктивів, принтерів та професійної студії зі світлом і фонами. Фактично, за словами Богдана, учні самі формують свій розклад, обираючи предмети та рівень їх складності.

“Не бійтеся і пізнавайте себе”: фінальна порада українській молоді

Насамкінець Богдан звернувся до українських школярів із невеликих міст, які лише мріють про Гарвард чи Стенфорд, але бояться навіть спробувати подати заявку.”Мабуть, це доволі банально, але я б сказав, що абсолютно все можливо. Я жив у Бахмуті, в мене не було фінансової можливості полетіти в Америку. Але дуже важливо пізнавати себе, бути активним, братися за можливості. Волонтерте, беріть участь в олімпіадах. Дуже важливий нетворкінг — спілкування з людьми. Я б ніколи не дізнався про UGS, якби не будував свою спільноту знайомств. Формуйте свій профіль. Якщо програмуєте — зробіть проєкт. Якщо любите науку — опублікуйте дослідження. І таким чином ви зможете дійти до Гарварду чи Стенфорду. Просто не бійтеся“, — резюмує хлопець.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!