Історії

Бахмут, який неможливо забути: спогади українського фотографа

Семаковська Тетяна 15:20, 8 Жовтня 2025

Фотограф та мандрівник Олександр Мальон уперше приїхав до Бахмута у 2020 році без особливих очікувань. Але з перших кроків він його вразив: старовинні вулиці, тихі дворики, вражаюча архітектура й теплі усмішки містян. Бахмут став для нього відкриттям і перетворився на одне з найулюбленіших міст сходу України — місто, що залишилося в серці назавжди.

Олександр поділився у розмові з редакцією своїми спогадами про Бахмут.

Фотографією захопився з дитинства

Олександр Мальон родом з Черкаської області, зараз живе на Київщині. Фотографія й мандрівки для чоловіка хоббі, а за професією він інженер. Любов до фото у нього з дитинства — цим наш герой займається у вільний час.

“Батько в мене мав ще плівковий фотоапарат, і я захоплювався його роботою, спостерігав за ним, дивився, звідки беруться фотографії. Нерідко ми з татом залишались десь посеред ночі на кухні, де проявляли плівки, і ці фотографії друкували”, — каже пан Олександр.

Він самостійно опановував мистецтво фотографії, а з 2012 року захопився ще й краєзнавчими мандрівками по Україні. Спершу починав досліджувати свою рідну землю, Канівщину.

Я зрозумів, що те, що було в моєму дитинстві, зникає, і захотілося, щоб це збереглось хоча б на світлинах. Взагалі, це була моя першочергова мета — фотографувати те, що може потім зникнути: старовинні будівлі, вітряки, водяні млини. Я ж інженер, тому люблю усі інженерні споруди”, — ділиться у розмові чоловік.

Гіперболоїдна водогінна вежа конструкції Володимира Шухова. Місто Часів Яр, Донеччина / фото Олександр Мальон

Так склалося, що фото та мандрівки по Україні ідеально поєдналися. Олександр їздив по різних містах та селах, де знімкував усе, що здавалося цікавим, а потім знайшов свою мандрівну компанію, і разом група складала собі маршрути.

“Так, наприклад, я в свій час дуже захопився вежами Шухова. У нас по Україні десь близько 10 таких конструкцій лишилось, які будувалися на початку XX століття. І, от, наприклад, на Донеччину ми їздили у Часів Яр двічі, бо там збереглась така вежа Шухова”, — згадує Олександр Мальон.

Саме у Часів Ярі наш герой вперше почув про Бахмут — відвідати це місто радив краєзнавець Валерій Богуненко.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття”

У жовтні 2020 року Олександр разом з групою таких самих мандрівників приїхав у Бахмут.

Будинок Окружного суду / фото Олександр Мальон

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття, я не очікував побачити таке красиве місто. Ми приїхали туди осіннього вечора. Жили в будинку біля Азово-Донського банку, вечеряли в місцевій піцерії, а зранку вийшли на прогулянку. Й саме це найбільше залишилось в спогадах і на фотографіях. Це був туманний ранок, сонце тільки вставало. Ми ходили цими історичними вулицями, і я був вражений побаченим. Там були збережені будинки XVIII, XIX та XX століття. Вразив тоді мене будинок Окружного суду”, — ділиться спогадами мандрівник.

А ще запам’ятався, каже Олександр, центр Бахмута, де було багато історичних будівель. Хоча частина із них й була закинута, проте зберегла оригінальні вікна та двері.

Модерновий фронтон покинутого будинку Окружного суду. Вікно та плитка / фото Олександр Мальон

“А ще згадую, ми проходили базарчик. І там бабуся винесла такі старі гранчаки (ред. стакани з гранованими ребрами). Я потім вже дізнався, що це в Бахмуті їх й робили на скляному заводі. Я ж просто не міг пройти повз цих гранчаків, купив декілька, заплатив більше грошей, бо бабуся за якусь смішну ціну пропонувала їх. Тепер ці стакани з Бахмута стоять у моїй колекції”, — говорить Олександр.

Запам’ятались черкасцю і бахмутські храми, зокрема неоготична синагога та Миколаївська церква, їх фото також є в колекції Олександра.

Колишня синагога в Бахмуті / фото Олександр Мальон
Миколаївська церква в Бахмуті / фото Олександр Мальон

Фото Бахмута до війни, які Олександр зробив у місті, стали останніми в його колекції, зробленими власноруч. Зараз Бахмут окупований російськими військами, і все те, що зафіксовано на фото в цьому матеріалі, давно знищене.

“Як фанат архітектури, коли я дивився на Бахмут, то око тішилося тому, що я бачив. На жаль, я знаю, що всього того вже немає, мабуть, і в це важко повірити. Знаєте, в мене три улюблених міста Донеччини, в яких я побував: Бахмут, Часів Яр і Маріуполь”, — з теплотою резюмує Олександр.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!





Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:00, 1 Березня 2026
Зруйнований Артемівський пивзавод / фото КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історичні перемоги українців: як відбувався бій під Крутами

Семаковська Тетяна 11:30, 29 Січня 2026
Битва під Крутами / ілюстрація Маша Вишедська

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному становищі через Першу світову війну, економічну розруху та більшовицький переворот.

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

Битва під Крутами

17 грудня 1917 року більшовицькі ватажки Ленін та Троцький висувають Українській Центральній Раді (вищій законодавчий орган України на той момент) ультиматум. Очільники червоного терору вимагали легалізувати більшовицькі військові загони та перестати роззброювати їх. Майбутні кати українського народу шукали привід до початку окупації України і навіть не дочекавшись відповіді, одразу почали наступ.

Більшовицька армія у кількості 26 тисяч солдат хлинула на територію України. На Київський напрям пішов у наступ командарм Муравйов з 6-тисячним загоном. Армія УНР не змогла стати на захист столиці через те, що була деморалізована війною та більшовицькою пропагандою.

На захист столиці стали учні старших класів гімназії, студенти університету та курсанти юнкерської школи. Командування загону, який налічував приблизно 500 осіб, взяв на себе старшина Аверкій Гончаренко. Юні захисники Києва окопалися біля залізничної станції Крути. Муравйов зі своєю 3-тисячною ордою підійшов 29 січня 1928 року. Запеклий бій тривав 5 годин, захисники Крут понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога поки не закінчились патрони.

За думкою різних дослідників, приблизно 400 захисників Крут загинули, але змогли загальмувати вторгнення більшовиків, вигравши для УНР тактичну перевагу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та продовжити процес формування Української Держави. Подвиг студентів, які віддали своє життя заради свободи України, став символом мужності та безмежної любові до Вітчизни.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто […]

10:00, 01.03.2026 Скопіч Дмитро
Screenshot 372 8c1d1

Історичні перемоги українців: як відбувався бій під Крутами

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному […]

1187px Bundesarchiv Bild 183 N0827 318 KZ Auschwitz Ankunft ungarischer Juden 05aa0

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

27 січня світ вшановує День пам’яті жертв Голокосту. Цього дня мільйони людей схиляють голови на честь вшанування невинно закатованих євреїв. Бахмут має багате минуле, на […]

Day of Unity of Ukraine 2019 1 9f081
Важливо

День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті

22 січня особлива для України дати, адже саме тоді в 1919 році відбулося проголошення Акту злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Напередодні свята […]

Важливо

Вільна економічна зона: що це таке та приклади успішних ініціатив у світі

Одним із можливих компромісних варіантів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський раніше називав ідею створення на цій території вільної економічної зони. Такий підхід розглядався […]