Бахмутський центр професійно-технічної освіти, який релокований до Гощі Рівненської області, створює умови для навчання ветеранів і ветеранок. Тут вони можуть пройти перекваліфікацію і здобути нові професії. Наразі в ЦПТО розробляють навчальні програми, які будуть доступні для чоловіків і жінок.

Про можливості навчання ветеранів розповіла Людмила Калініченко — заступниця директора Бахмутського ЦПТО з навчально-виробничої роботи.

Навчання ветеранів: що пропонує Бахмутський ЦПТО

Днями Бахмутський центр професійно-технічної освіти організував спільну зустріч з Центром інтеграції ветеранів. На ній вшанували захисників України та обговорили можливості для майбутнього професійного розвитку ветеранів.

За словами заступниці директора Людмили Калініченко, наразі в навчальному закладі створені всі умови для навчання ветеранів і ветеранок. Вони можуть пройти перекваліфікацію і здобути додаткову спеціальність для працевлаштування.

“Щоб підтримати ветеранів, ми пропонуємо їм пройти перекваліфікацію. Це необхідно для того, щоб наші воїни, які прийдуть з фронту, мали можливість отримати іншу професію. Це може бути і друга, і третя опанована спеціальність, зараз це дозволяється законом про професійно-технічну освіту. На зустрічі, яка відбулась, ми презентували ветеранам наявні можливості для отримання в короткий термін іншої професії”, — каже Людмила Калініченко.

Зараз у Бахмутському ЦПТО розробляють навчальні програми для ветеранів і ветеранок. Щоб почати навчальний процес, потрібно набрати групи з семи здобувачів освіти. На сьогодні безпосереднє навчання ветеранів ще не розпочато, однак їх вже долучають до вивчення інформаційних технологій.

“Завдяки уряду Японії у нас працює цифровий освітній центр, де ветерани можуть опанувати цифрові технології. Вони приходять до нас після занять, тобто у другій половині дня і ввечері, і займаються в цифровому центрі, де вчаться працювати в інтернеті і з різними сайтами”, — розповіла Людмила Калініченко.

Навчання на технічні спеціальності буде доступне і для чоловіків, і для жінок. Вони зможуть опанувати різні спеціальності, навчальні програми вже розробляють.

“На теперішній момент доступні професії кухаря, електромонтера, але процес триває, ми й далі створюємо ці програми, адже тільки почався рух у цей бік. Зараз також і для чоловіків, і для жінок розробляється програма зварників”, — каже заступниця директора Бахмутського ЦПТО з навчально-виробничої роботи.

Навчання для ветеранів і ветеранок буде в офлайн-форматі. Спочатку освітяни розглядали можливість дистанційного формату, однак зрозуміли, що воно може бути неефективним. Для якісного опанування професій потрібні практичні заняття в майстернях.

Як ветеранам піти на навчання в Бахмутський ЦПТО

Якщо ви ветеран або ветеранка і бажаєте опанувати нову професію в Бахмутському ЦПТО, звертайтесь у навчальний заклад за телефоном: +380 (99) 656 03 32.

Також інформацію про можливості навчання публікують на сайті Бахмутського ЦПТО.

Читайте також:

• Створювали майстри з учнями: в Бахмутському ЦПТО відкрили сучасну лабораторію зварювальних робіт
• 200 студентів Бахмутського ЦПТО допомогли прибрати місця відпочинку в Гощі: як відреагувала громада
• Чи є робота для бахмутян в Гощі. Дізнавалась редакція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!