Людство переоцінює ставлення до сфери медицини і медичної освіти. Завдяки пандемії повертається повага до лікарів і медсестер, підвищується престижність професії. У Бахмуті вже 95 років існує навчальний заклад, який готує медичних працівників і працівниць – нині він носить назву Бахмутський медичний фаховий  коледж. Історію навчального закладу, сучасні виклики і плани на майбутнє досліджувала учасниця конкурсу для молодих журналістів Емілія Суркова – детально читайте в її матеріалі.

Примітка. До 99-го ювілею медичного коледжу редакція публікує наш архівний матеріал, датований листопадом 2021 року.

“Останні десять років виявилися дуже складними – це і початок реформи медсестринства, і події 2014 року, і введення ліцензійного державного іспиту в тестовій формі  при наявності сторонніх спостерігачів, і зміни в матеріально-технічній базі коледжу і гуртожитку”, – розповідає директорка Бахмутський медичного фахового коледжу Наталя Красножон. 

За 95 років існування коледжу його очолювали вісім керівників. Наталя Красножон керує навчальним закладом з 2008 року. І всі ці виклики прийшлися саме на її період роботи. З початком карантинних обмежень коледж  як і всі інші освітні установи стикнулися з потребою налагоджувати систему дистанційної освіти, хоча для медиків така форма виявилася досить складною.

“В умовах підвищеної ролі медицини та медичних кадрів ми вирішуємо нові задачі – продовження модернізації й поповнення матеріальної бази, корінна перебудова навчального процесу у зв’язку з дистанційним навчанням. Остання задача особливо складна, бо неможливо опанувати професійні навички без особистого безпосереднього спілкування студента з викладачем», – зазначає Красножон.

У зв’язку з впровадженням медичної реформи екстреної медицини у співробітництві з ПРООН заклад працює над питанням відкриття нової професії – “Екстрений медичний технік”.

Першими педагогами були практикуючі лікарі

На сайті Бахмутського медколеджу ви можете прочитати, що навчальний заклад відкривався як фельдшерсько-акушерська школа. 33 випускниці єдиного акушерського відділення вчилися три роки і завершили навчання у 1929 році. Першим директором був лікар Олександр Бадодін, який зібрав до викладання кращі медичні кадри міста.

Одним із засновників закладу вважають  Арона  Китаєва. Він народився у Бахмуті в 1884 році. Професію медика здобував у Харкові. Арон Львович працював лікарем єврейського товариства в Бахмуті, ліквідовував епідемії холери. За його ініціативою в Артемівську організували онкологічний диспансер та ендокринологічний пункт, пологове відділення, яке він очолив. Він також викладав у медичній школі. У 1937 році  Китаєв став депутатом Верховної ради СРСР, а в 1939 році його не стало.

У Бахмутському краєзнавчому музеї зберігаються спогади лікарки Зінаїди Друпп:

“Кітаєв А. Л. був досвідченим лікарем-гінекологом, вимогливий у роботі і був сердечною людиною. Від нього я  отримала чимало знань з акушерства, працювала  з Ароном Львовичем на посаді акушерки майже три роки“.

За могилою Арона Кітаєва, який був похований на Маріупольському кладовищі у Бахмуті, наглядають студенти Бахмутського медичного коледжу.

Від школи до коледжу

За період свого існування коледж неодноразово змінював назву.  Навчальний заклад розпочав своє існування як “Артемівська фельдшерсько-акушерська школа”. У 1954 році наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР медичній школі присвоєно статус “Артемівського медичного училища”. У 2017 році навчальний заклад “Артемівське медичне училище” отримав назву “Бахмутський медичний коледж”, а з 2020 року коледж має назву “Бахмутський медичний фаховий коледж”.

Іспити на знання радянської Конституції

У документах з архіву медичного коледжу зазначається, що для вступу до акушерсько-фельдшерської школи, який здійснювався на базі 7 класів, потрібно було скласти іспити з Конституції СРСР, української та  російської мов, математики.

Зараз, щоб вступити до навчального закладу  на сестринську справу, потрібно скласти іспити з української мови, біології або математики. До речі, коли у 2019 році я складала іспити до вступу, майже всі абітурієнти другим предметом обрали біологію.

Війна обірвала учбовий процес

У червні 1941 року студенти здавали державні іспити для отримання дипломів. Коли у жовтні 1941 року німці захопили Артемівськ, деякі викладачі  фельдшерсько-акушерської школи і лікарі залишилися у місті та надавали медичну допомогу населенню. Зінковська-Кібкала та Хайлов Г. С., який (після війни він очолював медшколу) разом зі своїми колегами надавали допомогу бійцям радянської армії й за весь  період окупації врятували  сто двадцять  солдат.

Розподіл молодих спеціалістів

В архівних документах медичного коледжу зберігаються дані про розподіл молодих спеціалістів. Після закінчення війни одна із задач, яку вирішувала радянська влада – це інтеграція західних районів України в УРСР. Цей процес отримав назву “Совєтизация”. Зі східних областей України направляється багато спеціалістів в західні регіони. На прикладі знайдених архівних  матеріалів зрозуміло, як був здійснений розподіл двох випусків у 1955 році (далі оригінал Наказу від 1955 року):

“Согласно плану распределения Министерства здравоохранения УССР выпускников 1955 года направьте для работы: 

1. Сталинская область – (51%) 30 чел.
2. Тернопольская – (39%) 23 чел.
3. На учёбу – (5%) 3 чел. 
4. По месту жительства семьи – (5%) 3 чел. 

  Всего – 59 студентів”

“Здравствуйте, наши преподаватели и весь педагогический коллектив Артёмовской акушерской школы. Примите наш привет из Волынской области. Сообщаем Вам, что доехали мы благополучно до области, с области нас направили по районам: два человека уехали в Ратнивский район  и два в Любомский.  Шарендо работает в 5 км от  Луцка. Приняли нас неплохо. Только с деньгами пока еще ничего не уладили. Работаем в селах при медпунктах. Работа идёт хорошо, как дальше будет –  не знаем. От района в одну сторону 23 км, самое отдалёное село недалеко.  Рядом  протекает река Буг. Со двора видны польские домики. Живём среди песка и сосен. Где остальные – нам неизвестно. Соловьянова от меня в 15 км. Пока всё”, – оригінал листа студентки, яку направили до Волинської області.

В останні роки випускники закладу все частіше вступають до вищих навчальних закладів на медичну спеціальність. За даними коледжу приблизно 60-70 % випускників після закінчення коледжу йдуть працювати за фаховими спеціальностями здебільшого у Донецькій області.

“Жодного разу не пошкодував, що був студентом медколеджу. Я отримав багато знань та навичок, жив у гуртожитку, що для мене як для іногороднього студента було важливо. Багатьом випускникам, які отримують спеціальність важко знайти роботу. Наші студенти-бюджетники з такою проблемою не стикаються – коледж надає місце роботи в медичних закладах“, – розповідає Богдан Резеченко, який отримав диплом фельдшера у 2021 році, зараз здобуває вищу медичну освіту.

Не всі лікарі у білих халатах

У 1974 році військкомат набирав юнаків на навчання військових фельдшерів в Артемівське медучилище. Конкурс при вступі 4-5 осіб на одне місце. Після медичної комісії і здачі іспитів 30 хлопців 14-16 років стали навчатися в групі 1/9 «Ф». Одним із випускників тієї групи був В’ячеслав Євтушенко -кандидат наук, заступник заввідділу з питань охорони здоров’я при Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

У своїй статті крім медичних дисциплін і безкінечної хімії, анатомії та латині, згадує місяць роботи у радгоспі, спортивні секції та своїх педагогів:

“Класний керівник, якого всі ми пам’ятаємо і будемо завжди йому вдячні за те, що він був у нашому житті ‒ Кічіджи Микола Іванович. Його зразок любові до медицини прищепив до багатьох з нас таке саме ставлення до мистецтва Асклепія. На випускному вечорі наш викладач літератури Габєлєв Марко Володимирович, яскрава особистість, сказав таке: “Мужчини, вам потрібно вчитися все життя, щоб стати успішними. А то вашої зарплати буде вистачати лише на те, щоб доїхати до Курдюмівки”. З тих пір я все життя навчався і продовжую навчатися”.

“Бахмутський напрямок. Під час другої світової війни мій дід, Євтушенко Федір Гордійович, воював у складі партизанського загону “Ч”. Громив інших загарбників нашої козацької землі саме у Артемівському районі. Думаю, що це символічно, коли дід і онук прагнули одного і того самого ‒ свободи своєму народові. Для мене Світлодарськ, Кодемо, Зайцеве, Вершина, Бахмут… мають не тільки топографічне значення. Це символи нашої свободи, історії, боротьби за волю і землю. Це все моє, моїх дітей і онуків, моїх земляків і моїх побратимів”, – зазначає Євтушенко. 

Під час перебування “Айдару” на Світлодарській дузі начальник медичного пункту отримав мав підпорядкуванні випускницю Бахмутського медичного коледжу медичну сестру Дарину Галку. Він з теплотою згадує професіоналізм та сміливість дівчини, її заслуги:

“Дарина після війни отримала інвалідність, пов’язану із захистом Батьківщини. Природна скромність не дозволяє їй користуватися належній їй шаною і повагою як ветерану Збройних Сил України та учаснику бойових дій. Таке життя, ще немає 30 років, а вже ветеран. Доречі, для прикладу молоді: Дарина під час участі у війні продовжувала здобувати вищу освіту реабілітолога”.

В’ячеслав Євтушенко зазначає, що саме під час війни повною мірою усвідомив цінність знань з медицини:

“І тому закликаю своїх колег і теперішніх і майбутніх весь час вчитися медицині, вчитися наполегливо і чесно. Кожне врятоване життя назавжди зарахується вам і людьми і Богом”.

Наразі, навчаючись у Бахмутському медичному коледжі, можна отримати професію фельдшера або медичної сестри.  З 2020 року можна оволодіти  робочою спеціальністю екстреного медичного техніка, пройти курси підвищення кваліфікації за спеціальністю “молодший медичний спеціаліст”, отримати додаткові професійні навички на курсах лікувального масажу .

У цьому році Бахмутський медичний фаховий коледж зайняв 8 місце по Україні з якості написання ліцензійного іспиту. Коледж прагне надати своїм студентам якісні знання та вміння,  які вони можуть розвивати у подальшому, набуваючи професійного досвіду і допомагаючи людям.

До теми:

“Більшість вступників — це випускники 11 класів”: як проходить вступна кампанія в Бахмутському медколеджі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Панську купальню” в Іванівському, яку зображено навіть на гербі села, роками називали спорудою царських часів. Однак знайдене в газеті “Кочегарка” за 1927 рік свідчення ставить цю версію під сумнів. У публікації описана новозбудована гідротехнічна споруда біля Красного, її конструкція та історія появи водозабору.

Що вдалося з’ясувати про походження пам’ятки та чому сучасна будівля все ж залишає питання для дослідників — розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

“Панська купальня” в Іванівському: що це за споруда

Гідрологічна споруда на території Іванівського водозабору давно стала однією з впізнаваних особливостей села. Саме її називають “Панською купальнею”, а зображення споруди присутнє на гербі Іванівського. Через відсутність доступних тривалий час письмових джерел навколо її походження з’явилися різні версії. Одні пов’язували споруду з дореволюційним періодом і називали її “царською”, інші припускали, що вона значно молодша.

Нові відомості дозволяють точніше говорити принаймні про історію водозабору та споруди, яка існувала тут у 1920-х роках. Ключовим джерелом стала публікація в газеті “Кочегарка” №198 за 1927 рік. У ній журналіст описував новий водопровід та споруду, яку можна було побачити на Костянтинівській дорозі неподалік спортивного стадіону.

Автор називає її “баштою” та описує як невелику високу грановану кімнату. Усередину можна було потрапити сходами. З приміщення через вікна відкривався вид на велику поверхню води. Особливу увагу в описі привертають “венеціанські вікна”. По обидва боки споруди їх було по сім. Також у тексті згадуються залізобетонні конструкції, вентиляційні та світлові труби. Тобто йдеться не про стару панську садибу чи декоративну споруду, а про об’єкт, безпосередньо пов’язаний із роботою водопроводу.

Як у Красному з’явився новий водопровід

Газета 1927 року також описує історію місцевого джерела. Насосна станція, за описом журналіста, розташовувалася біля села Красного, яке в тексті також пов’язується з Голубівськими Ступками, біля підніжжя крейдяних гір.

До появи нового водопроводу місцеві жителі користувалися водою з криниці. У матеріалі зазначається, що після прибуття техніків та спеціалістів було ухвалено рішення облаштувати тут водопровід. Над криницею спочатку звели дерев’яну будівлю, укріпили зруб, проклали труби та встановили фільтр. Паралельно спорудили насосну станцію та водонапірний бак.

Згодом систему мали вдосконалити відповідно до санітарних вимог. Для цього пробили дві глибокі свердловини, а до 10 жовтня 1927 року планували завершити будівництво збірного колодязя, який мали з’єднати із ними. Таким чином, джерела свідчать: водозабір у цій місцевості активно облаштовували саме у 1920-х роках.

Чи була “Панська купальня” збудована за царських часів

Знайдена публікація є важливим аргументом проти версії про “царське” походження споруди, пишуть у музеї, принаймні якщо під нею мається на увазі будівля водозабору, описана у 1927 році. Газета прямо розповідає про нове будівництво водопроводу та споруду, яка з’явилася в процесі його облаштування. Тобто наявні письмові свідчення вказують на появу відповідного об’єкта вже після встановлення радянської влади. Водночас називати це остаточним доказом того, що сучасна “Панська купальня” є саме тією спорудою 1927 року, було б неправильно, вважають в музеї.

Є ще одна важлива деталь. Опис та фотографії споруди 1920-х років не повністю відповідають тому вигляду, який об’єкт мав перед повномасштабним вторгненням. На фотографіях різних років можна побачити, що споруда змінювалася. Саме тому виникає питання: чи збереглася будівля 1927 року, чи після руйнувань її перебудували або звели заново.

Це питання поки залишається відкритим. Окремим аргументом на користь пізнішої перебудови можуть бути будівельні матеріали сучасної споруди — зокрема цегла та бетон, які, за оцінкою дослідника, можуть відповідати другій половині ХХ століття. Однак без додаткового документального підтвердження це залишається версією, а не встановленим фактом. Можливо, споруда була пошкоджена під час Другої світової війни та згодом відновлена. Водночас для підтвердження цього потрібні архівні документи або інші джерела.

До теми:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!