Людство переоцінює ставлення до сфери медицини і медичної освіти. Завдяки пандемії повертається повага до лікарів і медсестер, підвищується престижність професії. У Бахмуті вже 95 років існує навчальний заклад, який готує медичних працівників і працівниць – нині він носить назву Бахмутський медичний фаховий  коледж. Історію навчального закладу, сучасні виклики і плани на майбутнє досліджувала учасниця конкурсу для молодих журналістів Емілія Суркова – детально читайте в її матеріалі.

Примітка. До 99-го ювілею медичного коледжу редакція публікує наш архівний матеріал, датований листопадом 2021 року.

“Останні десять років виявилися дуже складними – це і початок реформи медсестринства, і події 2014 року, і введення ліцензійного державного іспиту в тестовій формі  при наявності сторонніх спостерігачів, і зміни в матеріально-технічній базі коледжу і гуртожитку”, – розповідає директорка Бахмутський медичного фахового коледжу Наталя Красножон. 

За 95 років існування коледжу його очолювали вісім керівників. Наталя Красножон керує навчальним закладом з 2008 року. І всі ці виклики прийшлися саме на її період роботи. З початком карантинних обмежень коледж  як і всі інші освітні установи стикнулися з потребою налагоджувати систему дистанційної освіти, хоча для медиків така форма виявилася досить складною.

“В умовах підвищеної ролі медицини та медичних кадрів ми вирішуємо нові задачі – продовження модернізації й поповнення матеріальної бази, корінна перебудова навчального процесу у зв’язку з дистанційним навчанням. Остання задача особливо складна, бо неможливо опанувати професійні навички без особистого безпосереднього спілкування студента з викладачем», – зазначає Красножон.

У зв’язку з впровадженням медичної реформи екстреної медицини у співробітництві з ПРООН заклад працює над питанням відкриття нової професії – “Екстрений медичний технік”.

Першими педагогами були практикуючі лікарі

На сайті Бахмутського медколеджу ви можете прочитати, що навчальний заклад відкривався як фельдшерсько-акушерська школа. 33 випускниці єдиного акушерського відділення вчилися три роки і завершили навчання у 1929 році. Першим директором був лікар Олександр Бадодін, який зібрав до викладання кращі медичні кадри міста.

Одним із засновників закладу вважають  Арона  Китаєва. Він народився у Бахмуті в 1884 році. Професію медика здобував у Харкові. Арон Львович працював лікарем єврейського товариства в Бахмуті, ліквідовував епідемії холери. За його ініціативою в Артемівську організували онкологічний диспансер та ендокринологічний пункт, пологове відділення, яке він очолив. Він також викладав у медичній школі. У 1937 році  Китаєв став депутатом Верховної ради СРСР, а в 1939 році його не стало.

У Бахмутському краєзнавчому музеї зберігаються спогади лікарки Зінаїди Друпп:

“Кітаєв А. Л. був досвідченим лікарем-гінекологом, вимогливий у роботі і був сердечною людиною. Від нього я  отримала чимало знань з акушерства, працювала  з Ароном Львовичем на посаді акушерки майже три роки“.

За могилою Арона Кітаєва, який був похований на Маріупольському кладовищі у Бахмуті, наглядають студенти Бахмутського медичного коледжу.

Від школи до коледжу

За період свого існування коледж неодноразово змінював назву.  Навчальний заклад розпочав своє існування як “Артемівська фельдшерсько-акушерська школа”. У 1954 році наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР медичній школі присвоєно статус “Артемівського медичного училища”. У 2017 році навчальний заклад “Артемівське медичне училище” отримав назву “Бахмутський медичний коледж”, а з 2020 року коледж має назву “Бахмутський медичний фаховий коледж”.

Іспити на знання радянської Конституції

У документах з архіву медичного коледжу зазначається, що для вступу до акушерсько-фельдшерської школи, який здійснювався на базі 7 класів, потрібно було скласти іспити з Конституції СРСР, української та  російської мов, математики.

Зараз, щоб вступити до навчального закладу  на сестринську справу, потрібно скласти іспити з української мови, біології або математики. До речі, коли у 2019 році я складала іспити до вступу, майже всі абітурієнти другим предметом обрали біологію.

Війна обірвала учбовий процес

У червні 1941 року студенти здавали державні іспити для отримання дипломів. Коли у жовтні 1941 року німці захопили Артемівськ, деякі викладачі  фельдшерсько-акушерської школи і лікарі залишилися у місті та надавали медичну допомогу населенню. Зінковська-Кібкала та Хайлов Г. С., який (після війни він очолював медшколу) разом зі своїми колегами надавали допомогу бійцям радянської армії й за весь  період окупації врятували  сто двадцять  солдат.

Розподіл молодих спеціалістів

В архівних документах медичного коледжу зберігаються дані про розподіл молодих спеціалістів. Після закінчення війни одна із задач, яку вирішувала радянська влада – це інтеграція західних районів України в УРСР. Цей процес отримав назву “Совєтизация”. Зі східних областей України направляється багато спеціалістів в західні регіони. На прикладі знайдених архівних  матеріалів зрозуміло, як був здійснений розподіл двох випусків у 1955 році (далі оригінал Наказу від 1955 року):

“Согласно плану распределения Министерства здравоохранения УССР выпускников 1955 года направьте для работы: 

1. Сталинская область – (51%) 30 чел.
2. Тернопольская – (39%) 23 чел.
3. На учёбу – (5%) 3 чел. 
4. По месту жительства семьи – (5%) 3 чел. 

  Всего – 59 студентів”

“Здравствуйте, наши преподаватели и весь педагогический коллектив Артёмовской акушерской школы. Примите наш привет из Волынской области. Сообщаем Вам, что доехали мы благополучно до области, с области нас направили по районам: два человека уехали в Ратнивский район  и два в Любомский.  Шарендо работает в 5 км от  Луцка. Приняли нас неплохо. Только с деньгами пока еще ничего не уладили. Работаем в селах при медпунктах. Работа идёт хорошо, как дальше будет –  не знаем. От района в одну сторону 23 км, самое отдалёное село недалеко.  Рядом  протекает река Буг. Со двора видны польские домики. Живём среди песка и сосен. Где остальные – нам неизвестно. Соловьянова от меня в 15 км. Пока всё”, – оригінал листа студентки, яку направили до Волинської області.

В останні роки випускники закладу все частіше вступають до вищих навчальних закладів на медичну спеціальність. За даними коледжу приблизно 60-70 % випускників після закінчення коледжу йдуть працювати за фаховими спеціальностями здебільшого у Донецькій області.

“Жодного разу не пошкодував, що був студентом медколеджу. Я отримав багато знань та навичок, жив у гуртожитку, що для мене як для іногороднього студента було важливо. Багатьом випускникам, які отримують спеціальність важко знайти роботу. Наші студенти-бюджетники з такою проблемою не стикаються – коледж надає місце роботи в медичних закладах“, – розповідає Богдан Резеченко, який отримав диплом фельдшера у 2021 році, зараз здобуває вищу медичну освіту.

Не всі лікарі у білих халатах

У 1974 році військкомат набирав юнаків на навчання військових фельдшерів в Артемівське медучилище. Конкурс при вступі 4-5 осіб на одне місце. Після медичної комісії і здачі іспитів 30 хлопців 14-16 років стали навчатися в групі 1/9 «Ф». Одним із випускників тієї групи був В’ячеслав Євтушенко -кандидат наук, заступник заввідділу з питань охорони здоров’я при Секретаріаті Кабінету Міністрів України.

У своїй статті крім медичних дисциплін і безкінечної хімії, анатомії та латині, згадує місяць роботи у радгоспі, спортивні секції та своїх педагогів:

“Класний керівник, якого всі ми пам’ятаємо і будемо завжди йому вдячні за те, що він був у нашому житті ‒ Кічіджи Микола Іванович. Його зразок любові до медицини прищепив до багатьох з нас таке саме ставлення до мистецтва Асклепія. На випускному вечорі наш викладач літератури Габєлєв Марко Володимирович, яскрава особистість, сказав таке: “Мужчини, вам потрібно вчитися все життя, щоб стати успішними. А то вашої зарплати буде вистачати лише на те, щоб доїхати до Курдюмівки”. З тих пір я все життя навчався і продовжую навчатися”.

“Бахмутський напрямок. Під час другої світової війни мій дід, Євтушенко Федір Гордійович, воював у складі партизанського загону “Ч”. Громив інших загарбників нашої козацької землі саме у Артемівському районі. Думаю, що це символічно, коли дід і онук прагнули одного і того самого ‒ свободи своєму народові. Для мене Світлодарськ, Кодемо, Зайцеве, Вершина, Бахмут… мають не тільки топографічне значення. Це символи нашої свободи, історії, боротьби за волю і землю. Це все моє, моїх дітей і онуків, моїх земляків і моїх побратимів”, – зазначає Євтушенко. 

Під час перебування “Айдару” на Світлодарській дузі начальник медичного пункту отримав мав підпорядкуванні випускницю Бахмутського медичного коледжу медичну сестру Дарину Галку. Він з теплотою згадує професіоналізм та сміливість дівчини, її заслуги:

“Дарина після війни отримала інвалідність, пов’язану із захистом Батьківщини. Природна скромність не дозволяє їй користуватися належній їй шаною і повагою як ветерану Збройних Сил України та учаснику бойових дій. Таке життя, ще немає 30 років, а вже ветеран. Доречі, для прикладу молоді: Дарина під час участі у війні продовжувала здобувати вищу освіту реабілітолога”.

В’ячеслав Євтушенко зазначає, що саме під час війни повною мірою усвідомив цінність знань з медицини:

“І тому закликаю своїх колег і теперішніх і майбутніх весь час вчитися медицині, вчитися наполегливо і чесно. Кожне врятоване життя назавжди зарахується вам і людьми і Богом”.

Наразі, навчаючись у Бахмутському медичному коледжі, можна отримати професію фельдшера або медичної сестри.  З 2020 року можна оволодіти  робочою спеціальністю екстреного медичного техніка, пройти курси підвищення кваліфікації за спеціальністю “молодший медичний спеціаліст”, отримати додаткові професійні навички на курсах лікувального масажу .

У цьому році Бахмутський медичний фаховий коледж зайняв 8 місце по Україні з якості написання ліцензійного іспиту. Коледж прагне надати своїм студентам якісні знання та вміння,  які вони можуть розвивати у подальшому, набуваючи професійного досвіду і допомагаючи людям.

До теми:

“Більшість вступників — це випускники 11 класів”: як проходить вступна кампанія в Бахмутському медколеджі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Під час Другої світової війни будівлю зруйнували, а після її завершення вирішили відбудувати. Роботи розпочалися в березні 1951 року, однак через нестачу будівельних матеріалів, несправність обладнання та проблеми з організацією праці реконструкція просувалася повільно. Вокзал вдалося відновити лише наприкінці 1952 року.

Як відбувалася відбудова залізничного вокзалу Бахмут II та про які проблеми будівельників писала місцева газета “Артемовский рабочий” — розповіли працівники Бахмутського КЗК.

Історія залізничного вокзалу Бахмут II: від відкриття до руйнування

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Поруч із ним у 1912–1914 роках звели високу цегляну водонапірну башту, призначену для заправлення паровозів водою. Її побудували за типовим проєктом.

Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйнували, а водонапірну башту було втрачено. Після завершення війни ухвалили рішення відновити залізничний вокзал. Водночас його планували не просто відбудувати у попередньому вигляді, а частково змінити архітектуру.

Проєкт відновлення та реконструкції вокзалу розробили у 1950 році в харківському проєктному інституті “Хартранспроект”. Автором проєкту був архітектор О. В. Лук’янов. За задумом архітектора, нову будівлю мали звести на старому фундаменті. При цьому передбачалося змінити об’єм центральної частини вокзалу та надати споруді рис неокласицизму.Безпосередньо до відбудови приступили в березні 1951 року. Роботи доручили шостій дільниці тресту “Донбасстройпуть”.

Однак будівництво зіткнулося із численними труднощами. Про проблеми під час реконструкції вокзалу повідомляла місцева газета “Артемовский рабочий”. Зокрема, журналісти звертали увагу на систематичне порушення графіка будівельних робіт. Однією з головних причин затримок була нестача будівельних матеріалів. Через перебої з постачанням теслярі та мулярі не могли виконувати роботи вчасно.

Іноді будівельникам доводилося фактично робити одну й ту саму роботу двічі. Наприклад, через відсутність необхідних балок спочатку встановлювали тимчасові конструкції з непридатних лісоматеріалів. Згодом їх демонтували та замінювали постійними. Ще однією проблемою стало неефективне використання будівельної техніки. За повідомленнями місцевої преси, обладнання недостатньо обслуговували та ремонтували. Зокрема, підйомний кран частіше простоював, ніж працював. Через це виникали додаткові затримки з доставленням матеріалів для зведення стін.

Проблеми з організацією праці та якістю будівництва

Газета “Артемовский рабочий” також критикувала організацію роботи на будівельному майданчику. Завдання працівникам нерідко видавали із запізненням. Через це мулярі й теслярі могли залишатися без роботи протягом робочого дня. На будівництві працювало чимало молодих робітників, однак, за повідомленнями газети, належного навчання для них не організували. Критика стосувалася й інженерно-технічного персоналу, який мав контролювати якість виконання робіт.

Недостатній нагляд призводив до того, що окремі конструкції доводилося переробляти по кілька разів. Один із таких випадків стався, коли в будівлі вокзалу обвалився карниз. Після цього його довелося мурувати заново.

Попри труднощі, наприкінці 1952 року будівництво залізничного вокзалу Бахмут II завершили. Відновлену будівлю здали в експлуатацію майже через два роки після початку робіт. Таким чином, вокзал, який уперше відкрили у 1913 році та який зазнав руйнувань під час Другої світової війни, отримав новий архітектурний вигляд у 1950-х роках.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році як невеликий завод безалкогольних напоїв, а згодом перетворилася на виробництво, де щодня виготовляли до восьми тонн кондитерських виробів. Містяни називали її “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. У 1990-х роках підприємство зіткнулося з фінансовою кризою, а у 2004 році остаточно припинило існування.

Історією фабрики поділився КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явився завод безалкогольних напоїв

Історія Артемівської харчосмакової фабрики розпочалася в лютому 1949 року. Тоді в Бахмуті, який у той час мав назву Артемівськ, на вулиці Карла Лібкнехта, 15 запрацював Артемівський завод безалкогольних напоїв. Спочатку підприємство спеціалізувалося на виготовленні фруктових напоїв, газованої та сельтерської води, браги й квасу.

Завод мав філії не лише в Артемівську, а й у Горлівці, Микитівці, Попасній, Часовому Яру та селищі імені Карла Лібкнехта. До 1954 року підприємство працювало під назвою “Артемівський завод безалкогольних напоїв”. У цей період його асортимент налічував у середньому десять найменувань продукції.

Найпопулярнішими серед покупців були квас, лимонад і крем-сода. За добу на заводі розливали близько 13 тисяч півлітрових пляшок ситра та квасу. Це приблизно 6,5 тисячі літрів напоїв щодня.

Коли на фабриці почали виготовляти цукерки

У 1955 році завод змінив назву на “Міський харчовий комбінат”. Причиною стало відкриття кондитерського виробництва, відтоді на підприємстві працювали два основні цехи: кондитерський та безалкогольних напоїв. Перший кондитерський цех називали карамельним, адже спочатку тут виготовляли виключно карамельні цукерки, виробництво було переважно ручним. Цукор варили у великих каструлях на звичайних плитах, після чого отриману масу розливали на спеціальні столи.

Працівниці вручну вимішували солодку масу, додавали кондитерські інгредієнти, пресували, формували та пакували цукерки, такий спосіб виробництва використовували майже сім років. У 1962 році на підприємстві встановили нове обладнання, яке дозволило механізувати значну частину роботи та збільшити обсяги виробництва.

Згодом асортимент кондитерського цеху зріс до 25–30 найменувань на рік, на виробництві в різні періоди працювали 120 і більше людей. Більшість працівників становили жінки, саме вони займалися виготовленням цукерок, драже, мармеладу, ірису, приготуванням сиропів та пакуванням готової продукції. Попри модернізацію, робота залишалася фізично складною. Вона вимагала знання технологічних процесів, рецептур і правил кондитерського виробництва.

Скільки лимонаду та квасу виготовляла Артемівська харчосмакова фабрика

У 1963 році завершилася реконструкція цеху безалкогольних напоїв. Після оновлення його розділили на два відділення — ситрове та квасне. Вони працювали в одному приміщенні, але були відокремлені перегородкою. У квасному відділенні виготовляли “Хлібний квас”.

За час роботи підприємства асортимент безалкогольної продукції налічував близько 60 різновидів газованих напоїв, усю продукцію розливали у скляні пляшки об’ємом 0,5 літра. У 1978 році підприємство отримало назву, під якою його запам’ятали багато бахмутян, “Артемівська харчосмакова фабрика”.

Упродовж тривалого періоду фабрика виготовляла в середньому 7–8 тонн кондитерських виробів щодня. Виробництво безалкогольних напоїв становило приблизно 13,5 тисячі півлітрових пляшок на добу. Влітку попит на напої зростав, тому їхнє виробництво могло збільшуватися вдвічі, до 27 тисяч пляшок за день.

Фабрика, яка пахла ваніллю та какао: якою її пам’ятали містяни

Артемівська харчосмакова фабрика була відома не лише своєю продукцією. Мешканці Бахмута називали підприємство “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. Через кондитерське виробництво навколо підприємства поширювалися запахи ванілі, какао, цитрусових есенцій та смаженого арахісу.

За описом історії підприємства, ці аромати можна було відчути на відстані кількох сотень метрів від виробничих приміщень, водночас сусідство з фабрикою мало й недоліки. Мешканцям прилеглих будинків докучав дим із фабричної котельні. Крім того, виробничі відходи кондитерського та безалкогольного цехів потрапляли на вулицю Островського, нині Магістратську. Особливо відчутною ця проблема була влітку.

У 1987 році на Артемівській харчосмаковій фабриці провели останню масштабну реконструкцію, під час модернізації замінили понад 70 одиниць застарілого обладнання. Це дозволило підприємству збільшити продуктивність. Упродовж наступних трьох років фабрика виготовляла приблизно 2600–2618 тонн кондитерської продукції щороку.

За наведеними історичними даними, це були максимальні обсяги, які дозволяли виробничі потужності підприємства. На початку 1990-х років фабрика ще продовжувала стабільно працювати. Водночас уже виникали труднощі із закупівлею сировини та пакувальних матеріалів. Через це продукція дорожчала, а асортимент поступово скорочувався.

Фірмові магазини “Пищевик” та “Золотий ключик”: як фабрика продавала свою продукцію

У березні 1992 року Артемівська харчосмакова фабрика відкрила два фірмові магазини. Перший, “Пищевик” — розташовувався біля прохідної підприємства. Другий магазин мав назву “Золотий ключик”. Він працював на вулиці Комсомольській, 3, навпроти готелю “Україна”.

Відкриття власних торговельних точок мало допомогти фабриці продавати продукцію без посередників та швидше отримувати кошти. На той час частина місцевих торговельних підприємств мала фінансові труднощі, тому фабрика відпускала їм продукцію за передоплатою.

Однак власну торговельну мережу підприємство не розвинуло. Натомість керівництво продовжувало співпрацювати з місцевими магазинами, які не завжди могли вчасно розрахуватися за отриманий товар. Іноді магазини повертали борги не грошима, а бартером, наприклад, порожніми пляшками. Ситуацію ускладнювала конкуренція з іншими виробниками, які самостійно доставляли продукцію до торговельних точок.

Водночас, за наведеними історичними відомостями, попит на продукцію Артемівської харчосмакової фабрики існував і за межами міста. Проте підприємство не налагодило достатньо активного збуту на інших ринках. У результаті готова продукція накопичувалася на складах, а фабрика дедалі частіше відчувала нестачу коштів для закупівлі сировини та виплати зарплат.

Приватизація Артемівської харчосмакової фабрики у 1994 році

Навесні 1994 року відбулася приватизація підприємства і Артемівська харчосмакова фабрика стала колективним підприємством, власником якого був трудовий колектив. Згодом фабрику викупили за 159 мільйонів карбованців.

Для цього використали майнові, або приватизаційні, ваучери, запроваджені державою в 1990-х роках. Працівникам не довелося безпосередньо вкладати власні гроші у викуп підприємства, однак зміна форми власності не розв’язала фінансових проблем фабрики. Упродовж 1992–1995 років підприємство продовжувало втрачати можливості для розвитку.

Серед причин кризи називають недостатню активність у пошуку нових ринків збуту, проблеми з реалізацією продукції та труднощі з пристосуванням до ринкових умов. У цей період фабрикою керувала Лідія Полякова, яка обіймала посаду директорки ще за радянських часів, замість розвитку власної торгівлі керівництво намагалося домогтися від міської влади підтримки продажу фабричної продукції через місцеві магазини. Виробництво поступово скорочувалося, а заборгованість підприємства зростала.

Чому Артемівська харчосмакова фабрика опинилася на межі закриття

На початку 1997 року фінансове становище фабрики стало критичним, працівники отримували заробітну плату частинами — по кілька разів на місяць, одна виплата нерідко становила не більше 35 гривень. Попри труднощі, підприємство ще продовжувало працювати, хоча темпи виробництва знижувалися. У вересні 1997 року трудовий колектив вирішив реорганізувати фабрику в закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Директоркою підприємства обрали Валентину Божкову.

Тоді ж до фабрики долучилася структура “Донецькхарчопром”, представник якої, за історичним описом, обіцяв забезпечити підприємство замовленнями та збутом продукції в обмін на 48–49% акцій. Однак очікуваних інвестицій та поліпшення роботи фабрика не отримала.

Приблизно через десять місяців після реорганізації підприємство опинилося у ще складнішому становищі. Кондитерський і безалкогольний цехи повністю зупинилися. Містяни залишилися без продукції, яку роками виготовляли на фабриці, фірмового квасу, ситра та цукерок. Для погашення податкової заборгованості керівництво почало частково продавати майно підприємства.

Банкрутство фабрики: як підприємство остаточно припинило роботу

У квітні 1999 року закрите акціонерне товариство “Артемівська харчосмакова фабрика” було перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю з такою самою назвою. Статутний капітал нового товариства становив 26,5 тисячі гривень.

За наведеними історичними відомостями, офіційним засновником стала краматорська фірма “Укрметекспорт”. Водночас у джерелі стверджується, що фактичний контроль над підприємством мав Слов’янський крейдо-вапняний завод.

Проте зміна юридичної форми не допомогла відновити виробництво. Через п’ять місяців більшість виробничих потужностей уже не працювала. У робочому стані залишалися лише олійний цех на вулиці Маріупольській та лінія з виготовлення макаронних виробів, запущена у 1996 році.

Працівники роками не отримували зарплату вчасно. Через заборгованість вони та їхні родичі зверталися до судів, прокуратури й міської влади. Згодом обласна адміністрація ініціювала процедуру банкрутства підприємства, а податкова інспекція звернулася до арбітражного суду щодо погашення боргів перед бюджетом шляхом продажу майна. Ліквідаційна процедура тривала кілька років. У квітні 2004 року ліквідаційна комісія розпочала продаж підприємства. За будівлі, обладнання та інше майно фабрики пропонували 190 тисяч гривень. Однак, за історичними відомостями, навіть цієї суми не вистачило б для повного погашення боргів із заробітної плати.

16 вересня 2004 року ТОВ “Артемівська харчосмакова фабрика” офіційно припинило існування у зв’язку з банкрутством.

Що сталося з територією харчосмакової фабрики після закриття

Після банкрутства виробництво на території колишньої Артемівської харчосмакової фабрики більше не відновлювали. Водночас будівлі не розібрали на будівельні матеріали. Територія підприємства залишалася законсервованою та перебувала під охороною. Із 2004 року до весни 2023 року тут не працювало ні кондитерське, ні будь-яке інше виробництво.

За ці роки фабрична територія поступово заростала травою, кущами та деревами. Деякі дерева виросли навіть на дахах колишніх виробничих приміщень.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!