Цікаве читання: знайомимось з романом бахмутського письменника Віктора Шендріка про події початку 90-х 

Семаковська Тетяна 21:46, 16 Квітня 2021

91л 68e38Цінність цього твору підвищується тим, що автор сам брав участь у роботі ініціативної групи, яка підняла питання повернення нашому місту історичної назви на місцевому референдумі. Свої враження і спогади у властивій іронічній манері Віктор Шендрік виклав у романі, який був написаний у 2014 році. Герої, яких автор поселив у сюжетній лінії сучасного міста, мають своїх прототипів і їх легко впізнати навіть після зміни імен. Паралельно Шендрік створює своє бачення історії міста на початку ХХ століття. Хоча у 1991-му році Артемівськ не став Бахмутом, у романі Віктора Шендріка історична справедливість була відновлена.

Глава з роману “Девяносто первый или путь в бронзу” друкується з дозволу автора. Якщо ви бажаєте прочитати роман повністю зветайтесь до автора

«Я свалял дурака…»

– О Боже, да кто там ещё?! – Эдит села на кровати и накинула на плечи халат.

Звонил телефон. Эдит подошла к журнальному столику и подняла трубку.

– Да… Да, это я… Да, у меня… – Недоумённо дернулись под халатиком плечи. – Хорошо, сейчас приглашу…

Она вернулась к растерзанной постели и опустила на грудь Вадика – благо, шнур позволял – телефонный аппарат. Недовольно поджав губы, передала трубку.

 – Как ни странно, тебя.

Говорил Дубинский.

– Извини, дело срочное! Ты о провале слышал?

– Чего? – Томно потянулся Капитонов. – О каком провале? Что, резидент наш погорел в Зимбабве?

– Ага, раскололся, бедолага, под пытками. Ладно, я серьёзно. На старой мельнице, во дворе асфальт провалился. Дыра огромная и какой-то ход вглубь уходит и в сторону. Пока никто туда не совался, боятся. Ждут каких-то специалистов, спелеологов, что ли, из Киева. Надо бы нам раньше них успеть. А сначала нужно забежать к Бахрову.

– Понял. Я с тобой. Слушай, это… а как ты меня нашёл? Номер как узнал?

– А ты забыл, где живёшь? Тоже мне, секрет Полишинеля! В нашем-то городе…

Вернув телефон на место, Капитонов спешно принялся одеваться.

– Идти мне нужно. Ситуация там интересная вырисовывается. Сейчас с Дубиной к Бахрову сходим.

– Подожди, я с тобой, – сказала Эдит, расправляя надетые трусики.

– Ну, не знаю, – развёл руками Григорий Афанасьевич. – Бессистемный поиск вряд ли даст желаемые результаты. То, что это тот самый подземный ход, – не факт. Как не факт его существование вообще.

– Но попробовать-то надо! – загорелся Дубинский. – Если вздумал Мазепа прятать клад, то зачем ему идти в чисто поле и копать яму? Не лучше ли сделать это в готовом подземелье? В те годы, вполне возможно, о нём знали все. Нужно рискнуть!

– Конечно, нужно, – согласился Бахров. – Когда пойдёте?

– А вот сегодня и пойдём. Вадик, ты как?

– А что я? Я готов.

– Тогда – с Богом! – не без пафоса подытожил именитый писатель.

Молчавшая до этой минуты Эдит подала голос:

– С Богом и не только – я тоже пойду.

На месте, называемом горожанами «старой мельницей» никакой мельницы на самом деле давно не существовало. От довоенного предприятия осталась лишь площадка, обнесённая полурухнувшим забором, да несколько покосившихся лабазов, в которых размещались, то исчезая, то вновь появляясь, какие-то малопрестижные склады. Ввиду непривлекательности товаров – кого из воров заинтересует склад мешкотары или грабель? – территория почти не охранялась.

Тем не менее, имелась здесь проходная с будкой, и сидели в ней посменно сторожа-инвалиды, главным увечьем которых являлся прогрессирующий алкоголизм.

Идею подпоить сторожа отвергли как расточительную. Решили просто дождаться, когда сторож уйдёт домой. Хотя и не сразу, но так оно и случилось. С началом сумерек страж сомнительных хозяйственных ценностей вышел на улицу, потрогал замок на воротах и, заперев свою будку на ключ, поковылял прочь.

Ломать замки необходимости не возникло – прорехи в заборе позволяли проходить в них, не пригибая головы.

Увидев провал в асфальте, приблизительно три на три метра, Эдит поёжилась. Дубинский включил фонарик.

– Глубоковато. Тут прыгать придётся.

– Ну, прыгать, так прыгать, – Вадик присел у края ямы. – Свети!

Он спрыгнул и посмотрел вверх.

– Эдик, давай, я помогу.

Последним в провал спустился Дубинский. Сомнения исчезли – в боковой стене скважины перед ними открывался зев подземного хода.

– Идём?

– Да уж идём. Чего там…

Подземелье встретило их темнотой, обволакивающим холодом и тревожной неизвестностью. Добрую сотню метров шли молча, освещая неровные стены лучами фонариков. Обнаружить даже следы какой-либо кладки не удалось, на всём протяжении бурели грунтовые стены, иссеченные ударами кирки. Кровлю кое-где подпирали полусгнившие деревянные стойки.

– Может, сделаем привал? – Остановился Дубинский.

– Давайте, конечно. Перекусим. Я захватила бутерброды. – Эдит стряхнула с плеч небольшой рюкзак. – А воды кто-нибудь взять догадался?

Капитонов поднял полу ветровки и показал закреплённую на брючном ремне армейскую флягу. Уселись на земляном полу.

– Да, жутковатое место, – прожевав, отметил Вадик. – И, скорее всего, пустышку мы тянем. Пока ничего похожего на тайник не встречалось. Куда ведёт ход и как далеко – неизвестно. Если здесь и спрятано что-то, – нужна техника, хотя бы миноискатели, а так… – Он махнул рукой.

– Да это уже понятно. Но всё равно интересно. – Дубинский посветил фонарём по сторонам. – Почти как в славяногорских пещерах. Только надписей нет. «Тут зависали Ленка и Рома Кабан из Нечипоровки».

– Прохладно, однако. – Передёрнула плечами Эдит.

– Так лето ж наверху, – утешил её Володя Дубинский. – Здесь, как в погребе. Зато зимой тепло.

– Обнадёживающе звучит, – кивнул Капитонов. – Так что предпримем? Решай, командир.

– Дальше пойдём, – решительно сказал Дубинский. – Посмотрим, куда этот тоннель выведет.

– В городе байки ходят, что в Печерскую Лавру. Ты до самого Киева идти собираешься?

– Вряд ли он в целости сохранился, до Киева. Но хотя бы немного обследуем. Мы же открытие сделали, как вы не понимаете? Тут же понаедут из разных академий наук, и дры и пры. А информацией владеем только мы. Чем вам не клад?

– Ладно, убедил, – согласился Вадик. – Только давайте прикинем, что у нас с собой из экипировки. Фонарики…

– Бутерброды ещё есть, – подхватила Эдит. – Вода, правда, заканчивается.

– У меня моток верёвки. – Хлопнул Дубинский по своей сумке.

– А у меня вот лопатка сапёрная. – Капитонов поднял в руке инструмент, с которым спустился в провал. – И спичек два коробка. Курева, жаль, маловато…

– Идём!

Шли ещё долго. Антураж не менялся – те же бурые стены, кровля, иногда с вкраплениями белесого минерала. Вероятно, гипса.

Капитонов наконец остановился.

– Всё, Володя! Пора и меру знать. Пошли назад.

– Ну, назад так назад, – неожиданно легко согласился Дубинский.

В этот момент где-то за спинами кладоискателей раздался звук – мягко ухнуло что-то большое, громоздкое. Переглянувшись, они бросились назад и, пробежав шагов пятнадцать, застыли на месте. Путь преграждала стена рыхлой, сбегающей под ноги земли.

– Кранты! – выговорил непослушными губами Вадик. – Обвал!

Дубинский почему-то рассмеялся.

– Надо же! По законам жанра.

– В смысле? – зло спросил Капитонов.

– Да как в книжке. Или в кино. Попадают герои в пещеру – значит, обязательно заблудятся. А если в подземный ход или шахту – тут обвал всенепременно…

– Вова, ты с головой дружишь? – прервал его Вадик. – Ты, может, не понял, что произошло? Я боюсь, книжки тебе читать больше не придётся.

– И что делать? – вдруг севшим голосом спросил Дубинский.

Он опустился на земляной пол, откинулся спиной на стену. Помолчали. «Полёт» Капитонова показывал второй час ночи.

– Делать-то что? – повторил Дубинский.

– Не паниковать перво-наперво. – Капитонов привлёк с себе дрожащую Эдит. – Для начала отойдём подальше – обвал может продолжиться. Разговаривать шёпотом, кровля на соплях держится, от звука может рухнуть.

Сменили место, отойдя шагов на двадцать от обвала, сели у стен. Капитонов продолжил:

– Можно пробовать идти вперёд, но…

– Ты про карстовые пустоты слышал? – уныло спросил Дубинский. – Это – бездна. А фонарики наши садятся.

– Тогда ждать. Утром Бахров начнёт бить тревогу. Нас станут искать.

– Быстро? – спросила Эдит.

– Да кто знает…

Умолкли надолго. Одолевали гнетущие мысли. Как скоро кинутся? Найдут ли? Стоило ли вот так?..

– Фонарик совсем сдох, – Дубинский выругался. – Хорошо, что не лабиринт, два направления у нас всего. Хотя оба… Эх, не успел я Кобылью почистить.

– Вот сиди и вспоминай, чего не успел. Выберемся, а у тебя – готовая программа к действию.

Изводил холод. Сон не приходил. Дрёма порождала жуткие картины.

– Никто не помнит, – спросил Дубинский, – старик Шубин, он только в шахтах бродит или в любом подземелье?

– В голове он обычно бродит! – прикрикнул на него Вадик, ободряя, в том числе, и себя. – Из головы его и гони!

И обернувшись к прижавшейся Эдит, прошептал ей в самое ухо:

– Идеал близок. Мы умрём в один день. Ты – лучшее, что произошло в моей жизни.

Он даже ощутил не совсем уместное сейчас желание, но сдержался – мешало присутствие третьего, Володьки Дубинского. Дёрнул подбородком от уже ненужного познания – не всё, оказывается, можно себе позволить, даже если за этим наступит смерть.

Невыносимо медленно двигалась стрелка часов. Гнетущая тишина синтезировала звуки: шорохи, свист, скрежет… Взбредали в голову поверья о привидениях, неугомонных духах подземелий.

– Я сейчас, мне надо.

Эдит встала и ушла вглубь хода, оттуда послышалось журчание. Вернувшись, опустилась рядом с Капитоновым и спросила:

– Когда они хватятся нас, Том?

«Всё! Бредит!» – обречённо решил Вадик, но вдруг вспомнил о приверженности подружки к цитатам. Подыграл навскидку:

– Бекки, я свалял дурака.

Вадик встал на ноги, чтобы размять затёкшие ноги. Чиркнул спичкой. Пламя еле заметно отклонилось от вертикали.

– Бумага! – Толкнул он в плечо сомлевшую Эдит. – У тебя есть бумага?

– Бутерброды в газету завёрнуты.

– Бегом давай.

Он скомкал газетный лист в жгут и поджёг. Повёл вдоль стены, ближе к кровле. Пламя отклонялось. Капитонов заметил трещину.

– Светите! – Ухватив сапёрную лопатку, он принялся долбить грунт.

Лезвие уходило в стену под потолком всё легче и глубже. Наконец на Капитонова обрушились комья земли, подземелье осветилось, и, в довершение, под ноги ослеплённым искателям приключений упал подсолнух.

– Подсадите! – бросил Вадик.

Верёвка эколога тоже пригодилась. Вогнав лопатку глубоко в землю, Капитонов завязал на ней узел и, бросив вниз конец, помог выбраться Дубинскому. Уже вдвоём, они просто выдернули из норы Эдит.

– Как морковку, – отряхиваясь, сказала девушка.

Вокруг простиралось поросшее подсолнечником поле, в сотне метров, за зеленью посадки, шумела трасса. Вдали различались окраины Степановска.

Город встретил их непонятной настороженностью. Складывалось впечатление, что на улицах в утренний час заметно меньше, чем обычно, машин и прохожих. Не происходило ничего из ряда вон выходящего, но, казалось, витает в воздухе недосказанность и угроза.

 – Понедельник, – заключил Дубинский. – И мне, кстати, на работу надо.

В свою квартиру Вадик вошёл, как бы стряхивая усталость и треволнения минувшей ночи. Включил телевизор – на экране кружилась на пуантах балерина. Равнодушный к классической музыке Капитонов передачей не заинтересовался. Прошёл на кухню, распалил газ и выбил на сковородку пару яиц.

Негромко бормотало радио.

– …принятия самых решительных мер по предотвращению сползания общества к общенациональной катастрофе, обеспечения законности и порядка, ввести…

Капитонов потянулся рукой к приёмнику, сделал громче.

– …образовать Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР, ГКЧП СССР, в следующем составе…

 

Хрестовий похід за захоплення Бахмута: Буданов розповів, навіщо росіяни намагаються відчайдушно захопити Бахмут

Семаковська Тетяна 10:58, 26 Грудня 2022

Screenshot 248 2ce70Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов дав інтерв’ю виданню The New York Times, де розповів про те, чому росіяни так зациклилися на Бахмуті.

За словами Кирила Буданова на південному сході Донбасу, політичні амбіції євгена пригожина частково продиктували стратегію з російського боку.

Засновник групи ПВК «Вагнер» оголосив так званий хрестовий похід за захоплення міста Бахмут, щоб витіснити конкурентних командирів у російській регулярній армії, вважає Буданов. На його думку,  ПВК «Вагнер» координує свої дії з армією, але є головною силою на Бахмутському фронті.

Російський генерал, призначений у вересні командувачем російських військ в Україні, Сергій Суровікін, об’єднався з пригожиним у суперництві з російським міністром оборони шойгу, каже Кирило Буданов.

«Тут є лише ідеологічне та медійне питання…Саме тому підрозділи Вагнера так фанатично намагаються захопити це місто. Їм потрібно показати, що вони — сила, і вони можуть зробити те, що не змогла російська армія. Ми це чітко бачимо і розуміємо», — сказав Кирило Буданов в інтерв’ю The New York Times.

Хоча захоплення Бахмута не вважається стратегічно важливим, воно покращило б позиції росії на сході, відкривши дороги до інших міст Донбасу, які все ще перебувають під контролем України, резюмував Буданов.

Фото: Вікіпедія

Читайте також: Росіяни сповільнили темпи наступу в Бахмуті за останні дні, — ISW

 

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Росіяни сповільнили темпи наступу в Бахмуті за останні дні, — ISW

Семаковська Тетяна 10:47, 26 Грудня 2022

321985378 677659760569035 1904589059869008290 n 4c887Темпи просування російських військ в районі Бахмута, ймовірно, сповільнилися в останні дні, хоча ще занадто рано говорити про те, що російський наступ з метою захоплення Бахмута досягнув кульмінації. Водночас, як вважає ISW, окупанти прагнуть оперативної паузи.

Такі дані наводить Інститут вивчення війни.

Російські джерела повідомляють, що українським силам в районі Бахмута вдалося дещо сповільнити темпи російського наступу навколо Бахмута та навколишніх населених пунктів. Джерела в рф також стверджують, що ЗСУ відтіснили елементи групи Вагнера на позиції, які вони займали кілька днів тому.

Своєю чергою, українські джерела в соціальних мережах повідомили, що вони повністю витіснили російські сили зі східних околиць Бахмута близько 21 грудня. За оцінками ISW, окупанти здійснили дещо менше загальних просувань в районі Бахмута в листопаді та грудні, разом узятих, порівняно з жовтнем.

Російські війська, ймовірно, намагатимуться підтримувати темпи своїх наступальних операцій в районі Бахмута і, можливо, намагатимуться ініціювати тактичну або оперативну паузу. 

Міністерство оборони Великої Британії повідомило 24 грудня, що російські війська не мають запасів артилерійських боєприпасів для підтримки широкомасштабних наступальних операцій. Відтак, підтримання оборонних операцій уздовж протяжної лінії фронту в Україні вимагає від росіян щоденного витрачання значної кількості снарядів і ракет.

Оперативна група Об’єднаних сил оприлюднила 24 грудня інтерв’ю з українським військовослужбовцем в районі Бахмута, в якому детально описано, що російські війська проводять надзвичайно високі темпи штурмів українських позицій в цьому районі. Попри те вони (окупанти) мають тільки незначний прогрес.

Повідомлення групи Вагнера про великі втрати в районі Бахмута за останні тижні також, ймовірно, призвели до напруження поточних оперативних можливостей російських військ в цьому районі. 

Через нестачу артилерії та людського ресурсу, ISW вважає, що окупанти не зможуть підтримувати активні наступальні операції на Бахмутському напрямку. 

Раніше російські війська виділили значні ресурси на «м’ясорубку» для захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська навесні-влітку 2022 року. Російські сили досягли кульмінації після захоплення Лисичанська і не змогли захопити сусідній Сіверськ на сході або Слов’янськ.

Зацикленість російських військових на наступі з великими втратами для досягнення цілей захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська зрештою підірвала здатність військових рф досягти своєї більш масштабної оперативної мети — оточити ЗСУ в котлі вздовж траси Е40 і дійти до західних адміністративних кордонів Донецької області. 

Невпинний і дороговартісний наступ росії на Бахмут може також погіршити здатність росії переслідувати довгострокові цілі на театрі воєнних дій на Донбасі.

Фото: ілюстративне, Генштаб

Читайте також: Український Бахмут підняв Конгрес США на ноги

 

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Screenshot 248 2ce70

Хрестовий похід за захоплення Бахмута: Буданов розповів, навіщо росіяни намагаються відчайдушно захопити Бахмут

Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов дав інтерв’ю виданню The New York Times, де розповів про те, чому росіяни так зациклилися на Бахмуті.

321985378 677659760569035 1904589059869008290 n 4c887

Росіяни сповільнили темпи наступу в Бахмуті за останні дні, — ISW

Темпи просування російських військ в районі Бахмута, ймовірно, сповільнилися в останні дні, хоча ще занадто рано говорити про те, що російський наступ з метою захоплення […]

photo 2022 12 23 16 34 05 1047b

Поліцейські «Білі янголи» вивезли з Бахмута родину з дітьми

Сьогодні, 23 грудня, поліцейські врятували з-під обстрілів багатодітну родину з Бахмута. Троє дітей з батьками вивезли у безпечне місце. Про це повідомляє поліція Донеччини.

Screenshot 243 f5773

У Бахмут волонтери привезли цукерки та подарунки для дітей

Волонтери на чолі з Інною Гайдай вирішили зробити свято для бахмутян та дітлахів. До громади привезли шоколадні цукерки, закуплені на кошти небайдужих. 

Screenshot 241 0839c

Вагнерівці під Бахмутом отримали партію іноземної зброї

Вчора, 22 грудня, речник Ради національної безпеки США Джон Кірбі повідомив, що група «Вагнера» отримала партію зброї з Північної Кореї для посилення російських сил в […]