Рукописи письменниці про її перебування у Бахмуті у 1916-18 відкривають невідомі факти про дореволюційне місто. Про це в своїй роботі повідомляє Сергій Татаринов, кандидат історичних наук, доцент, Заслужений працівник культури України.
«Вперше про це почали говорити та писати краєзнавці І.М.Овчаренко (Словянськ), В.П.Замковий(Артемівськ) у середині 90-х років. Але документальних доказів так і не навели…
Дніпрова Чайка (дівоче прізвище – Людмила Олексіївна Березіна) народилася в с. Карлівка Херсонської губернії в родині сільського священика.
У 1879 році закінчила приватну гімназію в Одесі, працювала у сільській школі. З 1884 року вона працює в Одесі в приватній гімназії.
Разом з чоловіком-істориком Ф.Василевським письменниця живе в Херсоні.Подружжя Василевських разом із Русовими були одними з небагатьох у Херсоні, де спілкувалися українською мовою, були активними членами Херсонської громади.
З 1908 року Дніпрова Чайка проживає в Києві. Бере участь у роботі київських організацій „Громада” і „Просвіта”, знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Заньковецькою, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком.
У відділі рукописів Національної наукової библіотеки ім.Вернадського О.П.Степченко виявила та надала С.Й.Татаринову невідому рукописи письменниці про її перебування у Бахмуті у 1916-18 рр. [1].
Перший рукопис на друкарській машинці на одному аркуші містить враження письменниці від чудових половецьких статуй на хуторі Чапліно у 3-верстах від Бахмуту, авторка розмірковує, як зберігти ці унікальні памятки, подано малюнок фігури.
У нарисі «Ступки» ( два друковані аркуші) Дніпрова Чайка пише: «оселя (маєток-С.Т.) лежала над трьома проточними ставками, ставки були рибні, особливо верхній…Водопад у кілька сажнів заввишки не всяку рибу пускав, хоча я сама бачила, що кидалася перед вечором риба. Був острівець з вибудованою альтанкою, котра на літо обставлялася олеандрами у кадупцях, що я теж застала у оранжереї. Коло острівця привязані човна…Там пани любили пить чай.Не дуже далеко от сего місця стояла хороша купальня, колонада біла, велика з чорним дощаним помостом, де танцювали. В другому кінці ставка була пристань для човнів.Увесь ставок був обведений клумбою, де ще задержалися многолітні квіти, от як лілії усякі. Садодобні кущі клемантіс, калина, бульдонеж, жасміну та інші.Увесь парк кругом ставка штучно посажений та поділений чистими дорожками, залізними та деревяними діванчиками та лавками на самих вигідних місцях, звідки откривалася краса картин…Крізь видно сліди садової мебелі, квітників, ваз і статуй.На одній горі альтанка кругда, на другій …куточок, де зберіглась тяжка гранітова канапка. Двоє гранітових кресел порубані. 1918 році подужали скинути униз і вони розбилися від свого тягару.
…стояла хатка-цяцька. Її було збудовано для панича-дідича, вкрито снопками волошок, а стіни всередені розмальовані квітками та птицями alfresco… був тут і возик, і маленький коник, і грядки-хазяйство малого хозяїна.
Маєток був в руках у германців і вони впорядкували як знали і часто вивозили речі з дома, робили потайки, але часто можна було бачити мебелі сафянові, цвяховані позолоченими дрібними цвяшками, скобочками та всяками орнаментами з позолоченої бронзи.
На чорному дворі була велика теплиця, крізь скло видно було массу квітучих олеандрів… Було чимало скота і його германці дуже виїдали-це часто бачила криваві тулуби. Мабуть не звертали увагу на породу. Пани мовчали перед германцями. Нікого не пускали в дом, так що я не бачила сама, як кажуть, багато було цікавого в домі-палаці».
З рукопису випливає, що Людмила Олексіївна пише про маєток померлої генеральші Надії Мажної, але не згадує «Надєждинський» притулок для убогих у Ступках.
Його, мабуть, вже «оприходували» місцеві жителі, як і поруйнували ландшафтний парк…
М. Лисенко на її лібретто написав дитячі опери „Коза-дереза”, „Пан Коцький”, „Зима і Весна, або Снігова Краля”.
3 1911 по 1915 рік письменниця живе на Запоріжжі, пізніше на Київщині.
З початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка, пробувала писати лежачи. Померла Дніпрова Чайка у 1927 році. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі. Її біографи відзначають, що «до сьогодні немає повного життєпису письменниці, аналізу її художньої й епістолярної спадщини, не зібрані рукописи. Значна їх частина зберігається у рукописних відділах бібліотек, історичних архівах або у приватних осіб».
У спорудах маєтку Мажних розташовувалася у 60-70 рр. «Райсільгосптехніка». Мармуровий памятник Мажній лежав у багнюці…
Сьогодні ледь проглядаються залишки штучного озера з острівцем, стоять навкруги столітні тополі, за 100 років «ступяни» зтерли з поверхні землі чудовий ландшафтний парк…Так само, як і колонію голандців біля соляної копальні «Петро Великий»…
Зрозуміло, що треба ще розбиратися, як донька письменниці-лікар Олена Феофанівна опинилася у Бахмуті з діточками у 1916 р., де мешкала з нею Л.О.Василевська.
Фото краєвиду з форума краєзнавців Донеччини.