Першу тюрму в Бахмуті почали будувати в 1860 році до цього Тюремне управління для утримування в’язнів винаймало приватні споруди. В першій забудові в’язні розтягували голландські пічки по цвяхам, при подальшій забудові на початку ХХ ст. Бахмутський тюремний замок вже має ознаки сучасної пенітенціарній служби. Дослідженням історії Бахмутского тюремного замку від заснуання до сьогодення займався магістрант Горлівського інституту іноземних мов Максим Меценко.
В роки існування СРСР історією вивчення пенітенціарної системи Бахмуту майже не займалися. Ця тема була закритою. За часів незалежності України ця тема стала більш досліджуваною, але проблема постає в браку інформації. З появою нових матеріалів стало доступним більш глибоке вивчення цієї проблеми. В цьому полягає її актуальність. Проблема Бахмутського тюремного замку практично не вивчалась, за винятком роботи Бровкина Л.В., Татаринова С. Й., Шаталіна О. В. «История правоохранительных органов Бахмута-Артемовска». В середині XIX ст. Головне Тюремне Управління в Бахмуті винаймало приватні споруди для тюремних приміщень строком не менше 3 років, але власники приватних будівель не завжди були згодні здавати власні будівлі для тюремних потреб. Будівля для тюрми, разом з лікарнею для арештантів винаймалось за 1320 карбованців сріблом на рік. На території Бахмутського повіту не існувало споруди, яка б мала можливість вмістити всіх ув’язнених. У 1859 році уряд уклав контракт на суму 54798 карбованців 75 копійок з купцем Грановим для будови тюремних замків. Планувалась побудова замків за одним планом для тримання 75 ув’язнених – в Павлограді, Слов’яносербську, Новомосковську та в Бахмуті для тримання 100 ув’язнених. Гранов був зобов’язаний побудувати ці тюремні замки з віддачею у найм уряду на 28 років, після закінчення яких будівлі повинні належати йому. Побудова Бахмутського тюремного замку почалась у 1860 році.
Фрагмент карти «План уездного города Бахмута Екатеринославской губернии» на якому зображено місце розташування Бахмутського тюремного замку.
Але Гранов збанкротував і будівництво не продовжував. У 1863 році був побудований лише один поверх. Внутрішнє розміщення камер по плану було не зручне, тюрму планувалось збудувати для тримання 100 в’язнів, а 1865 році потреба зросла до тримання 128 в’язнів, подвір’я було дуже тісним, не витримувалась ізоляція, наприклад: в камерах для кримінальних правопорушників з числа дворян тримались разом з правопорушниками простолюдинами.
Головний корпус установи
Архітектор при плануванні не мав уяви, що він планує будувати замок для тримання ув’язнених: замок опалювався голландськими пічками, що давало можливість ув’язненим організовувати різний безлад – було доказано що в’язні висмикують цвяхи і дріт хоч і при строгому нагляді; квартира доглядача тісна і незручна – вона була схожа на камеру для сторожа, ніж квартира директора замку; кухня доглядача була без вікна, вхід з двору; сходи вели на горище, що сприяло скоєнню втечі; не було збудовано камер для тримання робочих; не існувало церкви або окремої кімнати для молитви. Поки тривало будівництво тюремного замку, тимчасова тюрма знаходилась не в домі, а скоріше в сараї – приміщення було темне, тісне, практично без двору, в літній період дотримання чистоти повітря можливе, в взимку повітря було дуже удушливе. В Бахмутському тюремному замку трималось: у 1863 році – 75 в’язнів чоловічого полу та 11 жіночого полу; у 1864 році – 94 в’язнів чоловічого полу та 9 жіночого полу; у 1865 році – 114 в’язнів чоловічого полу та 14 жіночого полу; зафіксована смертність ув’язнених у 1864 році – 18 осіб, у 1865 році -1 особа. Середня річна вартість годування одного ув’язненого становила 41 карбованець 80 копійок. Для будівництва тюрми 27 вересня 1906 році Катеринославський губернський тюремний інспектор Малама просить Губернську Земську Управу порушити питання перед Губернськими Земськими Зборами про знесення барака лікарсько-продовольчого пункту в Бахмуті з причини будівництва тюрми. На що Міський Голова В.Першин 15 листопада 1906 року виконує вимоги прохання і надає ділянку в північній частині міста.
В тюремному замку на той час існували вимоги ізоляції при розміщенні ув’язнених: в’язні чоловічої статі повинні були триматися окремо від жіночої статі; неповнолітні триматися окремо від усієї маси ув’язнених; особи дворянського чину триматися оремо від людей нижчого складу; засуджені до тримання в тюрмі за правопорушення триматися окремо від слідчо-заарештованих; засуджені до арешту триматися окремо від інших; важливі правопорушники триматися окремо від не важливих; особи, які проходять по одній справі не повинні триматися разом; звинувачені судом при оголошенні вироку негайно усуваються від спільноти арештантів и тримаються особливо.
Головний корпус – північна сторона
До складу персоналу тюремного замку входили: начальник тюрми та його помічники, наглядачі – старші та молодші. Старші наглядачі носили формений одяг, подавали приклад сумлінного і старанного виконання службових обов’язків молодшим наглядачам, контролювали роботу молодших наглядачів, щоб останні виконували свої обов’язки. Старший наглядач повинен був звертатись до підлеглих молодших наглядачів на «Ви», не вживати лайливих слів і виразів; в присутності арештантів не робити молодшим наглядачам зауважень, а тим паче доган. Молодші наглядачі за родом служби поділялися: наглядачі на відділеннях, наглядачі в майстернях, наглядачі в господарських та адміністративних приміщеннях, воротарі, додаткові наглядачі. Воротар – це була посада після старшого наглядача, яка вимагала особливих можливостей від наглядача. В його обов’язки входило здійснювати контроль входу в тюрму і виходу з неї людей, протягом дня ключі від входу в тюрму знаходились тільки в нього, на ніч він їх здавав старшому наглядачеві, також він проводив обшук всіх, хто входив і виходив з тюрми, в тому числі і молодших наглядачів, йому заборонялось проводити обшук тільки начальства і почесних відвідувачів. Внутрішній наглядацький пост розташовувався в середині будівлі тюрми біля камер. Молодші наглядачі повинні були наглядати за арештантами в камерах, випускати їх по черзі у відхожі місця, які були обладнані у коридорах і контролювати повернення їх у камери. Вихід в туалет був суворо оговорений графіком. Камери в яких тримались арештанти повинні були завжди бути зачиненими. Ключі від камер наглядач повинен був тримати завжди в руках, щоб мати можливість зайти у любий час в камеру, заборонялось класти ключі куди-небудь і не залишати їх в замковій щілині замка. Зовнішні наглядацькі пости були призначені для охорони тюрми від передач і переговорів через вікна. Вивідний наглядач призначався для нагляду за арештантами під час їх виходу на прогулянку, для виконання робіт, в туалет, до школи та інше. Наглядачі були зобов’язані знаходитися при тюрмі в збірному(кімната для резервної групи) – вони були озброєнні револьверами системи «Smith & Wesson» для надання сприяння при припиненні заворушень між арештантами. Наглядачі призначені були лише для охорони порядку всередині тюрми, для попередження спроби втеч, заборонялось наглядачів залучати до письмових робіт у тюремній конторі, у якості службовців: двірників, водовозів, камерних службовців та інших. До тюремної реформи 1879 року департамент поліції міністерства внутрішніх справ Російської імперії керував пенітенціарними закладами. Утворене 27 лютого 1879 року Головне тюремне управління було вищою інстанцією, яка контролювала органи тюремного відомства на місцях і була наділена розпорядчими повноваженнями. Спочатку ГТУ знаходилося в складі МВС, а починаючи з 1895 року – у складі міністерства юстиції.
Для особового складу пенітенціарних закладів існувала єдина форма одягу. Для наглядачів: мундир виготовлений з чорного гвардійського сукна, двобортний. Комір стоячий з облямівкою з темно-синього сукна, замість погонів шнури того ж кольору. Ґудзики тільки для пристібування шнурів, мідні з орлами. У старших наглядачів на комірі і обшлагах вузький золотий галун; на шнурах мідні позолочені гомбочки: у старших наглядачів, вахтерів і ключників дві, у молодших наглядачів одна. На лівому боці грудей носилася мідна бляха з найменуванням тюрми.
Зразки форми тюремних наглядачів
Старші наглядачі, вахтери і ключники носили поверх мундира пояс з чорного сукна з облямівкою за кольором облямівки на мундирі. Шаровари – з чорного, як мундир, сукна без облямівки, укорочені, в чоботи. Шинель – з чорного сукна, клапани на комірі з чорного сукна з облямівкою, я к на комірі мундира, з ґудзиками на них. Наплічні шнури і ґудзики як на мундирі. Бляхи, встановлені для мундирів носились при відправленні служби на шинелях. кашкет – з гвардійського чорного неворсованного сукна з чорним же сукняним околишем з козирком, по околишу оздоблений облямівкою за кольором облямівки на мундирі. На околиші спереду, над козирком, стрічкоподібна мідна бляха з початковими буквами назви в’язниці, на тульє кокарда зразка, встановленого для нижніх чинів військ. Башлики з верблюжого сукна. Краватка з чорного неворсованного сукна. Шашка з темляком – зразка, прийнятого у військах, на плечовій портупеї з чорної юхтової шкіри для старших наглядачів. Револьвер системи «Smith & Wesson», який носився в кобурі з чорної юхтової шкіри на вовняному шнурі кольору, встановленого для облямівки на мундирі.
Арештант, який скоїв втечу, або який готувався до скоєння втечі поміщався в окрему камеру і його заковували в кайдани. Кайдани були ручні і ножні і застосовувалися лише до чоловіків. Зразок кайданів був затверджений Міністерством Юстиції.
По вказівці Імператора з 1908 року по 1912 рік було продовжено будівництво в’язниці. При будівництві об’єкту вже функціонувала залізниця, яка пов’язувала Харків з Юзівкою. Тому, майданчик в 2,5 гектари відвели на пустирі поряд з залізничною станцією, з метою проведення етапування ув’язнених пішим порядком по тунелю від в’язниці до спец. вагонів. Збудований тюремний замок розмістився на вулиці Тюремній 1. Скоріш за все вулиця отримала назву від збудованого тюремного замку. Начальником тюрми у 1917 році був титулярний радник Олександр Васильович Лєбєдєв.
Зразок кайданів
Після Жовтневої революції 1917 року був утворений новий керівний орган каральний відділ, а з вересня 1921 року був утворений Центральний каральний орган. 12 вересня 1924 року Президія Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР перейменувала місто Бахмут на місто Артемівськ, залізничну станцію Бахмут на залізничну станцію Артемівськ и Бахмутський округ – в Артемівський [9, 281]. Тунель в період війни був зруйнований і більше не функціонував. У 1939 році у складі НКВС створюють Головне тюремне управління. У 1941 році установа була евакуйована до Алтайського краю. Будівля в’язниці під час війни була зруйнована. Зі звільненням Донбасу в 1943 році від німецьких військ в 4-ому кварталі почалося відновлення в’язниці. Тюремний корпус №1 був відновлений у 1946 році, він мав 3 поверхи, матеріал стін – цегла, перекриття з залізобетону, в ньому розташовувалось 51 загальна камера та 20 маломісних камер; тюремний корпус №2 був відновлений у 1959 році, він мав 2 поверхи, матеріал стін – цегла, перекриття з залізобетону, в ньому розташовувалось 3 загальних камери. Камери не було обладнано санітарними вузлами. Чергове приміщення було побудовано у 1944 році, при ньому було розташовано 7 маломісних камер; також були побудовані: адміністративна будівля у 1954 році; продовольче сховище у 1959 році; гараж у 1959 році; овочесховище у 1954 році; засолювальний підвал у 1962 році; сховище ПММ у 1944 році; пожежне депо у 1962 році; магазин у 1953 році; котельня у 1964 році. У 1974 році був підведений газ і котельня переобладнана під газ. У 1964 – 1968 р.р. пічне опалювання всіх приміщень замінено на центральне.
Після 1960 року в’язниця переходе під керівництво МВС СРСР, у складі якого знаходилось Головне управління місцями ув’язнення.
У 1964 році Артемівську в’язницю реорганізовують у слідчий ізолятор. Враховуючи зростання злочинності та чисельність змісту узятих під варту існуюча будівля не відповідала вимогам.
Головний корпус-південна сторона
У 1976 році була зведена перша прибудова до будівлі на 230 місць і в 1978 році друга на 220 місць. У 1990 році був зданий в експлуатацію третій корпус на 600 місць. В 1983 році для працівників установи побудовано гуртожиток на 30 квартир. В 1985 році побудовано спортивно – оздоровчий комплекс для проведення занять з особовим складом з бойової та професійної підготовки, який складається зі стрілецького тиру, спортивного та тренажерного залів. Здано в експлуатацію актову залу, їдальню, магазин, побудовані будівлі для утримання підсобного господарства. У грудні 1996 року введений в експлуатацію 60 – ти квартирний житловий будинок, де одержали квартири і співробітники установи.
22 квітня 1998 року Указом Президента України № 344/98 був утворений Державний департамент України з питань виконання покарань, якому був підпорядкований слідчий ізолятор.
Відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» в ході реорганізації проведено ряд організаційно-практичних заходів. Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011 затверджено Положення про Державну пенітенціарну службу України. Таким чином слідчий ізолятор був підпорядкований Державній пенітенціарній службі України. З метою реформування системи виконання кримінальних покарань Кабінет міністрів України схвалив постанову про ліквідацію Державної пенітенціарної служби України. Таке рішення уряд прийняв на своєму засіданні 18 травня 2016 року.
На даний час в старовинному Бахмутському тюремному замку здійснює діяльність у сфері виконання кримінальних покарань Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», яка підпорядкована Південно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних виконань та пробації Міністерства юстиції України.
