Війна розділила багато родин: замість теплих домашніх вечорів, обіймів і всілякої підтримки, чоловіки та жінки вимушені радіти нечастим телефонним розмовам, й це цінують понад усе в умовах відсутності зв’язку, і постійної небезпеки. Історію Олени та Анатолія Бойко, які вимушені жити в таких умовах, читайте в матеріалі.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України, Олена з трьома меншими дітьми переїхала на Тернопільщину, старша донька живе у Києві.
«Троє біля мене: 11 років, 6 й 2 роки 9 місяців», – лагідно розповідає матір.
Олена з доньками Тетяною та Меланією, та синами Матвієм і Тимофієм
Під Бахмутом залишилися чоловік-військовий та мама разом братом і сестрою. Будинок родини постраждав від російських обстрілів.
До війни Олена Бойко проводила розважальні заходи в сільському клубі. Жінка каже: любила свою творчу роботу за можливість працювати з людьми.
«З 17-го року я працювала. І маючи діток малесеньких, вони в мене виросли там. Організовувала дні села, різні посиденьки, для дітей забавки. У нас гуртки були прикладного мистецтва. Самі потихеньку брали участь в різних грантах. Вигравали, щоб наше село процвітало».
Олена в селі Іванівське Бахмутської міської громади
Олена Бойко ведуча розважального заходу
До війни Олена писала вірші про природу та любов. А напередодні російського вторгнення вперше написала вірш про війну, тепер ця тема є в кожній її поезії.
«В мене якесь, мабуть, відчуття було, що щось буде. В мене перший вірш у цьому році з’явився 22 лютого: «Как много боли в слове «война». Я його написала за ніч», ‒ каже Олена Бойко.
Чоловік Олени – Анатолій Бойко, з осені 2014-го військовий 54 окремої механізованої бригади. Через службу, чоловіка часто не було вдома. Рано вранці 24 лютого, в день повномасштабного вторгнення російських окупантів, Анатолій подзвонив дружині та сказав: «Альона бережи дітей, почалася війна».
«В мене почалася така паніка, похололо все всередині. По-перше, я за нього дуже злякалася. Він мені нічого не пояснив і не виходив на зв’язок десь майже добу, бо там в них були свої завдання».
В Іванівському жінка з трьома дітьми жила до квітня, потім Анатолій вивіз родину з Донецької області: спочатку у Новомосковськ на Дніпропетровщині, згодом перевіз на Тернопільщину до родичів. Олена Бойко каже: завдяки рішенню чоловіка двоє синів та донечка не побачили жахів війни.
«Я дуже вдячна своєму чоловіку, що він нас дуже рано вивіз, що мої діти не отримали великий емоційний стрес. Ми чули, були тоді прильоти, було страшно, було гучно, але не так, як зараз там (у Бахмуті – ред.) – взагалі жах», ‒ розповіла Олена.
Дружина та діти сумують за батьком, кожного дня чекають дзвінка чи повідомлення від нього. Чоловік дзвонить, коли є зв’язок, каже Олена Бойко, про війну говорить мало.
«Він взагалі намагається не обтяжувати всіма цими питаннями, щоб я не хвилювалася. В серпні, коли йому дозволили нас сюди перевезти, допомагав нам речі перевозити першої необхідності. Ми його крайній раз тоді бачили».
Анатолій Бойко
Військовий говорить, що не бачив родину з серпня і дуже сумує за ними. Каже, що дружина здійснила його мрію:
«Вона в мене молодець ‒ народила мені мрію життя ‒ донечку!»
Сержант роти Анатолій Бойко розповів: часу на відпочинок немає. Чоловік відповідає за евакуацію зламаної техніки військових, її ремонт та повернення на бойові позиції. Нині Анатолій під Бахмутом.
Каже, на війні взаємопідтримка військових ‒ це жарти та спільне бажання перемогти російських окупантів.
«Важкувато, але ж ми не піддаємося і надіємось що переможемо. Якщо сказати коротко, то духом не падаємо».
Росіян військовий називає нелюдами, які не можуть перемогти.
«Дуже багато їхніх загиблих (росіян – ред.), техніки їх багато побитої. Я не розумію чому вони взагалі прийшли сюди. Вони воюють, але в основному мирні жителі страждають. Це їхня тактика, вони не люди просто. Вони не можуть перемогти й ото починають. Навіть взяти для прикладу Бахмут: не можуть захопити, здалеку знищують. Знищують все. Їм все одно куди стріляти, по чому стріляти, аби стріляти», ‒ розповів Анатолій Бойко.
Від цивільних захисник очікує взаємопідтримки:
«Хотілося б миру, щоб люди трималися, щоб були дружніші. Один одному допомагали. Моя жінка виїхала, от люди, які там живуть, – допомагають».
Олена Бойко
«Іноді в мене таке враження, як ніби розірвали мене на чотири частини. Перша частина живе з мамою в Іванівському: вона не хоче покидати свою домівку, там вона із сестрою та старшим братом. А душа моя завжди там, завжди біля неї. Друга моя частина знаходиться біля чоловіка 24/7. Завжди чекаю дзвінка, завжди чекаю на якесь повідомлення. Знаєте, дуже важко. Третя частинка з моєю старшою донькою в Києві, вона в мене вчиться й наразі живе у Києві. Ну а решта тут – з моїми меншими дітками», ‒ розповіла Олена Бойко.
На Тернопільщині Олена допомагає волонтерам, робить знайомим манікюр з покриттям, гуляє з дітьми на природі та виготовляє ручні вироби.
«Потрібно себе чимось зайняти. Знаєте, як ото чекаєш кожну новину, кожну світлину, яка приходить з якимись руйнуваннями і просто вмираєш над цією світлиною. Наче ти як отой будинок рухнула», – ділиться жінка.
Олена Бойко допомагає волонтерам на Тернопільщині
Каже, що основна мотивація жити і не втрачати надії це діти. А відновлюватися допомагає творчість.
«Мене тримають, мабуть, діти – це моє натхнення, це моє життя. Це мій всесвіт. Я живу заради них і вони мене тримають у цьому світи в такому стані. Я намагаюся скидати з себе негатив віршами або щось роблю руками. Я дуже люблю творче щось таке: ліпити, клеїти. Тож з дітьми щось створюємо. Нещодавно робили ангелики-обереги хлопцям з територіальної Кременецької громади: поїхали хлопці ‒ на нуль відправили», ‒ каже Олена.
Матвій, Меланія та Тимофій Бойко
В Іванівському вулицю де стоїть будинок Олени, обстріляли росіяни. У квартирі жінки вибиті вікна, уламками снарядів пошкодило покрівлю. Олена каже: брат намагається щось ремонтувати, щоб зберегти помешкання.
«Бо все-таки надія є що ми колись же додому повернемось. Щоб було нам з дітьми куди повертатись. Обов’язково, тільки додому. Будемо працювати на те, щоб відновити своє рідне село. Все відновити, щоб діти ходили в рідну школу, щоб все було так, як раніше. Навіть буде ще краще, завдяки нашим хлопцям (військовим – ред.)», ‒ розповіла Олена Бойко.
Під час війни потрібно не опускати рук та йти вперед, каже Олена.
«Потрібно старатися себе відновлювати: шукати себе в нових подіях, в нових відкриттях, щось десь робити. Вірити в те, що наші хлопці переможуть, вірити у свою країну, любити свою державу. Молитися за всіх і кожного. Тому що, мені здається, що молитва нас відновлює».
Олена в селі Іванівське Бахмутської міської громади
Фото Олени Бойко
Читайте також: Тренерка з Бахмута Олена Ковригіна відновила бізнес на Сумщині
Додавайтесь до нашого Телеграм-каналу Бахмут живе тут та підписуйтесь на Інстаграм, щоб отримати новини про Бахмут та його жителів.