«Я никогда не занимался бизнесом – мне не нужна была «крыша», – нардеп по 46-му округу Владимир Черепков

Семаковська Тетяна 10:23, 3 Липня 2019

22 e0df0Владимир Черепков избирался по нашему округу в 1994 году как мажоритарщик, затем в 1998 году прошел в Верховную Раду от социалистической партии. Сейчас Владимир Федорович отошел от большой политики, занимается творчеством, но в Бахмуте до сих  пор помнят о его депутатской деятельности. В интервью нашим журналистам он вспомнил о своей победе на выборах, поделился мнением о существующей ситуации и рассказал о наибольших достижениях в своей парламентской деятельности.

Как считаете, почему избиратели поддержали Вас в 1994 году?

«Выборы в 1994 году были особыми. Время было сложным: задержки зарплат и пенсий, проблемы с ваучерами, но тогда еще не было олигархического и партийного влияния на избирателей да и  криминал еще побаивался высвечиваться – смотрел со стороны. Руководство города было против моего избрания, но люди выбрали из кандидатов того, кого знали. Я был директором школы, партийным секретарем, четыре раза избирался депутатом местного совета, принимал активное участие в митингах.  Оказался для сограждан своим – из рабочей семьи. Весь мой избирательный фонд составляли две моих зарплаты и две зарплаты жены.

В следующем созыве Вы баллотировались от партии. Чем, по-Вашему, отличается такая форма деятельности?

Я баллотировался и по мажоритарке, и по партийному списку. Мировая практика свидетельствует о том, что тенденция идет к внедрению системы выборов по партийным спискам. Но когда у нас речь идет об олигархическом управлении государством, то, к великому сожалению, покупают избирателей во время выборов и по мажоритарной системе и по партийным спискам. Не зависимо от того, как депутат избирался в Верховную Раду, он должен заниматься законодательным творчеством и выполнять контролирующую функцию по соблюдению выполнения принятых законов».

Я никогда не занимался бизнесом, мне не нужна была «крыша», не нужно было решать вопросы купи-продай, я не от кого не был зависим. Ведь стоит один раз протянуть руку и потом тебе закроют рот, и ты уже пожизненно будешь на поводке.

Я понимал, что избиратели мне доверили отстаивать их права в Верховном Совете, а не искать личных выгод. Это очень важно. Я всегда говорил и говорю: «Выбирайте своих, а не гастролеров».

К сожалению, избиратель не всегда понимает, чем должен заниматься Верховный Совет, Президент и Кабмин.

Что было после избрания? Как Вы организовали свою деятельность?

Стоит вспомнить, как все начиналось. 4 октября 1994 года шесть депутатов-социалистов, в том числе и я, объявили предупредительную голодовку в зале Верховного Совета. Мы требовали рассмотреть вопрос о повышении минимальных зарплат, пенсий, прожиточного минимума.  Мы своего добились.

Вопросы социальной защиты были очень важны для меня, поэтому в рассмотрении всех законопроектов, которые касались зарплат и пенсий, других социальных гарантий, я принимал активнейшее участие.

21 83911

Владимир Черепков выступает в сессионном зале Верховной Рады Украины.

Я вспоминаю случай с невыполнением распоряжения Президента Украины «О праздновании Международного женского дня 8 Марта»  и постановления Кабинета Министров «О денежных выплатах в 1996 году в связи с празднованием Международного женского дня 8 Марта» по денежным выплатам к празднику. Сославшись на то, что не было денег, Министерство финансов не выплатило одноразовую денежную помощь. А она  предназначалась вдовам погибших воинов, многодетным мамам, участницам ЧАЭС, одиноким матерям, женщинам с инвалидностью и другим категориям социально незащищенных женщин. После моего депутатского запроса к Президенту Украины Леониду Кучме, хотя и с запозданием, но  все-таки удалось добиться, чтобы помощь была оказана.

Работа в комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма

Я был избран заместителем председателя комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма, поэтому их вопросы приходилось держать в центре внимания. В январе 1995-го когда я представлял законопроект «Об органах и  службах по делам несовершеннолетних и специальных учреждениях для несовершеннолетних» вскрылась страшная картина.   Мы вынуждены были впервые подготовить и провести парламентские слушания по молодежным проблемам, впервые предав гласности цифры по проституции, наркомании, криминальным преступлениям среди несовершеннолетних. И, кроме парламентских слушаний, провели ещё и международную конференцию. Вопросы социальной защиты молодежи медленно, но все-таки стали решаться, а то, к примеру, на существующую студенческую стипендию даже на проезд по городу Киеву не хватало.

В 1995 году Украина впервые участвовала в 10-х специальных олимпийских играх для детей с умственной отсталостью, возглавляла это движение Юнис Шрайвер, сестра братьев Кеннеди.  Это был прорыв:  Украина, по сути, впервые стала участницей детских паралимпийские игр, а в 1996 году сборная команда украинских атлетов успешно выступила на Олимпиаде в Атланте.

23 d770a

С Юнис Шрайвер во время Специальных Летних Олимпийских Игр.

Что касается туризма, мы старались направлять усилия, чтобы развивался внутренний туризм,  что способствовало бы развитию социальной сферы, пополнению бюджетов разных уровней,  развитию имиджа Украины. Мы понимали, что пока у нас не будет туалетов, горячей воды в гостиницах и нормальных дорог, никто к нам не приедет.

Какие законопроекты Вы подготовили по просьбе избирателей на округе?

Трудно принимался законопроект о запрете вывоза черного и цветного лома из Украины. Депутаты понимали, что черный лом за границу идет под крышей милиции, а цветной – СБУ. Поэтому, без решения вопроса о преодолении коррупции сдвигов не будет. А как с ней бороться, если рыба гниет с головы?!

Поскольку, я не занимался бизнесом, у меня не было возможности достать деньги и кого-то облагодетельствовать, поэтому приходилось защищать интересы граждан в законодательном поле.

Но после принятия закона «Артемовский завод по обработке цветных металлов» ожил и стал развиваться – даже начали привозить рабочих из Донецка.

Закон «Про списання та реструктуризацію платникыв податків за станом на 31 березня 1997 року» помог ему снизить задолженности на разных уровнях бюджета, появились оборотные средства для развития предприятия.

22 e0df0Большую помощь в решении проблем на Цветмете оказал приезд в наш город Головы Верховной Рады Украины Александра Мороза.

Защита интересов избирателей на округе

Кампания против строительства в Бахмуте опасного производства по переработке животных отходов

Я также был членом контрольной комиссии по вопросам приватизации при Верховном Совете. Благодаря этому удавалось решить много сложных вопросов. Очень сложным был вопрос по «Енагро».  Предприятие хотело разместить на территории алебастрового завода производство по переработке животных отходов, куриного помёта. Это было очень опасное производство, подобного в Украине не было. Опасность состояла в осложнениях для здоровья граждан, продукты и отходы производства могли вызвать экзему легких, была высокая опасность увеличения онкологических заболеваний.

Опасное производство по переработке животных отходов запускала американская компания «Инако ЛТД» из штата Вирджиния (США), в состав членов правления которой входил первый заместитель председателя Государственной налоговой администрации Украины Ф. А. Ярошенко. Чтобы понять влияние этой фигуры, нужно знать, что в 2010-2012 году он стал Министром финансов Украины. Местная власть дала все разрешения на размещение производства и уже начались пробные запуски, но на уровне Президента, Кабинета Министров и других институций удалось решить этот вопрос: «Енагро» покинуло Артемовск. Очень помогли в этом врачи  и журналисты.

 Недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов

 Серьезнейший вопрос – недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов.  Согласно решению Кабинета Министров  и распоряжению Президента Украины  было предусмотрено разместить у нас постоянно действующий пункт сбора радиоактивных отходов Донецкого спецкомбината Украинского государственного объединения «Радон» (для первичной переработки и временного хранения). Вопрос решали на высочайшем уровне с привлечением Головы Верховного Совета Украины Александра Мороза.

После массового возмущения солянников и моих обращений нас пригласили на заседание Совета национальной безопасности, там я обратился к Президенту Украины Леониду Кучме с тем, что размещение радиоактивных отходов в наших соляных выработках, учитывая строение соли,  может быть страшнее Чернобыля. В случае каких-то утечек, нашу продукцию не купят нигде в мире. На встрече со мной была копия распоряжения с президентским утверждением. Президент сделал вид, что он не при чем и все-таки закрыл этот вопрос.

Деятельность по обращениям избирателей. Помощь промышленным предприятиям города

Решение очень серьезных вопросов было связано с «Артемсолью». Это и производственные вопросы по вывозу соли, по ее реализации, по нехватке вагонов. Так как генеральный директор Анатолий Тарадайко не хотел участвовать в разного рода преступных схемах, то началась возня, связанная со смещением его с должности. Мне удалось собрать 29 подписей народных депутатов с Донбасса, и при их поддержке удалось на определенное время сохранить Тарадайко на должности.  А возня как бы «прихватизировать» хотя бы одну из шахт, не прекращалась.

Почему я много говорю о промышленности? Когда работает производство, то выплачивается зарплата, пополняется бюджет, отчисляются средства на социальные выплаты. Народный депутат законодательно должен способствовать этому.

Нужно было помочь заводу «Победа труда» в выделении денежных средств для строительства цеха по производству сталебронзовой ленты для изготовления вкладышей двигателей внутреннего сгорания. Этот вопрос тоже решался на уровне Президента, а  чтобы депутатское обращение попало к нему, нужно было получить поддержку  226 голосов народных депутатов.

Сложности были по приватизации завода «Дориндустрия». В 1997 году был решен вопрос по финансированию питания учащихся ПТУ. В 1997 году добился выделения беспроцентного кредита городу, чтобы учителям выплатили отпускные (губернатором был Янукович).

Приходилось заниматься вопросами многих городских предприятий. Это: ГПО «Артемсоль», ОАО «Победа труда», «Артемовский завод по обработке цветных металлов», «Часовоярский огнеупорный комбинат», «Часовоярский ремонтный завод», «Дориндустрия», «Стекольный завод имени Артема», АО «Артемовский мясокомбинат», ЗАО «Завод шампанских вин», УПП УТОГ, УПО «Заря» УТОС, «Донбассгеология» и другие.

Как удавалось совмещать активную деятельность в Раде и поддерживать тесную связь с избирателями?

Во-первых, каждый месяц была неделя для работы с избирателями на округе. У меня были хорошие контакты с руководителями предприятий.  Последнее время была очень хорошая связь с органами местной власти. Работала городская организация Социалистической партии, что помогало решать вопросы. Кроме того, я был местный, и семья моя оставалась проживать в городе, так что в курсе городских проблем я был всегда. В работе помогало сотрудничество с газетой «Вперед», в то время пресса была более независимой и смелой, помогала решать много вопросов.

Следите ли вы за ситуацией на округе сейчас?

Конечно. И обидно, что в основном промышленность города угроблена. Есть много и объективных и субъективных причин. Главное – нужно было вовремя проводить модернизацию, вводить новые технологии, искать рынки сбыта, а не разбазаривать народное достояние.

            Надеюсь на эпоху Возрождения.

“Навіть повітря відчувалось інакше”: бахмутянка Ірина Жданюк про окупацію міста в 2014 та життя в Рівному

Семаковська Тетяна 13:00, 22 Січня 2025

“Я вступила, коли Бахмут був одним, а повернулась додому в незнайоме місто”, — пригадує події в Бахмуті 2014 року героїня.

Бахмутянка Ірина Жданюк зараз проживає в Рівному, сюди вона переїхала до початку повномасштабного вторгнення. Дівчина вступила в Рівненський університет, а Бахмут, місто свого дитинства, героїня запам’ятала поділеним на два періоди — до вступу та після. Річ в тому, що перший навчальний рік Ірини припав на 2014 рік — першу окупацію Бахмута проросійськими бойовиками.

Про життя в Рівному, окупацію Бахмута та його трансформацію в 2014 — розпитали в бахмутянки.

Бахмут — місто мого дитинства

Бахмут місто мого дитинства, де я народилася, ще в Артемівському роддомі. Тому навіть в паспорті, коли отримувала його в 16 років, ще було зазначено Артемівськ, не Бахмут”, — пригадує бахмутянка.

Дитинство Ірини проходило на Забахмутці дівчина навчалась в п’ятій школі і вже потім переїхала на Комаровку. Згодом дівчина вирішила вступати в Острозьку академію, вступ припав на 2014 рік. Їхала до університету дівчина з одного міста, але повернулась в зовсім інше.

“Коли я приїхала (ред. з Рівного до Бахмута), то вже не було ні герба, ні прапора на міській раді, якої немає”, – каже Ірина.

Порожній Бахмут, 2014 рік / фото надане героїнею

Дівчина описує весну 2014 року, коли почалась війна. Російські бойовики зайшли в Донецьк та Луганськ. В Бахмуті окупанти зайняли будівлю прокуратури. Героїня додає тоді, щоб потрапити додому, молоді люди старались обирати потяг, бо  їдучи автобусами була більша ймовірність натрапити на блокпости. Особливо бойовики полювали на хлопців, пригадує дівчина. Їхати додому було страшно.

“Пам’ятаю, я приїхала до Бахмута поїздом. На вокзалі стоїть мама, чекає мене. Я виходжу й бачу, наскільки вона перелякана. Навіть в повітрі відчувала, що щось не те. На вулицях було дуже мало людей. Ми пішли додому. Навпроти дитячої поліклініки ми бачили цих людей (ред. проросійських бойовиків) без ніяких шевронів, ніяких опізнавальних знаків, просто такий чорний костюм. А в прокуратурі вони щось вигружали, якісь ящики, і перше, що мені спало на думку — це зброя. Мама казала мені, щоб взагалі не виходила на вулицю”, — каже Ірина про події 2014 року.

Коли приїздила додому — чула вибухи та прильоти

Молодь Донбасу опинилась по двох сторонах, пригадує Ірина. Тоді ще вчорашнім школярам українських шкіл почали видавати російські дипломи. Частина Донеччини та Луганщини перейшла під контроль псевдореспублік.

Тим, хто опинився в “ДНР”/“ЛНР”, запропонували російські дипломи після закінчення навчання. Моє покоління потрапило в такі історичні часи. Я тоді цінніше ставилася до того, що змогла отримати державний український диплом і залишитися в більш мирному регіоні. Ще довго, коли я приїздила додому, було дуже чутно вибухи, і прильоти”, — говорить бахмутянка.

Російська символіка в Бахмуті / фото надане Іриною Жданюк

Вона додає, що в той час перестала впізнавати рідне місто. Було чітке розуміння себе, як українки, дім якої забрали. Полегшення дівчина відчула, коли проросійських бойовиків вигнали з будівлі прокуратури в Бахмуті.

“Пам’ятаю, вже в серпні був День українського прапора, і до нас приїхали журналісти. Це був перший День прапора, який я почала святкувати. Я не розуміла раніше, наскільки важлива державна символіка, до того періоду”, — пригадує бахмутянка.

Бахмут звільнили 6 липня 2014 року. В цей час під окупацією залишались десятки міст та сіл Донеччини. Бахмутянка розповідає, що її друзі також жили в Горлівці, найдужче хвилювались за них. З 2014 року Горлівка знаходиться під контролем рф.

В Бахмуті майоріли українські прапори на вулицях

Графіті на стіні “Україна понад усе” / фото надане Іриною Жданюк

Після деокупації в 2014 році в Бахмуті багато змінилося, говорить бахмутянка. На вулицях почали майоріти українські прапори, люди одягали вишиванки, відбулось самоусвідомлення. 

Я приїздила завжди влітку, була вдома до вересня. Помічала, як люди почали одягати не просто такі футболки з вишивкою, а справжні вишиванки. Бахмут зустрічав перших переселенців з окупованих міст. Відбулися такі культурні знайомства, обмін історіями, традиціями. І в нас це було відчутно. Так, на День Соборності, пам’ятаю, ми теж робили акцію. Я навіть брала участь в живому ланцюгу на мості”, — пригадує Ірина Тесленко.

На вулицях з’явилося більше української мови, відкрилась перша книгарня “Еней” з україномовною літературою. Дівчина додає, що стереотипи про російськомовний схід вона розвінчувала вже під час навчання. Ірина писала диктанти на відмінно, спілкувалась українською й пояснювала одногрупникам, що Донеччина – така ж частина України, як й інші області. Розповідала й про рідний Бахмут.

“Звісно, що місто дитинства кожному буде найкраще. Але навіть вже без зайвої суб’єктивності, бо багато бувала за кордоном, я на 100% погоджуюся з нашими мешканцями, що Бахмут надзвичайно красиве місто, унікальне й дуже доглянуте. Лише наша Бахмутка яка красива. Хоча, кажучи “Бахмутка” уявляєш собі якусь маленьку річку, а не ту, яка була в нас.

Мені здається, ми, бахмутяни, дуже близькі з харків’янами. Бо ми усе хочемо зробити з любов’ю, і при кожній нагоді хочемо сказати, звідки ми. Хто питає мене й чує, що я з Донбасу, вони навіть не уявляють, що це може бути купа троянд. Бахмут – це справді унікальне місто, нам прищепили любов до того, щоб це місто прикрашати й тримали доглянутим”, – так героїня ділиться спогадами про Бахмут.

Як Рівне підтримує переселенців та переселенок?

Ірина Жданюк в Бахмуті, День Соборності / фото надане героїнею

На думку бахмутянки, сама назва міста “Рівне” дуже точно визначає його характер та дух. Воно спокійне. Водночас з початком вторгнення Рівне стало хабом та пристанню для українців, які були змушені залишити свої домівки.

Ми бачили потоки людей, які їхали за кордон по трасі. Був й страх, і паніка особливо, коли росіяни були на Житомирській трасі. Бо це якраз дорога на Рівне, і, звичайно, люди боялися”, — каже бахмутянка.

Ірина перші тижні вторгнення перечікувала в сільській місцевості, бо залишитись в місті поряд з аеропортами боялась. Вже за 2 тижні вона повернулась назад.

“Пам’ятаю: перше, що мені захотілося це прибратися в квартирі. Промайнула думка: “Як я хочу, щоб мене не вигнали звідси”. Я думала, як приймати родину в себе, бо ми спостерігали на Донеччині рух. Так я стала таким пунктом приймання для рідних й друзів”, — додає бахмутянка.

В її оточенні всі допомагали одне одному в цьому, каже Ірина, наша найбільша сила. Героїня каже: на її думку, вона інтегрувалась в нову громаду, і у цьому їй допомогла щирість й повага до своїх традицій.

“Я бачу, як люди поважають те, що я постійно розповідаю за свою Батьківщину, за Донбас, що я поважаю своє коріння. І от в мене отут такий приклад класний. Люди з Авдіївки збираються і варять свою Авдіївську кашу. Вони мало того, що збираються, ще й підтримують один одного, зв’язки, які в них були. Кожен збагачується цим. І таких людей будуть поважати і в своїй країні, і будь-де за кордоном. Це, напевно, головний секрет, як залишатися українцями в будь-якому куточку світу”. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дім, де є місце для всіх: історія бахмутянина, який будує житло заради своїх тварин

Семаковська Тетяна 12:49, 16 Січня 2025
Бахмутянин будує житло для себе на Дніпропетровщині / фото надане героєм

Бахмутянин Віктор Сучков зараз живе на Дніпропетровщині, у місті Самар. Чоловік евакуювався з Бахмута весною 2022 року. З собою вивіз трьох котів — пухнасті весь час жили з Віктором. Спершу в гуртожитку, але згодом сусіди написали скаргу на котів, а без них бахмутянин лишатися в гуртожитку відмовився. Тож, вирішив сам будувати собі житло. Ще й незвичайне.

Як переселенцю це вдається, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“Це ж мої коти, як я їх залишу”

Віктор Сучков за професією архітектор, до повномасштабної війни він працював за фахом, цікавився незвичайними темами. Зокрема, побудовами енергоефективних споруд. Чоловік каже, що в Бахмуті жив в районі Забахмутка, але коли почалось повномасштабне вторгнення — Віктору з родиною і його котам довелось евакуюватись. 

Спершу мали їхати до Чернівецької області до знайомих, але лише дорога до Дніпра у Віктора зайняла добу. Тому він вирішив зупинитися на Дніпропетровщині, де якийсь час разом з котами жив у гуртожитку в місті Самар. 

Згодом сусіди поскаржились на пухнастих — чоловік пояснює, що вони у нього активні, тож завдавали клопоту співмешканцям. Директор гуртожитку отримав заяву від людей, тож звернувся до Віктора. Чоловік каже, що він міг залишитися там жити, але йому поставили умову — без котів.

Віктор з домашнім улюбленцем, а позаду споруда, яку з нуля робить бахмутянин / фото надане для Бахмут IN.UA

Це ж мої коти, як я їх залишу. Це мої друзі, ми з ними разом з Бахмута все пройшли”, — каже бахмутянин.

На допомогу Віктору прийшов волонтер Олександр, і оскільки з тваринами чоловіку знайти житло не вдалось – Олександр знайшов ділянку для бахмутянина, на якій той планує побудувати омріяне енергоефективне житло. Віктор пояснює, що він планував зробити це ще в Бахмуті, але втілити ідею в реальність вийде на Дніпропетровщині. 

Самар переселенцю подобається, тут він вже встиг висадити город — невелику ділянку під це йому тимчасово виділили місцеві благодійники. Але в планах бахмутянина побудувати оселю, де можна буде поєднати й кімнату для себе та котів й теплицю для городини. 

Я моделлю обрав мікроклімат тропічних країн. Тому тут виноград буде й тропічні рослини”, — пояснює бахмутянин.

Бахмутянин будує власне житло

Матеріали для своєї споруди чоловік купляє сам, також допомагають волонтери. Віктор запевняє: попри те, що на вулиці холодно — у його оселі вже є спосіб зігрітися, який він зробив самотужки.

“Я зимою поки без опалення. На вулиці було мінус 9, у мене мінус 7 було в цьому будинку. Зараз у мене є декілька таких конструкцій, щоб було тепло взимку. Вона складається з одного простого плаща й термоплаща. Зверху над ліжком у мене є такий, як балдахін з пінофолу (ред. матеріал, який використовують для утеплення). Завдяки цьому температура в мене сягала 28 градусів тепла”, — каже бахмутянин.

Допомагають чоловіку місцеві волонтери благодійного фонду Гордість Нації ЮА. Наприклад, зараз вони забезпечують проведення електроживлення до житла. 

Бахмутянин же у розмові зізнається, що головна мета його дому — аби було місце для всіх, зокрема його котів, які з чоловіком пережили весь цей час. Для пухнастих улюбленців Віктор зізнається, що планує побудувати лабіринти всередині конструкції.

Підтримати Віктора можна донатом на особисту карту за реквізитами: 4149 4991 9524 1052. Всі кошти бахмутянин планує використовувати для будівництва свого житла. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Навіть повітря відчувалось інакше”: бахмутянка Ірина Жданюк про окупацію міста в 2014 та життя в Рівному

“Я вступила, коли Бахмут був одним, а повернулась додому в незнайоме місто”, — пригадує події в Бахмуті 2014 року героїня. Бахмутянка Ірина Жданюк зараз проживає […]

Дім, де є місце для всіх: історія бахмутянина, який будує житло заради своїх тварин

Бахмутянин Віктор Сучков зараз живе на Дніпропетровщині, у місті Самар. Чоловік евакуювався з Бахмута весною 2022 року. З собою вивіз трьох котів — пухнасті весь […]

“Я отримував одну відмову за іншою”: історія бахмутянина, який не опустив руки та відкрив власну пасіку

Переселенець з Бахмута Юрій Махник розпочав власну справу на Дніпропетровщині. У Солонянській громаді він відкрив пасіку, де виготовляє мед. Відкрити власну справу чоловікові допомогли грантові […]

Історія турботи: як перукар із Бахмута підтримує жінок у складні часи

У Києві працює перукар-стиліст з Бахмута Олександр Мелкумян. Свою роботу він продовжив у мережі столичних салонів краси. На новому місці чоловік започаткував благодійну ініціативу для […]

“У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими”. Війна очима підлітка

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником […]

12:00, 20.12.2024 Скопіч Дмитро