«Я никогда не занимался бизнесом – мне не нужна была «крыша», – нардеп по 46-му округу Владимир Черепков

Семаковська Тетяна 10:23, 3 Липня 2019

22 e0df0Владимир Черепков избирался по нашему округу в 1994 году как мажоритарщик, затем в 1998 году прошел в Верховную Раду от социалистической партии. Сейчас Владимир Федорович отошел от большой политики, занимается творчеством, но в Бахмуте до сих  пор помнят о его депутатской деятельности. В интервью нашим журналистам он вспомнил о своей победе на выборах, поделился мнением о существующей ситуации и рассказал о наибольших достижениях в своей парламентской деятельности.

Как считаете, почему избиратели поддержали Вас в 1994 году?

«Выборы в 1994 году были особыми. Время было сложным: задержки зарплат и пенсий, проблемы с ваучерами, но тогда еще не было олигархического и партийного влияния на избирателей да и  криминал еще побаивался высвечиваться – смотрел со стороны. Руководство города было против моего избрания, но люди выбрали из кандидатов того, кого знали. Я был директором школы, партийным секретарем, четыре раза избирался депутатом местного совета, принимал активное участие в митингах.  Оказался для сограждан своим – из рабочей семьи. Весь мой избирательный фонд составляли две моих зарплаты и две зарплаты жены.

В следующем созыве Вы баллотировались от партии. Чем, по-Вашему, отличается такая форма деятельности?

Я баллотировался и по мажоритарке, и по партийному списку. Мировая практика свидетельствует о том, что тенденция идет к внедрению системы выборов по партийным спискам. Но когда у нас речь идет об олигархическом управлении государством, то, к великому сожалению, покупают избирателей во время выборов и по мажоритарной системе и по партийным спискам. Не зависимо от того, как депутат избирался в Верховную Раду, он должен заниматься законодательным творчеством и выполнять контролирующую функцию по соблюдению выполнения принятых законов».

Я никогда не занимался бизнесом, мне не нужна была «крыша», не нужно было решать вопросы купи-продай, я не от кого не был зависим. Ведь стоит один раз протянуть руку и потом тебе закроют рот, и ты уже пожизненно будешь на поводке.

Я понимал, что избиратели мне доверили отстаивать их права в Верховном Совете, а не искать личных выгод. Это очень важно. Я всегда говорил и говорю: «Выбирайте своих, а не гастролеров».

К сожалению, избиратель не всегда понимает, чем должен заниматься Верховный Совет, Президент и Кабмин.

Что было после избрания? Как Вы организовали свою деятельность?

Стоит вспомнить, как все начиналось. 4 октября 1994 года шесть депутатов-социалистов, в том числе и я, объявили предупредительную голодовку в зале Верховного Совета. Мы требовали рассмотреть вопрос о повышении минимальных зарплат, пенсий, прожиточного минимума.  Мы своего добились.

Вопросы социальной защиты были очень важны для меня, поэтому в рассмотрении всех законопроектов, которые касались зарплат и пенсий, других социальных гарантий, я принимал активнейшее участие.

21 83911

Владимир Черепков выступает в сессионном зале Верховной Рады Украины.

Я вспоминаю случай с невыполнением распоряжения Президента Украины «О праздновании Международного женского дня 8 Марта»  и постановления Кабинета Министров «О денежных выплатах в 1996 году в связи с празднованием Международного женского дня 8 Марта» по денежным выплатам к празднику. Сославшись на то, что не было денег, Министерство финансов не выплатило одноразовую денежную помощь. А она  предназначалась вдовам погибших воинов, многодетным мамам, участницам ЧАЭС, одиноким матерям, женщинам с инвалидностью и другим категориям социально незащищенных женщин. После моего депутатского запроса к Президенту Украины Леониду Кучме, хотя и с запозданием, но  все-таки удалось добиться, чтобы помощь была оказана.

Работа в комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма

Я был избран заместителем председателя комиссии по вопросам молодежи, спорта и туризма, поэтому их вопросы приходилось держать в центре внимания. В январе 1995-го когда я представлял законопроект «Об органах и  службах по делам несовершеннолетних и специальных учреждениях для несовершеннолетних» вскрылась страшная картина.   Мы вынуждены были впервые подготовить и провести парламентские слушания по молодежным проблемам, впервые предав гласности цифры по проституции, наркомании, криминальным преступлениям среди несовершеннолетних. И, кроме парламентских слушаний, провели ещё и международную конференцию. Вопросы социальной защиты молодежи медленно, но все-таки стали решаться, а то, к примеру, на существующую студенческую стипендию даже на проезд по городу Киеву не хватало.

В 1995 году Украина впервые участвовала в 10-х специальных олимпийских играх для детей с умственной отсталостью, возглавляла это движение Юнис Шрайвер, сестра братьев Кеннеди.  Это был прорыв:  Украина, по сути, впервые стала участницей детских паралимпийские игр, а в 1996 году сборная команда украинских атлетов успешно выступила на Олимпиаде в Атланте.

23 d770a

С Юнис Шрайвер во время Специальных Летних Олимпийских Игр.

Что касается туризма, мы старались направлять усилия, чтобы развивался внутренний туризм,  что способствовало бы развитию социальной сферы, пополнению бюджетов разных уровней,  развитию имиджа Украины. Мы понимали, что пока у нас не будет туалетов, горячей воды в гостиницах и нормальных дорог, никто к нам не приедет.

Какие законопроекты Вы подготовили по просьбе избирателей на округе?

Трудно принимался законопроект о запрете вывоза черного и цветного лома из Украины. Депутаты понимали, что черный лом за границу идет под крышей милиции, а цветной – СБУ. Поэтому, без решения вопроса о преодолении коррупции сдвигов не будет. А как с ней бороться, если рыба гниет с головы?!

Поскольку, я не занимался бизнесом, у меня не было возможности достать деньги и кого-то облагодетельствовать, поэтому приходилось защищать интересы граждан в законодательном поле.

Но после принятия закона «Артемовский завод по обработке цветных металлов» ожил и стал развиваться – даже начали привозить рабочих из Донецка.

Закон «Про списання та реструктуризацію платникыв податків за станом на 31 березня 1997 року» помог ему снизить задолженности на разных уровнях бюджета, появились оборотные средства для развития предприятия.

22 e0df0Большую помощь в решении проблем на Цветмете оказал приезд в наш город Головы Верховной Рады Украины Александра Мороза.

Защита интересов избирателей на округе

Кампания против строительства в Бахмуте опасного производства по переработке животных отходов

Я также был членом контрольной комиссии по вопросам приватизации при Верховном Совете. Благодаря этому удавалось решить много сложных вопросов. Очень сложным был вопрос по «Енагро».  Предприятие хотело разместить на территории алебастрового завода производство по переработке животных отходов, куриного помёта. Это было очень опасное производство, подобного в Украине не было. Опасность состояла в осложнениях для здоровья граждан, продукты и отходы производства могли вызвать экзему легких, была высокая опасность увеличения онкологических заболеваний.

Опасное производство по переработке животных отходов запускала американская компания «Инако ЛТД» из штата Вирджиния (США), в состав членов правления которой входил первый заместитель председателя Государственной налоговой администрации Украины Ф. А. Ярошенко. Чтобы понять влияние этой фигуры, нужно знать, что в 2010-2012 году он стал Министром финансов Украины. Местная власть дала все разрешения на размещение производства и уже начались пробные запуски, но на уровне Президента, Кабинета Министров и других институций удалось решить этот вопрос: «Енагро» покинуло Артемовск. Очень помогли в этом врачи  и журналисты.

 Недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов

 Серьезнейший вопрос – недопущение складирования в соляных выработках радиационных отходов.  Согласно решению Кабинета Министров  и распоряжению Президента Украины  было предусмотрено разместить у нас постоянно действующий пункт сбора радиоактивных отходов Донецкого спецкомбината Украинского государственного объединения «Радон» (для первичной переработки и временного хранения). Вопрос решали на высочайшем уровне с привлечением Головы Верховного Совета Украины Александра Мороза.

После массового возмущения солянников и моих обращений нас пригласили на заседание Совета национальной безопасности, там я обратился к Президенту Украины Леониду Кучме с тем, что размещение радиоактивных отходов в наших соляных выработках, учитывая строение соли,  может быть страшнее Чернобыля. В случае каких-то утечек, нашу продукцию не купят нигде в мире. На встрече со мной была копия распоряжения с президентским утверждением. Президент сделал вид, что он не при чем и все-таки закрыл этот вопрос.

Деятельность по обращениям избирателей. Помощь промышленным предприятиям города

Решение очень серьезных вопросов было связано с «Артемсолью». Это и производственные вопросы по вывозу соли, по ее реализации, по нехватке вагонов. Так как генеральный директор Анатолий Тарадайко не хотел участвовать в разного рода преступных схемах, то началась возня, связанная со смещением его с должности. Мне удалось собрать 29 подписей народных депутатов с Донбасса, и при их поддержке удалось на определенное время сохранить Тарадайко на должности.  А возня как бы «прихватизировать» хотя бы одну из шахт, не прекращалась.

Почему я много говорю о промышленности? Когда работает производство, то выплачивается зарплата, пополняется бюджет, отчисляются средства на социальные выплаты. Народный депутат законодательно должен способствовать этому.

Нужно было помочь заводу «Победа труда» в выделении денежных средств для строительства цеха по производству сталебронзовой ленты для изготовления вкладышей двигателей внутреннего сгорания. Этот вопрос тоже решался на уровне Президента, а  чтобы депутатское обращение попало к нему, нужно было получить поддержку  226 голосов народных депутатов.

Сложности были по приватизации завода «Дориндустрия». В 1997 году был решен вопрос по финансированию питания учащихся ПТУ. В 1997 году добился выделения беспроцентного кредита городу, чтобы учителям выплатили отпускные (губернатором был Янукович).

Приходилось заниматься вопросами многих городских предприятий. Это: ГПО «Артемсоль», ОАО «Победа труда», «Артемовский завод по обработке цветных металлов», «Часовоярский огнеупорный комбинат», «Часовоярский ремонтный завод», «Дориндустрия», «Стекольный завод имени Артема», АО «Артемовский мясокомбинат», ЗАО «Завод шампанских вин», УПП УТОГ, УПО «Заря» УТОС, «Донбассгеология» и другие.

Как удавалось совмещать активную деятельность в Раде и поддерживать тесную связь с избирателями?

Во-первых, каждый месяц была неделя для работы с избирателями на округе. У меня были хорошие контакты с руководителями предприятий.  Последнее время была очень хорошая связь с органами местной власти. Работала городская организация Социалистической партии, что помогало решать вопросы. Кроме того, я был местный, и семья моя оставалась проживать в городе, так что в курсе городских проблем я был всегда. В работе помогало сотрудничество с газетой «Вперед», в то время пресса была более независимой и смелой, помогала решать много вопросов.

Следите ли вы за ситуацией на округе сейчас?

Конечно. И обидно, что в основном промышленность города угроблена. Есть много и объективных и субъективных причин. Главное – нужно было вовремя проводить модернизацию, вводить новые технологии, искать рынки сбыта, а не разбазаривать народное достояние.

            Надеюсь на эпоху Возрождения.

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Валентина Твердохліб 13:15, 8 Липня 2025
переселенки
Житло на Львівщині / фото надане Ганною Карпенко

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з цим в Україні реалізують програми підтримки ВПО, за якими люди можуть отримати компенсації та сертифікати на придбання власного житла. Також серед переселенців є і ті, хто купують власне житло у нових громадах за іпотечними програмами чи за власні заощадження.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома переселенками — Маргаритою, Ганною та Євдокією, які придбали власне житло. Їхній досвід і поради і для ВПО в нашому матеріалі.

З Маріуполя — у Львівську область

Маргарита Березовська — переселенка з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення вона разом з чоловіком мали сімейний бізнес — вирощували багаторічники, надавали послуги з ландшафтного і садового дизайну.

У березні 2022 року родина виїхала з Маріуполя. Евакуюватися вирішили на Львівщину.

“З Маріуполя ми змогли евакуюватися 18 березня 2022 року. Майже одразу ми поїхали на захід України, у Львів. Тут, на нашу думку, тоді було найбільш безпечно, а ще нас запросили друзі і пообіцяли подбати про житло та роботу. Якраз житло тоді було дуже важливим для нас, оскільки наша родина складала шестеро людей, з яких двоє — моя мама та мама чоловіка — доволі вікові та не дуже здорові жінки. В ніч на 21 березня ми дісталися Львова, де нас зустрів наш давній товариш. Він облаштував нам місця для сну, де ми заснули чи не вперше з 24 лютого в тиші та спокої”, — розповідає жінка.

Маргарита Березовська / фото надане героїнею

Після адаптації на новому місці, родина почала моніторити ринок житла на продаж. Оселю планували купити у Львівській області, яка їх прихистила. Жінка розповідає, що на допомогу держави вони з чоловіком не розраховували, оскільки механізм отримання компенсацій за житло на ТОТ ще не працює.

“Ми бачили, в якому стані перебувало наше багатостраждальне місто після того, як його захопила росія. Тому особливих надій на те, що наші квартири та будинки нас дочекаються ми не мали. Чи страшно було купувати житло? Ні. Страшно тільки не дожити до перемоги.

Допомоги від держави ми не отримали ніякої. Не тому, що нам відмовили. Можливо, тому що ми не зверталися до відповідних органів по таку допомогу. По-перше, якщо твоє житло на окупованих територіях, то майже неможливо довести ступінь його пошкодження. Принаймні так було, коли я цікавилася цим питанням. Збирати довідки я не хотіла, оскільки мені вистачило того, що я відновлювала деякі особисті документи. Тому в питаннях грошей на житло ми на державу не розраховували”, — каже Маргарита Березовська.

Зараз родина винаймає житло у Львові. Тут вони продовжують жити, поки роблять ремонт у своєму власному будинку, придбаному в гірському селищі. Жінка розповідає, що обрали цю місцину за спокій і красиві краєвиди.

Річка в селищі, де проживає родина / фото надане героїнею

Адаптація на новому місці в родині переселенців ще триває. Маргарита Березовська каже, що в цьому їй допомагає фіксація на чомусь хорошому і пошук нових хобі.

“У будиночку, який ми придбали, неквапливо точиться ремонт. Бо періодично бракує то часу, то грошей. Адаптація відбувається поступово, у всіх по-різному. Дітям складніше, бо дочка обожнює Маріуполь і ніде більше не хоче жити, вона невимовно сумує за морем. Ми з чоловіком дуже багато працюємо, тому на сум залишається мало сил і часу. Допомагає “не поїхати дахом” — мріяти про що завгодно, але про красиве. Також допомагають фізичні навантаження, прогулянки горами або лісом. Особисто мені допомогли зусилля по відновленню власної бібліотеки. Я все життя дуже багато читала саме паперові книги, а бібліотеки в мене не залишилося. Тому я почала шукати улюблені книжки на вторинному ринку, і це дуже захопило мене і дає приємні емоції”, — розповідає жінка.

Родинам, які теж втратили житло і вимушено переселилися, Маргарита Березовська радить шукати можливості для купівлі власної оселі. Особливо, якщо ті знайшли громаду, де їх влаштовує життя і умови.

“Я впевнена, що якщо людині подобається те місце, де вона вимушено опинилася, якщо місцеві не дратують таку людину своїм способом життя чи традиціями, якщо підходить клімат — треба не чекати, поки закінчиться активна фаза війни, її місто звільнять і будь-що подібне. Якщо допускаєш думку змінити місце проживання, то шукай можливість. Тих можливостей набагато менше, ніж хочеться, але вони точно є. Знаєте, як кажуть? Якщо не можеш досягти омріяного, запевни себе, що мріяв про досягнуте”, — радить Маргарита Березовська.

З Харкова — у Львівську область

Ганна Карпенко — переселенка з Харкова. 12 років вона працювала бухгалтеркою, а перед повномасштабним вторгненням влаштувалась в українську IT-компанію. Там вона працює і сьогодні тестувальницею бухгалтерської програми. 

З Харкова родина Карпенко евакуювалась 8 березня. Виїздили з міста трьома поколіннями — пані Ганна зі своїм чоловіком, батьками і дітьми. Також з собою забрали домашніх улюбленців — троє собак і четверо котів.

Ганна Карпенко зі своїми домашніми улюбленцями / фото надане героїнею

Спочатку родина облаштувалась у Рівному, де їх зустріли родичі. А потім перебралися до Львова. При цьому рідні Ганни Карпенко не полишали мрій повернутися до рідного Харкова. Однак спроби повернення додому були невдалими.

“У Рівному ми змінили не одну квартиру, а потім наші друзі запропонували свою квартиру у Львові в новобудові. Квартира була без ремонту, в якому стані будівельники її здали, так ми і заселилися. Варіантів більше не було, бо в нас багато тварин і знайти житло з ними дуже важко. Так ми з чоловіком і тваринами прожили майже три роки в однокімнатній квартирі, зробили простенький ремонт і привели її в житловий стан. Звісно кожен рік ми марили поверненням до Харкова, але поки там тривають обстріли, то жити там страшно. У мене навіть батьки і діти поверталися в різний час у Харків, але, на жаль, не змогли там жити. Ці повернення були разів три”, — розповідає жінка.

Ганна Карпенко зі своїм чоловіком / фото надане героїнею

Зрозумівши, що повертатись у Харків поки неможливо, велика родина вирішила придбати власне житло в селі Велика Озимина на Львівщині. Для купівлі оселі зібрали всі наявні заощадження.

“Ми дійшли висновку, що треба купувати будинок, бо весь час жити надією і очікуванням, що припиниться війна і що ми повернемось, просто неможливо. Це психологічно дуже важко. Тому ми вирішили, що треба сприймати дійсність, яка вона є, і в нас з’явилась думка, що треба купувати будинок. На нього скинулась грошима вся родина — наші з чоловіком заощадження, заощадження мами, якась спадщина від її померлого чоловіка, діти теж вклалися. І так ми придбали будинок у селі в Самбірському районі. Ми шукали житло не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах на заході країни. Але фізично дуже важко їздити в інші області і шукати будинки. Також був варіант у Німеччину поїхати, але ми не можемо покинути тварин. Наш свідомий вибір — жити в Україні”, — розповідає Ганна Карпенко.

Наразі родина звикає жити в селі. Це для них незвичний досвід, однак вони прилаштовуються до нових умов. Поки найбільші виклики, які переживає родина — побутові.

“Наразі важко даються побутові речі. Наприклад, у колодязі забруднена вода і треба її чистити. А ми всі гроші вклали, тому такі проблеми будемо вирішувати не відзразу, а коли будуть на це сили і час. Ззовні будинок непоганий, але там виявилася і пліснява, і проблема з водою, і каналізацію треба робити. Також важко те, що це дуже маленьке село, і тут тільки один магазин, де можна тільки за готівку купляти. І виходить, що нам треба їхати кудись, наприклад, у Дрогобич, щоб зняти гроші. У нас є машина, звісно, вона це допомагає. Нам просто треба звикнути до того, що треба робити закупи на тиждень, щоб потім не виїжджати, але все одно у нас так не виходить. Тому їздимо до найближчого села, де більше магазинів і можна розплатитися карткою. Але до всього звикаємо, все поступово”, — каже Ганна Карпенко.

Будинок, який придбала родина Карпенко / фото надане героїнею

Переселенцям, які хочуть придбати житло, Ганна Карпенко радить відкинути страхи і налагоджувати своє життя тут і зараз. А підходити до вибору оселі треба зважено.

“Думаю, що не треба боятися купувати своє житло. Але треба багато чого врахувати перед тим, як переїжджати. Особисто ми шукали цей будинок рік, але й досі проходимо етап пристосування. Можу порадити обирати житло, щоб воно було не дуже далеко від більших населених пунктів. Якщо у вас є авто, прорахуйте відстань до найближчого міста, якщо немає — шукайте, щоб близько громадський транспорт. Головне — врахуйте всі фактори для вашого комфорту”, — радить Ганна Карпенко.

Житло в іпотеку

Пані Євдокія — переселенка з Маріуполя. Останні 10 років до повномасштабної війни вона працювала економісткою в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Разом з родиною жінка евакуювалась наприкінці березня 2022 року.

Перший рік після евакуації родина мешкала на Вінничині. Однак потім переїхали до Львівщини, де пані Євдокії запропонували на роботу. Компанія, в яку влаштувалась жінка, допомогла родині з житлом. Їм вдалось придбати квартиру в іпотеку в селі Добротвір.

Пані Євдокія з Маріуполя / фото надане героїнею

“У червні 2023 року ми переїхали у Львівську область. Я працювала, відкладала гроші і зібрала невеличку суму. Стала замислюватися над тим, що потрібно купувати житло, бо від держави ми, напевно, так і не дочекаємось ніякої компенсації. І компанія, в якій я працюю, пішла мені на зустріч і дозволила оформити іпотеку на придбання нерухомості. Тобто я придбала квартиру, уклала з ними договір іпотеки і зараз її сплачую. Звісно, придбала житло я не там, де хотіла. Це маленьке село з населенням 5 тисяч осіб. Але ціни у Львові такі, що треба було б виплачувати іпотеку десь 20 років, що вже перевалить за мій пенсійний вік. Тому я не ризикнула. Вважаю, що краще мати щось своє, хоч і не там, де хотів”, — каже пані Євдокія.

Наразі родина проходить адаптацію на новому місці. Жінка каже, що найскладніше родині дається звикнути до нових традицій і світогляду.

“Я дуже вдячна Вінниці, що навчила мене чисто говорити українською мовою. Мене дуже підтримували люди, хоч я на початку говорила з акцентом і ламаними словами. Зараз я вже вільно спілкуюсь українською. Але є деякі різниці у традиціях і світогляді. Наприклад, великі релігійні свята тут святкують тижнями, і не можна нічого робити по дому. Ми ж звикли, що, наприклад, свято Різдва відзначили і можна далі працювати. Дехто робить зауваження, але я відповідаю, що ми звикли так жити, і до нас ставляться з розумінням”, — каже жінка.

Переселенцям жінка радить не боятися ризикувати. Адже вкласти гроші у своє житло — це дуже вигідна інвестиція.

“Я можу говорити лише за свій досвід. Я жила в орендованому житлі, але завжди мріяла про власне. У Вінниці я платила 9 тисяч за оренду, а у Львівській області — 7 тисяч. Зараз же мій щомісячний платіж за іпотеку складає 15 тисяч. Так, я переплачую. Але ж ці кошти я вкладаю у своє житло. Тому я б порадила людям не боятися ризикувати. Звісно, в кожного свій вибір, тому потрібно зважувати всі ризики”, — каже пані Євдокія.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Семаковська Тетяна 11:25, 8 Липня 2025
Жінки демонструють свої роботи після майстер-класу / фото надала громадська організація SMARTA

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в Олександрівській громаді на Донеччині, де допомагає собі та іншим жінкам відновлювати внутрішню опору через творчість, спільну дію та екологічну свідомість. У громаді, що живе в постійній небезпеці через близькість фронту, вона ініціювала “Екоклуб” – простір підтримки, навчання та перетворень.

Велика Новосілка у сірій зоні

Лариса Боєнко – з Великої Новосілки. Зараз це “сіра зона” Донеччини, яка з перших днів повномасштабного російського наступу під постійними обстрілами. Один з таких обстрілів зруйнував будинок, в якому Лариса проживала з родиною, та забрав життя її чоловіка. Жінка вимушена була шукати прихисток на новому місці:

“Чому Олександрівська громада? Тут живуть батьки, є знайомі, то все ж, думаю, уже не сама буду, – розповідає Лариса про свій переїзд. – Починати все з початку страшно, але мене підтримали. Майже рік я просто адаптовувалася. Діти вже дорослі, вони студенти та живуть у Дніпрі. А у мене тут тепер свої сільські студентки”.

Сьогодні Лариса – амбасадорка мирних змін Олександрівської громади. Вона ініціювала в селі роботу Екоклубу, де проводить майстер-класи з апсайклінгу – навчає жінок-переселенок і жительок громади переробляти старі та непотрібні речі в корисні та унікальні вироби. 

Як виникла ідея проєкту

Ідея проєкту виникла, коли Лариса почала працювати в місцевому еколого-натуралістичному центрі. Згодилися також “довоєнний” досвід роботи методисткою у Центрі дитячої творчості та захоплення швацькою справою. Ініціативу підтримала громадська організація SMARTA, яка реалізує проєкт “Амбасадорки мирних змін” за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). 

Ляльки, які власноруч зробили майстрині / фото надала громадська організація SMARTA

В Екоклубі жінки створюють унікальні речі: старі футболки перетворюють на шорти, чоловічі сорочки – на наволочки, залишки тканин – на подушки та екоторбинки. А чоловіки, які також долучаються до майстер-класів, реставрують меблі, даючи їм друге життя.

“Якось ми з колежанкою закуповувались у магазині, і там нам на касі “пробили” пакет за дві з половиною гривні. 2.50 за пакет, який ще й шкідливий для природи, бо пластиковий? Та це ж можна самим собі шоперів нашити! Буде й оригінально, й екологічно”, – пригадує Лариса моменти практичних усвідомлень того, якою корисною є її ініціатива.  

Найактивніші дні в Екоклубі – п’ятниці. Дні, коли працює місцевий ринок, і приїжджають жінки з сусідніх сіл. І кожна така зустріч – як маленьке відкриття. 

Відновити контроль над життям

“Нам для роботи SMARTA придбала швейну та вишивальну машинки, а також оверлок. Шити на машинці я вмію, а от з вишивальною технікою ніколи не працювала. А вона ж сучасна! Інструкція італійською, ніхто нічого не розуміє. Але ми розібралися. І тепер кожна жінка, яка спочатку боялася навіть увімкнути ті машинки, сміливо і без страху працює. Це символічно. Так ми поступово відновлюємо контроль над своїм життям, – говорить Лариса. – Для мене це не просто рукоділля. Це можливість бути серед людей, створювати простір підтримки та довіри. Жінки починають вірити в себе. Вони перестають боятися нового”.

Робота кипить / фото надала громадська організація SMARTA

А ще майстер-класи з апсайклінгу вчать цінувати ресурси, розвивають екологічне мислення та допомагають перетворювати хобі на джерело доходу. Жінкам-переселенкам це особливо цікаво та потрібно.

Участь у проєкті “Амбасадорки мирних змін” вмотивувала Ларису змінити власне життя:

“Координаторка шукала активних переселенок у громаді. Запросила мене, і я погодилася. Ми отримали грант, закупили техніку. Але головне – я розширила коло однодумиць і зрозуміла, що можу бути корисною людям. На тренінгу мені дуже відгукнулася та запам’яталася порада тренерки: бути настільки позитивною, щоб навіть на кладовищі на пам’ятниках бачити не хрестики, а плюсики”.

Попри близькість Олександрівської громади до лінії фронту та постійну загрозу евакуації, Лариса продовжує свою справу.

“Я не знаю, що буде завтра. Але поки є сьогодні – я дію. Бо навіть маленька ініціатива здатна творити великі зміни, – переконана Лариса. – Люди в громаді стають більш екосвідомими, відкритими до нового. Спільна творчість об’єднує. Ми разом навчаємось довіряти одна одній. Жінки мають неймовірну силу трансформувати громаду. І ця сила – в діях”.

Примітка. Текст підготувала Ірина Шаталова, комунікаційна менеджерка ГО SMARTA

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

переселенки
Історії

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з […]

Історії

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в […]

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]