Петро Черник, військовий експерт в ефірі ТСН прокоментував прогноз Американського Інституту війни стосовно виснаження російських військ під Бахмутом.

За словами військового експерта, ворог не виснажився, а став на шлях до виснаження.

“Блискуча Херсонська операція породила насправді одну дуже унікальну воєнну методику. Я б її назвав “логістично-вогневий зашморг”. За останній тиждень знищено понад 10 великих боєкомплектів ворога. У першу чергу артилерійських боєприпасів по всій лінії розмежування, і особливо у районі Бахмута. Це сприяє тому, що противник не може виставляти великі артилерійські комплекси. Це був, на цю хвилину, їх головний робочий інструмент”, — каже Петро Черник.

Експерт додає, що окрім, як засипання великою кількістю снарядів — окупанти нічого іншого запропонувати не можуть. Прокоментував Петро Черник і великі людські хвилі, які фактично ставали гарматним м’ясом для ЗСУ. Черник повідомив, що людські хвилі окупантів насправді не дали жодного коефіцієнта корисності.

“Це своєрідний український Вердем, але якщо під Вердемом німці і французи в 1916 році приблизно однаково перемелювали одне одного — то на цю хвилину, оця гігантська людська маса нашого противника перетворена на фарш. І так буде надалі”, — каже Петро Черник.

Військовий експерт зауважив, що з 1 серпня по сьогоднішній день під Бахмутом росіяни змогли просунутися лише на 12-14 кілометрів. Він також додав, що раніше росіяни буквально засипали фронт снарядами. Мова йде про від 60 до 80 тисяч снарядів за день, це неймовірно багато. Однак, сьогодні росіяни можуть використати максимум 20 тисяч:

“Після часів Другої світової війни найбільший вогневий вал, який використали американці у 1965 році під час битви у В’єтнамі – це за 53 години вони випустили 18 тисяч снарядів”.

Водночас Петро Черник наголосив, що окупанти переважають кількістю, вони не рахуються зі своїми втратами, навіть, якщо мова йде про мінімальні територіальні здобутки, які не мають стратегічного значення.

Фото: Володимир Зеленський, Телеграм

Читайте також: Вагнерівці публічно ображають керівництво рф через нестачу зброї під Бахмутом

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Віра Корен — уродженка Бахмута, яка зуміла здобути визнання на світовій сцені, ставши однією з найяскравіших зірок французького кіно XX століття. Її шлях — це історія про талант, незламність і жагу до мистецтва, яка не зникла попри війну, еміграцію та нове життя в іншій країні.

Детальніше про те, як звичайна дівчина з Донеччини стала символом елегантності французького кіно ХХ століття — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Віра Корен: біографія акторки

Французька акторка театру і кіно, режисерка Віра Корен народилася в українському місті Бахмут 17 червня 1901 року в родині шевця єврейського походження. Її повне ім’я — Віра Ребекка Корецька.

Після поразки Української революції вона емігрувала до Франції. Там навчалася у консерваторії та на театральних курсах у Парижі. Вже з 1922 року почала зніматися в кіно під псевдонімом Віра Корен (Vera Korène), а з 1931 року грала на сцені відомого Comédie-Française, де стала провідною акторкою.

Друга світова та післявоєнний період

Друга світова війна різко обірвала кар’єру Віри Корен і поставила під загрозу її подальшу долю: після окупації Франції нацистами уряд Віші позбавив акторку громадянства. У червні 1940 року вона була змушена тікати з країни. У листопаді того ж року Віра опинилася в Канаді, звідки намагалася пробитися до Голлівуду — безрезультатно. Деякий час вона жила в Бразилії, шукаючи нові можливості.

У цей час у Франції відбувалися зміни: у Comédie-Française почали активно шукати свою зірку, щоб повернути її назад. Історія нагадувала справжній детектив — до пошуків долучили навіть журналістів, які публікували статті в провідних світових виданнях. Але навіть після цього акторка, ображена на керівництво театру за звільнення, не поспішала повертатися до Франції. Керівник театру протягом двох років намагався переконати Віру повернутися до Парижа. У 1945 році вона таки повернулася — з величезним успіхом. Її знову прийняли до Comédie-Française і одразу довірили провідні ролі.

Згодом акторка перейшла до ролі організаторки театральних постановок. Зокрема, вона очолила Театр епохи Відродження (Théâtre de la Renaissance), яким керувала до 1978 року. Одночасно Корен читала лекції з мистецтва в Сорбонні та співпрацювала з різними театрами й режисерами світу, зокрема й українцями. Так, у 1962 році вона разом із Сержем Ліфарем, тодішнім керівником Паризької опери, поставила спектакль “Страждання святого Себастьяна” за однойменною п’єсою Габріеле Д’Аннунціо.

Останні роки

Останні роки свого життя Віра Корен провела в передмісті Парижа, в будинку для людей літнього віку.

Вона померла 20 листопада 1996 року у віці 95 років. Видатну актрису та режисерку українського походження поховали на цвинтарі Пантен під Парижем.

Читайте також:

• “Для росіян 9 травня — це фетиш”: історик Роман Кабачій пояснив культ російського победобєсія
• В’ячеслав Чорновіл та Донеччина: як пройшло знайомство українського державотворця з регіоном
• Людина, яку боявся Ленін: яким був Симон Петлюра

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут. 2023 рік. Місто ще трималося, хоч війна вже точилася за кожен його метр. Саме у цей час біля відомої стели з літаком на околицях міста, під артилерійські розриви, грав саксофоніст.

Своїми спогадами поділився Анатолій Таран на особистій сторінці у Facebook.

Редакція Бахмут IN.UA пропонує читачам ознайомитися з розповіддю чоловіка, який на власні очі бачив бої за Бахмут.

Битва за Бахмут: спогади

Далі наводимо пряму мову спогадів Анатолія Тарана:

Бахмут… Місто вже дихало війною. У його серце, на самісіньку околицю, де гордо височіла стела з літаком, вже долинало відлуння жорстоких вуличних боїв. Кулеметні черги прошивали повітря, змішуючись із оглушливою канонадою артилерії, що невпинно молотила по місту.

І ось, у цій пекельній симфонії руйнації, крізь біль і страх лунала мелодія саксофона. Наперекір усьому саксофоніст грав. Його мелодія, сповнена несказаних слів і невиплаканих сліз, здавалося, була останнім подихом краси вмираючого міста. З-під його пальців народжувалися звуки, що обіймали Бахмут, ніби намагаючись захистити його від ворожого вогню. Мелодія тонула в гуркоті вибухів, але знову й знову проривалася назовні, нагадуючи про те, що ще є щось світле, що ще є душа, яка опирається мороку.

Ці останні дні біля Бахмутської стели були наче окремий, болісний розділ в історії. Саксофоніст грав, а навколо нього здригалася земля. Кожна нота була криком, благанням, молитвою за Бахмут, за Україну. Це був прощальний концерт для міста, яке відчайдушно боролося за своє існування. Ця історія, як і сам Бахмут, назавжди закарбується в пам’яті. Вона – свідчення незламності духу, що здатен творити красу навіть у пеклі, і нагадування про ціну, яку Україна платить за свою свободу.

Читайте також:

• Алея троянд у Бахмуті в червні 2020 року: як виглядала локація до війни
• День Європи у Бахмуті 2016 року: як місто зустріло свято
• Садовий ярмарок в Бахмуті у 2020 році: архівні фотоспогади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!