У квітні Міністерство молоді та спорту заборонило національним збірним України брати участь у міжнародних змаганнях, де виступатимуть спортсмени з російської федерації та Республіки білорусь. Відповідний наказ від 12 квітня 2023 року № 2031 оприлюднений на офіційному сайті відомства. Згідно з документом, рішення стосується всіх представників офіційних делегацій національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських та паралімпійських видів спорту. У разі виявлення фактів порушення наказу, Мінмолодьспорт розглядатиме питання про позбавлення спортивної федерації статусу національної.

Редакція Бахмут IN.UA поцікавилася у спортсменів та тренерів із Бахмута, що вони думають про участь росіян на міжнародних змаганнях і стартах. Атлети також прокоментували своє ставлення до рішення Мінмолодьспорту.

Позиція спортсменів

Заслужений майстер спорту України з легкої атлетики, «бронзова» призерка Олімпійських ігор-2012, переможниця Чемпіонату Європи 2012 року, «бронзова» призерка командного Чемпіонату Європи 2015 року, фіналістка Олімпійських ігор-2016, переможниця II Європейських ігор 2019 року у командних легкоатлетичних змаганнях, учасниця Олімпійських ігор-2020 Аліна Логвиненко.

Відома українська легкоатлетка Аліна Логвиненко народилася в Бахмуті. Професійна спортсменка спеціалізується по бігу на коротких дистанціях. Багаторазова чемпіонка успішно представляє Донеччину на міжнародному рівні.

Аліна Логвиненко розповідає, що в її колі оточення є люди, які не згодні з позицією Міністерство молоді та спорту й вважають рішення про заборону виступати із російськими спортсменами — несправедливим по відношення до українського спорту.

Бахмутянка наголошує, якщо спортсмен вже опинився на одній сцені з росіянином — то не потрібно відступати. Натомість є потреба боротися за спортивними правилами й показати себе сильним суперником.

Водночас вона переконана, що не потрібно давати росіянам шанс змагатися на міжнародній арені.

«Дозволяти їм виступати — це маніпуляція, адже спорт зараз — це інструмент впливу. Потрібно боротися, щоб росіян та білорусів не допускали до змагань. Коли йдеться про війну — не може бути так, що хтось поза політикою. Я, наприклад, не політик, як і моя родина, але всі вони втратили житло, роботу від війни. Зараз немає чогось поза політикою», — вважає спортсменка.

Аліна Логвиненко. Фото: Фейсбук

Майстер спорту України міжнародного класу з легкої атлетики, представниця Школи вищої спортивної майстерності регіону Вікторія Ткачук.

«Я вважаю, що російських атлетів та всіх спортсменів з росії потрібно не допускати на міжнародні змагання. У такий спосіб застосовувати до них спортивні санкції. Ми не маємо толерантно ставитися до атлетів, навіть якщо вони особисто не причетні до певного якогось вчинку російської армії чи російських політиків і так далі. Це має бути такого роду санкція, яка, можливо, їх спонукатиме до того, щоб краще думали, де вони живуть, яку вони країну представляють, коли росія робить таке жахіття з Україною», — переконана бігунка Вікторія Ткачук.

Вікторія Ткачук. Фото: Фейсбук

Позиція тренерів

Заслужений тренер України, тренер-викладач Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №1 (КДЮСШ №1) Бахмутської міської ради, голова Федерації сумо Донецької області Олег Рева.

Моя думка та наших спортсменів однозначна — не допускати росіян до змагань ні під яким прапором і статусом.

Голова Федерації сумо Донецької області Олег Рева. Фото: Фейсбук

Нерівні умови

У той момент, коли росіяни тренуються і готуються до змагань, ми бігаємо в бомбосховища під час повітряної тривоги. Навіть якщо є можливість тренуватися не у своїх залах, тому що наші зали залишилися на тій території, де вже немає ніяких тренувань, то ми все одно в програшному варіанті. І як на таких умовах приїжджати та виступати з ними нарівні — я не розумію.

Поки що у тих видах спорту, де ми беремо участь: у пляжній боротьбі та сумо, росіян не допускають. Тому ми можемо планувати міжнародні старти без їхньої участі, і ми ніяк не страждаємо, як в інших видах спорту. Наприклад, у дзюдо чи самбо росіяни беруть участь. Міжнародні федерації прийняли таку постанову, що допускає росіян під нейтральним прапором або якщо скажуть, що вони «проти війни».

Насправді ми перебуваємо в нерівних умовах, навіть якщо спортсмени з росії не підтримують воєнних дій. Вони живуть і в тому ж спортивному режимі продовжують тренуватись як і раніше. А у наших спортсменів у будь-якому випадку життя змінилося. Взимку ми без світла тренувалися та без тепла у деяких залах. Та й зараз ситуація не завжди стабільна. Приходиш у зал і починається тривога: із залів доводиться йти та шукати укриття поряд. Тож умови у нас нерівні. Які ще можуть бути стосовно цього думки?

Донеччина втратила покоління атлетів

Щодо кількісного складу: близько 70% Донецької збірної було втрачено за цей час. Особливо молоде, підростаюче покоління, багато хто виїхав з батьками. У мене спортсмени у всій Європі. Багато хто перестав тренуватися. Є, звісно, ті, хто продовжує тренуватися у Німеччині, у Польщі. Дехто намагається приїхати на змагання до України, але з цим теж великі складнощі.

Немає розуміння, який далі буде розвиток. Немає, так би мовити, ніякої селекції. Зараз тримаємось на тих збірниках (ред. спортсмени, які формують збірну команду України), які залишилися тут поряд або в Києві, або десь в області і можуть приїжджати на збори.

А далі як буде — поки що незрозуміло. Це теж все відображається і на якості підготовки, на наступності, зміні поколінь, на всьому відбивається. У росіян такого немає: вони як тренувалися, так і тренуються.

Ми перебуваємо в нерівних умовах із росіянами і в цьому вони винні. Інша річ, якщо ми в нерівних умовах із європейцями чи з представниками інших країн. (Бази, комплекси, спортивна інфраструктура тощо). Вони й так нам допомагають, чим можуть, а росіяни навпаки — лише погіршують наше становище та стан.

Заслужений тренер України Олег Рева зі своїми вихованцями. Фото: Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА

Дружби ніколи не було

І раніше на змаганнях ми були більше, напевно, суперниками, а не друзями. Наприклад, у сумо трійкою провідних країн у Європі були росія, Україна та Польща. Звичайно, росія у плані фінансування та у плані відбору спортсменів перевагу мала завжди. Але українська збірна наступала на п’яти. І часто перше-друге місце доводилося розігрувати між цими найсильнішими збірними Європи.

У пляжній боротьбі росіяни ще не взяли участь і до цього виду спорту не підключалися. Тому зараз українська збірна найсильніша, можна сказати, у світі. Незважаючи на те, що Центр пляжної боротьби у нас знаходиться в Одесі. Спортивні табори та збори проходили там на пляжах. У цій ситуації в Одесі тренуватися на пляжах взагалі немає можливості. Як тоді можна говорити про якусь рівноправність чи рівноцінну підготовку?

Єлизавета Моренко з тренером Олегом Ревою. Фото: Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА

росія купує спортивні міжнародні федерації та організації

Не можна допускати росіян до змагань ні під яким соусом, ні прапором! І міжнародні організації, той самий Олімпійський комітет, має ухвалити це. І будь-які федерації не повинні підігравати росіянам. Воно зрозуміло, що кількість грошей, які росія могла вливати і підтримувати, величезна.

Наприклад, федерація самбо взагалі існувала за гроші «Газпрому». Тяжко їх переламати, та й інші федерації також фінансувалися російськими грошима.

Тому й відбувається таке, що допускають росіян під тиском цих фінансових потоків. Але від цього лише страждає і імідж тих міжнародних організацій та федерацій, які приймають такі рішення.

Незрозуміла заборона Мінмолодьспорту брати участь у міжнародних змаганнях, де виступатимуть спортсмени з рф

Ну і страждає український спорт, бо міністерство постанову прийняло однозначно. Федерації відповідають за участь спортсменів у тих змаганнях, де беруть участь російські атлети. Але я не розумію, як це на всіх розподіляється? Бо та ж Еліна Світоліна виграє турніри з росіянами, перемагає їх. Вона — національний герой. Інші спортсмени, якщо візьмуть участь у змаганнях із росіянами, то будуть зрадниками Батьківщини. Це ніби двояка і незрозуміла ситуація. Або якось міністерство має це чітко та зрозуміло пояснити, або зробити для всіх однакові умови. Чи всі не беруть участь, чи беруть участь, але на якихось певних умовах.

Серед спортсменів багато суперечок щодо цієї теми. До спільного рішення поки що міністерство не дійшло. Футбол та великий теніс — комерційні види спорту. Вони фінансуються не з грошей держави, а з інших джерел. Наразі вони приймають рішення самі і можуть брати участь у змаганнях із росіянами. Інші такі рішення не можуть ухвалювати, адже їх просто не профінансують після цього. Тому це питання більше до міністерства, аніж до спортсменів.

11 липня українська тенісистка Еліна Світоліна в 1/4 фіналу Вімблдону-2023 несподівано обіграла першу ракетку світу Ігу Свьонтек (7:5, 6:7, 6:2), здобувши першу перемогу в протистоянні з полькою. Фото: Getty Images

Спорт — змагання. Якщо не виступатимеш, то втратиш лідерство

Мої спортсмени нагадали мені про зворотний «бік» медалі. Коли наші атлети через неучасть у змаганнях там, де беруть участь росіяни, не потрапляють до рейтингу, не відбираються на Олімпіаду чи інші важливі старти.

Це позначається і на рівні українського спорту взагалі, і життя спортсмена змінюється, ламається, зникає будь-який сенс. Людина готувалась до Олімпіади і не змогла відібратися, бо її не допустили до змагань. Який тоді сенс у спорті взагалі?

Тоді можна займатися фізкультурою чи масовим спортом, але не спортом вищих досягнень. Наша країна у багатьох видах спорту займає одне з провідних положень. Але якщо спортсмени перестануть виступати і відбиратися, то ми швидко скотимося, і замість лідерів станемо аутсайдерами.

Олег Рева з підопічними. Фото: Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА

Краще без Олімпіади, ніж з росіянками?

Нещодавно українські борчині-прикордонниці відмовилися змагатися за путівку на наступні Олімпійські ігри через заявку росіянок на участь у змаганнях.

Це сталося в Будапешті, де відбувся рейтинговий турнір з вільної боротьби, на якому розігрувалися ліцензії на право участі у наступних Літніх Олімпійських іграх-2024 у Парижі. У цих змаганнях планували взяти участь представниці спортивної команди Держприкордонслужби України Анастасія Алпєєва, Марія та Соломія Винник, які є основними претендентками у боротьбі за путівки на основну спортивну подію чотириріччя.

«На жаль, попри встановлені правила, на рейтинговому турнірі в Будапешті були заявлені спортсменки з рф. Це стало причиною, через яку наша жіноча збірна ухвалила рішення бойкотувати цей рейтинговий турнір. Асоціація спортивної боротьби України засуджує участь представників країни-терористки в спортивних змаганнях, а українські борчині не бажають тиснути руку представницям країни-агресора», — повідомила Державна прикордонна служба України.

Українські борчині, які відмовилися від участі у змаганнях із росіянками. Фото: Державна прикордонна служба України.

«днр» планує відкрити школи дзюдо

9 липня 2023 року ватажок терористів самопроголошеної «днр» денис пушилін заявив, що в «республіці» запрацюють дві школи дзюдо.

«Вже не вперше до нас приїжджає заслужений тренер росії, президент Федерації дзюдо санкт-петербурга михайло рахлін. За дорученням президента росії володимира путіна він до 1 вересня планує відкрити в республіці школи дзюдо імені анатолія рахліна. Під першу вже підбирається приміщення у Маріуполі. Друга буде у Донецьку чи Макіївці — питання ще опрацьовується.

 

михайло анатолійович багато допомагає республіці, наприклад, вивозив хлопців-спортсменів, і вони жили та тренувалися якийсь час у петербурзі. Тепер взаємодія переростає у постійну співпрацю, добре, що школа з такою історією та традиціями дзюдо з’явиться у нас у регіоні», — повідомив терорист пушилін.

ватажок терористів самопроголошеної «днр» денис пушилін на зустрічі з президентом федерації дзюдо санкт-петербурга михайлом рахліним. Фото: телеграм-канал

Зазначимо, що навіть попри повномасштабне вторгнення росії в Україну, у таких складних умовах наші атлети не здаються і продовжуть здобувати нові перемоги на національній та міжнародній арені.

Вам буде цікаво:

• Як бахмутяни виступили на Європейських іграх?
• Історичне досягнення: бахмутські волейболісти виграли Чемпіонат України
• Борчиня з Бахмута стала чемпіонкою Європи з пляжної боротьби
• Дзюдоїст із Бахмута виборов «срібло» на Чемпіонаті Європи
• Борчиня з Бахмута стала чемпіонкою Європи
• Волейболістки з Бахмута пробилися до фіналу Чемпіонату Польщі
• Втрачена фізична форма та шалена мотивація. Як бахмутські спортсмени перемагають в умовах війни?

Читайте також: Як працює Бахмутська дитячо-юнацька спортивна школа №1‎ в евакуації?

Нагадаємо, Бахмутська спортивна школа очолила рейтинг закладів Донеччини.

Фото: EuropeanAthletics

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!