Після знищення Бахмута, росіяни депортували тисячі мешканців, чиї домівки самі ж зруйнували. У червні так звана омбудсменка самопроголошеної днр розповіла про те, що окупанти документують злочини ЗСУ для подальшої передачі їх у міжнародні інстанції. Це вони роблять зокрема через свідчення бахмутян, які зараз знаходяться на окупованих територіях. Чим такі скарги загрожують Україні — розповідаємо в матеріалі.

Крім прямої збройної агресії та інформаційних нападок на Україну, рф з 2014 року намагається вести свою гібридну війну в правовому полі, використовуючи міжнародні організації. Наприклад, після окупації частини територій у 2014 році, росія розгорнула цілу схему подачі скарг на дії України від мешканців тимчасово окупованих територій до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Журналісти програми “Схеми” дослідили відкриті дані ЄСПЛ та позовні заяви. Вони виявили зв’язок між ними та одіозним ексдепутатом ВРУ Олегом Царьовим та російськими юристами, які отримували гроші від політичних діячів рф. Послуга написання скарги просувалася серед населення окупованих територій та була безплатною для людей. Одна з таких адвокаток за менш ніж два роки подала близько пів тисячі таких скарг. Журналісти підрахували, що для таких промислових обсягів вона мала готувати одну скаргу за 1,5 дня та працювати без вихідних.

Зокрема через це, Україна є у трійці «лідерів» країн, мешканці яких масово скаржаться на порушення прав людини до ЄСПЛ. Наразі росія систематично скаржиться на Україну протягом засідань Ради безпеки ООН, а її представники продовжують говорити про збір свідчень злочинів ЗСУ у людей, яких вони депортували з України з початку повномасштабного вторгнення.

росія постійно намагається виправдати себе та дискредитувати Україну через міжнародні організації. Фото: zn.ua

Перекладення провини

У червні цього року «омбудсменка» т.з. днр Дар’я Морозова заявила на конференції, яка була присвячена подіям у Бахмуті, що свідчення злочинів ЗСУ будуть відправлені в ООН та інші міжнародні правозахисні організації. На думку цієї особи «Київ грубим чином порушує міжнародні стандарти, які встановлені Женевськими конвенціями». Це стандартна тактика перекручування фактів, яку систематично використовує росія. Її мета, це перекласти провину за свої злочини на Україну та її уряд.

Катування, зокрема публічні, військовополонених та цивільних, депортація дітей, обстріли цивільної інфраструктури, це тільки частина тих злочинів, які здійснює росія в Україні щодня. Проте, кожного разу, вони на державному рівні заявляють, що це все результати дій самої України. Подібні спроби мало впливають на думку наших партнерів. Проте, країни, які прихильні до росії можуть використати такі інформаційні приводи проти України з метою зменшення її підтримки. 

«Питання скоріше не в самих повідомленнях, а в їх медійному висвітлені. Якщо ми говоримо про суспільну думку, то, на жаль, російська пропаганда вміє маніпулювати інформацією. Навіть якщо такі повідомлення будуть безглузді й безпідставні, для загальної аудиторії заява РФ про наявність таких повідомлень, вже впливатиме на їх думку. Особливо це стосується аудиторій тих країн, які більш вразливі до російської пропаганди.

 

Коли ж ми говоримо про міжнародні організації та політичне керівництво країн, це питання їх власного вектора. Країни-союзники РФ також можуть використовувати необґрунтовані повідомлення як засіб пропаганди. Однак, країни, які є союзниками України та нейтральні країни будуть спиратися не лише на наявність повідомлення, а на його зміст – чи обґрунтоване повідомлення, чи є в ньому належні докази, які дійсно доводять порушення, його проходження через процедуру (чи визнане воно прийнятним, які результати розгляду).

 

Тому основне в таких випадках, на мою думку, — належна реакція та комунікація з боку України», — розповіла редакції Бахмут.IN.UA правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.

Експертки Центру прав людини ZMINA надали свої коментарі щодо використання рф міжнародних організацій задля дискредитації України. Фото: сайт Центру прав людини ZMINA

Крім тих «свідчень» які збирають на окупованих росією територіях України, в березні минулого року рф створила міжнародний громадський трибунал по Україні, який теж опитує людей, які постраждали від «націоналістів на Україні». Нам не вдалося знайти переліку країн, які б ще були у складі цієї міжнародної групи. Проте, представники рф вже заявили про величезну кількість зібраних матеріалів. Є ймовірність, що такі матеріали будуть теж використані з метою дискредитації України перед внутрішньою та міжнародною аудиторією.

росія створює організації, які імітують збір свідчень про злочини України. Фото: окупаційні ресурси

Слідом за російським кораблем або куди підуть подібні скарги

росіяни та їх поплічники мають можливість імітувати збір свідчень злочинів України у своїй країні та розповідати про це власній аудиторії. Проте, згідно з їх риторикою, вони планують виносити ці звинувачення на рівень міжнародних організацій. ЄСПЛ втратив юрисдикцію над діями росії з вересня минулого року, бо з 16 вересня рф офіційно припинила бути договірною стороною Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є базовим документом Ради Європи та ЄСПЛ. Це значить, що рф має виконати всі рішення ЄСПЛ щодо подій, які відбулися до 16.09.2022, але позовні заяви щодо подій після цієї дати Суд приймати до розгляду не буде.  Проте, в заручниках у росіян досі знаходяться велика кількість українців на ТОТ. Оскільки вони вже мають досвід використання українців проти їх же країни, то вони можуть повторити цю тактику знову.

Радниця з прав людини, Центр прав людини ZMINA, Наталія Охотнікова пояснює, що на сьогодні інформація про те, що схема массового подання заяв, яку зафіксували у 2014-2015 роках, за підтримки екс-народного депутата Олега Царьова, знову запрацювала немає.

У 2014-2015 рр рф організувала цілу програму масового подання скарг на Україну в ЄСПЛ. Фото: відкриті джерела

«Якби з початку повномасштабного вторгнення була велика кількість заяв проти тільки України, то Суд (ред. — ЄСПЛ), як на мене, видав би якийсь пресреліз, або новину на сайті щодо статистики, яка б про це свідчила. Ситуація умовного 2015 та 2023 року відрізняються тим, що зараз йде активне військове протистояння. Тому, можливо, тільки після того, як активна фаза військових дій буде завершена або суттєво сповільниться, російські сили повернуться до ідеї  масово «закидати» ЄСПЛ заявами проти України щодо подій, що розпочались після повномасштабного вторгнення Росії в Україну», — розповіла редакції Бахмут.IN.UA радниця з прав людини, Центр прав людини ZMINA, Наталія Охотнікова.

Наталія також пояснила, що відповідальності за подібні «фабрики» скарг до ЄСПЛ немає, адже в цьому відсутній склад злочину. З боку ЄСПЛ є спосіб боротися з цим «зловживанням» правом на звернення — це ретельна фільтрація всіх вхідних заяв та відхилення таких, що явно необґрунтовані або подані з метою створення позовів з корисливих міркувань проти певної держави.

Самопроголошена днр заявила, що готує скарги на дії України до міжнародних організацій. Фото: окупаційні ресурси

Які скарги про порушення прав може подати росія через зрадників і маріонеток?

На своїй пресконференції с залученням декількох бахмутян 19 червня, так звана омбудсменка самопроголошеної днр Дар’я Морозова згадала про подачу свідчень про злочини ЗСУ до ООН. Ці заяви дійсно можуть справдитися, адже така можливість у рф та її поплічників існує. З урахуванням того, що росії важливо зменшити підтримку України будь-якими методами, зокрема через дискредитацію, ці слова у майбутньому можуть перетворитися у реальні дії.

Правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк пояснює, що загалом є дев’ять основних договорів ООН із прав людини й спеціальні комітети до них. Вони мають повноваження розглядати індивідуальні повідомлення від потерпілих щодо порушення прав, а також передбачають можливість подання міждержавних повідомлень, якщо держава-член вважає, що інша держава не дотримується своїх міжнародних зобов’язань за договором. Основними Комітетами, до яких теоретично можуть подаватися скарги проти України — це Комітет по правах людини (стосується порушення Міжнародного пакту про громадянські й політичні права), Комітет проти катувань (стосується порушення Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання), Комітет з насильницьких зникнень (порушення Конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень) та Комітет з прав дитини (порушення Конвенції про права дитини).

У випадку подачі міждержавних повідомлень мова має йти про держави, які визнали компетенцію Комітетів — це стосується як держави, щодо якої подається повідомлення, так і тієї, яка подає повідомлення. Наприклад, рф не є стороною Конвенції про насильницькі зникнення і не визнала компетенцію Комітету з прав дитини, отже, не може подавати повідомлення щодо порушення за цими договорами.

Стороною подачі не можуть бути так звані ЛНР та ДНР, оскільки вони не є невизнаними державами. Зато повідомлення про порушення прав людини можуть подавати громадські організації.

В теорії росія може подати скаргу на Україну в ООН. Фото: відкриті джерела

Крім того, для подачі подібних скарг у будь-яку інстанцію потрібно виконати ряд вимог щодо оформлення та обґрунтування. За відсутності цього, скарги не будуть прийняті міжнародними інституціями.

Як ставитися до українців, які свідчать на користь росії?

рф депортувала 8% мешканців Бахмута. Фото: сайт “Україна без тортур”

За даними самих окупантів, вони вивезли з Бахмуту понад 7 тисяч осіб. Звісно, що серед цих людей існують ті, хто має проросійську позицію та добровільно дає свідчення росіянам щодо «злочинів ЗСУ». Утім, треба розуміти, що в руках росіян можуть бути люди, які стали заручниками рф. Наразі це складно довести, але є принаймні один випадок примусової депортації, коли наприкінці лютого цього року росіяни вивезли зі Ступок частину парафіян Свято-Георгіївського храму разом з отцем Олексієм, який єдиний в громаді залишався, щоб допомагати людям.

Те, що такі люди говорять на камеру або задля свідчень, це має вважатися як спроба вберегти своє життя, а не злочин проти України. Адже, з початку повномасштабного наступу ми стали свідками багатьох відеозаписів з українськими військовополоненими, які на камери росіян оговорювали Україну. Ми не можемо знати передумови кожної такої історії. Але ми неодноразово бачили, як росіяни гребують всіма міжнародними нормами та використовують всі можливі способи, щоб досягнути своєї агресивної мети.

Тож, важливо не узагальнювати всіх депортованих до рф та ТОТ людей, а аналізувати передумови потрапляння під депортацію, минулі вчинки чи слова та, виходячи з цього, робити висновки. Проте, навіть сам факт подачі цих документів може слугувати додатковим інформаційним приводом для росії та ще одним наративом, спрямованим проти України.

Депортований з Бахмута отець Олексій. Фото: надане волонтеркою церкви

Читайте також: Чи можуть українці, які повернулися з окупації претендувати на фінансову допомогу від держави?

Нагадаємо, російська пропаганда часто використовує міжнародну підтримку для просування своїх наративів. Так, цього разу, мережею ширитися відео де нібито австралійці вітають росіян зі звільненням Бахмуту. Хто ж насправді на відео та що за події висвітлюються — читайте у нашому розслідуванні.

Фото: 24 Канал

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!