Цими вихідними для дітей і батьків із внутрішньо переміщених сімей Донеччини, які тимчасово мешкають у Києві, відбудеться насичена розважальна програма.
Афіша заходів Культурного хабу «Донеччина» на вихідні:
Субота, 27 травня, 12:00. Розважальна програма «Minecraft», а також перегляд мультфільму (діти будь-якого віку та батьки за бажанням). Реєстрація доступна за посиланням: https://forms.gle/vFedm1GLiDea7ouB9
Неділя, 28 травня, 12:00. Творчий майстер-клас для дітей (8-13 років). Реєстрація доступна за посиланням: https://forms.gle/A4FT7UBSFExG8vKs7
Афіша заходів на вихідні. Фото: Культурний хаб «Донеччина»
Зазначимо, що організатором Культурного хабу «Донеччина» є обласне комунальне підприємство «Центр кіномистецтва та культури». Простір створений за підтримки Донецької облдержадміністрації.
Фото: Культурний хаб «Донеччина»
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях
Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.
Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.
Історія пивоваріння в Бахмуті
Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.
У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.
Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.
З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.
Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля
Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.
Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.
Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової
Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.
Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.
Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.
Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.
Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.
Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод
З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.
Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.
В Україні офіційно перейменували 15 районів у Донецьку, Луганську, Макіївці та Горлівці, а також встановили історично обґрунтовану дату заснування Дружківки — 1768 рік. Рішення ухвалено в межах законодавства про деколонізацію та дерусифікацію топоніміки.
Про це повідомив Павло Островський, громадський діяч.
Нові назви районів у Донецьку, Луганську, Макіївці та Горлівці
Згідно з рішенням, райони міст отримали історичні та географічно обґрунтовані назви, запропоновані краєзнавцями Донеччини та Луганщини та підтримані під час громадських обговорень.
Донецьк:
Будьоннівський — Богодухівський;
Ворошиловський — Юзівський;
Калінінський — Калинівський;
Кіровський – Рутченківський;
Куйбишевський — Смолянський;
Ленінський — Олександрівський;
Петровський — Вознесенський;
Пролетарський — Чумаківський.
Макіївка:
Кіровський — Грузський;
Совєтський — Ханжонківський;
Червоногвардійський — Берестовський.
Горлівка:
Калінінський — Кіндратівський.
Луганськ:
Артемівський — Вільхівський;
Жовтневий — Вергунський;
Ленінський — Шевченківський.
Чому перейменування відбулося саме зараз
Перейменування здійснено відповідно до вимог законодавства України про деколонізацію. Юридичні можливості для цього існували і раніше — після ухвалення законів про декомунізацію та деколонізацію, однак процес не був завершений.
Оновлення законодавства передбачило завершення дерусифікації районів в окупованих містах.
Важливо:
Перейменування районів не потребує додаткового фінансування;
Після перейменування немає необхідності змінювати документи;
Нові назви відображають історичний та локальний контекст територій.
Історична дата заснування Дружківки — 1768 рік
Оприлюднено документ Дружківської міської військової адміністрації, яким офіційно встановлено дату заснування Дружківки — 1768 рік замість імперської версії 1781 року.
Консенсус серед краєзнавців щодо цієї дати був досягнутий раніше, однак юридичне оформлення рішення завершено лише у лютому.
Символічне та політичне значення рішення
Перейменування районів у Донецьку та Луганську має не лише юридичне, а й стратегічне значення, вважає Павло Островський.
За його словами, на тлі спроб росії знищити українську ідентичність на окупованих територіях Україна демонструє незмінну позицію: Донеччина і Луганщина залишаються частиною України, а топонімічна політика формуватиметься відповідно до українського законодавства.
Для українців на тимчасово окупованих територіях такі рішення є сигналом, що держава не відмовляється від цих регіонів і продовжує працювати над відновленням історичної справедливості.
Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто […]
В Україні офіційно перейменували 15 районів у Донецьку, Луганську, Макіївці та Горлівці, а також встановили історично обґрунтовану дату заснування Дружківки — 1768 рік. Рішення ухвалено […]
2026 рік уже подарував глядачам гучні прем’єри у жанрі детективу. Якщо ви шукаєте нові детективні серіали 2026 року з інтригуючим сюжетом, атмосферою та несподіваними розв’язками […]
Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок публічний простір нерідко все ще наповнюється привітаннями, квітами та розмовами про жіночу ніжність і красу. Втім, таке сприйняття […]
Діти учасників бойових дій (УБД) мають право на державну цільову підтримку при вступі до закладів вищої освіти. Йдеться як про можливість навчання за бюджетні кошти, […]
