В Україні прокотилися хвиля масових зібрань підлітків в чорному, доєднуються до цього й молоді люди. Всі члени ПВК називають себе приналежними до так званого руху “ПВК “Редан”. На цих зібраннях діти влаштовуються масові бійки та протести. В кінці лютого 2023 року поліція завадила таким зібранням у Києві, Львові, Харкові, Івано-Франківську та Луцьку. ПВК “Редан” бере коріння з росії, детальніше про цей рух, небезпеку, яку він несе та поради психолога — читайте в матеріалі. 

В чому проблема?

Знак “ПВК Редан”. Фото: Вікіпедія

Вперше про “ПВК Редан” почули в росії в 2023 роцію. Там підлітки в чорному одязі із символами павука на спині влаштовували масові бійки на вулицях у людних місцях, про точки зібрання вони домовлялися зазделегідь. Великий розголос угрупування отримало після масових бійок молоді в великих ТРЦ, зокрема у москві затримали близько 300 підлітків.

Жертвами підлітків ставали мігранти або ж футбольні фанати. Згодом ця субкультура почала з’являтися й в Україні. Угруповання агресивних підлітків по Україні вважають себе приналежними до субкультури “ПВК Редан”, а от сутички влаштовують з так званими «АнтиРедан». 

Організатори бійок створюють телеграм-канали, де закликають молодих людей брати участь у масових бійках. Згідно з даними Національної поліції “ПВК Редан” є російською ІПСО (інформаційно-психологічна операція). До слова, саме абревіатура ПВК має посилання до приватних військових компаній, зокрема ПВК “Вагнер”

Сутички в Україні

Як відомо “Редани” домовляються про збори на вулицях в соцмережах: подібні збори були зафіксовані у Харкові, Полтаві, Києві, Черкасах, Одесі, Луцьку, Івано-Франківську, та інших містах України; часта ціль таких зборів — бійки з так званими «офниками» та іншими субкультурами, які проти індивідуального стилю інших, зокрема стилю «реданів». В більшості випадків поліція попередила сутички між підлітками, зокрема масову в Харкові.

Так ПВК “Редан” виглядає в росії. Фото: скріншот медіа “Ґрунт”. 

Полковник Національної поліції в Харківській області Володимир Тимошко повідомив, що тільки в Харкові на зібранні неповнолітніх до відділку поліції запросили 257 осіб, тільки 30 з них досягли повноліття. Діти мали з собою ножі та кастети.

“Добре те, що добре закінчується. За задумом ФСБ недодержави, яка шляхом маніпулювання та обману «зібрала» в групи всіх цих людей, вони повинні були вчинити масову бійку в центрі міста, щоб ТВ недодержави могло посмакувати з цього. У багатьох вилучено балончики з газом, ножі, кастети! І це в нашому багатостраждальному, незламному місті! МАЛО ГОРЯ БУЛО? Всі неповнолітні будуть передані батькам, за участю повнолітніх будуть проведені слідчі дії, направлені на встановлення організаторів. Для батьків це повинно стати уроком, приводом звернути увагу на поведінку дітей!”, – зазначив Володимир Тимошко.

Підлітки на зібранні в Харкові. Фото: Нацполіція

Він також наголосив, щоб батьки були уважніші до своїх дітей, підтримували з ними довірливий зв’язок дорослих.

“Війна йде не тільки на полі бою. Ворог хоче знищити нашу країну і використовує наших з вами дітей задля досягнення своїх кровожерливих цілей”, — наголосив Тимошко.

До чого тут аніме?

Японське аніме “Hunter x Hunter”. Фото: фотосток

Борис Мороз, викладач японської мови зауважує, що першоджерелом для руху стали  японські аніме “Hunter x Hunter”. Водночас російський рух, каже викладач тільки запозичив цю естетику, а згодом “створив власну революційну ідеологію”.

“В її серці лежить ідея про те, що неформали, які отримували люлів від гопників та ультрас, можуть зібратися гуртом та самі виписати люлів будь-кому. Тепер купа українських підлітків носить одяг з павуком та цифрою 4 (бо саме такий номер був у героя аніме, якого наслідують) і урізноманітнюють собі дозвілля”, – пише він.

Борис Мороз додає, що наразі українська аніме-спільнота поки що не створила власної ідеології, яка б передбачала “щось круте в очах підлітків”

“Українська аніме-спільнота вже рік концентрується лише на війні. І тут з’являється російська група “Редан” і пропонує ідею, яка допомагає зануритися у романтичне довоєнне життя з розбірками офників та нефорів в естетиці аніме. Вибір 14-річної людини з Франківська чи Полтави тут зрозумілий”, – підсумовує він.

Поради психолога

Наша редакція поспілкувалась з психологинею ГО ХОЦ «Успішна жінка» Ганною Сердюковою, щоб дізнатись, як не допустити, щоб дитина потрапила в подібні угрупування та що робити, якщо це вже сталось.

Багато батьків дивуються, коли дізнаються, що їх діти входять в подібні угрупування. Це говорить про відсутність довіри у родині:

«Я скажу можливо банальні речі, але перш за все треба бути близьким із дитиною, зробити так, щоб підліток вам довіряв. Треба цікавитись його життям, а не тільки питати про оцінки та як справи. Часто батьки втрачають зв’язок із нащадком у його вік бунтарства, непокори та руйнування всіх правил та канонів».

Психологиня «Успішна жінка» Ганна Сердюкова. Фото: особистий архів героїні

Анна рекомендує, спробувати створити фейковий профіль у соцмережах та подружитися зі своєю дитиною, якщо ви вже розумієте, що дитина щось приховує. Можливо це здасться комусь неприйнятним, але такі дії можуть врятувати від багатьох неприємних наслідків. Спробуйте знайти баланс між контролем та довірою

Якщо підліток вже вступив в угрупування подібні “Редану”, перше, що треба зробити, це поговорити. Завжди потрібно починати з бесіди, але не з криків, залякувань та покарань:

«Поговоріть. Спокійно. Без істерик та криків. Спробуйте довідатись, наскільки все серйозно. Головне показати, що ви завжди будете на боці своєї дитини, щоб вона вам не сказала. І після почутого справді бути».

Також, слід наголосити на причинно-наслідкові зв’язки: за кожне правопорушення буде покарання. Треба пояснити підлітку, що доведеться відповідати за свої вчинки, якими б вони не були. Казати, що він/вона вже дорослі. Підлітки це люблять. Але при цьому зазначити, що для вас він/вона завжди буде маленькою дівчинкою/хлопчиком. Незважаючи на показну жорсткість та байдужість, діти цього віку дуже потребують проявів любові батьків, наголошує психологиня.

Зараз, в такі тяжкі часи для країни, коли йде війна, діти влаштовують такі масові бійки та безлад. Цей виглядає жахливо та обурює багатьох людей. Чому вони це роблять?

«Нам би дуже хотілось, щоб наші діти були слухняними та дарували нам тільки радість та позитив. Але так відбувається не завжди, нажаль. Підлітковий вік-один з найскладніших у житті людини. А якщо він припав на найскладніший період в історії твоєї країни, хто знає, що з цього вийде. Часто перехідний вік супроводжується підвищеною агресивністю, бажанням знайти свою «зграю» та яскраво ідентифікуватися у ній».

Тому популярність , яку отримала ПВК «Редан» за короткий час, може бути реакцією на події, які відбуваються у країні. Страшить велика кількість неповнолітніх, яких затримали правоохоронні органи. Потреба самовираження в цьому випадку змішалась із загальним високим рівнем агресії у країні. І ми отримали таке викривлене підліткове «бунтарство», каже фахівчиня. 

Фото: росЗМІ

Читайте також: Конфлікти ВПО: як у французькому гуртожитку українці влаштували пиятику на річницю вторгнення

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!