Конфлікти ВПО: як у французькому гуртожитку українці влаштували пиятику на річницю вторгнення

Семаковська Тетяна 11:36, 3 Березня 2023

photo 2023 03 02 19 39 15 d5dcfЧерез війну мільйони українців опинилися поза межами країни. Відтак, зараз майже в кожному куточку землі можна знайти українця, однак деякі з цих людей, не усвідомлюють, що несуть в маси та як представляють образ України, використовуючи своє положення. У Франції, в передмісті містечка Тулуза є гуртожиток для українців, де проживають ВПО на безкоштовній основі. 24 лютого на річницю повномасштабного вторгнення українці влаштували гучне святкування з пиятикою — що відбувається розбираємося в матеріалі.

Що передувало?

Українка Ася Батуріна евакуювалася у Францію, вона родом з міста Світлодарськ, яке наразі окуповане російськими військами. Жінка разом з мамою були змушені залишити Україну й оселилися у Франції, спершу жінки жили у французькій сім’ї, а потім родину прийняв гуртожиток (85 Route d’Aufrery 31130 Pin-Balma) для українських біженців.

Раніше цей будинок служив в якості монастиря та будинка для людей похилого віку. Однак минулого року за його ремонт взялася асоціація Union Cépière Robert Monnier, яка першочергово хотіла облаштувати тут комфортні умови для біженців з України.

photo 2023 03 02 12 39 25 a1bff

Ася Батуріна. Фото: особистий архів героїні

 

Саме тут й опинилися українка Ася Батуріна, однак в помешканні жінка зіштовхнулася з новими проблемами, які на диво принесли самі ж українці, що оселилися тут раніше.

“У жовтні 2022 року ми з мамою та двома кішками приїхали до цього гуртожитку. Проблеми почалися майже одразу, в гуртожитку живе гучна компанія, вони одразу почали поводитися недружньо, це родини з Хмельницької та Одеської області. Ці родини не з території, де ведуться бойові дії, вони приїхали на заробітки. Поводяться дуже гучно, часто випивають й порушують нічну тишу”, — пригадує Ася Батуріна.

Життя поблизу з гучними сусідами

Гуртожиток, де живе українка, має три  поверхи,  кухня на кожному поверсі спільна. Пані Ася оселися в невеличкій кімнатці, тут вона живе з мамою та  двума кішками. Стіни в помешкання дуже тонкі, тож про приватність мова не йде. Сусідські гулянки з пиятиками жінка чула дуже часто.

“Ці люди дуже люблять випити, вони не розуміють або не хочуть розуміти, що відбувається в Україні. Я не помічала у них проросійських поглядів, але вони не слідкують за новинами в Україні”, — каже героїня.

photo 2023 03 01 13 55 36 121cd

Кімната, де мешкає героїня з мамою. Фото: особистий архів героїні

В розмові пані Ася зазначає, що вона зверталася стосовно гучних сусідів до працівників гуртожитку, французів, але тут також з’явилися труднощі із розумінням:

“Річ у тому, що французи дуже жалісливі. Вони приймають й надають допомогу всім українцям, вони не розуміють різницю між біженцями із Хмельницької та Донецької області. Там є чоловіки, які не мають трьох дітей, вони здорові, тобто, призовного віку, але мешкають зараз у Франції”, — пояснює українка.

Вона додає, що деякі мешканці цього гуртожитка, на жаль користуються своїм положенням та прихильністю до українців й живуть в гуртожитках, бо вони безкоштовні. Наприклад, каже жінка, родина з Хмельницької області — це сім’я з дитиною, яка опинилася у помешканні подібним чином. Чоловік сімейства був на заробітках до початку повномасштабного вторгнення, влітку 2022 до нього приїхала дружина й згодом вони оселилися в гуртожитку як біженці з України. 

Мирного співіснування не вийшло

photo 2023 03 01 13 56 37 10b5b

Домашня улюблениця пані Асі. Фото: особистий архів героїні

Ася Батуріна не єдина, кому не подобається пиятики сусідів. За словами жінки, в гуртожитку є люди, які також перестали спілкуватися з компанією, оскільки цих людей залякали.

“Можливо, якби вони мені і моїй літній мамі кожного дня не заважали спати кожного дня, я б також мовчала, як й інші люди. Але вони в кухні, яка розташована дуже близько від нашої з мамою кімнати регулярно (іноді навіть щодня) влаштовують п’яні вечірки, де голосно кричать і регочуть до третьої години ночі”, — розповідає жінка.

Жінка намагалася цивілізованим способом владнати конфлікт, просили шумну компанію влаштовувати свої посиденьки хоча б до 24:00. Однак, отримала словесні образи. 

Гучна вечірка 24 лютого

На новий рік, сусіди вирішили запустити салюти та знову відсвяткувати свято випивкою і гучною вечіркою. 24 лютого 2022 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення, саме в цю дату рівно через рік, компанія українців у Франції влаштувала гучну гулянку. 

“У цей день скорботи (24 лютого) ці люди влаштували чергову веселу алкогольну вечірку! Привід обрали дуже дивний. Вони, саме в цей день, чомусь вирішили відзначити день народження дитини, яка народилася аж три дні тому! Звичайно ж, вони в п’яному угарі шуміли і кричали. Як і завжди”, — зазначає Ася Батуріна.

Жінка зазначає, що вона попереджала співмешканців про режим тиші, який діє у гуртожитку згідно із законами країни з 22 вечора до 7 ранку. Обурена поведінкою співгромадян жінка вирішила ще раз нагадати про недоцільність проведення гучного святкування 24 лютого. Однак, замість конструктивного діалогу на неї напала дружина Ярослава.

photo 2023 03 01 13 56 14 3ded0

Кімнатки у гуртожитку маленькі, тож сусіди добре чують один одного. Фото: особистий архів героїні

“Ксенія жінка богатирського зросту і великої зовнішності, то сили свої вона не розрахувала. Вона своєю величезною долонею міцно притиснула мені не тільки рот, а й окуляри. Я прямо відчула, що скло може тріснути й осколком потрапити мені в око. Почуття самозбереження підказало мені несильно вкусити агресорку за внутрішню частину долоні. Я сподівалася, що ця Ксенія відскочить від мене і я таким чином зможу зберегти своє праве око від поранення осколком. Але замість того, щоб залишити мене в спокої, ця жінка заволала п’яним голосом “Вона мене вкусила!”, — описує травматичні події, які сталися Ася Батуріна

Через три хвилини Ксенія відпустила героїню, окуляри чудом залишилися цілі, а око не травмувалося. Після всього, що сталося героїня вирішила, що заявить про напад в поліцію, але оскільки напад стався в п’ятницю вночі, то потрібно було чекати до понеділка. Протягом цього часу героїні ще неодноразово погрожували нападниця, а також її чоловік грозився розправою. 

Наслідки для героїні

photo 2023 03 02 19 38 11 636d7

Гуртожиток, де проживають українці. Фото: особистий архів героїні

Французькі охоронці в гуртожитку на цю ситуацію відреагували не суворо, каже жінка, вони думають, що кривдники виправляться. Оскільки слідів побоїв немає поліція також нічого не може зробити. 

Героїня планує найближчим часом звернутися до консульства України в Франції, щоб розв’язувати це питання. Жінка каже, що вона була б не проти переїхати від таких сусідів, але для цього їй потрібно знайти роботу, що неможливо зробити без знання мови.

Наразі, пані Ася вчить французьку, через сусідів, які майже щодня влаштовують п’яні вечірки, їй важко зосередитися. Героїня раніше працювала ілюстраторкою, зараз шукає роботу в схожій сфері, але не проти й працювати на фабриці, головне вивчити мову та переїхати від агресивних сусідів подалі.

Пані Ася хоче звернути увагу іноземців та довести до відома українців, що є частина біженців з України, які за кордоном, на жаль, дискредитують Україну та користуються соціальним становищем, забираючи допомогу у тих, хто цього справді потребує.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

Семаковська Тетяна 17:12, 20 Серпня 2025

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Максим Сафонов / фото надане героєм

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

Набережна 06d22
Набережна в Бахмуті / фото Іван Сидоров

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Забахмутка 2022 рік
Забахмутка, 2022 рік / фото Олексій Рева

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

У нас вже майже не було мародерів, але раніше мародери були, чесно кажучи, і при чому це були найнеочікуваніші люди. В той момент вже, скажімо так, менталка всіх людей там була трошки неадекватною, кожен сходив з глузду по-своєму. У нас була сім’я на дві вулиці вище від нас — жінка і двоє дітей, і батько, власне. Батько під час одного з обстрілів вийшов на подвір’я подивитися, де там прилітають снаряди. Чоловіка розмазало… І жінка з дітьми не буде ж його збирати, тому ми пішли з чоловіками й зібрали його до купи, заховали безпосередньо у дворі. Таких ситуацій була не одна, не дві…

Максим Сафонов // бахмутянин

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

Бар, місто у Вінницькій області / фото Вікіпедія

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

Валентина Твердохліб 12:40, 15 Серпня 2025
вчителька
Наталію Анісімову нагороджують Подякою Донецької ОДА / фото Бахмутська міськрада

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

вчителька з учнями
Наталія Анісімова (крайня ліворуч) разом зі своїми учнями на грі “Сокіл” (“Джура”) / фото надане героїнею

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

вчителька
Наталія Анісімова (по центру) бере участь в розробці й реалізації молодіжних проєктів / фото надане героїнею

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє […]

Історії

“У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської […]

Історії

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її […]

Історії

“На день народження згорів мій дім”: як пані Ольга з Часів Яру почала життя з нуля і допомагає людям з ментальною інвалідністю

У 2020 році пані Ольга втратила чоловіка, через рік — поховала маму. А в 2022-му в її рідне місто прийшла війна. Вона евакуювалася до Києва, […]

Важливо

Не визнають загиблим: що переживають родини воїнів без прощання і як у суді відстоюють право на поховання

Ми народжуємося, вчимося ходити, йдемо до школи, знаходимо друзів, вперше закохуємося, закінчуємо навчання, а далі шляхи в кожного різні, і всі вони проводять нас в […]