Конфлікти ВПО: як у французькому гуртожитку українці влаштували пиятику на річницю вторгнення

Семаковська Тетяна 11:36, 3 Березня 2023

photo 2023 03 02 19 39 15 d5dcfЧерез війну мільйони українців опинилися поза межами країни. Відтак, зараз майже в кожному куточку землі можна знайти українця, однак деякі з цих людей, не усвідомлюють, що несуть в маси та як представляють образ України, використовуючи своє положення. У Франції, в передмісті містечка Тулуза є гуртожиток для українців, де проживають ВПО на безкоштовній основі. 24 лютого на річницю повномасштабного вторгнення українці влаштували гучне святкування з пиятикою — що відбувається розбираємося в матеріалі.

Що передувало?

Українка Ася Батуріна евакуювалася у Францію, вона родом з міста Світлодарськ, яке наразі окуповане російськими військами. Жінка разом з мамою були змушені залишити Україну й оселилися у Франції, спершу жінки жили у французькій сім’ї, а потім родину прийняв гуртожиток (85 Route d’Aufrery 31130 Pin-Balma) для українських біженців.

Раніше цей будинок служив в якості монастиря та будинка для людей похилого віку. Однак минулого року за його ремонт взялася асоціація Union Cépière Robert Monnier, яка першочергово хотіла облаштувати тут комфортні умови для біженців з України.

photo 2023 03 02 12 39 25 a1bff

Ася Батуріна. Фото: особистий архів героїні

 

Саме тут й опинилися українка Ася Батуріна, однак в помешканні жінка зіштовхнулася з новими проблемами, які на диво принесли самі ж українці, що оселилися тут раніше.

“У жовтні 2022 року ми з мамою та двома кішками приїхали до цього гуртожитку. Проблеми почалися майже одразу, в гуртожитку живе гучна компанія, вони одразу почали поводитися недружньо, це родини з Хмельницької та Одеської області. Ці родини не з території, де ведуться бойові дії, вони приїхали на заробітки. Поводяться дуже гучно, часто випивають й порушують нічну тишу”, — пригадує Ася Батуріна.

Життя поблизу з гучними сусідами

Гуртожиток, де живе українка, має три  поверхи,  кухня на кожному поверсі спільна. Пані Ася оселися в невеличкій кімнатці, тут вона живе з мамою та  двума кішками. Стіни в помешкання дуже тонкі, тож про приватність мова не йде. Сусідські гулянки з пиятиками жінка чула дуже часто.

“Ці люди дуже люблять випити, вони не розуміють або не хочуть розуміти, що відбувається в Україні. Я не помічала у них проросійських поглядів, але вони не слідкують за новинами в Україні”, — каже героїня.

photo 2023 03 01 13 55 36 121cd

Кімната, де мешкає героїня з мамою. Фото: особистий архів героїні

В розмові пані Ася зазначає, що вона зверталася стосовно гучних сусідів до працівників гуртожитку, французів, але тут також з’явилися труднощі із розумінням:

“Річ у тому, що французи дуже жалісливі. Вони приймають й надають допомогу всім українцям, вони не розуміють різницю між біженцями із Хмельницької та Донецької області. Там є чоловіки, які не мають трьох дітей, вони здорові, тобто, призовного віку, але мешкають зараз у Франції”, — пояснює українка.

Вона додає, що деякі мешканці цього гуртожитка, на жаль користуються своїм положенням та прихильністю до українців й живуть в гуртожитках, бо вони безкоштовні. Наприклад, каже жінка, родина з Хмельницької області — це сім’я з дитиною, яка опинилася у помешканні подібним чином. Чоловік сімейства був на заробітках до початку повномасштабного вторгнення, влітку 2022 до нього приїхала дружина й згодом вони оселилися в гуртожитку як біженці з України. 

Мирного співіснування не вийшло

photo 2023 03 01 13 56 37 10b5b

Домашня улюблениця пані Асі. Фото: особистий архів героїні

Ася Батуріна не єдина, кому не подобається пиятики сусідів. За словами жінки, в гуртожитку є люди, які також перестали спілкуватися з компанією, оскільки цих людей залякали.

“Можливо, якби вони мені і моїй літній мамі кожного дня не заважали спати кожного дня, я б також мовчала, як й інші люди. Але вони в кухні, яка розташована дуже близько від нашої з мамою кімнати регулярно (іноді навіть щодня) влаштовують п’яні вечірки, де голосно кричать і регочуть до третьої години ночі”, — розповідає жінка.

Жінка намагалася цивілізованим способом владнати конфлікт, просили шумну компанію влаштовувати свої посиденьки хоча б до 24:00. Однак, отримала словесні образи. 

Гучна вечірка 24 лютого

На новий рік, сусіди вирішили запустити салюти та знову відсвяткувати свято випивкою і гучною вечіркою. 24 лютого 2022 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення, саме в цю дату рівно через рік, компанія українців у Франції влаштувала гучну гулянку. 

“У цей день скорботи (24 лютого) ці люди влаштували чергову веселу алкогольну вечірку! Привід обрали дуже дивний. Вони, саме в цей день, чомусь вирішили відзначити день народження дитини, яка народилася аж три дні тому! Звичайно ж, вони в п’яному угарі шуміли і кричали. Як і завжди”, — зазначає Ася Батуріна.

Жінка зазначає, що вона попереджала співмешканців про режим тиші, який діє у гуртожитку згідно із законами країни з 22 вечора до 7 ранку. Обурена поведінкою співгромадян жінка вирішила ще раз нагадати про недоцільність проведення гучного святкування 24 лютого. Однак, замість конструктивного діалогу на неї напала дружина Ярослава.

photo 2023 03 01 13 56 14 3ded0

Кімнатки у гуртожитку маленькі, тож сусіди добре чують один одного. Фото: особистий архів героїні

“Ксенія жінка богатирського зросту і великої зовнішності, то сили свої вона не розрахувала. Вона своєю величезною долонею міцно притиснула мені не тільки рот, а й окуляри. Я прямо відчула, що скло може тріснути й осколком потрапити мені в око. Почуття самозбереження підказало мені несильно вкусити агресорку за внутрішню частину долоні. Я сподівалася, що ця Ксенія відскочить від мене і я таким чином зможу зберегти своє праве око від поранення осколком. Але замість того, щоб залишити мене в спокої, ця жінка заволала п’яним голосом “Вона мене вкусила!”, — описує травматичні події, які сталися Ася Батуріна

Через три хвилини Ксенія відпустила героїню, окуляри чудом залишилися цілі, а око не травмувалося. Після всього, що сталося героїня вирішила, що заявить про напад в поліцію, але оскільки напад стався в п’ятницю вночі, то потрібно було чекати до понеділка. Протягом цього часу героїні ще неодноразово погрожували нападниця, а також її чоловік грозився розправою. 

Наслідки для героїні

photo 2023 03 02 19 38 11 636d7

Гуртожиток, де проживають українці. Фото: особистий архів героїні

Французькі охоронці в гуртожитку на цю ситуацію відреагували не суворо, каже жінка, вони думають, що кривдники виправляться. Оскільки слідів побоїв немає поліція також нічого не може зробити. 

Героїня планує найближчим часом звернутися до консульства України в Франції, щоб розв’язувати це питання. Жінка каже, що вона була б не проти переїхати від таких сусідів, але для цього їй потрібно знайти роботу, що неможливо зробити без знання мови.

Наразі, пані Ася вчить французьку, через сусідів, які майже щодня влаштовують п’яні вечірки, їй важко зосередитися. Героїня раніше працювала ілюстраторкою, зараз шукає роботу в схожій сфері, але не проти й працювати на фабриці, головне вивчити мову та переїхати від агресивних сусідів подалі.

Пані Ася хоче звернути увагу іноземців та довести до відома українців, що є частина біженців з України, які за кордоном, на жаль, дискредитують Україну та користуються соціальним становищем, забираючи допомогу у тих, хто цього справді потребує.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]