Через війну мільйони українців опинилися поза межами країни. Відтак, зараз майже в кожному куточку землі можна знайти українця, однак деякі з цих людей, не усвідомлюють, що несуть в маси та як представляють образ України, використовуючи своє положення. У Франції, в передмісті містечка Тулуза є гуртожиток для українців, де проживають ВПО на безкоштовній основі. 24 лютого на річницю повномасштабного вторгнення українці влаштували гучне святкування з пиятикою — що відбувається розбираємося в матеріалі.

Що передувало?

Українка Ася Батуріна евакуювалася у Францію, вона родом з міста Світлодарськ, яке наразі окуповане російськими військами. Жінка разом з мамою були змушені залишити Україну й оселилися у Франції, спершу жінки жили у французькій сім’ї, а потім родину прийняв гуртожиток (85 Route d’Aufrery 31130 Pin-Balma) для українських біженців.

Раніше цей будинок служив в якості монастиря та будинка для людей похилого віку. Однак минулого року за його ремонт взялася асоціація Union Cépière Robert Monnier, яка першочергово хотіла облаштувати тут комфортні умови для біженців з України.

Ася Батуріна. Фото: особистий архів героїні

 

Саме тут й опинилися українка Ася Батуріна, однак в помешканні жінка зіштовхнулася з новими проблемами, які на диво принесли самі ж українці, що оселилися тут раніше.

“У жовтні 2022 року ми з мамою та двома кішками приїхали до цього гуртожитку. Проблеми почалися майже одразу, в гуртожитку живе гучна компанія, вони одразу почали поводитися недружньо, це родини з Хмельницької та Одеської області. Ці родини не з території, де ведуться бойові дії, вони приїхали на заробітки. Поводяться дуже гучно, часто випивають й порушують нічну тишу”, — пригадує Ася Батуріна.

Життя поблизу з гучними сусідами

Гуртожиток, де живе українка, має три  поверхи,  кухня на кожному поверсі спільна. Пані Ася оселися в невеличкій кімнатці, тут вона живе з мамою та  двума кішками. Стіни в помешкання дуже тонкі, тож про приватність мова не йде. Сусідські гулянки з пиятиками жінка чула дуже часто.

“Ці люди дуже люблять випити, вони не розуміють або не хочуть розуміти, що відбувається в Україні. Я не помічала у них проросійських поглядів, але вони не слідкують за новинами в Україні”, — каже героїня.

Кімната, де мешкає героїня з мамою. Фото: особистий архів героїні

В розмові пані Ася зазначає, що вона зверталася стосовно гучних сусідів до працівників гуртожитку, французів, але тут також з’явилися труднощі із розумінням:

“Річ у тому, що французи дуже жалісливі. Вони приймають й надають допомогу всім українцям, вони не розуміють різницю між біженцями із Хмельницької та Донецької області. Там є чоловіки, які не мають трьох дітей, вони здорові, тобто, призовного віку, але мешкають зараз у Франції”, — пояснює українка.

Вона додає, що деякі мешканці цього гуртожитка, на жаль користуються своїм положенням та прихильністю до українців й живуть в гуртожитках, бо вони безкоштовні. Наприклад, каже жінка, родина з Хмельницької області — це сім’я з дитиною, яка опинилася у помешканні подібним чином. Чоловік сімейства був на заробітках до початку повномасштабного вторгнення, влітку 2022 до нього приїхала дружина й згодом вони оселилися в гуртожитку як біженці з України. 

Мирного співіснування не вийшло

Домашня улюблениця пані Асі. Фото: особистий архів героїні

Ася Батуріна не єдина, кому не подобається пиятики сусідів. За словами жінки, в гуртожитку є люди, які також перестали спілкуватися з компанією, оскільки цих людей залякали.

“Можливо, якби вони мені і моїй літній мамі кожного дня не заважали спати кожного дня, я б також мовчала, як й інші люди. Але вони в кухні, яка розташована дуже близько від нашої з мамою кімнати регулярно (іноді навіть щодня) влаштовують п’яні вечірки, де голосно кричать і регочуть до третьої години ночі”, — розповідає жінка.

Жінка намагалася цивілізованим способом владнати конфлікт, просили шумну компанію влаштовувати свої посиденьки хоча б до 24:00. Однак, отримала словесні образи. 

Гучна вечірка 24 лютого

На новий рік, сусіди вирішили запустити салюти та знову відсвяткувати свято випивкою і гучною вечіркою. 24 лютого 2022 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення, саме в цю дату рівно через рік, компанія українців у Франції влаштувала гучну гулянку. 

“У цей день скорботи (24 лютого) ці люди влаштували чергову веселу алкогольну вечірку! Привід обрали дуже дивний. Вони, саме в цей день, чомусь вирішили відзначити день народження дитини, яка народилася аж три дні тому! Звичайно ж, вони в п’яному угарі шуміли і кричали. Як і завжди”, — зазначає Ася Батуріна.

Жінка зазначає, що вона попереджала співмешканців про режим тиші, який діє у гуртожитку згідно із законами країни з 22 вечора до 7 ранку. Обурена поведінкою співгромадян жінка вирішила ще раз нагадати про недоцільність проведення гучного святкування 24 лютого. Однак, замість конструктивного діалогу на неї напала дружина Ярослава.

Кімнатки у гуртожитку маленькі, тож сусіди добре чують один одного. Фото: особистий архів героїні

“Ксенія жінка богатирського зросту і великої зовнішності, то сили свої вона не розрахувала. Вона своєю величезною долонею міцно притиснула мені не тільки рот, а й окуляри. Я прямо відчула, що скло може тріснути й осколком потрапити мені в око. Почуття самозбереження підказало мені несильно вкусити агресорку за внутрішню частину долоні. Я сподівалася, що ця Ксенія відскочить від мене і я таким чином зможу зберегти своє праве око від поранення осколком. Але замість того, щоб залишити мене в спокої, ця жінка заволала п’яним голосом “Вона мене вкусила!”, — описує травматичні події, які сталися Ася Батуріна

Через три хвилини Ксенія відпустила героїню, окуляри чудом залишилися цілі, а око не травмувалося. Після всього, що сталося героїня вирішила, що заявить про напад в поліцію, але оскільки напад стався в п’ятницю вночі, то потрібно було чекати до понеділка. Протягом цього часу героїні ще неодноразово погрожували нападниця, а також її чоловік грозився розправою. 

Наслідки для героїні

Гуртожиток, де проживають українці. Фото: особистий архів героїні

Французькі охоронці в гуртожитку на цю ситуацію відреагували не суворо, каже жінка, вони думають, що кривдники виправляться. Оскільки слідів побоїв немає поліція також нічого не може зробити. 

Героїня планує найближчим часом звернутися до консульства України в Франції, щоб розв’язувати це питання. Жінка каже, що вона була б не проти переїхати від таких сусідів, але для цього їй потрібно знайти роботу, що неможливо зробити без знання мови.

Наразі, пані Ася вчить французьку, через сусідів, які майже щодня влаштовують п’яні вечірки, їй важко зосередитися. Героїня раніше працювала ілюстраторкою, зараз шукає роботу в схожій сфері, але не проти й працювати на фабриці, головне вивчити мову та переїхати від агресивних сусідів подалі.

Пані Ася хоче звернути увагу іноземців та довести до відома українців, що є частина біженців з України, які за кордоном, на жаль, дискредитують Україну та користуються соціальним становищем, забираючи допомогу у тих, хто цього справді потребує.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: “Хотіли, щоб люди любили своє місто”: розповідь санітара 24-ї ОМБР про вклад у громаду Світлодарська

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!