Спецпроєкт Бахмут IN.UA «Перемагали раніше – переможемо зараз!». Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.
374 роки тому козацьке військо розбило вщент армію Речі Посполитої, яка душила та пригнічувала український народ. На початку 1648 року гетьманом Війська Запорізького було обрано Богдана Хмельницького. Новий гетьман оголосив про початок Національно-визвольної війни українського народу за довгоочікувану свободу. Придушити козацьке повстання, яке налічувало 6 тисяч душ, виступила 8 тисячна армія польських жовнірів.
Історична доля дислокації першої битви випала на місто Жовті Води, де поляки на чолі з Стефаном Потоцьким розбили табір. Хмельницький завдяки розвідникам зрозумів місцеперебування воєнного табору і одразу перейшов у наступ. Через вагому перевагу у артилерії полякам вдавалося стримувати рішучий наступ козаків.
Поляки чекали на підкріплення – 3000 реєстровців. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, тобто такі ж православні козаки, лише зобов’язані службою королю Речі Посполитої. Гетьман зумів налаштувати реєстрових козаків проти поляків так, що вони повстали та оголосили себе частиною армії Хмельницького.
Битва стала першою великою перемогою Війська Запорозького під час Хмельниччини. Перемога у битві під Жовтими Водами дала надії українцям позбутися ярма Речі Посполитої. Перехід реєстрових козаків на бік борців за свободу зробив вагомий внесок у перебіг подій Національно-визвольної війни 1648-1657 років.
Цегла із заводу Паланта / фото Бахмутського краєзнавчого музєю
На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.
Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.
Історія заводу Паланта в Бахмуті
Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.
Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.
Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.
Завод у ХХ столітті
Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.
Історія життя Паланта
Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.
Пошкоджені будинки у Бахмуті / фото Бахмутського краєзнавчого музею
5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.
Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.
Монумент у Бахмуті / фото Бахмут IN.UA
Звільнення Бахмута
Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.
“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.
Ігор Корнацький / фото соцмережі
Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.
“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.
Бахмут перед деокупацією
Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.
Центр Бахмут під час нацистської окупації / фото з архіву Бахмутського краєзнавчого музею
“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.
Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.
Фрагмент аерофотозйомки Бахмута, зробленої 1943 року льотчиками Вермахта. “Піонерський садок” з 5-кінцевою зіркою, будівля школи №7 та “Совпартшколи” (на її місці пізніше була збудована швейна фабрика ім. 8 березня), стадіон (згодом “Авангард”), залізничний переїзд та вулиця Широка.
“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.
Азово-Донський банк: як врятували
Азово-Донський банк / фото Вікіпедія
На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.
“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.
На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу […]
5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.
Ми продовжуємо згадувати Іловайський котел. Архівні світлини, що можна переглянути в матеріалі зроблені на камеру телефона безпосередніми учасниками добровольцями батальону “Донбас” Олексієм Антиповим та Анатолієм […]
У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом. […]
