Подорожі в різні країни світу допомагають людям отримати нові позитивні враження, досвід, розширити їх бачення світу. Проте, часто цей вид дозвілля сприймають як дороге задоволення. Насправді подорожувати можна навіть не мати великого бюджету на це й отримати велику кількість вражень. Наша журналістка Марія Макарович, бахмутянка, яка обожнює подорожі, розповіла про свої секрети планування недорогих подорожей та про країни для бюджетного відпочинку.

Як спланувати недорогу подорож та обрати країни для бюджетного відпочинку — читайте в матеріалі «Бахмут.IN.UA»

Літо найкращий час для того, щоб організувати для себе невелику відпустку. Відпочинок потрібен кожній людині, бо без цього на нас може чекати виснаження та вигорання. Набратися сил, енергії, отримати приємні враження та спогади можна завдяки подорожам за кордон. Бюджетні напрямки для відпочинку часто можна знайти в турах.

В сучасному світі кожен може запланувати таку поїздку самостійно й обрати ті варіанти, які підійдуть не тільки для душі, але й для вашого гаманця. Наша редакція зібрала кілька основних порад щодо того, де можна недорого відпочити та як організувати для себе незабутню поїздку.
Марія Макарович. Джерело: надане героїнею

«Я почала подорожувати відносно пізно, моя перша поїздка за кордон була тоді, коли мені було 21 рік. До того, я дійсно вважала, що не заробляю достатньо для цього. Можливо, я ще трохи боялася виїжджати в незнайомі місця. Проте, коли я перше побувала за кордоном, я зрозуміла, що помилялася. З кожною новою поїздкою я розширюю свій кругозір, знайомлюся з неймовірними людьми та отримую цінний досвід» – згадує Марія.

Марія вважає, що бюджетні подорожі не свідчать про те, що людина отримає від поїздки менше вражень. Головне це планування та бажання пізнавати нове. Пізнавати нові для себе країни можна і без дорогих ресторанів, готелів та атракцій. Якщо ви плануєте зекономити на подорожі, то довгі прогулянки по вулицях міст, парків, пошуки місцевих смаколиків на фудкортах зможуть вам у цьому допомогти. Крім того, країни з дешевим туризмом розраховують на вуличну їжу, тож її є вдосталь й на будь-який смак.

Вид з оглядового колеса у Відні, Австрія. Джерело: надане героїнею

Як поїхати відпочивати недорого?

Для економії бюджету важливо заздалегідь запланувати всі деталі подорожі. Адже, чим менше часу у вас є на розв’язання будь-яких питань під час подорожей, тим дорожче вам обійдеться поїздка. Першочергово потрібно обрати транспорт, яким ви будете пересуватися до країни призначення та під час відпустки.

Автобус

Ви зможете знайти велику кількість автобусних рейсів, які прямують у різних напрямках. Проте, такі поїздки тривають довго, а у мандрівника зазвичай немає можливості відпочити в таких умовах.

Потяг

Укрзалізниця наразі здійснює щоденні рейси в різні сусідні країни та співпрацює з європейськими залізницями. Такий спосіб подорожувати є довгим, але наразі найбільш зручним. Ви матимете змогу відпочити в дорозі та поспати. Крім того, потягом можна доїхати до найближчого аеропорту в сусідній країні та продовжити свій шлях. Якщо ви купляєте квитки європейських компаній, то варто це зробити якомога раніше. Так ви зможете зекономити суттєву суму. Ближче до дати відправлення ціна квитків може піднятися в декілька разів.

Літак

Якщо ви плануєте доїхати до найближчого аеропорту і продовжити свій шлях літаком, то варто обирати квитки заздалегідь. Чим раніше ви придбаєте квиток на літак, тим дешевше він вам обійдеться. Крім того, варто обирати рейси в середині тижня. В такі дні квитки будуть вартувати найменше коштів.

Літак це найшвидший спосіб дістатися до місця відпочинку. Джерело: надане героїнею

«Я обожнюю подорожувати літаками, це найшвидший та найменш виснажливий спосіб дістатися кудись. Якщо ви хочете організувати для себе бюджетний відпочинок, то краще робити це або без прив’язки до конкретних дат, або без конкретного місця. Оберіть місто, з якого ви плануєте вилітати та місто, куди ви хочете прибути. Якщо не зазначати точні дати поїздки, ви зможете побачити в які дні вам найбільш вигідно буде вилетіти. Я так робила раніше. Зараз я маю багато роботи й мало вільного часу. Тому, я обираю дати та встановлюю фільтр у додатку для пошуку квитків «Хочу полетіти будь-куди» і вже потім обираю, в які країни мені цікаво полетіти і які квитки є найдешевшими» – ділиться Марія.

Для того, щоб знайти дешеві авіаквитки, можна використати спеціальні додатки та сервіси, які вам запропонують найвигідніші варіанти поїздок у будь-яку точку світу:

• Skyscanner
• Kiwi.com
• Google Авіарейси

«Краще використовувати ці додатки для пошуку рейсів, але купляти квитки на сайтах авіакомпаній. Тоді ви зможете зекономити на комісії посередника та матимете можливість вільно керувати власними квитками через офіційні сайти перевізників» – радить Марія

Що робити під час бюджетної подорожі?

Транспорт, це важлива частина планування бюджетного відпочинку, проте існує також потреба у пошуку житла, виборі ресторанів та місць для дозвілля. Щоб організувати подорож з невеликим бюджетом важливо врахувати всі ці питання. Марія рекомендує перевіряти ціни на готелі в додатках на кшталт Booking.com та на офіційних сайтах. Часто на офіційному сайті готелю можна забронювати житло дешевше.

Хостел може стати ідеальним варіантом для проживання під час бюджетної подорожі. Джерело: internationalstudent.com

«Житло це основна організаційна частина подорожі. Країни пропонують варіанти для різних гаманців. Якщо у вас обмежений бюджет, то можна забронювати хостел. Чудово, якщо ви подорожуєте компанією. Адже можна забронювати всі місця в кімнаті хостела (наприклад 4-хмісний номер) і вам не потрібно буде жити з чужими людьми. Якщо ви любите знайомитися з новими людьми, спілкуватися з місцевими та хочете потренувати мовні навички, то ідеальний варіант для вас це сайт Couchsurfing.com. Тут можна знайти місцевих, які безплатно пропонують житло іноземцям на короткі строки. Звісно треба уважно дивитися відгуки та обережно ставитися до нових людей. Але у мене був тільки позитивний досвід такого проживання. Люди показувати мені місто, розповідали про секретні місця для прогулянок та підказували, де смачно та дешево можна поїсти» – розповідає Марія

Також важливо розуміти, як можна зекономити на їжі. Це обов’язкова стаття витрат кожної людини, яка дуже сильно впливає на вартість подорожі.

Чеські традиційні смаколики продаються у вуличних фудкортах за невеликі кошти. Джерело: slevadne.cz

«Багато грошей в нашому житті ми витрачаємо на їжу, це стосується і подорожей. Якщо ви відпочиваєте в Грузії, Вірменії або в країнах західної Європи, то ціни в ресторанах вас можуть порадувати. Проте, якщо ви поїхали в країни центральної або північної Європи, то я б радила купляти їжу в магазинах. Продукти у звичайних супермаркетах в багатьох країнах Європи можуть бути навіть дешевшими, ніж в Україні. Тому це допоможе туристу зекономити велику кількість коштів», – радить Марія.

Раніше ми також розповідали про те, як обрати бюджетні розваги в країнах Європи: Подорожі до Європи: які країни варто відвідати?

Які країни обрати для дешевого відпочинку

Якщо у вас невеликий бюджет і ви плануєте свою подорож, то краще звернути увагу на країни Європи, разом із Грузією, Молдовою, Вірменією та іншими. Ці недорогі курорти попри свою популярність точно вас здивують. Адже на більші відстані потрібні будуть дорожчі квитки, які можуть вартувати близько 1000 доларів. Країни, що розташовані близько до України (крім країни-терориста) пропонують своїм гостям неперевершені краєвиди, цікаву культуру та недорогі ціни. Крім того, варто не забувати про найпопулярніші місця для відпочинку серед українців: Туреччина та Єгипет. Ці країни мають багато недорогих курортів та всі умови для прекрасного відпочинку.

Неперевершені гірські краєвиди Грузії. Джерело: надане героїнею

«Я вважаю, що у будь-якій країні можна організувати для себе бюджетний відпочинок. Мені дуже подобаються Скандинавські країни, які є дуже дорогими для туристів. Проте, при гарному плануванні та використанні тих порад, які описані вище, кожен зможе організувати собі недорогий відпочинок. Кілька років тому я з подругами їздила до Німеччини, за 8 днів ми побували в 4 містах, відвідали різні музей, галереї та пам’ятки архітектури, отримали купу неймовірних вражень та знайшли нові гарні знайомства. Мені ця поїздка разом з усіма квитками, житлом та їжею обійшлася у 12000 грн» – розповіла Марія.

Світанок на набережній у місті Гдиня, Польща. Джерело: надане героїнею

Навіть якщо ви маєте невеликий бюджет, це не значить, що ви не зможете організувати для себе подорож. Головне, мати натхнення та гарну компанію, й звісно проглянути варіанти країн, де найдешевший відпочинок.

«У мене подорожі викликають захват, я люблю відкривати для себе нові країни, бачити схожі риси та відмінності між різними куточками світу. Моя порада мандрівникам-новачкам це не заганяти себе під час подорожей. У перші свої поїздки я оббігала всі можливі визначні місця, ходила по 25-30 тисяч кроків на день та жахливо втомлювалася через це. Зараз у мене трохи інша філософія подорожей: я насолоджуюсь життям та країною. Якщо я щось не встигну побачити зараз, то це буде прекрасним приводом повернутися. Адже після відпочинку бажано бути сповненим енергією, а не виснаженим» – радить Марія
Насолоджуйтеся кожною країною, яку відвідуєте. Джерело: надане героїнею

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

В’ячеслав Муністер — корінний донеччанин. Йому було 15 років, коли до рідного міста зайшли російські бойовики. Тоді життя хлопця і його родини змінилось, адже Донецьк поступово занурювався в російську пропаганду, а рівень життя погіршувався. Всі роки окупації В’ячеслав ігнорував “нову владу” і прагнув виїхати на підконтрольну Україні територію. Шлях виїзду був непростим, але хлопцю все ж вдалося повернутися.

Як відбувалась окупація Донецька, яким було життя в місті та яким чином вдалося виїхати до України, В’ячеслав Муністер розповів редакції Бахмут IN.UA.

Спогади про окупацію Донецька

Навесні 2014 року в Донецьку починаються заворушення. До міста прибувають російські бойовики й агітатори, які підбурюють людей до так званого “відокремлення” від України. На той час В’ячеславу Муністеру було 15 років, він якраз завершував навчання у 8 класі. Події в місті тоді дуже вразили підлітка. За його словами, окупація Донецька супроводжувалась бійками, збройними заворушеннями та пригніченням місцевого населення.

“Окупація Донецька фактично почалась у травні 2014 року, а реально вона почалася десь 5-6 липня, коли бойовики Гіркіна приїхали до Донецька після втечі зі Слов’янська (ред. Слов’янськ було деокуповано 5 липня 2014 року). Вони приїхали на своїх машинах і почали максимально пригнічувати місцеве населення, захоплювати будівлі МВС, вбивати поліцейських. Ці всі факти є у хроніках 5-7 липня 2014 року, коли бойовики захопили будівлю Донецького управління МВС. Керував цим Ігор Безлер на прізвисько “Бєс” — це російський громадянин, ватажок бойовиків з Горлівки. Вони тоді думали, що будуть тікати з Горлівки, коли українці наступали, тому й робили такі специфічні “заходи” в Донецьку”, — розповідає В’ячеслав Муністер.

Хлопець каже, що окупація Донецька проходила у два етапи. Першим було завезення до міста росіян, які підбурювали мешканців до повалення влади, та придушення проукраїнських активістів.

“Спочатку вони завезли до нас з Донецької області, Ростовської області масовку — так званих “тітушок”. Це був березень-квітень 2014 року. Я це все бачив на власні очі, бо якраз ходив до наукової бібліотеки імені Крупської, що неподалік будівлі Донецької обласної держадміністрації. Приїжджали вони на автобусах до бульвару Шевченка, машини були з номерами Ростовської області і з номерами Луганської області. Це були агресивні юнаки та депресивна аудиторія похилого віку. Втім більшість все ж були молоді люди віком 25, 30-40 років. Вони весь час були в центрі й біснувалися: нападали на проукраїнських активістів, займалися крадіжками, просто чіплялися до місцевих. Одного дня вони прямо переді мною побилися з кимось, подробиць я не знаю, але крові там було дуже багато. Після цього я перестав ходити в бібліотеку, тому що не до цього тоді було”, — згадує донеччанин.

Дестабілізувавши ситуацію, російська “масовка” почала організовувати мітинги, поки ватажки бойовиків захоплювали владу.

“Далі вони робили все, щоб про них казали. Тобто, влаштовували різні акції, мітинги, скандували лозунги про утиски мешканців Донецька і тому подібне. А за лаштунками цього процесу вони тихенько, без жодного розголосу завозили своїх спеціалістів, я так розумію це були ФСБ і колишні КДБісти, у міста поблизу Донецька. І десь після 10-15 квітня, коли вони проголосили створення так званої “донецької народної республіки”, вони фізично стали завозити зброю, а також підкупали Донецьке обласне СБУ, Донецьке обласне МВС — керівництво й офіцерський склад. І таким чином вони робили агентурне впливання на всю цю історію”, — розповідає очевидець подій.

Потім росіяни почали штурмувати Донецький аеропорт, де отримали відсіч від українських захисників. В’ячелав Муністер каже, що тоді переважна більшість штурмовиків була росіянами. Це він з’ясував під час власних досліджень. При цьому у штурмах брали участь і донеччани, але їх було небагато.

“26 травня їм вперше “дали по зубах”, коли вони полізли в Донецький аеропорт. Всіх їх там знищили. У першому штурмі брала участь російська штурмова група “Іскра”, і там, якщо не помиляюсь, було 80% громадян росії. Є навіть якийсь пам’ятний барельєф з їхніми прізвищами, і там можна побачити, що майже всі вони були росіянами. Це якраз були ті люди, яких завезли у травні 2014 року. Донеччан там було 10%, можливо 15%. Це вже потім їх почали заохочувати, влітку”, — розповідає В’ячеслав Муністер.

Як змінилася освіта в школах після окупації Донецька

На момент окупації міста В’ячеслав Муністер якраз закінчував навчання у восьмому класі. Зробити звичне свято останнього дзвоника, до якого звикли діти, окупанти тоді не дозволили.

“25 чи 26 травня у нас мав бути останній дзвоник. Але тоді що змінилося? Вони (ред. окупаційна влада) вперше заборонили виносити українські прапори. Потім ми пішли на канікули, і багато моїх однолітків виїхали та так і залишились на нових місцях — десь у Дніпропетровській області, Київській області. Я ж залишався в Донецьку”, — каже хлопець.

У перші роки окупації в Донецьку все ж залишалися школи, де викладали українську мову. Погіршилась ситуація після 2018 року, тоді окупанти стали активно пропагувати російську мову та історію.

“Я пішов у 9 клас, коли фактично це вже була “днр”. Але попри це у школах все ще викладали українську мову, українську літературу. Проте в нашій школі ввели російську мову, хоча до 2015 року цього предмету в нас не було взагалі, це була україномовна школа. А десь з 2018 року до Донецька почали завозити багато російських книжок, бо “днр” стала різко інтегруватися до складу росії. Українську мову стали прибирати повністю, натомість масово завозили підручники з російської історії, російської географії, літератури. Цим вони повністю добили всі україномовні школи, яких у місті було десь 20-25%. А з 2022 року у школах пішла ще й пропаганда “сво”, наліпки з літерою Z, тобто маразм дійшов до нормальної стадії”, — розповідає донеччанин.

Як змінилось життя після окупації Донецька

Життя мешканців Донецька змінилось після окупації одразу. Її вплив був помітний не лише в політичних процесах, а й на побутовому рівні. Фактично місто було в ізоляції від зовнішнього світу.

“Рівень життя змінився вже з 2014 року, коли почалися бойові дії і коли росіяни остаточно затвердили свою владу. Він став у півтора-два рази гірший. Окупація фактично відокремлює тебе від сучасного світу. Наприклад, останній раз я бачив банківську картку Visa чи Mastercard у 2014 році, бо після літа 2014 року ці картки у нас не працювали, банки і термінали позакривали. Далі, починаючи з 2015 року, вони фактично почали кампанію пропаганди, потім повністю знищили українське телебачення і ЗМІ, українські електронні видання, які ми раніше читали, були заблоковані”, — каже донеччанин.

Через це люди стали масово їхати з міста.

“З липня в Донецьк вже прийшла війна. Пішли обстріли, бойовики з наших районів почали стріляти, а восени були активні бої за аеропорт. У місті тоді було дуже мало людей. Я думаю, що восени 2014 року в Донецьку жило десь 300 тисяч людей з мільйона. Я це бачив і відслідковував по тому, що не було достатньо хліба. Хліба було дуже мало, хоча його фактично й ніхто не купував, тому що не вистачало людей. Наприклад, у нашому будинку на 40 квартир, тоді, я думаю, квартир 9-10 було заселено”, — згадує В’ячеслав.

Ще гіршою ситуація стала, коли так звана “днр” взяла курс на вступ до рф.

“У 2018-2019 роках пішла російська інтеграція. А з 2022 року і води не стало. Загалом життя стало схоже на якусь Африку у найгірші її часи. Я жив у багатоповерховому будинку на сьомому поверсі, і в мене вода з 2022 року була раз у 12 днів й іржава. А потім до всього цього ще й додалась мобілізація. У мене, слава Богу, ніхто не воював, але проблем вистачало. Також обстріли були, коли росіяни по нам били, щоб звинуватити Україну. Загалом дуже важко там було жити”, — згадує хлопець.

Наразі, за словами В’ячеслава, російська пропаганда міцно закріпилася в головах людей. Це видно по настроях у суспільстві.

“Зараз у людей таке пасивне вольове відчуття, що вони кажуть: “Ну а що вже тут робити, навіщо воно нам, в Україні теж погано живуть”. Вони справді думають, що в Україні значно гірше, ніж у них. Хоча життя в Донецьку у 2025 році — це жах. Саме місто стоїть, але води немає, води немає — немає опалення, немає опалення — не працюють багато закладів. А ціни там які… Коли я потрапив у Київ, я не бачив ще таких цін на продукти. У Донецьку все дорожче у два рази. Там дуже дорого, навіть порівняно з якоюсь європейською державою, наприклад, Болгарією чи Польщею. І при цьому люди думають, що всі так живуть, їх дуже складно переконати. Умовно, вони думають, що якщо в Донецьку щось коштує 20 доларів, то воно всюди коштує 20 доларів. Хоча, можливо, в Німеччині коштує 12 доларів. Це все — результат російської пропаганди”, — каже В’ячеслав.

Про виїзд з окупації

Про виїзд з окупованого Донецька юнак замислився ще у 2014 році. Однак зробити він цього не зміг, бо не мав можливості оформити український паспорт. Виїхати хлопець не міг і до рф, бо не мав бажання цього робити і не мав документів.

“Перші думки про виїзд у мене з’явились у 2014 році, коли місто тільки окупували, але я не зміг цього зробити. Я напів сирота, і моєю опікою займалися бабусі і дідусі. У 2015 році, коли мені виповнилось 16 років, я мав поїхати в Україну, щоб отримати паспорт. Для виїзду нам потрібно було оформлювати перепуски в зону АТО, а ще це якраз був період других мінських домовленостей, коли були дуже сильні обстріли, в тому числі і на контрольно-пропускних пунктах. Через це ми тоді й не поїхали і я не оформив український паспорт. А далі як би я поїхав по-іншому? Через росію я не міг виїхати, бо був неповнолітній і мав оформлювати довіреність від родичів. Цей процес теж був дуже складний, адже ніхто “днр” не визнавав як державу”, — розповідає В’ячеслав.

Не маючи можливості виїхати, хлопець змирився з ситуацією і продовжував жити в Донецьку. Зважаючи на успіхи української армії на фронті, він вірив у деокупацію Донецька, але місто так і не звільнили. Вдруге В’ячеслав задумався про виїзд у 2020 році, але тут йому стала на заваді пандемія коронавірусу. Через обмеження на виїзд хлопець продовжив жити на окупованій території.  

Остаточне рішення про виїзд з Донецька В’ячеслав Муністер ухвалив після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку він ще плекав надії на деокупацію міста, але коли побачив, що росіяни розвивають наступ на Донеччині, вирішив їхати. 

“У 2022 році українські війська були за 3 кілометри від міста. Я думав, що, можливо, вдасться зробити контрнаступ і деокупувати хоча б частину Донецька. Але після того, як росіяни захопили Авдіївку, я зрозумів, що треба їхати. Тим паче вже була складна ситуація з водою і російська пропаганда все сильніше йшла в маси. До подій у Курській області виїзд був саме через цей регіон, де перед виїздом чекали перевірки в фсб. Я цього дуже не хотів. Але коли ЗСУ захопили Суджу, то цей коридор закрили і залишився той, що в Білорусі. Тоді я почав готуватися”, — каже донеччанин.

Першим кроком стало навчання в українські школі, щоб отримати документи про освіту українського зразка.

“У грудні 2024 року я вступив до української маріупольської школи, де отримав 9 і 11 класи освіти. Це я зробив дистанційно, перебуваючи в Донецьку. Я завершив навчання екстерном і отримав атестати. Дуже класно, що є можливість вступити в українську школу лише за свідоцтвом про народження. Завдяки цьому я зміг отримати документи про освіту навіть у свої 25 років. Для цього я склав іспити і написав контрольні роботи з 14 предметів”, — розповідає хлопець.

Навчання у школі зайняло близько пів року. Далі В’ячеслав почав роботу над вступом до вищого навчального закладу. У червні 2025 року він став студентом українського університету, вступивши за квотою-2 (ред. спеціальний набір бюджетних місць у вищих навчальних закладах України, призначений для вступників з тимчасово окупованих територій або територій активних бойових дій).

Далі В’ячеслав почав займатися оформленням українського громадянства. Адже в нього була мета не просто виїхати з “днр”, а приїхати саме в Україну. У цьому питанні він співпрацював з українськими державними службами.

“Я хотів в Україну, тому що мені цікава ця країна і я завжди жив в українському медіапросторі, навіть перебуваючи в окупації. Тому спочатку я просто почитав українське законодавство: що таке встановлення особи, що таке паспорт громадянина, що таке громадянство України, тобто актуалізував знання. Далі я написав листа в міграційну службу, де описав свою ситуацію. Мені відповіли, що потрібно бути на території України, щоб отримати український паспорт, якщо отримуєш його вперше. Тоді я став працювати над підтвердженням громадянства, адже у мене було українське свідоцтво про народження, батько і мати теж були громадянами України. І я написав у посольство України в Білорусі, але не сам, а через омбудсмена з прав людини. Далі я відправив у посольство скани всіх документів, які у мене були: свідоцтва про народження, копії документів родичів, право на спадщину, ІНН. І в червні мені на пошту прийшла відповідь: “В’ячеслав Денисович, я можу вас привітати, у вас є українське громадянство”, — згадує хлопець.

Наступним кроком стало оформлення російського паспорта. Весь час В’ячеслав жив у Донецьку напів легально без російських документів. Оформлення російського паспорта було необхідним для виїзду в Білорусь.

“Я там жив напів легально, бо демонстративно не працював з ними, не хотів з ними взаємодіяти. Я повністю ігнорував “днр”, бо не хотів бути частиною цієї системи. Тому я жив за посвідкою на проживання. Російський паспорт я оформив для того, щоб переїхати кордон між “днр” і Ростовською областю, а далі купити квиток і поїхати до Білорусі. Паспорт я отримав за день до виїзду”, — каже В’ячеслав Муністер.

У Білорусь донеччанин потрапив наприкінці липня 2025 року. За легендою, він виїжджав з росії разом з другом як туристи. Потрапивши до Мінська, хлопець звернувся в українське посольство, де отримав свідоцтво про повернення в Україну. 

4 серпня В’ячеслав приїхав до України через гуманітарний коридор між Білоруссю і Волинською областю. Тут він оформив український паспорт та навчається в університеті.

Що вразило в Україні

Зараз В’ячеслав Муністер мешкає на Київщині. Хлопець каже, що в Україні його вразили темпи відбудови, зважаючи на те, що в країні триває війна. Також хлопець відзначає гарне ставлення українців одне до одного.

“Чесно кажучи, я думав, що в Україні все гірше в плані відбудови. Я розумію, що Буча і Ірпінь близько до Києва, але 95-98% всього тут відбудовано, і це вражає. У порівнянні з тим же Маріуполем. Фактично росіяни відбудували там три квартали, а все інше місто стоїть у руїнах. Пару тижнів тому мені надсилали фотографії з Маріуполя мої приятелі з Донецька. І там цілі квартали зруйновані, все знищено і нічого не відбудовано.

Також в Україні на мене справили враження люди, вони тут значно м’якші. Я розумію, що багато людей під впливом війни і негативних емоцій, але навіть працівники СБУ і прикордонники дуже люб’язно до мене ставились. Вся перевірка пройшла у гарному настрої, і ніяких упереджень чи претензій до мене не було”, — каже донеччанин.

Також В’ячеслава дуже вразили швидкі державні послуги і низькі ціни, порівняно з Донецьком.

“Квиток до Києва мені обійшовся у 200 гривень. Це неможливо уявити людині, яка їхала до якогось Смоленська за 6 тисяч рублів на плацкарті, тобто 3 тисячі гривень. 200 гривень — це просто копійки за цю послугу. В Донецьку за 200 гривень – це десь 400 рублів — навіть таксі не викличеш за такі гроші. А тут ти доїдеш до Києва. Також мене вразила швидкість оформлення документів. Я думав, що чекатиму паспорта місяцями, а отримав я його вже 1 вересня, хоч і подав документи 17 серпня. Плюс різні цифрові послуги. Наприклад, ти просто можеш піднести телефон до терміналу і сплатити через ApplePay. У “днр” такого ніколи не існувало, як і в росії після 2022 року”, — ділиться враженнями хлопець.

Людям, які продовжують жити в окупації, В’ячеслав радить не боятися змінити своє життя і виїжджати. Він впевнений, що росія і надалі буде використовувати українців у власних цілях.

“Життя там буде значно гірше, ніж навіть зараз, я в цьому впевнений. І вам потрібно повертатися чи в Україну, чи виїжджати в Європейський Союз, чи навіть у ту ж Білорусь чи в Казахстан. Не живіть на території ворога і не будьте заручниками ворога, тому що він буде вас і ваших дітей використовувати, як використовували нас у 2022 році. Коли намагалися, в тому числі і мене, мобілізувати і потім кинути в Маріуполь. Думайте мозком і досить жити по інерції, і так вже втратили 10 років. Виїжджайте будь-куди, але тільки не в росію, бо те, що було в “днр”, в росії буде ще через пару років, тому що вони маргіналізуються дуже-дуже швидко. Росія буквально перетворюється у велику “днр”. А що таке “днр”? Це територія безправ’я і бандитизму у повній ультимативній формі”, — звернувся В’ячеслав до жителів окупованих територій.

Читайте також:

• Оборотні в рясах. Хто очолив церкви на окупованих територіях
• Екоактивізм під окупацією: хто і як на Донеччині ризикує, щоб говорити про довкілля
• Критичний стан медицини на окупованих територіях: що відбувається з лікарями та лікарнями

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Пані Ксенія — з Часів Яру. Колись вона переїхала до Бахмута, де встигла побудувати життя: навчалася, створила родину, виховувала дітей. Саме там з’явилася її перша справа, невеличка квіткова крамниця. Для Ксенії це було не просто місце роботи, а простір радості й натхнення. Вона вкладала душу в кожен букет і найбільше любила бачити усмішки своїх клієнтів. Коли у 2022 році війна змусила жінку виїхати з Бахмута, вона взяла лише три сумки, двох дітей і віру, що ще обов’язково повернеться до улюбленої справи. І вже у серпні 2025-го ця віра розцвіла — Ксенія відкрила квіткову крамницю у Дніпрі.

Про евакуацію, власну справу та віру в себе пані Ксенія розповіла у розмові з редакцією Бахмут IN.UA.

З Бахмута до Дніпра

Останні роки пані Ксенія жила в Бахмуті, сюди вона переїхала з Часів Яру у 18 років. Тут навчалася, створила родину й народила двох дітей. У 2012 році вперше наважилася відкрити власну справу — квіткову крамницю. Любов до квітів у жінки була змалку: ще в дитинстві, коли вона зростала, на подвір’ї їхнього будинку завжди було багато квітів. Їх дуже любила й бабуся Ксенії, тож це захоплення передалося з покоління в покоління. Крамницю в Бахмуті назвали “Світ квітів”. Бізнес потроху розвивався, пригадує жінка. Саме тоді, згадує героїня, у місті був справжній весільний бум — молодята часто замовляли весільні букети.

“Коли ми виїжджали з Бахмута, забрали з собою старий ноутбук. Він мандрував із нами весь цей час, і там збереглося дуже багато фото. Якось я сіла їх передивлятися й знайшла світлини весільних букетів. Скільки ж я їх тоді наробила! На той момент я не мала досвіду з такими композиціями, але бралася за будь-яку роботу, хотілося робити щось нове й красиве”, — пригадує бахмутянка.

Та в 2014 році, коли Бахмут на кілька місяців опинився в окупації, магазин довелося зачинити. Відтоді він не працював, а жінка зайнялася іншими справами: спочатку доглядала дитину, згодом навчалася. У 2022 році війна наздогнала вдруге. Ксенія зібрала найнеобхідніше, вмістила все у три сумки й разом із дітьми за руку евакуювалася до Дніпра. Молодшій дитині тоді було три роки, а старшій — тринадцять.

“Ми вирішили зупинитися в Дніпрі, аби бути ближче до рідних країв. Мені постійно траплялися хороші люди, нас дуже підтримували й допомагали. Саме тут я вперше задумалася, щоб знову відкрити квіткову крамницю. На це мене надихнуло моє оточення”, — розповідає Ксенія.

Квіткова крамниця

Ксенія потроху адаптовувалася до життя в Дніпрі, а згодом дізналася про грантову можливість від Mercy Corps, організації, яка надає різну допомогу переселенцям, зокрема й підтримує у відкритті власного бізнесу. Жінку підтримали фінансово, і Ксенія почала знову, спершу з кошиків, сплетених із лози. Паралельно розвивала соцмережі, налагоджувала онлайн-доставку квітів по Дніпру, знаходила своїх клієнтів.

“Таким був мій початок. А 28 серпня цього року я вже відкрила квіткову крамницю “Світ квітів від Ксенії”. Весь цей час, усі роки, які я в Дніпрі, мене оточували неймовірні люди, які підтримували. І я зараз йду до людей із такою ж доброю енергетикою, вірю, що все добре повертається. Це не тільки про заробіток”, — каже жінка.

Вона зізнається, що найбільше задоволення отримує від того, щоб дарувати людям радість і бачити їх щасливими. Для неї важливо підібрати букет так, щоб він справді подобався людині. Квітникарка працює вже понад місяць і помічає, що найбільше покупців — це чоловіки, які купують квіти дружинам чи близьким. Крамниця працює за адресою проспект Олександра Поля, 44Л.

Ксенія також провела безплатний майстер-клас для дітей із Бахмута — щоб подарувати малечі радість і трохи тепла у непростий час. Жінка вірить, естафету добра треба передавати далі.

До теми:

“Життя йде, а ми сидимо?”: як троє бахмутянок на Полтавщині будують усе з нуля

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!